Чарівна крамниця

Я бачив Чарівну крамницю здалеку кілька разів. Бувало, що я навіть проходив повз її вітрину, звідки на мене дивилися різні химерні вироби, магічні кулі, чарівні кури та ковпаки, ляльки для черевомовців, набори для фокусів, колоди карт, які на перший погляд здавалися абсолютно звичайними, та інші подібні речі. Але я ніколи і не думав туди заходити, поки одного разу, практично без попередження, Гіп не потягнув мене за руку прямісінько до вітрини і поводився так, що мені нічого не залишалося, окрім як зайти з ним всередину. Чесно кажучи, я навіть ніколи точно не знав, де знаходиться ця крамниця – простенька, нічим не примітна вітрина на Ріджент-стріт, між магазином картин і вітриною з курчатами, вирощеними в запатентованих інкубаторах – але, як виявилося, ось вона тут. Мені здавалося, що вона знаходиться десь ближче до Площі Пікаділлі або за поворотом на Оксфорд-стріт, або навіть десь у районі Холборн. Вона завжди виднілася нібито здалеку, була завжди, так би мовити, не по дорозі, вона завжди була чимось на зразок міражу в пустелі. Але зараз я бачив її зовсім чітко, я стояв прямо перед її парадним входом, а Гіп своїм маленьким вказівним пальчиком тицяв по вітрині, вказуючи на її різноманітний вміст.

«Якби у мене була купа грошей, – сказав Гіп, тицьнувши пальцем у «Зникаюче яйце», – я б купив собі це. А ще ось це», – він вказав на лялькове немовля, яке було неймовірно схоже на справжнє. «О, і ще ось це», – пухкий пальчик тягнувся до загадкового предмету, до якого додавалася записка з написом: «Купуй та дивуй своїх друзів».

«Все, що ти покладеш під цей ковпак, зникне, – сказав Гіп, – я читав про це в книзі».

«А ось це, татку, «Зникаюча монета», тільки вони поклали її таким чином, щоб ми не бачили, як вона працює».

Гіп, милий хлопчина, був дуже схожим на свою матір, він не просив зайти до магазину і не вередував, тільки ось, знаєте, абсолютно несвідомо тягнув мене за палець до дверей, чітко даючи зрозуміти свої наміри.