Хмари

Форми українських міфів мають одну характерну прикмету: вони дуже близькі до природніх форм. Ми не бачимо в народній фантазії охоти до негарних, неестетичних велетенських міфічних образів, до тих величезних, страшних, головатих та ротатих богатирів з страшними антинатуральними інстинктами, які любить німецька і великоруська міфологія.

При таких словах у деяких гостей лиця розтяглися вздовж, а в деяких - впоперек, як кому подобалось.

Чудове, пишне українське село в лiтнiй час, зелене й пахуче, все в квiтках! Чудовий, богом благословенний I богом забутий край! Хто бачив його не очима тiльки, а бачив серцем i душею, той повiк його не забуде.

Їй хотiлось, щоб сам час розв'язав те трудне питання, бо сам час не раз розв'язує несподiвано для людей часом i труднiшi питання.

Щаслива, тричі щаслива пора молодого життя й думок. Щасливі літа, щасливий час, повний надіями! Це не буває двічі в житті, бо людина не цвіте двічі.

чудове, пишне українське село в літній час, зелене й пахуче, все в квітках! Чудовий, Богом благословенний і Богом забутий край! Хто бачив його не очима тільки, а серцем і душею, той повік не забуде.

Щаслива, тричi щаслива пора молодого життя й думок. Щасливi лiта, щасливий час, повний надiями! Це не буває двiчi в життi, бо людина не цвiте двiчi.

А зорi так пишно сяли на синьому небi! А земля й небо млiли так солодко в теплому повiтрi, що будили сподiвання, навiвали якесь щастя, якийсь спокiй на кожну душу i, здається, були ладнi загоїть смертельнi рани кожної душi, а тим бiльше - душi молодої.

Повiтря було тихе, запашне. Здається, не тiло, а сама душа ним дихала. На серцi ставало легко, на душi - спокiйно. Розум засипав перед великою красою природи, зате ж прокидалась фантазiя навiть в черствiй, твердiй душi. Спiвуча душа виливалась пiснею по-солов'їному, поетична душа марила тисячею пишних картин. Душа любляча любила гарячiше, душа безщасна заспокоювала своє замучене серце. Вся природа з небом i землею, з водою, квiтками, лiсами й горами здавалась однiєю пiснею, однiєю гармонiєю.

На руїнах того лиця ще було видко сліди колишньоїсь краси, як по руїнах Колізея [49] можна догадуваться про його давню славу.