Kitabı oku: «Цікаво про фінанси»

Yazı tipi:

Серія «Шкільна бібліотека української та світової літератури» заснована у 2010 році

Переклад з російської М. В. Скоробогатова

Художник-оформлювач П. В. Кузь

* * *

Чому тобі варто прочитати цю книжку

Цю книжку написано для людей, що живуть в економічному світі. Загалом усі ми в ньому живемо. В цьому світі купують, продають, отримують доходи, платять податки, на які потім держава утримує школи, лікарні, будує дороги й забезпечує освітлення на вулицях. На емоції людей впливають курс валют і ставка по кредитах, які, в свою чергу, також залежать і від емоцій; люди накопичують собі заощадження на майбутнє, порівнюють свій рівень доходу з іншими тощо. Це і є економічний світ.

Цю книжку написано так, щоб її зміг прочитати будь-хто. Прочитати, зрозуміти і щось змінити у своєму житті. Напевно, кожна книжка трохи змінює нас. Ця покликана зробити наше перебування в економічному світі комфортнішим і приємнішим, сприяти економічній успішності.

Спочатку ми розберемось, як працює весь економічний механізм і що робить громади й країни економічно успішними. Ми зрозуміємо, навіщо економіці банки, що таке гроші, як виникає інфляція, навіщо потрібні податки, чому розподіл доходів зазвичай видається нам настільки несправедливим і чи можна це виправити. Дізнаємося, як відбувалась еволюція економічної думки, чому трапляються кризи і про що досі сперечаються економісти.

Потім з’ясуємо, якими є ознаки і принципи мислення видатних підприємців, котрим вдалося створити всесвітньо відомі компанії. Дізнаємося, скільки нині коштує успішний бізнес і як визначається його вартість.

Останню частину буде присвячено персональній ефективності. У кожної родини є резерв можливостей для поліпшення свого фінансового становища, тож чому б саме тобі не стати в ній головним фінансистом і допомогти родичам поліпшити добробут? Існують як загальні принципи управління персональними фінансами, так і ті, що підходять саме тобі. Про активні і пасивні доходи, про те, якого розміру колись стане пенсія твоїх батьків і чи варто на неї покладатися, про збереження заощаджень, про вибір між стабільною зарплатнею і нестабільним доходом підприємця, а також про те, які професії передовсім опиняться під загрозою зникнення, а які натомість матимуть попит.

Стати економічно ефективним самостійно, досягти результату для підприємства й жити в заможній країні – хіба не гідне завдання? Кожен з нас створює світ, в якому ми всі живемо. Економіка не схожа на фізику чи хімію, які можуть обійтися без людей, адже процеси всередині сонячного ядра не залежать від нашого ставлення до них. Тим часом економіка створена людьми; вона – їхня похідна, настільки ж незвідана, як і сама людина.

Як тобі стати економічно успішним і жити у світі, де інші люди також досягають успіху? Насамперед – прочитати цю книжку, щоб знайти відповіді на деякі запитання. Але пам’ятай: поставити найголовніші запитання і відповісти на них можеш тільки ти.

Частина 1
Економіка країни

Замість вступу

– Послухайте, друже мій, чого хочуть всі ці люди?

– Грошей, звичайно, грошей.

– Тож дайте їм грошей! Ви ж можете все!

– Так, я міг би, але що це змінить?

– Вони отримають те, чого хочуть!

– Чого ж вони хочуть?

– Та ви самі щойно сказали. Грошей!

– О ні, вони помиляються. Якщо я дам їм грошей, вони збагнуть, що це нічого не вирішило.

– Чому?

– Замість того, щоб працювати старанніше, вони побіжать купувати всілякі непотрібні дурниці.

– Стривайте, але торговці й виробники зрадіють, вони продадуть усе, що мають, і…

– І підвищать ціни. Коли ти бачиш чергу, а продукції бракує, то підвищуєш ціну, бо за твоїм продуктом полює забагато грошей.

– Але ці люди встигнуть купити те, про що мріяли!

– Можливо, перші з них. Перші завжди збирають вершки. Останнім або нічого не лишиться, або буде надто дорого й не вистачить навіть тих грошей, що ми їм дамо.

– Але хоч частина з них розбагатіє?

– Ненадовго, потім всі стануть біднішими.

– Але хіба в нас є вибір? Вони гамселять у двері, вони їх виламують, вони розірвуть нас на шматки!

– Так, людина в розпачі робить безглузді вчинки, хоч і в інших станах вона робить їх із завидною регулярністю.

– Чого вони хочуть?

– Покарати нас. І знайти гроші. Вони борються з несправедливістю.

– Слухайте, тож поясніть їм, що гроші тут не допоможуть, так?

– Так, гроші – це завжди наслідок, а не причина. Я багато можу розповісти про це – не знаю лише, чи встигну, бо двері вже тріщать. Навряд чи зможу переконати їх. Адже люди, як правило, впевнені у своїй правоті. Хоч я економіст і багато знаю про гроші.

– Економіст? А хто такі економісти?

– Так відразу й не відповіси. Загалом це люди, що займаються економікою.

– Так, це багато що пояснює. Ціную ваш сарказм. І що таке економіка?

– Якщо я відповім, що це те, чим займаються економісти, вас це влаштує?

– Ні, не влаштує.

– Добре, тоді розповім докладніше. Адже ми всі займаємось економікою, навіть якщо не усвідомлюємо цього.

Як виникла економіка?
Історія економічних поглядів

Економіка не набагато молодша за людину розумну. Homo sapiens вийшов з печери, озирнувся і швидко усвідомив, що для комфортного життя мало забити мамонта. Його тушу потрібно правильно розподілити між членами племені так, щоб зберегти стимули для майбутнього полювання, з’їсти не надто багато, щоб створити запас. Йому важливо показати, хто головний, кому перепаде найбільша і найсмачніша частина здобичі, зберегти кістки на будівництво хатини.

Що заважало – так це бажання отримати все й одразу, яке виключало можливість отримати більше потім. Короткострокові і довгострокові цілі повсякчас суперечили одна одній.

Іноді справи йшли погано, тоді доводилося вигадувати нові способи збереження життя. Іноді – дуже добре, але тоді і вдалого полювання було замало, хотілося дедалі більшого, чогось нового.

«Ресурси обмежені, потреби безмежні», – значно пізніше пояснить цю ситуацію економіст. Як же нам оптимально розпорядитися ресурсами і максимально задовольнити потреби?

Над розв’язанням цього завдання вже тисячоліття безуспішно ламають голову науковці.

Homo economicos був спочатку непомітною тінню homo sapiens, поступово поглинаючи його дедалі більше. Практично все, чим ми пишаємося як досягненнями цивілізації, можна назвати продуктом економіки – палаци й парки, можливість зв’язатися з людиною через океан за частку секунди і розплатитися банківською карткою, літаки й автомобілі, космічний туризм і навіть пакетики з чаєм.

Але повернімося до витоків економічної думки і спробуймо простежити за її еволюцією.

Аристотель і Платон висловилися, мабуть, про все, тому почнімо з них.

Аристотель розрізняв так звані економіку і хрематистику.

Економіка – цілеспрямована діяльність зі створення благ, необхідних для природних потреб людини.

Хрематистика – наука про збагачення, мистецтво накопичувати багатство (гроші і майно).

Такий поділ немов підкреслює бажаний аскетизм економіки – задовольнити лише природні потреби. Але ми пам’ятаємо, що потреби є безмежними. Спочатку людина каже: «Мені потрібна квартира й машина. І все. Більше нічого не треба». Якщо це з’явилося, то: «Все-таки квартира має бути більшою. І дітей треба вивозити на природу. Ще заміський будиночок». Якщо і з цим склалося, то часто: «А ще яхта. Маленька». А потім велика, потім гелікоптер, палац, літак… Більшість все-таки не має «стоп-крана бажань».

Тому поділ Аристотеля виявився умовним.

Тепер щодо Платона. Він вважав, що «люди від народження відрізняються одне від одного тим, хто з них має талант до тієї чи іншої справи». Раз так, то саме поділ праці (кожен робить свою частину, те, що вміє найкраще) є основою економічного процвітання. Гроші для Платона – лише засіб обміну, а не збагачення і накопичення, зайві гроші Платон пропонував вилучати. Накопичувати, вважав він, можна лише конкретні матеріальні речі.

Придивившись уважніше до ідей Платона та Аристотеля, побачимо, що вже тоді постало питання, яке досі хвилює суспільство. Це співвідношення між свободою і справедливістю. З одного боку, давні філософи намагаються наділити людей свободою – в пошуку талантів, в успішній діяльності, з іншого – нібито ставлять бар’єри надмірному збагаченню, що само собою вже обмежує свободу. Дилему первинності свободи або справедливості не розв’язано й донині. Тобі може здатися, що світ стане справедливішим, якщо виправити людей, примусити їх до того, але ж це зазіхання на їхню свободу.

Меркантилізм

У чому секрети економічного успіху країни? Зверніться з цим запитанням до громадянина на вулиці, і досить часто почуєте у відповідь, що важливо експортувати (продавати за кордон) якомога більше, а імпортувати (купувати з-за кордону) – якомога менше. Бачення позитивного сальдо торгівлі як джерела багатства країни – стара ідея. Часто вона ґрунтується на побутовому розумінні економіки – сприйнятті грошей як основної мети. Купити дешевше, продати дорожче і накопичити багато грошей. Історично ця ідея називається меркантилізмом («mercari» – торгувати). Меркантилістові Китай видається найуспішнішою країною, що торгує з усім світом.

Звідки беруться невірні економічні ідеї? З досвіду. Типова помилка, яку латиною називають post hoc, коли ми бачимо закономірність в послідовності подій. Але «після цього» – ще не означає «внаслідок цього». Так і меркантилізм ґрунтувався на досвіді країн, які активно торгували з колоніями. Країни ставали успішними, але інші чинники не бралися до уваги, панував один варіант: вони розбагатіли через активну торгівлю, бо продавали набагато більше, ніж купували.

Але в сьогоднішньому економічному світі успішні країни не показують безумовно позитивного сальдо зовнішньої торгівлі. Найчастіше вони можуть мати від’ємне значення цього показника, але при цьому забезпечувати високий рівень життя своїм громадянам. Як таке можливо? Які джерела високого рівня життя? І про це ви дізнаєтеся в цій книжці.

Наразі повернімося до меркантилістів. Французький мислитель Антуан Монкретьєн увів в ужиток сам термін «меркантилізм» і обґрунтував політику активного державного протекціонізму (захисту свого ринку від іноземних товарів), що сприяє розвитку і захисту національного виробника. Начебто це логічно. Не дати імпортним товарам витісняти вітчизняні, активно просувати свій товар, збільшуючи таким чином зайнятість свого населення. Здавалося б, саме так і треба розвиватися.

Однак критики меркантилізму знову нагадують про обмежені ресурси. Захищаючи власний ринок, ми залучаємо громадян в ті галузі, в яких наша країна може бути далеко не найкращою. А це означає, що ми втрачаємо альтернативу – можливість цих громадян знайти себе в іншій царині. Ми не можемо посідати провідне становище в усіх сферах, у нас не вистачить для цього людей. Як наслідок, за короткостроковими поліпшеннями можуть прийти довгострокові погіршення, коли величезні маси людей будуть задіяні в непродуктивній діяльності. Люди старшого покоління можуть згадати Радянський Союз, в якому вони народилися й виросли. Зачищений від небажаної конкуренції з боку імпорту, він продукував неефективні галузі, які трималися лише на відсутності альтернативи. Жахливе взуття, неякісний одяг, сумнівні продукти харчування, застарілі технології для машин і механізмів були результатом відсутності конкуренції. Тому основна претензія до меркантилізму – це неоптимальне використання обмежених ресурсів. Крім того, протекціонізм з одного боку часто стикається з протекціонізмом з іншого у вигляді відповідних мит і закриття ринку інших країн для наших товарів. Якщо така економічна поведінка стане масовою, то зростатиме кількість неефективних, штучно захищених підприємств і ринків.

Нам слід сприймати міжнародну торгівлю як гру з нульовою сумою. Уявіть, що в кімнаті зібралося кілька заможних людей, які грають у карти на гроші. Хтось виграє, хтось програє, але сума грошей в кімнаті незмінна. Так і в міжнародній торгівлі. Якщо хтось має позитивне сальдо (експорт мінус імпорт) зовнішньої торгівлі, то хтось інший обов’язково має негативне. Сума завжди дорівнює нулю. Це і є гра з нульовою сумою. Якщо кожен прагнутиме позитивного сальдо, то радше він встановлюватиме ті чи ті бар’єри. Якщо цим почнуть займатися всі, наслідуючи ідеї меркантилізму, то вироблятимуть навіть ті продукти, в яких абсолютно неефективні.

Подивімось на те, чи є зв’язок між рівнем життя населення і підсумком зовнішньої торгівлі нині. Для оцінки рівня населення використовуватимемо показник ВВП (валовий внутрішній продукт) на душу населення. Ми розберемо його пізніше, поки прийміть цей показник як критерій економічної успішності.

* Згідно з даними Міжнародного валютного фонду і Світового банку за 2018 рік.

Як бачимо, сальдо зовнішньої торгівлі не є тим засобом, який гарантовано призводить до зростання добробуту. Чому меркантилісти думали інакше? За їхніх часів ситуація була іншою, і статистика підказувала їм інші висновки.

Подивіться на основні доктрини меркантилізму. Якщо знайдете серед них свої, то вам точно відкриється багато нового в цій книжці:

1. Основа багатства – це дорогоцінні метали, перш за все золото.

2. Праця продуктивна лише в тих галузях, що працюють на експорт.

3. Держава мусить підтримувати експорт, обмежувати конкуренцію з боку імпортних товарів.

4. Зростання населення є бажаним для забезпечення низької ставки заробітної плати і високої норми прибутку.

А тепер залишимо економіки заради класичної поезії:

Гомера лаяв, Феокріта,
Зате читав Адама Сміта
І сильний був економіст,
Тобто доводити мав хист,
На чім держава багатіє,
І чим живе, і як вона
Бува без золота міцна,
Коли продуктом володіє.
На все те батько не зважав
І, знай, маєтки заставляв.

(Переклад з російської М. Рильського)

Сильним економістом, за версією Пушкіна, був Євгеній Онєгін. У словах «бува без золота міцна, коли продуктом володіє» ми бачимо явну противагу вищеописаному меркантилізму, а посилання на Адама Сміта не випадкове.

Гомера лаяв, Феокріта,
зате читав Адама Сміта
і сильний був економіст

2009 року шотландський телеканал STV вирішив поцікавитися у глядачів, кого вони вважають найвизначнішим шотландцем усіх часів і народів. Впевнену перемогу здобув Адам Сміт. Хто ж він?

Економічне благополуччя – явище, що не дає спокою економістам. Турбувало воно й Адама Сміта, шотландського інтелектуала 18 століття, якого сміливо можна віднести до тих людей, чиї ідеї кардинально змінили світ. Великому шотландцеві багато чим завдячують люди, котрі, можливо, навіть не знають його імені.

Досліджуючи причини багатства народів, Адам Сміт доходить несподіваного висновку, що спроби керувати економічною діяльністю людей призводять до зворотних наслідків – спотворення конкуренції, зниження мотивації, помилок в пріоритетах. Зазвичай, виявивши проблему, ми намагаємось її негайно розв’язати. Але в умовах обмежених ресурсів розв’язання одного завдання автоматично відтягує ресурси від інших. Якщо ти вирішив побудувати Байкало-Амурську магістраль або Дніпрогес, то маєш розуміти, що в тебе завжди була альтернатива для використання людей, капіталу, землі. Добрі наміри далеко не завжди ведуть до найкращого результату. Регулювання економіки чимось схоже на лікування людського організму за допомогою медпрепаратів. Впливаючи позитивно на один орган, вони часто погіршують стан іншого.

Адам Сміт завдяки тривалим спостереження і дискусіям доходить революційного висновку, що втручання держави навіть з добрими намірами завдає більше шкоди, ніж користі. Тобто, побачивши проблему, у випадку з економікою краще почекати, як розв’яже її «невидима рука» (так Сміт називав ринкові сили).

Пояснимо на прикладі. Припустімо, ціна на якийсь товар надто висока і приносить надприбуток власнику. Ми можемо спробувати відрегулювати ціну, але, якщо перестаратись і зробити її надто низькою, виробляти товар буде зовсім невигідно. Надприбуток швидко зацікавить інших. Вони зосередяться на цій справі, а щоб виграти в конкуренції, почнуть знижувати ціну. Долучатимуться й нові гравці, поки така діяльність буде прибутковішою за інші. Це знижуватиме ціни на продукцію. Тож згодом прибуток вже не виглядатиме привабливим відносно інших галузей, і приплив нових учасників ринку припиниться. Ось так, без будь-якого втручання ціни можуть стати справедливими.

Що ж тоді робити державі в економіці? Адам Сміт відповідає на це так:

«…Государеві слід виконувати тільки три обов’язки; вони справді мають дуже важливе значення, але є ясними і доступними для звичайного розуміння: по-перше, обов’язок захищати суспільство від насильства і вторгнення інших незалежних суспільств; по-друге, обов’язок захищати в міру можливості кожного члена суспільства від несправедливості і гноблення з боку інших його членів, або обов’язок встановити суворе виконання правосуддя, і по-третє, обов’язок створювати і утримувати певні громадські споруди і установи, створення і зміст яких не може бути в інтересах окремих осіб або невеликих груп, тому що прибуток від них не зможе ніколи відшкодувати витрати окремій особі або невеликій групі, хоча і зможе, часто з надлишком, оплатити їх загальному суспільству…»

Проаналізуймо це положення Адама Сміта. По суті, ми бачимо тут всього три функції:

– оборона;

– судова система;

– деякі громадські функції, надто дорогі для виконання невеликою кількістю осіб (наприклад, дороги, музеї).

Звернімо увагу, що ми не бачимо тут за державою (государем) жодної виробничої діяльності, більш того, ми не знаходимо тут освіти, медицини, пенсійної системи тощо. Це капіталізм практично в чистому вигляді, коли розвиток економіки відбувається на підставі механізмів саморегуляції, коли виживає найефективніший, а надприбуток не може існувати довго, адже в галузі, де він з’являється, посилюється конкуренція, новий капітал і нові підприємці прагнуть підвищеної рентабельності, а потім в умовах конкуренції знижують ціни до прийнятного рівня.

Саморегулювальна система часто має дивовижну самоорганізацію. Але за рахунок чого проявляється економічне зростання? Те, що капітал без регулювання зверху вільно перетікає між галузями, – це добре, але чи достатньо цього?

Адам Сміт основним джерелом зростання бачив поділ праці, що підвищує продуктивність:

«Для прикладу візьмемо… виробництво шпильок. Один працівник тягне дріт, інший випрямляє його, третій обрізає, четвертий загострює кінець, п’ятий обточує один кінець для насаджування головки; виготовлення самої головки вимагає двох або трьох самостійних операцій; насаджування становить особливу операцію, полірування шпильки – іншу; самостійною операцією є навіть загортання готових шпильок у пакетики».

Знав би він, якого рівня цей поділ сягне в XXI ст.! Що з’являться люди, які оптимізують сайти шляхом підбору певних слів, з’являться люди, які відповідають на телефонні дзвінки, люди, які пишуть статті про те, що робить організація, і багато-багато інших професій, про які в той час ніхто й подумати не міг. Нині дослідники прогнозують, що через 10 років набудуть чинності 70 % професій, про які ми, теперішні, не знаємо. Одна з причин їх появи – у постійному поглибленні поділу праці.

Ідеї Адама Сміта настільки революційні, що навіть тепер їх не так просто прийняти. Чого ми чекаємо, коли бачимо проблему в тій чи тій галузі? Що обов’язково уряд, центральний банк або хтось ще повинні негайно розв’язати її. І як складно прийняти тезу великого шотландця про саморегуляцію, про те, що варто дати «невидимій руці», ринковим силам самим усунути проблему.

«Розв’язання проблеми урядом може бути гіршим за саму проблему». Якщо вам здається, що для розв’язання економічної проблеми обов’язково потрібно когось «розстріляти», «посадити» і «покарати», і «куди дивляться уряд і правоохоронні органи», то вам особливо важко буде прийняти альтернативну точку зору. Але все-таки спробуйте.

Як працюють ринкові сили? Уявіть собі таку картину. У 1920-і роки для польотів активно використовувалися дирижаблі. Припустімо, що в якійсь країні розвилося виробництво таких повітряних суден. А потім трапилось так, що переміщення на дирижаблях стало нерентабельним. Тож місцеві виробники вимагають перешкодити прильоту літаків в їхню країну, вказують на те, скільки людей залишаться без роботи, скільки з них не заплатять за кредитами. Що робити з цією проблемою? Уряд, як правило, почне рятувати «галузь дирижаблебудування». Вам подобається це рішення? «Добре, – скаже хтось, знаючи, чим закінчиться історія з дирижаблями. – Нехай не рятує, але нехай дасть їм усім роботу». Але яку роботу? Що ми знаємо про здібності цих людей? Можливо, серед них є прекрасні конструктори, співаки, художники, вчителі тощо. На кого саме переучувати конкретну людину? Хіба це не її власне рішення?

Хай там як, але весь економічний світ, що оточує нас, неодмінно буде зруйнований. Такий рідний, близький, знайомий і дорогий, він буде з часом зметений еволюцією і прогресом. Адам Сміт вважав, що, перешкоджаючи цьому процесу, ми лише прирікаємо свою громаду на відставання. Дирижаблі все одно «померли б» як засіб пересування. Пізніше це сталося б там, де уряд намагався якомога довше зберегти цю галузь. Адам Сміт – батько ринкової економіки, вільної взаємодії вільних людей, хаосу, в якому він геніально побачив сили саморегуляції.

Теорія порівняльних переваг і задача Давида Рікардо

Давид Рікардо – і послідовник, і критик Адама Сміта одночасно. Будучи прихильником економічного лібералізму, він, тим не менш, оскаржував деякі ідеї Сміта і розширював їх. Однією з вражаючих ідей Рікардо була та, що доводила переваги вільної торгівлі. Демонстрацією її є задача про сукно та вино.

Спробуймо розібратися з цією задачкою й ми.

Припустімо, є дві сусідні країни – Прація і Ледащия, де виробляють тільки два продукти – вино і сукно. У кожній країні живе по 1000 людей. Продуктивність праці у Прації набагато вища, ніж у Ледащиї, в обох продуктах. Поточну ситуацію в економіці можна відобразити в таблиці.

Задіяно людей

Вироблено продукції

Зважаючи на наведені дані, можемо розрахувати продуктивність країн у кожній галузі (скільки може виробити в середньому мешканець кожної країни).

Продуктивність (випуск на 1 працівника)

І ось мешканці Ледащиї прийшли до мешканців Прації й кажуть: «Ми хочемо домовлятися, хочемо торгувати». Мешканці Прації глянули на цифри й засміялися: «Ми працюємо краще і в одній галузі, і в другій. Який сенс?»

Справді, це нібито випливає з наведених даних. А тепер, увага, запитання до вас:

Чи можуть країни виграти від торгівлі? Якщо так, то як саме, сформуйте приклад.

Перш ніж прочитати відповідь, спробуйте знайти рішення самостійно.

Ücretsiz ön izlemeyi tamamladınız.