Sadece LitRes`te okuyun

Kitap dosya olarak indirilemez ancak uygulamamız üzerinden veya online olarak web sitemizden okunabilir.

Kitabı oku: «Безталанна», sayfa 5

Yazı tipi:

ЯВА IX

Гнат (один). Голубонька моя! Яка весела в неї вдача! Не дає менi й задуматься… Слава богу, забув Варку! То, бувало. Варка iз голови не виходила — все перед очима стояла, а тепер байдуже… Недавно були вмiстi на роботi бiля машини, до мене й не балакала, а з другими пустувала та смiялась як несамовита, а потiм сiла у клунi та плакала тяжко так, що боже мiй… Я не витерпiв, спитав, чого плаче, а вона глянула на мене, хутко витерла очi, нiчого не сказала i побiгла до роботи… Жаль її, зав'язала свiй вiк! I я таки винен… Ну, та вже тепер не вернеш…

ЯВА Х

Входе Варка.

Варка. Здрастуй, Гнате!

Гнат (набiк). Тьфу, аж у серце шпигнуло. Здрастуй.

Варка. А Софiя де?

Гнат. Нащо тобi?

Варка. Чого ти такий сердитий?

Гнат. Я? З якої речi?

Варка. Ти-то знаєш. Голос сердитий! Вiзьми решето, вiддаси Софiї, я в неї позичала.

Гнат. Поклади. Одначе ти змарнiла!

Варка. Тю! А калинiвський панич казав менi, що вiн кращої й не бачив.

Гнат. Познайомилася вже? Скоро.

Варка. Найма до себе в горницi. Вже тричi приїздив.

Гнат. Що ж ти, пiдеш? Степана забула?

Варка. Ох, де там забула! Я не така, як другi, не скоро забуваю. Сам кажеш, що змарнiла… Журюся…

Гнат. А до панича все ж таки наймешся?

Варка. Побачу. Тим часом поїду в город, там розпитаю, де Степана дiли, буду шукать його, а не знайду Степана…

Гнат. То знайдеш Iвана?

Варка. Атож? Сохнуть не буду!

Гнат. На бiса i в город їздить, i до панича найматься… Така молодиця тiлько слiпого не приворожить. Ти б тут пошукала.

Варка. Я тут уже добре опеклася, i досi болить, нiяк загоїть не можу.

Гнат. Невже ще не забула?

Варка. Кого?

Гнат. Кого?.. А ти про кого балакаєш?

Варка. Догадайся.

Гнат. Чорт тебе знає! Хiба тебе розбереш.

Варка. Ха-ха-ха! Прощай!

Гнат (набiк). Сатана! (До Варки). Стривай, чого тiкаєш?

Варка (зiтхає). Боюся.

Гнат. Такiвська! Кого ж ти боїшся?

Варка. Тебе.

Гнат (наближається). Хiба я вовк? Я не з'їм.

Варка. Так спалиш.

Гнат (бере її за руку). I не з'їм, i не спалю, а як пожартую, то цiла зостанешся.

Варка (нахиля голову). Я жартiв не люблю, за жарти ти мене покинув.

Гнат. Ти сердишся?

Варка мовчить i дивиться на Гната лукаво спiдлоба.

Ну й клята Варка, яка ти гарна стала!

Варка. А дiвкою була поганча?.. Тепер гарна, бо не твоя… Пам'ятаєш, що ти менi казав, як ми сидiли пiд вербою на Купайла? Над рiчкою огонь горiв, хлопцi i дiвчата гомонiли, перекликались, спiвали; теплий вiтрець чуть подихав, а ти… схиливсь до мене… (Вириває руку). Ох! Що я нагадала? Прощай!

Гнат хвата її за руку.

Пусти! Що то ти робиш?..

Гнат (палко). Варко! (Тягне її до себе).

Варка (виривається). Приходь до мене!.. Я сама.

(Вибiга).

ЯВА XI

Гнат (один). Що це зо мною? Чи не одурiв я?!. А очi, очi як горiли в неї… Пальона, каторжна, i гарна, як макiв цвiт. Тьфу! Сатана в жiночому обличчi!.. Бач, як залiзла знов у душу! Цур тобi, цур! Одсахнись вiд мене, пекельна маро!

ЯВА XII

Вбiгає Софiя, а потiм входе Iван, з мiшком за плечима i з палицею довгою в руках.

Софiя. Iди, iди, Гнаточку, подивися! Якi бики, яка коровка гарненька, а пiд нею бичок, манюнiй-манюнiй… Що це з тобою? Ти такий блiдий?

Гнат. Чогось голова заболiла i морозить, наче пропасниця…

Софiя. Оце! Тiлько що був здоровий… (Бере пляшку з полицi). Стривай, я зараз тебе побризкаю свяченою водою — як рукою здiйме. (Бризка).

Гнат (обнiма її, тулить до себе). Лiкарко ти моя! Дорога моя знахарочка! Ти мовою своєю доброю, веселою, ласкавою та серцем своїм щирим всяку хворiсть з мене виганяєш. Ходiм же подивимся на нашу худобу.

Входе Iван.

Iван. Здрастуйте вам, дiточки, в хату! Живенькi, здоровенькi?

Гнат. Слава богу! Як ви, тату?

Iван. Та що я? Звiсно, закорявiв, як той сухар, що з глевкого хлiба, бий об камiнь — не розiб'єш… дибаю ще, тiлько погано бачу.

Софiя помагає скинуть йому мiшок.

Гнат. Ну, я ж пiду подивлюся на скотину. Спасибi вам, тату, тепер i ми хазяїни. (Пiшов з хати).

Iван. Нi за що! Дай вам бог на користь. (Розперiзується, скида свиту й остається в куртцi). Як же тобi живеться, дитино моя? (Дивиться на неї). Повнiша стала, покращала. (Цiлує її).

Софiя. Слава богу, таточку, тiлько вас недоставало. Тепер я вже й не знаю, чи буде така щаслива людина на свiтi, як я?

Iван (розв'язує тим часом мiшок). А стара як? Не лаяла ще?

Софiя (смiється). Трошки… Та Гнат заступається.

Iван (достає з мiшка бублики, в хустцi рiжки, i горiхи, i особо черевики). Годи їй, дочко. Лиха свекруха — то найтяжча доля жiноча, все одно що у москаля пiдхвебель.

Софiя. Я й думку її угадую.

Iван. Дай боже, щоб усе було гоже. На ж тобi гостинця. (Дає черевики). А це рiжки й горiхи, а ось бублики. Ти, здається, любиш рiжки?

Софiя. Я люблю солоденьке, ви мене привчили.

ЯВА XIII

Входе Ганна.

Iван. Здрастуй, свахо! Чи приймеш до хати?

Ганна (набiк). Чорт тобi рад! (До Iвана). Вже коли прийшов, то не викинеш.

Iван (набiк). Добре вiта! (До Ганни). От бог привiв i знову жить в селi. Тут родився, звiдцiля на службу пiшов, тут женився, i жiнка тут умерла, i сам кiстки свої тут положу; а думав вже у городi умерти; так от дочка в селi привикла… Ну, що ж робить: вона у мене одна, для неї тiлько й жив. Аби їй тут щастя, а менi однаково… Продав я у городi хату i оце купив їм дещо у хазяйство. Ти бачила, свахо, товар?

Ганна. Манячить там щось пiд повiткою… Не розглядiла — телята якiсь, чи що?

Iван. Е, нi, не гань худоби! Бички гарненькi, хоч зараз у плуг, а коровка дiйна. От пiдемо подивимось. (Вийма з мiшка). А це тобi гостинця.

Ганна (розгляда). Хустка! Темна… така, як я люблю, — якраз угадав. Що ж ти стоїш, сiдай, свате, — натомився, мабуть, добре. I ситчик гарненький, а почому брав?..

Iван. Копа з гривньою аршин. Божився крамар, що нелинюче, мий скiлько хочеш…

Ганна. Спасибi, спасибi, що не забув старої… Може, ти їсти хочеш? Та що й питати. Дочко, давай лиш татовi попоїсти.

Iван. Стривай, не турбуйся. Я разом з вами повечеряю. Ходiм лиш подивимся на худобу. Чи похвалиш?

Входе Гнат.

Гнат. Чудеснi бички, далеко кращi, нiж у Семена.

Ганна. Ходiм, ходiм, свате, ще й я подивлюся.

Iван та Ганна вийшли.

Софiя. На тобi рiжка! Їж. Я вже одного з'їла. Солодкий-солодкий! А горiхiв хочеш? На. Татко менi черевики купили. О! (Вертить перед Гнатом). Правда, гарнi? У недiлю надiну до церкви.

ЯВА XIV

Вбiгає Варка.

Варка. Ой голубчику, Гнате, iди мерщiй, вирятуй мою телицю.

Софiя. Що там?

Варка. Упала в рiв, сестро, i застрягла…

Гнат. Хiба там нема кому вирятувать?

Варка. Нема нi душечки, тiлько дiд Хома… Iди-бо, а то заллється, пропаде скотини, вона ж у мене одна.

Софiя. Чого ж ти стоїш, Гнате? Iди мерщiй, на шапку. Мерщiй же, а то справдi ще пропаде скотина.

Гнат. Ходiм удвох.

Софiя. Ну, вигадай! Бери його, сестро, тягни! (Смiється).

Варка (бере Гната за руку, тягне). Ходiм!

Софiя (пiдпиха ззаду). Бач, який лiнивий, все б йому бiля жiнки киснуть. (Випхавши за дверi, стоїть на порозi). Та вертайся мерщiй, будем вечерять.

Завiса.

ДIЯ ЧЕТВЕРТА

Бiля Гнатової хати.

ЯВА I

Iван (сидить i латає чоботи, тихо мугиче пiсню).

Ой ходить Iван понад лиман,
А за Iваном та його пан:
"Чи ти, Iване, рибу ловиш,
Чи ти, Iване, перевозиш?"

Чи воно темно, чи я вже зовсiм ослiп! Шуляю, шуляю дратвою i не попаду… Може, щетина загнулась. (Пробує на зубах). Нi, рiвна. Не бачу. Пора, пора вже… а колись бувало у службi, ще на Капказi, при мiсяцю шив… Колись! А коли воно було? Недавно, хе, лiт сорок п'ять з лишнiм…

Охо-хо-х! I хлiб насилу розжую, та й жувать його вже надоїло, а господь смертi не дає… Отак як почнеш нагадувать, що й на Капказi двадцять п'ять рокiв був, i вернувся, i женився, i жiнка вмерла… Царство їй небесне, вiчний покiй!.. Тiлько годок i прожила… Дочку сам виняньчив, а тепер дiждав i замiж вiддать її. Чого-чого не бачив, чого не покуштував. (Зiтхає). Давно живу, пора й честь знать!.. Отже, тiлько нiчого не нагадувать i отак уранцi, як скоро встанеш, вийти на подвiр'я до схiд сонця — легенький вiтрець повiває, квiтки з садiв пахнуть, пташки божi щебечуть назустрiч сонцю, — то здається, що тiлько вперше бачиш таку красу, що тiлько один день i живеш! Один день!.. (Спiва).