Kitabı oku: «Щоденник наркомана», sayfa 3

Розділ 3
Фаетон

Лу горнулася до мене, поки я тримався за кермо. Говорити не хотілося. Тремкий потік нашої пристрасті забрав нас із головою. Я забув, що ми в машині і що це машина Лама. Ми їхали як диявол у Нікуди. Тут мені в голову прийшла божевільна думка. Її підкинула моя «підсвідомість», невіддільне «я» мого єства. Далі знайомий об’єкт на дорозі нагадав мені, що я їду зовсім не в бік студії. Якась внутрішня сила, про яку я і не здогадувався, примусила мене подивитися у напрямку Кента. Я розтлумачував собі себе і вже знав, що буду робити. Ми прямували до Барлі Ґрандж, а потім, ех – божевільна повітряна прогулянка до Парижа під місячним сяйвом!

Ця ідея викристалізувалася в моїй голові зовсім без мого втручання. У певному сенсі це було схоже на розв’язання рівняння з наступними вихідними умовами: по-перше, дещо божевільне ототожнення Лу з усіма її романтичними ідеями місячного сяйва; далі моя фізична схильність як пілота, і по-третє, традиційний зв’язок Парижа з екстравагантними розвагами й буянням любові.

Я дуже добре усвідомлював тоді, що моє моральне та психічне чуття полетіли на якийсь час за борт. Та моє ставлення до цього було просте: «Прощавай, Йона!»

Уперше в житті я був повністю собою, звільнений від усіх обмежень тіла, інтелекту та виховання, які зазвичай тримають нас у тому, що називають рамками здорового глузду.

Пригадую, я, здається, запитував себе, чи не збожеволів, і відповідав собі: «Звичайно ж збожеволів, адже здоровий глузд – це компроміс. Саме здоровий глузд не дає тобі рухатись уперед».

Було б досить тупо намагатися описати дорогу до Барлі Ґрандж. Вона тривала заледве півсекунди. Вона тривала незліченні віки.

Усі можливі особисті сумніви були розвіяні незаперечними фактами. Ніколи у своєму житті я не кермував машиною краще, ніж тоді. Я вивів гідроплан з такою ж легкістю, як з портсигара дістають цигарку. Літак, немов орел, злетів у небо. Гудінню двигуна вишуканим відлунням підспівував м’який і спокійний голос Лу:

– О Ти! Тремтячі груди ночі, що мерехтять місячним розарієм! Я обожнюю Тебе, Івей! Я обожнюю Тебе, І А О!

Ми летіли у ранкову зорю. Я стрімко набрав висоту понад три тисячі. Я чув биття свого серця. Воно зливалося зі стукотом моторів.

Я наповнив легені чистісіньким, незабрудненим повітрям. Це був той же кокаїн – тільки з інтервалом в октаву; та ж піднесена, дивовижна сила – тільки виражена в інших термінах.

Дивовижно мелодійні слова Сівекінга проростали в моїй голові. Я захоплено повторював їх. Це – ритм британських двигунів.

«Повні легені! Глибокі ковтки! Глибокі, глибокі ковтки думок!»

Швидкість вивітрила усі мої тілесні відчуття. Кокаїн і вітер повністю їх заглушив. Я позбувся тіла; вічний дух; відокремлене вище створіння.

«Кохана Лу! Кохана Лу! Лу, Лу, бездоганна, кохана Лу!»

Мабуть, я вже горланив цей рефрен на весь голос, та навіть поміж криком було чути її спів у відповідь.

– О Ти! Літня ніжносте уст, що горять червоним вогнем пристрасті! Я обожнюю Тебе, Івей! Я обожнюю Тебе, І А О!

Я вже не витримував ваги повітря, що тисло зверху. Піднімаймось вище, вище і вище! Я збільшив швидкість.

«Шалене безумство! Зухвала відвага! Шалена, шалена, зухвала відвага!»

– О Ти! Нестерпний зойку бурі, що несеться крізь листя лісів! Я обожнюю Тебе, Івей! Я обожнюю Тебе, І А О!

І я відчув, як нас забрав і поніс страшенний шквал. Земля зникла з-під нас, як камінь, що летить у сліпу порожнечу. Ми звільнилися, назавжди скинули пута народження!

«Лети швидше! Лети швидше! Лети, лети, швидше, швидше!»

Попереду, високо, у блідій сірості, стояв Юпітер – блискуча сапфірова твердиня.

– О Ти! Яскрава ранкова зоре, що вмостилась поміж грудей Ночі! Я обожнюю Тебе, Івей! Я обожнюю Тебе, І А О!

Я горланив у відповідь.

«Шукачі зірок! Відкривачі зірок! Зірки-близнюки, мов срібло, блищать!»

Я направляв літак вище, ще вище. Між мною і світанком зависла величезна грозова хмара. Прокляття! Як вона посміла! Це не її справа. Я мушу піднятися і розтоптати її.

– О Ти! Пурпурові груди бурі, пошрамовані зубами блискавок! Я обожнюю Тебе, Івей! Я обожнюю Тебе, І А О!

Слабкі залишки туману обступили з усіх боків. Я збагнув усю радість, що переповнювала Лу у хмарах. Це я був тим, хто помилявся. Прийнятого кокаїну було недостатньо, щоб увібрати увесь цей безмежний екстаз. Її любов піднесла мене на вершину її тріумфальної пристрасті. І навіть туман став мені зрозумілим.

– О Ти! Незібрана росо, що лежить на устах Ранку! Я обожнюю Тебе, Івей! Я обожнюю Тебе, І А О!

Зненацька у цю хвилину заявило про себе моє практичне єство. Я помітив невиразну лінію берега. Я знав берегову лінію як свої п’ять пальців. Виявилося, що ми незначно відхилилися від найкоротшого шляху до Парижа, і довелося взяти трохи південніше.

Під нами вирувало сіре море. Мені здалося (зовсім божевільна думка), що бурхливий танець хвиль – це сміх старезного діда. Раптом якесь інтуїтивне відчуття почало підказувати мені, що щось не гаразд, і за мить я побачив у чому проблема. У мене закінчилося пальне.

У голові відразу спалахнула ненависть до царя Лама. «Типовий випадок нерозважливості!» Та це однаково що назвати мене дурнем прямо в очі. Я уявив собі, що він і є морем, що глузливо регоче піді мною.

Я постійно посміювався зі старого, доброго командира ескадрильї. Не буду славетним льотчиком, та невже? Я ще покажу йому! І це була цілковита правда. Я був не до порівняння кращим, ніж будь-коли досі. І все ж проґавив один з найочевидніших заходів безпеки.

Раптом я усвідомив, що справи можуть піти вкрай кепсько. Єдине, що можна зробити, це вимкнути двигуни й планерувати вниз до протоки. Та деякі технічні моменти проблеми страшенно мене лякали.

От би ще нюхнути! Поки ми величезними широкими спіралями падали в море, я примудрився дістати пляшечку. Звичайно, я миттєво зрозумів, що на такому вітрі неможливо вдихнути порошок через ніс. Я витяг корок і встромив язик у горлечко пляшечки.

Ми все ще були на трьох чи більше тисячах футів над рівнем моря. У мене повно часу для прийняття рішення, подумав я, поки наркотик почав свою дію. Далі я діяв з грандіозним апломбом. Я торкнувся води у сотні ярдів від невеличкого рибальського корабля, який щойно вийшов з Диля.

Зрозуміло, що нас підібрали за лічені хвилини. Літак причепили ззаду і відбуксирували на берег.

Моєю першою думкою було: заправитися і летіти далі, незважаючи на абсурдність нашого становища. Та хлопці на березі одночасно зі співчуттям щиро з нас сміялися. У вечірньому вбранні, мокрі, о четвертій ранку! Як у «Гедді Ґаблер» – «так не робиться».

Та кокаїн знову мені допоміг. Чого, в біса, я маю зважати на чиюсь думку?

– Де можна заправитись? – спитав я у капітана корабля.

Він зловісно посміхнувся:

– Пального тут буде недостатньо.

Я зиркнув на літак. Чоловік мав рацію. Ремонт на кілька тижнів щонайменше.

– Вам краще піти до готелю, сер, і вбрати теплі речі. Подивіться, як тремтить ваша дама.

Це була щира правда. Нічого не вдієш. Ми поволі пішли пляжем догори.

Звичайно ж про сон не було б мови. Ми були свіжі як огірки. Нам лише треба було поїсти чогось гарячого і побільше.

І нам це вдалося.

Здавалося, що ми увійшли у повністю нову фазу. Катастрофа змила з нас усю цю справу з оркестровою ораторією; але, з іншого боку, ми все ще були готові до напруженої практичної діяльності.

Ми з’їли по три сніданки на кожного. При цьому постійно говорили: говорили, здебільшого про всякі специфічні палкі дурниці. Хоча ми добре розуміли, що вся ця історія лише камуфляж. Усе, що нам було потрібно, – це як можна швидше одружитися, запастися кокаїном, поїхати й суперславно розважатися навіки-віків.

Ми послали в місто за необхідним вбранням і пішли шукати священика. Він виявився літнім чоловіком, який багато років прожив далеко від міста. Він не побачив у нас чогось особливо поганого, хіба що молодість та ентузіазм, і йому було дуже шкода, що потрібно три тижні почекати.

Добрий дядько роз’яснив нам вимоги закону.

– Та це дурниця, – одночасно випалили ми. – Поїдемо до Лондона першим же потягом.

Далі особливих пригод не сталося. Ми були повністю анестезовані. Ніщо нас не турбувало. Ми не були проти почекати на платформі чи трястися старим потягом до Лондона.

Усе було частиною плану. Усе було чистою насолодою. Ми постійно перебували у піднесеному стані, все відбувалося у приголомшливому темпі. Швидкість літака стала просто символом, фізичною проекцією нашої духовної величі.

Два наступних дні минули, немов якась дитяча пантоміма. Нас побрав маленький брудний чоловік у маленькій брудній конторі. Ми повернули Ламові його машину. Я не без здивування виявив, що залишив її під відкритим небом на краю озера.

Я залагодив мільйон справ у якійсь розумній метушні. Не минуло й дві доби, як ми спакували речі і вирушили до Парижа.

Я не пам’ятаю жодних подробиць. Усі ці події – наче різні метали, що переплавляються у сплаві, ім’я якому Захват. За весь час ми спали тільки одного разу, добре виспалися і прокинулися свіженькими, навіть без сліду втоми.

Ми завітали до Ґретель і дістали від неї кокаїнові припаси. Вона відмовилася брати гроші від її дорогого сера Пітера і була така рада бачити Лу – леді Пендраґон, і чи не були б ми такі люб’язні заїхати до неї після медового місяця?

Цей візит не виходить мені з голови. Здається, я туманно розумію, що якимсь чином ця жінка насправді була головною рушійною силою усієї інтриги.

Вона представила нас своєму чоловікові: огрядний, задишкуватий старший пан з великим животом і бородою, відомий умінням порядно й улесливо говорити правильні речі ні про що. Та я побачив у його погляді певну проникливість, що суперечила його масці показної невинності.

Там був ще один чоловік, щось типу напівспеченого священика-нонконформіста, такий собі Джейбез Платт, який досить рано усвідомив, що його місія в житті – тинятися і робити добро. Дехто каже, що він досяг неабияких успіхів у справі добра – для себе. У політиці він дотримувався кількох дуже простих правил: бачиш, як щось роблять, – зупини їх; що б хто не робив – усе неправильно; світ – дуже зле місце.

Він дуже активно просував ухвалення закону, який би врятував людей від наркотичного лиха.

Ми посміхалися та співчутливо погоджувалися, час від часу хитро зиркаючи на господиню. Старий дурень, якби він тільки знав, скільки в нас кокаїну, поки ми сидимо й аплодуємо його помпезним і тупим банальностям!

Сідаючи до потяга, ми від душі насміялися над цією веселою пригодою. У перспективі вона не видаватиметься нам уже аж такою комічною; та важко сказати кожного разу, що зачепить твоє почуття гумору. Мабуть, нас розсмішило б усе що завгодно. Ми були на висхідній кривій. Екзальтацію любові супроводжувала кокаїнова екзальтація, а романтика й пригоди утворювали святкову оправу для цих розкішних діамантів.

«Щодня, з якого боку не подивися, мені все краще й краще».

Відома сьогодні формула мсьє Куе – це точне інтелектуальне вираження діаграми кокаїново-медового місяця. Звичайне буденне життя – це аероплан, до того як він злетить. Спочатку серія слабких поштовхів; усе, що ти можеш сказати, що ти більш-менш даєш собі раду. Потім літак починає відриватися від землі. Більше перешкод для польоту немає.

Та все ще залишаються психологічні перешкоди: огорожа, ряд будинків, в’язовий гай чи ще щось. Ти трохи занепокоєний від усвідомлення, що їх треба пройти. Але щойно ти піднімаєшся у безмежну блакить, приходить відчуття душевного піднесення та безмежної свободи.

Наші предки розумілися на цьому відчутті в часи, коли законодавча діяльність ще не зруйнувала свободу в Англії чи, радше, коли законодавчу діяльність ще не передали в руки нікчемних бюрократів.

Приблизно шість місяців тому я купував за кордоном трохи тютюну, туго скручений чорний «перік», найчистіший і найкращий у світі. З часом я втомився його нарізати і відправив його для цього до тютюнової крамниці.

О, дорогенький, ні! Без дозволу митниці це категорично заборонено!

Напевне мені треба було здатися поліції.

Авжеж, коли ти починаєш захоплюватися кокаїном на повну, ти втрачаєш усвідомлення вибоїстого характеру цього старого, кумедного, сплющеного біля полюсів сфероїда. Ти стаєш набагато компетентнішим у ладнанні життєвих справ, тобто у певному сенсі компетентнішим.

Мсьє Куе має цілковиту рацію, так само як і послідовники «Християнської науки» і всі решта, коли кажуть, що половина усіх наших проблем береться від того, що ми віримо в існування цих проблем, тож коли ми забудемо про їхнє існування, вони, як не дивно, перестануть існувати!

Хіба не про це говорить старе прислів’я: «очі не бачать – серце не болить»?

Коли в тебе кокаїново-медовий місяць, ти й правда до певної міри стаєш вищим за інших. Ти берешся за вирішення проблеми з абсолютною впевненістю. Це комбінація, яку французи називають еlan (бадьорість) і insouciance (нерозсудливість).

Завдяки цьому духові утворилася Британська імперія. Наші хлопці дійшли до Індії та всіляких інших земель, та переплюнули всіх тільки тому, що просто не мали уявлення про труднощі на своєму шляху, щоб їх помічати. Їх навчили, що якщо в жилах тече благородна кров, тоді ніколи й ніщо не зможе піти не так. А школа та університет привчили відчувати, що ти – вінець Божого творіння, що неможливо зазнати невдачі чи поразки, що ти не зможеш навіть їх зауважити.

Ми втрачаємо імперію, бо «яскраві барви нашої відваги від роздумів утрачають колір свій». А інтелектуали призвели до того, що нам «і хочеться, і колеться», як кішці в отім прислів’ї. Дух Гамлета замінив дух Макбета. Макбет жорстоко поплатився лише тому, що був сильно засмучений через Макдуфову версію того, що казали відьми.

Коріолан зазнав поразки лише тоді, коли перестав думати. Як каже поет: «Любити знання – ненавидіти життя».

Кокаїн позбавляє усіх сумнівів. Але своїм свободолюбивим духом наші пращури завдячують справжній свободі, яку вони завоювали; а кокаїн просто додає «хоробрості» пияка. Втім, усе добре, поки його достатньо.

Розділ 4
Au pays de cocaine – у країні кокаїну

Не можу згадати жодних подробиць нашого першого тижня у Парижі. Подробиці перестали існувати. Ми кружляли у невтомному шаленстві від одного задоволення до іншого. Ми сприймали все як належне. Навіть не візьмусь описувати це сліпе, безмежне блаженство любові. Усе, що з нами відбувалося, було однаково чудово.

Звичайно, Париж старається мати справу з людьми саме у такому душевному стані. Електрична напруга нашого життя була удесятеро більша за номінальну. Це було правдою в усіх сенсах. Я прихопив з собою із Лондона тисячу фунтів готівкою і подумав при цьому: а все ж приємно бути нерозважливим. Ми збиралися розважатися, тож начхати, скільки це коштує!

Я думав, що за тисячу фунтів можна розмальовувати Париж усіма можливими кольорами невизначено тривалий час; та на кінець тижня тисячі фунтів як не було, така ж доля спіткала ще одну тисячу, за якою я надсилав телеграму до Лондона; і в результаті навіть не можна було показати, на що ми їх витратили, окрім пари суконь та жменьки не дуже дорогих коштовностей для Лу.

Нам здавалося, що ми були дуже економними. Ми були надто щасливі, щоб перейматися витрачанням грошей. Перш за все кохання ніколи не потребує більше ніж якісь копійки, до того ж досі я взагалі не знав, що таке кохання.

Те, що можна назвати медовою частиною нашого медового місяця, здається, займало увесь час між спанням. Вона не залишала нам часу прогулятися на Монмартр. Ми не дуже переймалися, щоб поїсти, і навряд чи помічали, поїли чи ні. Здавалося, що потреби у сні немає. Ми зовсім не втомлювалися.

Перший же натяк на втому направляв твою руку до кишені. Одна понюшка давала відчуття найвитонченішої розпусності, і ми знову були на четвертій швидкості!

Єдиний вартий уваги випадок – це отримання листа і пакунка від Ґретель Вебстер. У пакунку було м’яке кімоно для Лу – із цього розкішного японського шовку, що носять гейші, синє, як літнє небо, вишите золотими драконами з червоними очима і язиками.

У ньому Лу виглядала як ніколи приголомшливо розкішною.

Жінками я ніколи особливо палко не захоплювався. Кілька любовних пригод, що трапилися у моєму житті, були досить безглуздими і малоприємними. Вони не розкрили можливостей кохання; насправді я думав, що це задоволення дещо переоцінене, що це короткочасне і грубе засліплення, за яким неминуче приходять нудьга й огида.

Та з кокаїном усе було геть інакше.

Хочу наголосити, що кокаїн насправді є місцевим анестетиком. Цим пояснюється його реальна дія. Ти не відчуваєш свого тіла. (Як відомо, з цією метою його застосовують у хірургії і стоматології.)

Тільки не подумайте, що це означає, що фізичне задоволення від стосунків чоловіка й жінки зменшується, скоріше воно переходить на безтілесний рівень. Твоя тваринна частина стимулюється настільки інтенсивно, наскільки вона залучена до процесу; але відчуття, що ця пристрасть є тваринною, докорінно змінюється.

Я належу до дуже витонченої раси, прискіпливої до деталей, у якої легко викликати огиду. Невеличкі інтимні невдачі, які завжди супроводжують любовні діла, які за звичайних обставин можуть поранити твою делікатну чутливість, більше не роблять цього, коли твоє горнило повне коксу. Всі ці речі перетворюються за допомогою «небесної алхімії» на духовне блаженство. Ти гостро відчуваєш своє тіло. Та як кажуть буддисти, тіло насправді є інструментом болю і дискомфорту. Всі ми маємо підсвідоме інтуїтивне відчуття, що так воно і є; а кокаїн позбавляє цього відчуття.

Дозвольте ще раз наголосити про відсутність будь-якої зворотної дії. Осьде на сцену виходить пекельна підступність наркотику. Якщо ти загуляв традиційним, алкогольним, способом, отримуєш те, що американці називають «ранок після вчорашнього». Природа попереджає, що ми порушували правила; і природа дає нам достатньо здорового глузду, щоб зрозуміти, що позичати можна, та все одно доведеться розплачуватися.

Ми вживаємо алкоголь з найдавніших часів, і у нашій національній підсвідомості закарбувалося, що після пиятики здоров’я можна поправити ковтком спиртного або «собачою шерстю», як ми її називаємо, і нею не подавишся.

Та з кокаїном усі ці застереження зовсім зайві. Нікому не буде дуже зле після наркотичного вечора за умови, що йому вистачить здорового глузду наступного дня відвідати турецьку лазню та поповнити свої сили за допомогою їжі й подвійної порції сну. Втім, кокаїн вимагає, щоб ти розраховував лише на свій «капітал», і гарантує, що цей запас є невичерпним.

Як я вже казав, це місцеве знеболювальне. Він притупляє усі відчуття і може викликати те, що фізіологи називають пригніченням. Людина стає абсолютно безрозсудною. Вона буквально скаче від піднесеного настрою та чудового самопочуття. Це таке сліпе та грандіозне збудження, що перейматися чимось просто неможливо. До того ж збудження має своєрідну глибину і спокій. У ньому немає і натяку на грубість чи непристойність, які ми асоціюємо з алкогольним сп’янінням. Зникає сама ідея грубості чи вульгарності. Це нагадує видіння Петра у «Діяннях апостолів», де йому було сказано: «Немає нічого поганого й нечистого».

Як казав Блейк: «Усе живе є святим». Кожна дія – таїнство. Те, що зазвичай тебе стримувало чи дратувало, стає просто приводом для радісного сміху. Точно як шампанське, коли кинути туди невеличку грудочку цукру, воно знову береться бульбашками.

Ну добре, це був ліричний відступ. Але саме це і робить кокаїн. Твереза послідовність думки ламається. Ти різко перескакуєш на нову, шалену, фантастичну траєкторію з найменшого приводу. Зникає почуття міри; і незважаючи на усі ці мільйони миль, що ти весело пройшов, звернувши зі шляху, ти ніколи не випускаєш з очей свою кінцеву мету.

Поки пишу ці рядки, я ні на мить не забув, що розповідав вам історію про лист і пакунок від Ґретель.

У Парижі ми зустріли дівчину. Наполовину індіанка, прекрасна мала з чортячою чарівністю і цілим мішком найнепристойніших історій, які ми коли-небудь чули. Вона була постійно на кокаїні. Дівчина була певною мірою неосвічена і подавала це так: «Я у здоровезному, прекрасному саду, в руках купа пакунків, і постійно один з них падає на землю; коли я нахиляюся, щоб його підняти, обов’язково падає інший пакунок, і весь час я поволі іду далі по саду».

Отже лист Ґретель.

«Моя люба Лу, – навіть не можу описати, яка я була рада, Міледі, вас нещодавно побачити разом з цією чудовою людиною – вашим чоловіком. Я зовсім не звинувачую вас за цей поспіх з весіллям; проте, з іншого боку, і ви не повинні звинувачувати своїх давніх друзів, що вони не пророки і не вміють передбачити все наперед! Отже, я не можу бути під рукою з необхідними речами. Однак я часу дарма не гаяла. Ви ж знаєте, які у мене невеликі статки, втім, сподіваюся ви оціните цей невеличкий подарунок, який я вам надіслала, не як подарунок заради подарунка, а як знак моєї глибокої любові до наймилішої та найчарівнішої зі знайомих мені дівчат. І, між нами, моя люба Лу: часом те, що всередині, краще за те, що ззовні. Моє шанування та найкращі побажання дорогому серу Пітерові і вам, хоча у цю хвилину я навіть не сподіваюся, що ви пам’ятаєте про моє існування.

Завжди щиро ваша,

Ґретель».

Лу жбурнула мені листа через стіл. З якоїсь нагоди чи зовсім без причини, я був роздратований. Я і чути нічого не хотів від такої, як Ґретель. Вона мені не подобалася, і я їй не довіряв.

– Якась дивна, – досить сердито сказав я.

Це не був мій власний голос: гадаю, в моїй голові говорив якийсь прихований інстинкт самозбереження.

Проте Лу аж сяяла з цієї нагоди. На жаль, не можу вам передати блиску, який випромінювало все, що вона тоді казала і робила. Її очі світилися, уста щебетали, щоки палали, наче щойно розпущені тендітні весняні первоцвіти. Вона була втіленим духом кокаїну: кокаїн у плоті. Сама її присутність робила Всесвіт безмежно захопливим. Скажімо, вона була одержима дияволом, якщо хочете!

Будь-яка так звана добра людина була б шокована й смертельно налякана при її появі. Вона представляла собою сирену, вампірку, Мелюзину, страшного і дивного диявола, якого вигадали боягузи, щоб пояснити брак власної мужності. У неї не було охоти ні до чого іншого, як вечеряти просто в номері, щоб мати можливість вбрати нове кімоно і танцювати для мене.

Ми їли чорну ікру ложками. Яка різниця, що вона коштувала втричі дорожче за вагу золота? Не слід приписувати мені марнотратство: якщо хочете когось звинуватити, звинувачуйте Кайзера. Він затіяв усю цю бучу; і коли мені захотілося з’їсти чорної ікри, я буду їсти чорну ікру.

Ми зжерли її всю. Нерозумно надавати цій дрібниці особливого значення.

Між поданнями страв Лу танцювала, як демон у маренні. Їй подобалося вдавати східну жінку-спокусницю. Я був її паша-з-трьома-кінськими-хвостами, її воїн-самурай, її чудовий магараджа, на колінах у якого лежить скімітар, готовий відрубати голову за будь-якого найменшого приводу з її боку.

Вона була Улед Наїль з татуюванням на щоках і підборідді, намальованими сурмою бровами і червоними губами.

Я був Туареґом, пустельним розбійником у масці, що захопив її в полон.

Вона грала тисячу божевільно вишуканих ролей.

У мене дуже слабка уява, мій мозок використовує усі свої ресурси виключно для аналізу; але я з насолодою грав ролі, які вона мені вибирала. Вже й не знаю, скільки разів під час цієї вечері я перетворювався з чемного чоловіка у піжамі з Бонд-стрит на розлюченого маніяка.

Тільки після того як офіціанти залишили нас з кавою і лікерами, які ми пили мов воду, не п’яніючи, Лу зненацька скинула своє блискуче вбрання.

Вона стала посеред кімнати і випила півфужера міцного лікеру. Чарівна зухвалість цього жесту викликала у мене внутрішній крик. Я схопився з місця, немов тигр, що, підкрадаючись, раптом побачив оленя.

Лу з нестримним захватом геть уся захихотіла. Знаю, що так не кажуть: «геть уся захихотіла»; але не можу висловитися по-іншому.

Вона зупинила мою атаку, як досвідчений захисник у міжнародному матчі з реґбі.

– Неси ножиці, – прошепотіла вона.

Вмить я зрозумів, у чому справа. Це була абсолютна правда – ми трошки переборщили з тим снігом. Гадаю, це вже було десь п’ять понюшок. Якщо цікаво, можете повернутися назад і перерахувати – скільки потрібно, щоб піднятися на десять тисяч футів над бідною старою Па-де-Кале, благослови її Господь! Але воно накладалося, як ціна цвяхів у задачі про кінські підкови, що так тішила мого батька, коли я був малим. Розумієте, що я маю на увазі, – принцип Мартінґейла і всяке таке. Звісно, ми перебрали з тим снігом.

П’ять понюшок! Втім, для нас молодих після двох тижнів це не було вже аж так багато.

Ґвендолін Оттер каже:

 
«Серце серця мого, блідий місяць шепоче,
Чого нам чекати аж завтрашньої ночі?»
 

А це приблизно в такому ж дусі.

 
«Серце серця мого, сховайся від дощу,
Нюхнемо ще! Кокаїну – досхочу».
 

Я знаю, що на мене не варто розраховувати, коли мова заходить про поезію, і поважна авторка точно може дозволити собі посміхнутися і тихенько переступити через мої рештки. Лише за умови, що посмішка буде поблажливою. Але дух твору я справді вловив.

 
«Продовжуй, нюхнемо ще,
Не зупиняйся, не перебирай!»
 

Ні, так не добре.

«Продовжуй! Через край!» – так краще. Так поважніше і патріотичніше, й набагато краще передає ідею. А якщо вам не подобається, шукайте кращого деінде.

Ні, я не визнаю, що ми були безрозсудними. Ми мали чималі ресурси у своєму розпорядженні. І точно не були схожі на шахраїв, що не платять.

Ви ж чудово знаєте, як важко слідкувати за тим, щоб у хаті завжди були сірники. Зовсім банальна річ, сірники, використовуються постійно, завжди легко купити нові, й не проблема, якщо коробка з сірниками спорожніла; і я не погоджуюся, що мені хоч на мить забракло почуття міри у цій справі.

Тільки не згадуйте мені про політ до Парижа у променях Місяця. Визнаю, в мене закінчилось пальне; але усі знають, що захоплення першим коханням схильне спричиняти тимчасові розлади звичайної поведінки.

Найбільше мене потішив той очевидний факт, що Ґретель виявилася просто молодчинкою, що б там про неї не казали. При цьому вона була не просто звичайною старою доброю молодчинкою. Не бачу причини, щоб не визнати, що вона виявилася тим, кого можна назвати справжнім другом у найбільш ранньому, яке тільки можете собі уявити, вікторіанському значенні цього слова.

Вона була не лише справжнім другом, а ще й мудрим другом. Без сумніву передбачивши, що старий добрий сніг у нас таки закінчиться.

Тепер, друзі, я б хотів, щоб ви зрозуміли правильно, що чоловік, якщо він себе називає чоловіком, не з тих, хто перериватиме медовий місяць із дівчиною у японському кімоно, яке я вже описував, щоб накинути на себе купу жахливого одягу й кинутись на пошуки дилера по всьому Парижі.

Звичайно, ви одразу скажете, що я міг покликати офіціанта і той би приніс кілька кубічних кілометрів. Та не все так просто, ви ж не уявляєте, що це за готель, де нам пощастило зупинитися. Ми потрапили туди, навіть не підозрюючи про неприємності. Він був зовсім поруч з Етуаль, та виглядав для неозброєного ока, як абсолютно респектабельний, першокласний сімейний готель для вихідців з більш шляхетних та менш шляхетних родин.

Тільки не втікайте з думкою, що я чіпляюся до того готелю. Просто Франція тоді була знекровлена; а офіціант на нашому поверсі був сімейний чоловік середнього віку і, мабуть, читав Ламартіна, Паскаля, Тена й усю цю жахливу нудоту, поки не був зайнятий виснажливою, як на каторзі, доставкою ікри до нашої кімнати. Немає жодної потреби приховувати від вас той факт, що він завжди мав дещо шокований вираз обличчя, особливо це було видно по тому, як була підстрижена його борідка. І кожного разу, як він заходив до нас у номер, йому підкреслено щось не подобалося.

Я трохи сам собі психолог і дуже добре розумію, що цей чоловік кокаїну нам не принесе, навіть якби ми запропонували йому за це очолити міністерство тютюнової промисловості.

Тепер, звісно, я навіть не збираюся просити вас повірити, що Ґретель Вебстер щось знала про цього офіціанта – бридкого старого педанта! Вона просто проявила дбайливу передбачливість і дружнє розуміння. Без сумніву, вона мала досвід, море досвіду, барелі, бушелі досвіду, всі ці одиниці виміру, що я так і не вивчив у школі. Вона сказала собі, загальними словами, не обов’язково маючи на увазі якусь конкретну низку подій:

– З тієї чи іншої причини цим милим дітям у якусь критичну хвилину їхньої кар’єри може забракнути снігу, тож моє завдання – щоб вони його отримали.

Поки ці думки проходили крізь мою голову, я дістав манікюрні ножички і Лу почала відрізати нитки на підкладці кімоно в тих місцях, де нестримні чарівні пальчики намацали те, що ми називали у лікарні «сторонній предмет».

Так, помилки не було. Ґретель розуміла нашу психологію, ми розуміли її психологію, усе йшло чудово, як діти в школу.

Навіть не подумайте, що нам довелося зіпсути кімоно. Треба було лише розпороти складочку зсередини і витягти звідти маленький білий шовковий мішечок; відкриваєш, а там купа снігу, набагато милішого оку, ніж сніг на Монблані.

Ну, ви ж розумієте, коли ти його побачив, одразу потрібно нюхнути. Для чого? Ніхто не дасть відповіді на це запитання. Тільки не кажіть про «використання для операції на горло». Лу не потрібно було жодних операцій. Вона співала, як Неллі Мельба, і виглядала, як персик; і сама була персиком Мельба, ясно як двічі по два – чотири.

Можете не сумніватися, ми нюхнули! А потім кілька років кружляли у танці по всьому номеру – хоча годинник показував, що минуло, мабуть, не більше восьми-дев’яти хвилин, – та який сенс розводити теревені про годинники, якщо Ейнштейн довів, що час – лише один з вимірів простору? Яка користь з астрономів, які доводять, що Земля обертається навколо осі зі швидкістю 1000 миль на годину і пролітає по орбіті 1000 миль на хвилину, якщо ви за нею не встигаєте?

Було б зовсім нерозумно валандатися й залишитися позаду, та з великою імовірністю опинитися на Місяці, де й поговорити немає з ким, хіба з Жулем Верном, Гербертом Веллсом і компанією.

І не подумайте, що той білий шовковий мішечок був дуже великий.

Лу схилилася над столом і випустила свій довгий тоненький язичок, як той мурахоїд з Національного Біографічного Словника, чи як там воно називається, і почала ним крутити у купці снігу, поки я мало не втратив розум.

Я реготав, як гієна, згадавши її слова. «Твій поцілунок гіркий від кокаїну». Хлопчина Свінберн завжди говорив про гіркі поцілунки. Що він знає, нещасний бідолаха?

Тільки з повним ротом кокаїну починаєш розумітися на поцілунках. Цілування переходить з однієї фази в іншу, як романи Бальзака, Золя, Ромена Роллана, Девіда Лоуренса та схожих хлопців. Ти зовсім не втомлюєшся! Ти завжди на четвертій швидкості, а двигун муркоче, мов кошеня, велике біле кошеня з блискучими зірками на вусах. І це завжди по-різному і завжди однаково, поцілунок ніколи не закінчується, ти втрачаєш розум і вже не повертаєшся до нормального стану, ви, мабуть, не розумієте, про що я, а мені зовсім байдуже, і мені жахливо вас шкода, та можете й самі пересвідчитися в моїх словах, потрібно лише знайти таку дівчину, як Лу, і вдосталь кокаїну.