«Сповідь» kitabından alıntılar, sayfa 7
Добре в мені влаштовано Тобою, це дар Твій; зле в мені - від проступків моїх, засуджених Тобою.
Друзі, мстячи, розбещують, а вороги зазвичай виправляють.
Ті, хто шукають радіти зовнішньому, швидко в'януть, розтрачують себе не зриме та скороминуще і у своїй зголоднілій уяві намагаються скуштувати неіснуючої їжі.
Я запитував, що ж таке гріховність, і знайшов не субстанцію: це розбещена воля, що від вищої субстанції, від Тебе, Бога, повернулася до нижчого, відкинула геть "внутрішнє своє" і міцніє в зовнішньому світі.
Геть усе; облишмо ці дурниці; звернімося тільки до пошуків Істини. Життя жалюгідне; смертний час невідомий.
Мудре й дурне - це як їжа, корисна або шкідлива, а слова, вишукані та прості, - це посуд, міський і сільський, у якому можна подавати й ту й іншу їжу.
Господи Боже наш, "у тіні ж крил Твоїх" здобудемо ми надію: укрий нас і понеси нас. Ти понесеш, Ти понесеш малих дітей і до сивини носитимеш їх - бо сила наша тоді сила, коли це Ти; тільки наша - вона безсилля.
Тебе ніхто не втрачає, крім тих, хто Тебе покидає, а хто покинув - куди піде й куди втече? Тільки від Тебе милостивого, до Тебе, гнівного.
Блажен, хто любить Тебе, в Тобі друга й заради Тебе ворога.
Час не минає марно й не котиться без усякої дії на наші почуття: він творить у душі дивні справи.
