Kitabı oku: «Безталанна», sayfa 3

ЯВА V

З хати виходе Варка.

Варка (одна). Боже мiй, що ж це зо мною дiється? Голова горить вогнем, аж в ухах дзвенить!.. Вже й сонечко заходить, а Гната нема i не видно!.. Скоро вечiр i старости прийдуть вiд Степана! Ох! Наче щось усерединi порвались! Здається менi, що з сонцем разом зайде навiки моє щастя!.. Боже, боже! Невже ж i справдi менi судився Степан, а не Гнат?.. Невже та iдолка, Софiя, так причарувала його вiдразу, що вiн навiки зо мною посварився? Нi, не повiрю. Що ж робить? Ще можна дать Степановi звiстку, щоб не присилав за рушниками!.. Пiти самiй до Гната? А!! Пiду! Вiн дома… Вiн жде… (Хутко надiва хустку на голову i йде поза свою хату налiво).

ЯВА VI

Злiва виходять 1-а i 2-а дiвчата.

1-а дiвчина. Здрастуй, Варко! Варко, здрастуй!.. Куди це вона так майнула? Кажу, здрастуй, — мов оглухла, i не оглянулась…

2-а дiвчина. Забрала собi в голову, що кращої й нема вiд неї…

1-а дiвчина. I що там хорошого? Тьфу!..

2-а дiвчина. Я тобi скажу: вона чарiвниця! Всi кажуть, що її баба — вiдьма…

1-а дiвчина. Та я сама бачила, як вона на зорях ворожила, — недурно ж парубки за нею так упадають.

2-а дiвчина. Вiдьомське кодло!.. Ходiм, сестро. Дивись, Гнат iде, наче крадеться! Вчора посварились, бач, який ходе? Зачарувала парубка.

Пiшли направо.

ЯВА VII

Справа, з задньої кулiси, виходе Гнат.

Гнат (один). Вулицею не пiду, пройду мимо, бо як побаче, скаже — нарошне її шукаю. I вгада! Цiлий день блукаю: то за городами, то в саду у панськiм, то за кладовищем — назираю, чи не вийде, а вона, клята, не виходить!.. Зiлля!.. Побачить би тiлько, усмiхнуться, моргнуть — i годi!.. Не виходить же… А сама у мене й з думки не йде! Мучусь, нiчого й їсти не хочеться. I що тут такого, що Омелько зачепив Варку? А вона ж як потiм присягалась, що любить мене!.. Одурiв! Так, наче чорт у мене втисся. А Софiї чого наговорив? Сором тепер i в вiчi їй глянуть!.. Якби ненароком стрiнуться… не виходить, завзята й вона. Хiба пiти самому в хату? Нi, буде кепкувать, злiсть мене вiзьме… Чорт його побери, позичу очей у сiрка, нехай трохи покепкує… пiду… нехай її буде зверху… (Пiшов у хату).

ЯВА VIII

Омелько i Дем'ян iдуть злiва.

Омелько. Куди ж би вiн дiвся? Нi дома, нi у Свирида, нi у Петра нема i не було. Свирид казав, що вранцi бачив, як пiшов поза городами у панську леваду. Чи не у Цимбала ворожить? Ха-ха-ха!

Дем'ян. Ну, як нема, то де ж його вiзьмеш? Ходiм до Микити. Там хлопцi збираються, може, й Гнат тим часом прийде, а послi всi сюди на сватання.

Пiшли направо.

ЯВА IХ

З хати виходить Гнат.

Гнат. Десь побiгла! Мабуть, на вулицю… Мене шукає. Певно, i їй не легше; нехай же трохи ще помучиться, а менi тепер байдуже. Пiсля сварки тiльки порiг переступить важко, а переступив — i помирився! Як я рад, що перемiг-таки себе, бо у мене таке каторжне серце: як розлютуюсь, то й не бачу нiчого перед собою… Тепер вiд серця одлягло i зовсiм полегчало… наче аж їсти захотiлось. Пiти додому, — там, мабуть, мати лютує, бо не знає, куди й дiвся. А послi пiду на вулицю.

Чути спiв з правого боку. Нi, додому послi… спiвають, там, певно, i вона мене жде, — побiжу!.. Зайду ззаду, пiдкрадусь i затулю очi… Чи пiзна? Пiзна! (Пiшов направо).

ЯВА Х

Злiва переходять кон Степан i старости.

Степан. Ходiм же мерщiй, смеркає, а дядько Матвiй будуть нас ждать.

Староста. Не хапайся. Вiн надвечiр табаку мне, то поки намне — поспiєм… А Варка ж зна, що прийдуть старости?

Степан. Зна.

Староста. Гарну дiвчину тобi висватаєм, могорич з тебе треба великий.

Степан. За могорич не турбуйтесь — буде; ходiм тiлько мерщiй, нерано.

Староста. Нетерплячка бере? Ха-ха! Ходiм!

Пiшли направо.

ЯВА XI

Варка виходе хутко злiва.

Варка. О клятий, о бусурмене! Я вбиваюсь, мучусь, а йому байдуже: i дома цiлий день нема! Вiн десь тепер сидить з Софiєю обнявшись! Щоб же ти удавився! Бодай тобi добра не було, як ти водив мене цiлий рiк, а тепер насмiявся надо мною! Ну, не я буду, коли чим-небудь i тобi не оддячу, а не я, то бог тебе накаже за твою неправду до мене!.. Боже мiй! Який же смуток, який жаль у душу западає… От-от старости прийдуть! Старости? Вiд нелюба, вiд Степана… А! Нi, не поможе! Не буду мучиться, не буду, не дiждеш, буду кепкувать над тобою, смiяться! Боже, боже, дай менi силу, дай менi смiх i радiсть, поможи менi помститься над моїм ворогом! Цiлий рiк була щаслива, пригорталася до нього, слухала, як билось у нього серце в грудях… О, нащо ж я згадую? Нащо? Щоб бiльше мучиться… Тьфу! Тьфу! На все, що було! А як божився?.. Пекельна твоя душа, тепер божишся Софiї… Мерщiй, мерщiй би старости!.. Весiлля! Щоб Гнат бачив, що я весела i не журюсь! Я вже тебе забула, ненавидю, ти менi осоружний, ти вийняв сам з грудей моїх те серце, що тебе любило, тепер тут пусто, а в пустцi мiсце знайдеться й Степановi… (Пiшла у хату).

ЯВА XII

Справа виходять 1-а i 2-а дiвчата.

1-а дiвчина. Iди хутче, лiзеш.

2-а дiвчина. Та стривай, я вже втомилась. Чого ти так женешся?

1-а дiвчина. Та як же? У мене вiд цiкавостi аж дух захоплює! Степан свата Варку — i не дурний! Наче не зна, що вони любляться з Гнатом!.. Менi, сестро, i жаль Степана, i рада я буду подивиться на нього, як вiн вилiзе з хати, пiдгорнувши хвоста, мов та собака, що пiймалась на шкодi та покуштувала доброго дрючка! Нехай не лiзе — хiба мало дiвчат!.. I вiн туди ж, до Варки! Сховаймося, бо вже, либонь, iдуть. Тiлько старости у хату — а ми пiд вiкно.

Ховаються за хату.

ЯВА XIII

Справа виходять Степан i 1 -й та 2-й старости.

1-й Староста. Ну, тепер понюхать, понюхать, та й боже поможи! (Шука за халявою). Отак, нема!

2-й Староста. Що там?

1-й Староста. Захапався i рiжок з табакою забув дома.

2-й Староста. Та ну його, хiба ти не обiйдешся й години без тiєї поганi?

1-й Староста. Не можу довго сидiть, як не нюхаю: зараз сердюсь i до всiх чiпляюсь… Я й уночi нюхаю, прокинусь i нюхаю, а не понюхаю — не засну! Побiжи, Степане, вiзьми на столi рiжок.

Степан пiшов.

2-й Староста. Чорт батька зна, що вигадав, — нюхать. Вже далеко краще — курить. А то наб'є того носа табакою так, що й говорить не може… ще й вишнiвка… тьфу!

1-й Староста. Привик. Я тiлько пiсля сповiдi не нюхаю та в страсну п'ятницю… i не повiриш: хоч на горищi сиди, так i порива лаяться, аж за серце смокче… прямо сумно! Так i кортить, так i кортить… Як же потягну добру пучку — зараз повеселiю… Проста табака вже й не бере: нiс заляга; тепера посовiтували мiшать у табаку товченого стекла.

2-й Староста. Стекла?! Ото! Для чого?

1-й Староста. Щоб продирало у носi; а то як заб'ється нiс, то треба ходить роззявивши рота, бо носом вже не дихнеш.

2-й Староста. Та кинь його к бiсу, а то ще задавить.

Степан приносить рiжок.

1-й староста (нюха). Однаково умирать!.. Чудний ти: для чого тодi й нiс бог дав, коли не нюхать?.. Мене аж жаль бере, як гляну на твого носа: така чудесна посудина i так даремно пустує. Якби менi такий нiс, як у тебе, то я б нiчого й не хотiв.

2-й Староста. Який же у мене нiс, що ти з посудою його рiвняєш? Що ж то у мене нiс — як мазниця, чи що?.. Якби ти менi не кум, то я вилаяв би тебе, як послiдню свиню.

1-й Староста. Та не сердься, куме, хiба ти винен, що тобi такого носа вчеплено?

2-й Староста. Отже, ти мене роздратуєш, i я не пiду з тобою за старосту! Єй-богу, вернуся додому.

Степан. Та господь з вами! Ви за носа посваритесь, а я ж чим винен? Iдiть, ради бога, бо ще й поснуть у хатi, поки зберемося!

2-й Староста. Нехай не вигадує…

1-й Староста. Iди, iди, я вже не буду, ти, бачу, жартiв не знаєш.

2-й староста (iде в хату). Гарнi жарти! Ще посудою продражнять.

1-й староста (нюха). Нiс, як галанський огiрок, а вiн ще й сердиться… (Пiшов у хату).

Степан (один). Пiшли. Слава богу!

1-а i 2-а дiвчата виходять з-за хати.

Хтось вже й визира! Не люблю страх цiкавих людей… У хату, кажуть, iти не можна, поки не покличуть, а надворi стовбичить якось чудно. Пiду постою в сiнях, поки що. (Пiшов).

1-а й 2-а дiвчата виходять.

ЯВА XIV

1-а i 2-а дiвчата.

1-а дiвчина. Чи ти бачила? Уже пiшов у хату! Виходить, Варка дає за нього рушники? Це так?..

2-а дiвчина (пiдходить до вiкна). Нi, Степана в хатi ще не видко. Хто ж то пiшов? То ж вiн, либонь.

1-а дiвчина. Пусти, iде я загляну!

За лаштунками парубки спiвають i пiдходять все ближче.

2-а дiвчина. Парубки йдуть. Чула, що казали? Будуть свистiть i тюкать на Степана… от бiдний!.. Парубки.

Та жила собi та удiвонька

Та на край села.

Мала собi та удiвонька

Сина-сокола! i т. д.

Пiсня спiвається не гучно. Дiвчата одна другу вiдтягують од вiкна й заглядають. Прибiгають з правого боку ще дiвчата, тож заглядають у вiкно. Смiх. Пiсня стиха.

1-а дiвчина (сплеснувши руками). Ой ненько! Подала, подала рушники! От тобi й Степан.

2-а дiвчина (одтяга її). Нi! Брешеш! Стривай, iде я гляну. Так i є! Степан увiйшов. Здоровий та рябий! Де ж вiн був?..

1-а дiвчина (загляда через плечi). А як же тепер Гнат?

ЯВА XV

Входять Гнат, Омелько, Дем'ян i парубки.

Гнат. Диви! I справдi тут сватання.

Дем'ян. Я ж тобi казав.

Гнат. Глядiть же, братцi, пропустимо старостiв, а Степана оточимо й будем править могорич!

Дем'ян. Могорич? Ха-ха-ха! От чудасiя! Вiн гарбуза винесе, та ще и могорич! Ну й видумав!

Омелько. Ми з Харитоном будемо свистiть що є духу!

Дем'ян. А ми з Петром — тюкать, а ви всi регочiть.

Гнат. Тiлько не зразу — цур не вискакувать попереду, то вже пiсля, як вiн сам скаже, що гарбуза з'їв! Стривайте, я подивлюся, що там дiється. (Пiдходе до вiкна). Пропустiть. (Його пропускають, вiн загляда у вiкно).

Дем'ян. Щось довго копаються старости.

Гнат (одскакує од вiкна). Зрадила!.. Так ти обманювала, смiялася надо много!.. О гадюче, єхидне кодло, не дiждеш же й ти празникувать весiллям свою зраду, я тобi зараз голову розiб'ю. (Витаскує з тину кiлок i кидається в хату).

Дем'ян (придержує його). Що там? Чи ти не сказився?

Гнат. Пусти! Я уб'ю її, я спалю їй хату… я…

Омелько теж держить його.

Дем'ян. Та угамуйся, божевiльний! Ти не тямиш, що кажеш! Що ти там побачив таке страшне?

Гнат. Старости вже рушниками перев'язанi, а вона стоїть, усмiхається, наче вiк Степана кохала, ждала i рада, що дiждалась… Пустiть, я її задавлю, анахтему!

Омелько. Опам'ятайся! Сам же ти вiдцурався вiд неї, чого ж тепер єретуєшся? I не сором тобi? Чого ти хочеш? Присилувать Варку, щоб тебе любила?..

Гнат. Нi… Я сам не знаю! За серце ухватило!.. Не сподiвався, щоб так сталось!.. (Кида палицю). Пустiть, проходить. I дурний же я, i навiжений справдi: посваривсь, вiдцурався i знову лiзу!.. Тьфу!.. Не дiждеш ти, щоб я так за тобою убивався i сам себе на страту вiв!.. Бачу тепер, як ти любиш: хто перший посватав, за того й рушники подала! Ходiм, хлопцi, у шинок, з мене могорич — я просватав Варку за Степана. (Спiва).

Гурт пiдхоплює. Дiвчата вiдтягують одна другу од вiкна.

Коло млина, коло броду (двiчi)

П'ють голубки чисту воду.

Вони пили, буркотiли, (двiчi)

Iзнялися, полетiли.

Всi виходять.

Завiса.