Kitabı oku: «Археологiя. Дитяча енциклопедія», sayfa 4
Відкриття Егейського світу
У 1890 році почав свої дослідження на острові Крит англійський археолог Артур Еванс, син Джона Еванса, відомого археолога й геолога.
Артур Еванс народився в 1851 році. Він здобув освіту в Харроу, Оксфорді та Геттінгені. У 1884 році став хранителем Ешмолейського музею в Оксфорді. Спочатку Еванса цікавили монети, печатки та ієрогліфи. Розповідають, що через поганий зір Еванс роздивлявся печатки дуже близько і якось помітив, що знаки на печатках з Греції і з острова Крит схожі.
Лінійне письмо В. Глиняна пластинка
Еванс приїхав на Крит, щоб переконатися в правильності своєї теорії, і не мав наміру затримуватися там надовго. Під час поїздок по острову він звернув увагу на величезні купи щебеню та на руїни. І Еванс відклав дослідження з писемності і розпочав розкопки. Через рік він оголосив, що йому потрібен ще рік для того, щоб розкопати все, що може бути цікавим для науки. Але Еванс пробув на Криті п’ятнадцять років.
Артур Еванс біля входу до Кносського палацу
До Еванса про Крит було відомо ще менше, ніж свого часу знали про Трою, Єгипет, Месопотамію. Зі свідчень Гомера, Геродота, Фукідіда, із міфів та легенд було відомо, що на Криті колись була міцна держава, на чолі якої стояв цар Мінос, найсправедливіший з царів. Але коли це було, хто такі критяни, якою була їхня культура, якою мовою вони розмовляли – все це залишалося таємницею. Після досліджень Шлімана Крит вважали мікенською провінцією. Наприкінці 70-х років ХІХ століття на місці давнього Кноссу, можливої столиці легендарного Міносу, інший Мінос – критський купець Мінос Калокерінос виявив руїни якоїсь споруди і кілька посудин. Було припущено, що це рештки лабіринту, в якому мешкав Мінотавр. Місце знахідки відвідав Шліман і вирішив розпочати розкопки, але не погодився з великою ціною, яку запросив власник ділянки.
Кносський палац
Кносський палац
Ділянку купив Еванс і 24 березня 1900 року почав розкопки. Вже на третій день він записав у щоденнику: «Виняткове явище – нічого грецького, нічого римського…» Дійсно, культура Криту виявилася оригінальною і своєрідною. Руїни, що їх відкрив критський купець, були рештками величезного палацу, який Еванс назвав Палацом Міноса. Площа цього палацу була понад 20 тис. м2, він мав кілька поверхів, підземні ходи та велику кількість приміщень: палацові зали, розписані фресками, житлові кімнати, коридори, святилища, майстерні, купальні, комори. У коморах зберігалися гігантські глиняні посудини-піфоси із залишками зерна, олії та ін.
Палац мав складну систему водогону та каналізації. Крім великої кількості різноманітних речей – зброї, знарядь праці, прикрас та ін., було знайдено глиняні таблиці з письменами невідомою мовою. З’ясувалося, що це складове письмо, тобто система, в якій кожен знак означає склад.
Складові системи використовують близько 80 знаків.
Понад п’ятдесят років вчені різних країн намагалися розшифрувати лінійне письмо. Лише 1953 року англійські дослідники М. Вентріс та Д. Чедвік прочитали лінійне письмо В, а письмо А досі не дешифроване. Таким чином, Евансові довелося читати історію Криту без текстів.
Фрагмент фрески «Парижанка»
Але він її прочитав. Аналізуючи й зіставляючи всі дані, які можна було витягти з речових джерел, Еванс встановив періоди підйому та занепаду Критської держави, датував ці періоди з точністю до п’ятдесяти років, з’ясував, яким був державний устрій, релігійні вірування та обряди, які зв’язки мав Крит з іншими країнами, що критяни виробляли, що ввозили та вивозили.
Такі масштабні висновки Еванс зміг зробити тільки завдяки тому, що на той час вже існували наукові методи дослідження. Він не тільки розкопував споруди, що збереглися, та окремі речі, – він вивчав кожен шар землі, підбирав кожен уламок посуду, кожен шматок штукатурки, визначаючи місце, з якого він упав (тобто вчений застосовував стратиграфічний метод). Датував знахідки Еванс, порівнюючи їх з аналогічними речами з Єгипту (тобто застосовував метод перехресного датування).
Кносс. Тронний зал у палаці
«Фестський диск»
Одночасно з Евансом працювала італійська археологічна експедиція, що досліджувала давнє місто Фест. Крім палацу, дуже схожого на кносський, були знайдені чудові мінойські вази стилю «камарес» та славнозвісний «Фестський диск» – глиняний диск діаметром шість дюймів (15,2 см), з витиснутими загадковими знаками по спіралі з обох боків.
Тавромахії
Використовуючи результати досліджень на Криті, у материковій Греції та на островах, Еванс встановив, що Крит з його культурою, яку Еванс назвав мінойською, був культурним і політичним центром Егейського світу. Тепер вже очевидно, що Крит не був мікенською провінцією, навпаки, Крит впливав на мікенську культуру. Спільну культуру Егейського світу назвали егейською, або крито-мікенською, датується вона III – кінцем II тисячоліття до н. е. Загинула ця висока цивілізація через природну катастрофу та вторгнення варварів з материка.
Ритон у вигляді голови бика з Кносса
Крито-мікенська цивілізація приховує ще багато таємниць. Досі не прочитано лінійне письмо А, яким зроблено написи на глиняних табличках, печатках та посудинах; неясними залишаються релігійні вірування мінойців; невідомим є і характер знаменитої тавромахії – боїв з биком.
Початок східної археології
Таємниці народу Нілу
Східна археологія розпочалася з відкриттів, зроблених в Єгипті. Наприкінці XVIII століття уявлення європейських вчених про Єгипет були вкрай обмежені. Уривчасті відомості з Геродота та інших античних авторів, сповнені незвичайних подій свідчення Біблії, історія тридцяти династій фараонів, яку написав єгипетський жрець Манефон (бл. 300 р. до н. е.), кілька статуй, що зберігалися в Римі, два-три обеліски, вкриті ієрогліфами, – це все, що мали вчені та археологи.
Розеттський камінь
Тридцятого червня 1798 року в Єгипті, поблизу Александрії, почалася висадка десанту французької воєнної експедиції на чолі з генералом Бонапартом. Експедицію супроводжувала група вчених, різних за фахом, та художників. Після перших перемог Наполеона було засновано Єгипетський інститут для вивчення країни. Один з його членів, Домінік Вівіан Денон, був талановитим художником, а також невтомним, спостережливим і заповзятливим дослідником. У короткий час він проїхав через весь Єгипет від Александрії до Сієни, списуючи написи, замальовуючи архітектурні споруди, скуповуючи старожитності.
Єгиптяни називали свою країну Кемі —чорна. Або – Дві Землі, Дві Країни, Обидві Країни, Береги Гора. Пустелю вони називали Червона Земля, а море – Великим Зеленим.
Французькі солдати, повертаючись додому, вивозили до Європи багато трофеїв, але Денон привіз із собою щось набагато цінніше – велику кількість папок з малюнками. Він дотримувався у своїх малюнках реалізму і не нехтував жодною подробицею, тому його малюнки стали дуже важливим матеріалом для наукових досліджень (так, наприклад, зображення невеличкого храму Аменхотепа III залишилося єдиним – у 1822 році храм було зруйновано). На матеріалах Денона Францом Жомаром була написана праця, яка поклала початок єгиптології – «Опис Єгипту» у 24 томах тексту та 12 томах таблиць.
Єгиптяни вірили, що людина мислить серцем. Слова: «Він не має серця» означали, що людина не має розуму. Про розгнівану людину казали: «Став таким, як верхньоєгипетський леопард, коли злиться».
Можливості, що відкрилися перед археологами в Єгипті, були грандіозні. У Єгипті збереглася величезна кількість монументальних кам’яних споруд та написів. Написи вкривали стіни храмів та гробниць, підніжжя статуй та обелісків. Особливо цікавим був так званий Розеттський камінь, що його знайшов у селищі Розетта артилерійський офіцер Бушар під час копання траншей. Цей камінь чорного базальту з написом двома мовами (білінгва): давньоєгипетською – ієрогліфами й демотичним письмом та грецькою – грецьким алфавітом. Усі три написи, як з’ясували пізніше, містили один і той самий текст – декрет жерців на честь Птолемея V Єпіфана (196 р. до н. е.).
Науковий подвиг Жана Франсуа Шампольйона
Подальше дослідження Єгипту пов’язане саме з цим каменем та ім’ям французького вченого Жана Франсуа Шампольйона (1790–1832). Він народився в родині книготорговця в маленькому містечку Фіжак. Шампольйон був надзвичайно обдарованим лінгвістом. Він не володів величезною кількістю мов, як деякі поліглоти, проте добре знав англійську, німецьку, італійську, латинську, грецьку, китайську, коптську, ефіопську, давньоєврейську мови і, як ніхто, відчував дух кожної з цих мов.
Оскільки єгипетське письмо не передавало голосних звуків, ми користуємося умовним прочитанням єгипетських текстів.
Спроби розшифрувати давньоєгипетські ієрогліфи робилися неодноразово. З’являлися навіть повідомлення в наукових колах, що таємниця ієрогліфів розгадана. Проте рішучий крок у цьому напрямку зробив саме Шампольйон. Співставляючи грецький та ієрогліфічний тексти, він припустив, що ім’я Птолемея в єгипетському тексті обведено овальною рамкою – так званим картушем, і таким чином визначив п’ятнадцять ієрогліфічних знаків. У 1822 році Шампольйон зробив доповідь у Паризькій Академії про відкритий ним метод дешифровки.
Жан Франсуа Шампольйон
Відкриття Шампольйона зовсім не означало, що він навчився вільно читати всі давньоєгипетські тексти. Він тільки вказав шлях до їхнього розуміння. Річ у тім, що ієрогліфи поділяються на три типи символів: піктограми, або ідеограми, висловлювали цілі слова у формі малюнка; фонограми висловлювали звуки; детермінативні символи містили інформацію про клас слова. У тексті використовувалися всі три типи символів.
Картуш з ім’ям Птолемея та Клеопатри
Таких висновків щодо писемності Єгипту Шампольйон дійшов, ще не бачивши Єгипту. Вперше він побачив його у віці тридцяти восьми років і помер через три роки після повернення із країни своєї мрії.
Перші наукові дослідження Єгипту
Значно більше з наукової точки зору зробив наступний відомий дослідник Єгипту – німецький вчений Лепсіус (1810–1884). Його роботам притаманні ретельність і скрупульозність наукових досліджень. Він вивчав єгипетські старожитності методично, дотримуючись строгих наукових прийомів. Поблизу Мемфіса Лепсіус затримався на півроку. Там він відкрив і обстежив 67 царських пірамід та близько 130 гробниць сановників і вельмож Давнього царства.
Площа Верхнього та Нижнього Єгипту до п’ятого порогу становила близько 50 тис. км2.
Головною заслугою Шампольйона, і особливо Лепсіуса, було те, що вони вивчали насамперед єгипетську історію. Лепсіус першим запропонував поділ історії Єгипту на три періоди – Давнє царство, Середнє і Нове – й дав перелік у хронологічному порядку близько тисячі імен та титулів царів, цариць і царських дітей. Після Лепсіуса залишилася величезна літературна спадщина: «Листи з Єгипту, Ефіопії та Синайського півострова» з описом його мандрів, «Пам’ятки з Єгипту та Ефіопії» – зведення всіх відкритих і досліджених ним пам’яток (12 томів, in folio), з 900 таблицями; весь матеріал розташований в історичному порядку) і, крім того, багато статей на різні теми з історії Єгипту. Величезні колекції, що зібрав Лепсіус, були поміщені до Берлінського музею, директором якого він був. У Єгипті після Лепсіуса працювали його учні, але блискуча ера французької єгиптології почалася з Огюста Марієтта (1821–1881).
Священний бик Апіс
Він народився в Булоні, був археологом-самоучкою. В 1849 році Марієтта прийняли до Лувра як асистента. До Єгипту він поїхав за дорученням музею для придбання рукописів. Але, потрапивши до країни фараонів, вийшов за межі своїх обов’язків і почав розкопки.
У перший же рік Марієтт відкрив Серапеум – місце поховання священних биків Апісів, алею сфінксів, що вела до святилища. У Серапеумі було знайдено 64 гробниці Апісів, велику кількість приношень богомольців, докладні біографії божественних тварин.
У Гізі Марієтт завершив розкопки великого сфінкса, які розпочав ще Лепсіус. Біля його підніжжя знаходився храм із червоного граніту та прозорого алебастру. В цьому храмі стояло сім статуй фараона Хефрена, сина Хеопса. У гізькому некрополі Марієтт знайшов понад 300 гробниць вельмож Давнього царства з великою кількістю речей та написів.
Сфінкса в Гізі зображено з хусткою на голові. Такі хустки, а ще перуки носили лише шляхетні люди. Вони зазвичай голили голови (і чоловіки, й жінки) гострим ножем з кременя, а бороди голили навіть сільські бідняки.
Великий Сфінкс у Гізі
Потім він провів розкопки в Абідосі, центрі шанування Осіріса, де розташований найдавніший в Єгипті некрополь. Там було знайдено близько 15 000 написів.
За тридцять років своєї діяльності Марієтт провів розкопки у тридцяти семи місцях, і всюди вони були дуже успішні. Але розкопки велися не на достатньо науковому рівні. Так, наприклад, спочатку він не звертав уваги на папіруси, і багато документів, таким чином, загинуло для науки. Але Марієтт зробив дуже важливий крок – він зупинив розкрадання історичних пам’яток Єгипту. До нього давні пам’ятки місцеві правителі та населення просто знищували. Кам’яні споруди розтягалися для будівель, мармурові статуї перепалювалися на вапно, а те, що збереглося, вивозилося до Європи, причому не тільки статуї та саркофаги, але й цілі обеліски. Один обеліск везли до Англії на ланцюгах, зануреним у воду між двома кораблями. Марієтт вважав, що всі пам’ятки повинні залишитися країні. У 1859 році він заснував Каїрський музей, куди з тих часів надходять всі єгипетські старожитності. Марієтт не випускав із Єгипту жодної речі. Одного разу імператриця Євгенія, дружина Наполеона III, звернулася до єгипетського хедіва з проханням подарувати Лувру кілька експонатів з Каїрського музею. Хедів не зміг їй відмовити, але натякнув, що влада в музеї належить не йому, а Марієттові. Iмператриця звернулася до нього, але Марієтт їй відмовив.
Нефертіті
Нефертіті (або Нефр-ет) носила титул «велика царева дружина», але інша дружина Аменхотепа IV, Кійа, дістала титул другого фараона.
У наші часи іноземні експедиції, що працюють в Єгипті, можуть вивозити до своїх музеїв тільки дублікати оригінальних речей. Німецькі археологи, які знайшли в руїнах міста Ахетатон – столиці фараона Ехнатона, статуетку XIV століття до н. е. (зображення Нефертіті), вирішили все ж таки вивезти її до Німеччини. Статуетку обліпили глиною, і археологи, які давали дозвіл на вивіз знахідок, не звернули на неї уваги. Голівка Нефертіті була виставлена в Берлінському музеї, і таким чином німецькі археологи зізналися в злочині. Відтоді уряд Єгипту заборонив німцям вести розкопки.
Єгиптяни підмальовували очі, втираючи в шкіру навколо очей зелений порошок з розмолотого малахіту. Мідь, що входить до малахіту, захищала очі від інфекції.
«Мандрівні мумії»
Продовжувачем досліджень Марієтта був його учень Гастон Масперо (1846–1916). З його ім’ям пов’язано сенсаційне відкриття мумій фараонів XVIII та XIX династій.
Голова мумії Рамсеса II
На початку 1881 року один багатий американець, любитель і цінувальник мистецтва, поплив угору Нілом до Луксора, у те саме село, що знаходиться навпроти Фів – давньої резиденції царів. Він хотів придбати якінебудь античні раритети. Торгівля старожитностями в Єгипті завдяки діяльності Марієтта була заборонена, тому американець шукав спекулянтів. Нарешті він познайомився з одним єгиптянином, який запропонував йому кілька нібито справжніх та цінних предметів. Американець не вагаючись купив папірус, що добре зберігся і був рідкісної краси.
Статуя Рамсеса II з храму в Карнаку
Заховавши папірус у валізу, американець негайно виїхав до Європи, де показав цей папірус експерту. Виявилося, що він справжній і дуже цінний. Здивований експерт зацікавився, яким чином змогли вивезти з Єгипту таку рідкість. Американець все розповів. Експерт написав докладного листа в Каїр директору музею професору Гастону Масперо. Директор був дуже занепокоєний: по-перше, музей втратив надзвичайно цінну знахідку; по-друге – в листі розповідалося про речі з поховання царя XXI династії, про гробниці яких майже нічого не було відомо. Поліція дуже неохоче бралася за розшуки осквернителів поховань, а тому Масперо вирішив взятися за розшуки самостійно.
Молодий асистент музею поїхав до Луксора і поселився там як багатий колекціонер, який хотів би купити щось справді коштовне за великі гроші. Він був справжнім знавцем старожитностей, обдурити його ніхто не міг, і це викликало повагу серед «диких» торговців Луксора. Одного чудового дня такий торговець запросив «колекціонера» до своєї лавки і показав йому невеличку статуетку.
Храм Рамсеса II в Абу-Симбелі «витесали» зі скелі іперенесли вище за течією під час будівництва Асуанської греблі.
Асистент купив цю статуетку – вона також була з поховань фараона XXI династії – і домовився про подальші зустрічі. Пізніше він отримав від торговця Абд аль-Расула ще кілька речей, цього разу з поховань фараонів XIX та XX династій. Молодий вчений був впевнений, що знайшов злодія, – і наказав заарештувати торговця. Щоправда, викриття злочину довелося чекати ще два місяці – Абд аль-Расул вирішив сам показати місце, з якого його родина протягом багатьох поколінь брала коштовності для продажу. Виявилося, що село Курна, де мешкала велика родина Абд аль-Расула, суцільно було населене розкрадачами гробниць. Це ремесло передавалося від батька до сина і процвітало, починаючи з XIII століття до н. е. За шість років до цих подій, у 1875 році Абд аль-Расул випадково знайшов у скелі між Долиною царств та Дейр аль-Бахарі велику поховальну камеру – місце, де жерці ховали «мандрівні» мумії царів, намагаючись врятувати їх від осквернення.
Єгипетські фараони називали себе Гор, тобто «той, що високо літає; той, що перебуває у височині».
Отже, 5 липня 1881 року перед входом до гробниці опинився вповноважений Каїрського музею, якого привів сам Абд аль-Расул. Цим уповноваженим був не Масперо, який у той час був у від’їзді, і не молодий асистент, який викрив злодіїв, – він лежав у лихоманці. Перед гробницею стояв заступник Масперо – Еміль Бругш-бей, брат відомого єгиптолога Генріха Бругша, у той час – хранитель музею в Каїрі. Спустившись на одинадцять метрів під землю, Бругш побачив те, що не бачив жоден європеєць. У першому саркофазі була мумія Сеті I. Сама камера була дуже великою, саркофаги лежали вперемішку, деякі були відкриті, серед купи речей та прикрас лежали кілька мумій. Оглядаючи камеру, Бругш встановив, що тут знаходяться мумії Яхмеса I (1580–1555 рр. до н. е.), Аменхотепа I (1555–1545 рр. до н. е.), Тутмоса III (1501–1447 рр. до н. е.), Рамсеса II (1298–1232 рр. до н. е.) – всього 40 мумій. Три тисячі років пролежали вони, ніким не потривожені, поки їх не знайшли злодії.
Імена єгипетських богів добре відомі нам у грецькому варіанті. Насправді вони звучали інакше: Осіріс – Усірі, Ісіда —Єсід, Тот – Джехуті, Анубіс —Інпу.
Огюст Масперо проводив розкопки систематично, причому досліджував не тільки великі центри єгипетської культури, але й околиці. За його ініціативою було засновано кілька провінційних музеїв і побудовано нове приміщення для Каїрського музею. Він також написав багато наукових праць, головною з яких є «Давня історія народів класичного Сходу».
Ім’я Аменхотеп означало: Амон задоволений, Ехнатон (Ах-на-Йаті) – корисний сонцю.
У 1887 році, під час перебування Масперо в Парижі, єгипетські селяни (фелахи) в містечку Тель-ель-Амарна знайшли дерев’яні ящики з клинописними глиняними табличками. На цьому місці в XIV столітті до н. е. знаходився Ахстатон («Горизонт сонячного диску») – столиця Аменхотепа IV, або Ехнатона, як він себе іменував. Цей фараон знаменитий тим, що вступив у боротьбу із жерцями й проголосив культ єдиного бога Атона, сонячного диску. Знахідка фелахів виявилася частиною державного архіву фараона-реформатора. Так зване тель-амарнське листування – унікальне історичне джерело. Більшість документів – листування намісників єгипетських провінцій та володарів сусідніх країн із центральним урядом Єгипту. Майже всі документи написані міжнародною мовою тих часів – вавилонською.
Людина, яка «просіяла» Єгипет
Найбільш видатним археологом, який працював у Єгипті одночасно з Масперо, був англієць Вільям Фліндерс Петрі.
Скульптурні зображення фараона Аменхотепа IV (Ехнатона)
Рельєф із зображенням вшанування Атона
Народився він 3 червня 1863 року в Лондоні. Свої дослідження з давньої історії він почав в Англії і першу друковану працю присвятив неолітичній стоянці в Стоунхенджі. В 1880 році у віці двадцяти семи років він поїхав до Єгипту, де вів розкопки впродовж сорока шести років. Діяльність Петрі в Єгипті починається відкриттям у дельті Нілу грецького міста Навкратіса, відомого за письмовими джерелами, з храмами на честь Аполлона, Гери, Діоскурів, Афродіти і з великою кількістю різноманітних речей. Потім він розкопав місто Таніс, яке певний час було столицею Єгипту. У Танісі він виявив будинок юриста на ім’я Бекієху з великою кількістю папірусів. Далі – розкопки у Фівах, Крокодилополі, Фаюмському оазисі. Фліндерс Петрі остаточно встановив місцезнаходження Меридового озера. Поблизу озера він відкрив місто Кахун – «місто піраміди» – містечко робітників, що виникло під час будування піраміди, а потім було залишено. Перерахувати всі розкопки, які проводив Фліндерс Петрі, дуже важко. Він був одним з найщасливіших археологів. Він знаходив чудові пам’ятки там, де інші вже відмовлялися копати. Але, крім того, він був одним із найсумлінніших і талановитих археологів. До методики розкопок Петрі нічого нового не додав. Він просто дуже ретельно дотримувався своїх наукових принципів: зробити все, щоб під час розкопок пам’ятку було максимально збережено, бути уважним до найдрібніших подробиць процесу, робити точні креслення всіх споруд та розкопу з позначками на плані місця кожної знахідки.
Вільям Фліндерс Петрі
Принципово новою у Фліндерса Петрі була інтерпретація, тобто аналіз пояснення речей. Він першим засвідчив на значення кераміки (глиняного посуду) для датування пам’ятки. Кераміку використовували для датування і раніше, але це була кераміка орнаментована, розписна. Петрі почав вивчати просту кераміку, на яку досі навіть не звертали уваги. Нині під час розкопок не викидають жодного уламка, і тисячі тонн кераміки зберігають у фондах музеїв усього світу. Виявилося, що ця проста, неорнаментована або дуже бідно орнаментована кераміка може дати археологові дуже багато – за її формою, за матеріалом, за якістю випалу, за способами виготовлення та ін. визначається час і місце її виробництва, призначення, загальний ступінь культури людей, які її виробляли, ареал розповсюдження і т. ін. Фліндерс Петрі вказав на значення єгипетських та грецьких речей для перехресного датування порівняльним методом. Саме цей метод дав змогу згодом встановити абсолютну хронологію крито-мікенської культури. Крім того, Фліндерс Петрі має заслуги і в організації колективних досліджень. У 1884 році він заснував Археологічне товариство, яке в 1905 році перетворилося на Британську археологічну школу в Єгипті. Багато уваги приділяв він історії ремесел. Однією з найважливіших його наукових праць (наукова спадщина Фліндерса Петрі налічує 90 томів) був атлас знарядь праці всіх часів та народів, єдиний у своєму роді. Цікаво, що Петрі, який був видатним фахівцем у галузі «малих форм» єгипетського мистецтва (кераміки та пластики), водночас був знавцем найвеличніших споруд, які дійшли до нас від давніх єгиптян, – величезних надгробних пам’яток, пірамід.
Дослідження пірамід у Гізі Петрі почав 1880 року. Він улаштував собі помешкання в давній гробниці й увечері заходив до Великої піраміди. Повертався він тільки після півночі, сідав на ящик, який правив йому за стіл, і записував те, що довідався про піраміди: вимірювання висоти, ширини та довжини ходів, нахилів кутів. Записував він також свої гіпотези.
Ücretsiz ön izlemeyi tamamladınız.