Kitabı oku: «Трістрам Шенді», sayfa 5

Yazı tipi:

Розділ XX

– Як могли ви, мадам, бути настільки неуважні, читаючи останній розділ? Я вам сказав у ньому, що моя мати не була папісткою.51 – Папісткою! Ви мені не говорили нічого подібного, сер. – Мадам, дозвольте мені повторити ще раз, що я це сказав настільки ясно, наскільки можна сказати таку річ за допомогою недвозначних слів. – У такому разі, сер, я, ймовірно, пропустила сторінку. – Ні, мадам, – ви не пропустили жодного слова. – Значить, я проспала, сер. – Моє самолюбство, мадам, не може надати вам цю лазівку. – У такому разі, оголошую, що я зовсім нічого не розумію в цій справі. – Якраз це я і ставлю вам у провину і в покарання вимагаю, щоб ви зараз же повернулися назад, тобто, дійшовши до найближчої точки, перечитали ввесь розділ заново.

Я призначив цій пані таке покарання не з капризу або жорстокості, а з найкращих намірів, і тому не вибачатимуся перед нею, коли вона закінчить читання. – Потрібно боротися з поганою звичкою, властивою тисячам людей, окрім цієї пані, – читати, не думаючи, сторінку за сторінкою, більше цікавлячись пригодами, ніж прагнучи почерпнути ерудицію та знання, які неодмінно має дати книга такого розмаху, якщо її прочитати як слід. – Розум потрібно привчити серйозно розмірковувати під час читання й робити цікаві висновки із прочитаного; саме через цю звичку Пліній Молодший52 стверджує, що «ніколи йому не доводилося читати настільки погану книгу, щоб він не витягнув із неї якої-небудь користі». Історії Греції та Риму, прочитані без належної серйозності й уваги, – принесуть, я стверджую, менше користі, ніж історія «Паризма» і «Паризмена»53 чи «Сімох англійських героїв», прочитані вдумливо.

– Але тут з’являється моя люб’язна пані. – Що ж, перечитали ви ще раз цей розділ, як я вас просив? – Перечитали; і при цьому вторинному читанні ви не виявили місця, що допускає такий висновок? – Жодного схожого слова! – У такому разі, мадам, звольте гарненько розміркувати над передостаннім рядком цього розділу, де я беру на себе сміливість сказати: «Мені необхідно народитися, перш ніж бути охрещеним». Якби моя мати була папісткою, мадам, у цій умові не було б ніякої потреби.54

Жахливе нещастя для моєї книги, а ще більше для літературного світу взагалі, перед горем якого тьмяніє моє власне горе, – що цей паскудненький свербіж за новими відчуттями в усіх галузях так глибоко впровадився в наші звички та звичаї, – і ми настільки заклопотані тим, аби трохи краще задовольнити цю нашу ненаситну жадібність, – що знаходимо смак тільки в найгрубіших і найчуттєвіших частинах літературного твору; – тонкі натяки та хитромудрі наукові повідомлення відлітають догори, як духи; – ваговита мораль опускається вниз, – і як ті, так і ця пропадають для читачів, мовби продовжуючи залишатися на дні чорнильниці.

Мені б хотілося, щоб мої читачі-чоловіки не пропустили безліч забавних і цікавих місць, на зразок того, на якому була спіймана моя читачка. Мені б хотілося, щоб цей приклад подіяв – і щоб усі добрі люди, як чоловічої, так і жіночої статі, почерпнули звідси урок, що під час читання потрібно мізкувати.

Mémoіre, présentе à Messіeurs
les Docteurs
de Sorbonne55

Un Chіrurgіen Accoucheur représente à Messіeurs les Docteurs de Sorbonne, qu’іl y a des cas, quoіque très rares, où une mère ne sçauroіt accoucher, et même où l’enfant est tellement renfermè dans le seіn de sa mère, qu’іl ne faіt paroître aucune partіe de son corps, ce quі seroіt un cas, suіvant le Rіtuels, de luі conférer, du moіns sous condіtіon, le baptême. Le Chіrurgіen, quі consulte, prétend, par le moyen d’une petіte canule, de pouvoіr baptіser іmmédіatement l’enfant, sans faіre aucun tort à la mère. – Іl demande sі ce moyen, qu’іl vіent de proposer, est permіs et légіtіme, et s’іl peut s’en servіr dans les cas qu’іl vіent d’exposer.

Réponse

Le Conseіl estіme, que la questіon proposée souffre de grandes dіffіcultés. Les Théologіens posent d’un cote pour prіncіpe, que le baptême, quі est une naіssance spіrіtuelle, suppose une premіère naіssance; іl faut être né dans le monde, pour renaître en Jesus Chrіst, comme іls l’enseіgnent. S. Thomas, 3 part, quaest. 88, art. 11, suіt cette doctrіne comme une vérіté constante; l’on ne peut, dіt ce S. Docteur, baptіser les enfans quі sont renfermés dans le seіn de leurs mères; et S. Thomas est fonde sur ce, que les enfans ne sont poіnt nés, et ne peuvent être comptés parmі les autre hommes; d’où іl conclude, qu’іls ne peuvent être l’objet d’une actіon extérіeure, pour recevoіr par leur mіnіstère les sacremens nécessaіres au salut: Puerі іn maternіs uterіs exіstentes nondum prodіerunt іn lucem, ut cum alііs homіnіbus vіtam ducant; unde non possunt subjіcі actіonі humanae, ut per eorum mіnіsterіum sacramenta recіpіant ad salutem. Les rіtuels ordonnent dans la pratіque ce que les théologіens ont établі sur les mêmes matіères; et іls deffendent tous d’une manіère unіforme, de baptіser les enfans quі sont renfermes dans le seіn de leurs meres, s’іls ne font paroître quelque partіe de leurs corps. Le concours des théologіens et des rіtuels, quі sont les règles des dіocèses, paroіt former une autorіté quі termіne la questіon présenté; cependant le conseіl de conscіence consіderant d’un côté, que le raіsonnement des théologіens est unіquement fonde sur une raіson de convenance, et que la deffense des rіtuels suppose que l’on ne peut baptіser іmmédіatement les enfans aіnsі renfermés dans le seіn de leurs mères, ce quі est contre la supposіtіon présenté; et d’une autre côté, consіderant que les mêmes théologіens enseіgnent, que l’on peut rіsquer les sacremens que Jesus Chrіst a établіs comme des moyens facіles, maіs nécessaіres pour sanctіfіer les hommes; et d’aіlleurs estіmant, que les enfans enfermés dans le seіn de leurs mères pourroіent être capables de salut, parce qu’іls sont capables de damnatіon; – pour ces consіderatіons, et en égard à l’exposé, suіvant lequel on assure avoіr trouvé un moyen certaіn de baptіser ces enfans aіnsі renfermés, sans faіre aucun tort a la mère, le Conseіl estіme que l’on pourvoіt se servіr du moyen proposé, dans la confіance qu’іl a, que Dіeu n’a poіnt laіssé ces sortes d’enfans sans aucun secours, et supposant, comme іl est exposé, que le moyen dont іl s’agіt est propre à leur procurer le baptême; cependant comme іl s’agіroіt en autorіsant la pratіque proposée, de changer une règle unіversellement établіe, le Conseіl croіt que celuі quі consulte doіt s’addresser à son évêque, et à quі іl appartіent de juger de l’utіlіté et du danger du moyen proposé, et comme, sous le bon plaіsіr de l’évêque, le Conseіl estіme qu’іl faudraіt recourіr au Pape, quі a le droіt d’explіquer les règles de l’églіse, et d’y déroger dans le cas, où la loі ne sçauroіt oblіger, quelque sage et quelque utіle que paroіsse la manіère de baptіser dont іl s’agіt, le Conseіl ne pourroіt l’approuver sans le concours de ces deux autorіtés. On conseіlle au moіns a celuі quі consulte, de s’addresser à son évêque, et de luі faіre part de la présente décіsіon, afіn que, sі le prélat entre dans les raіsons sur lesquelles les docteurs sous-sіgnés s’appuyent, іl puіsse être autorіsé dans le cas de nécessіté, où іl rіsqueroіt trop d’attendre que la permіssіon fût demandée et accordée d’employer le moyen qu’іl propose sі avantageux au salut de l’enfant. Au reste, le Conseіl, en estіmant que l’on pourroіt s’en servіr, croіt cependant, que sі les enfans dont іl s’agіt, venoіent au monde, contre l’espérance de ceux quі se seroіent servіs du même moyen, іl seroіt nécessaіre de le baptіser sous condіtіon, et en cela le Conseіl se conforme à tous les rіtuels, quі en autorіsant le baptême d’un enfant quі faіt paroître quelque partіe de son corps, enjoіgnent néantmoіns, et ordonnent de le baptіser sous condіtіon, s’іl vіent heureusement au monde.

Délіbéré en Sorbonne, le 10 Avrіl, 1733.

A Le Moyne, L. De Romіgny, De Marcіlly 56.

Містер Трістрам Шенді, засвідчуючи свою повагу панам ле Муану, де Роміньї й де Марсільї, сподівається, що всі вони добре опочивали вночі після такої стомливої наради. – Він запитує, чи не буде простіше й надійніше всіх гомункулів охрестити єдиним махом, сподіваючись на щастя, за допомогою впорскування, негайно після церемонії одруження, але до його завершального акту; – за умови, як і в наведеному вище документі, щоб кожен із гомункулів, якщо самопочуття його буде добре і він благополучно з’явиться потім на світ, був би охрещений знову (sous condіtіon57 – і, крім того, ухвалити, що операцію буде здійснено (а це містер Шенді вважає за можливе) par le moyen d’une petіte canule і sans faіre aucun tort au père.58

Розділ XXІ

– Цікаво знати, що це за шум і метушня в них нагорі, – мовив мій батько, звертаючись після півторагодинного мовчання до дядька Тобі, – який, треба вам сказати, сидів по інший бік каміна, посмалюючи ввесь час свою люльку в німому спогляданні нової пари чорних плисових штанів, які красувалися на нім. – Що у них там діється, братику? – сказав мій батько. – Ми ледве можемо чути один одного.

– Я гадаю, – відповів дядько Тобі, виймаючи при цих словах із рота люльку та вдаряючи двічі-тричі голівкою об ніготь великого пальця лівої руки, – я гадаю… – сказав він. – Але, щоб ви правильно зрозуміли думки дядька Тобі про цей предмет, вас треба спершу трохи познайомити з його характером, контури якого я вам зараз накидаю, після чого розмова між ним і моїм батьком може благополучно тривати.

– Скажіть, як називалася людина, – я пишу так квапливо, що мені ніколи ритися в пам’яті або в книгах, – що вперше зробила спостереження, «що погода і клімат у нас украй непостійні»? Хоч хто б вона була, а спостереження її абсолютно правильне. – Але висновок із нього, а саме «що цій обставині завдячуємо ми такою різноманітністю дивних і смішних характерів», – належить не їй; – він зроблений був іншою людиною, принаймні, років півтораста по тому. Далі, що цей багатий склад самобутнього матеріалу є істинною і природною причиною величезної переваги наших комедій над французькими й усіма взагалі, які були або могли бути написані на континенті, – це відкриття вироблене було лише в середині правління короля Вільгельма,59 – коли великий Драйден60 (якщо не помиляюся) щасливо напав на нього в одній зі своїх довгих передмов. Щоправда, наприкінці правління королеви Анни61 великий Аддісон62 узяв його під своє заступництво і повніше подав публіці в двох-трьох номерах свого «Глядача»; але само відкриття належало не йому. – Потім, по-четверте і по-останнє, спостереження, що вищевідзначена дивна безладність нашого клімату, яка породжує таку дивну безладність наших характерів, – певним чином нас винагороджує, даючи нам матеріал для веселої розваги, коли погода не дозволяє виходити з дому, – це спостереження моє власне, – воно було проведене мною в дощову погоду сьогодні, 26 березня 1759 року, між дев’ятою та десятою годинами ранку.

Таким-то чином, – таким-то чином, мої співробітники й товариші на великому полі нашої освіти, жнива якого зріють на наших очах, – таким-то чином, повільними кроками випадкового приросту, наші фізичні, метафізичні, фізіологічні, полемічні, навігаційні, математичні, енігматичні, технічні, біографічні, драматичні, хімічні й акушерські знання, з п’ятдесятьма іншими їх галузями (більшість яких, подібно до перерахованих, закінчуються на ичні), протягом двох з гаком останніх століть поступово виповзали на ту άχμή63 своєї досконалості, від якої, якщо дозволено судити за їх успіхами протягом останніх семи років, ми, напевно, вже недалеко.

Коли ми її досягнемо, то, треба сподіватися, покладено буде край усякому писанню, – а припинення писання покладе край усякому читанню: – що з часом, – як війна народжує бідність, а бідність – мир, – слід покласти край усяким наукам; а потім – нам доведеться починати все спочатку; чи, іншими словами, ми виявимося на тому самому місці, з якого рушили в дорогу.

– Щасливий, тричі щасливий час! Я б тільки бажав, аби епоха мого зачаття (а також образ і спосіб його) була трохи іншою, – або щоб її можна було без якої-небудь незручності для мого батька чи моєї матері відстрочити на двадцять – двадцять п’ять років, коли перед письменниками, треба гадати, відкриються деякі перспективи у літературному світі.

Але я забув про мого дядька Тобі, якому довелося весь цей час витрушувати попіл зі своєї люльки.

Склад його душі був особливий, що робить честь нашій атмосфері; я без усякого вагання відніс би його до першокласних її продуктів, якби в нім не проступало надто багато яскраво виражених рис фамільної схожості, які показували, що своєрідність його характеру була зумовлена більше кров’ю, ніж вітром чи водою, або якими-небудь їх видозмінами і поєднаннями. У зв’язку з цим мене часто вражало, чому батько мій, небезпідставно помічаючи деякі дивацтва в моїй поведінці, коли я був маленьким, – жодного разу не спробував дати їм таке пояснення; адже вся без винятку родина Шенді складалася з диваків; – я маю на увазі його чоловічу частину, – бо жіночі його представниці були зовсім позбавлені характеру, – за винятком, одначе, моєї двоюрідної тітки Діни, яка, років шістдесят тому, вийшла заміж за кучера і прижила від нього дитину; із цього приводу батько мій, у згоді зі своєю гіпотезою про імена, не раз говорив: нехай вона подякує своїм хрещеним таткам і матусям.

Може здатися дуже дивним, – адже загадувати загадки читачеві зовсім не в моїх інтересах, і я не маю наміру примушувати його сушити собі голову над тим, як могло статися, що така подія й через стільки років не втратила своєї сили і здатна була порушувати мир і сердечну згоду, що панували в усіх інших стосунках між моїм батьком і дядьком Тобі. Здавалося, що нещастя це, вибухнувши над нашою сім’єю, незабаром виснажить і вичерпає свої сили – як це зазвичай і буває. – Але в нас ніколи нічого не робилось, як у інших людей. Можливо, в той самий час, коли це скоїлось, у нас було яке-небудь інше нещастя; але оскільки нещастя посилаються для нашого блага, а назване нещастя не принесло сім’ї Шенді нічогісінько хорошого, то воно, можливо, причаїлося в очікуванні сприятливої хвилини і обставин, які надали б йому нагоду прислужитися. – Зауважте, що я тут зовсім нічого не вирішую. – Мій метод завжди полягає в тому, щоб указувати допитливим читачам різні шляхи дослідження, по яких вони могли б дістатися витоків подій, що їх я торкаюся; – не педантично, подібно до шкільного вчителя, і не в рішучій манері Тацита,64 який так мудрить, що збиває з пантелику і себе й читача, – але з послужливою скромністю людини, що поставила собі єдину мету, – допомагати допитливим умам. – Для них я пишу, – і вони читатимуть мене, – якщо мислимо припустити, що читання таких книг утримається дуже довго, – до кінця століття.

Отже, питання, чому цей привід для засмучень не втратив своєї сили для мого батька і дядька, я залишаю невирішеним. Але як і в якому напрямі він діяв, перетворившись на причину суперечок між ними, це я можу пояснити з великою точністю. От як була справа.

Мій дядько, Тобі Шенді, мадам, був джентльмен, який, разом із доброчесностями, зазвичай властивими людині бездоганної прямоти й чесності, – мав іще, і притому в найвищій мірі, одну, рідко, а то і зовсім не вміщувану до списку доброчесностей: то була надмірна, нечувана природна соромливість: – втім, слово природна буде тут відповідним із тієї причини, що я не маю права наперед вирішувати питання, про яке незабаром піде мова, а саме: чи була ця соромливість природною, чи набутою. – Але хоч яким би шляхом вона дісталася дядькові Тобі, це все ж була соромливість у найістиннішому сенсі; притому, мадам, не відносно слів, бо, як на лихо, він мав у розпорядженні вкрай обмежений їх запас, – але в справах; і ця соромливість була йому властива в такій мірі, вона піднімалася в нім до такої висоти, що майже дорівнювала, якщо тільки це можливо, соромливості жінки: тій жіночій вимогливості, мадам, тій внутрішній охайності розуму та уяви, властивій вашій статі, яка вселяє нам таку глибоку повагу до неї.

Ви, можливо, подумаєте, мадам, що дядько Тобі почерпнув цю соромливість із її джерела; – що він провів велику частину свого життя в спілкуванні з вашою статтю і що ґрунтовне знання жінок і нестримне наслідування таких прекрасних зразків – створили в нім цю привабливу рису вдачі.

Я бажав би, щоб так воно й було, а проте, за винятком своєї невістки, дружини мого батька та моєї матері, – дядько Тобі навряд чи обмінявся з прекрасною статтю трьома словами за три роки. Ні, він набув цю якість, мадам, завдяки удару. – Удару! – Так, мадам, він нею завдячував удару каменем, зірваним ядром із бруствера одного рогаля при облозі Намюра,65 що попав просто в пах дядькові Тобі. Яким чином удар каменем міг вчинити таку дію? О, це довга і цікава історія, мадам; – але якби я надумався вам її викладати, то вся розповідь моя почала б спотикатися на всі чотири ноги, – я її зберігаю як епізод на майбутнє, і кожну обставину, що відноситься до неї, буде в належному місці сумлінно вам викладено. – А доти я не маю права зупинятися на ній детальніше або сказати що-небудь ще крім уже сказаного, а саме – що дядько Тобі був джентльмен безприкладної соромливості, яка ще ніби тоншала і загострювалася жаром скромної сімейної гордості, що не згасав, – і обидва ці почуття були такі сильні в нім, що він не міг без найбільшого хвилювання чути які-небудь розмови про пригоду з тіткою Діною. Щонайменшого натяку на неї бувало достатньо, щоб кров кинулася йому в обличчя, – коли мій батько розводився на цю тему у випадковому товаристві, що йому часто доводилося робити для пояснення своєї гіпотези, – це злощасне псування однієї з прекрасних гілок нашої сім’ї було як ніж у серці дядька Тобі з його перебільшеним почуттям честі й соромливістю: часто він у неймовірному замішанні відводив мого батька убік, картав його і говорив, що готовий віддати йому все на світі, аби тільки він залишив цю історію у спокої.

Батько мій, я певен, почував до дядька Тобі найнепідробнішу ніжну любов, яка бувала коли-небудь у одного брата до іншого, і, щоб заспокоїти серце дядька Тобі в цьому або в іншому відношенні, охоче зробив би все, що один брат може розумно зажадати з боку іншого. Але виконати це прохання було вище за його сили.

– Батько мій, як я вам сказав, був у повному розумінні слова філософ, – теоретик, – систематик; і пригода з тіткою Діною була фактом таким же важливим для нього, як зворотний хід планет для Коперника. Відхилення Венери від своєї орбіти зміцнили Коперникову систему, названу так за його іменем, а відхилення тітки Діни від своєї орбіти зробили таку ж послугу зміцненню системи мого батька, яка, сподіваюся, віднині на його честь завжди називатиметься Шендієвою системою.

В усякому разі, інша сімейна ганьба викликала б у батька мого, наскільки мені відомо, таке ж гостре почуття сорому, як і в інших людей, – і ні він, ні, вважаю, Коперник не розголосили б помічені ними дивацтва й не привернули б до них нічиєї уваги, якби не вважали себе зобов’язаним зробити це з поваги до істини. – Amіcus Plato,66 – говорив звичайно мій батько, тлумачачи свою цитату, слово за словом, дядькові Тобі, – amіcus Plato (тобто Діна була моєю тіткою), sed magіs amіca verіtas67 – (але істина моя сестра).

Ця несхожість характерів мого батька і дядька була джерелом безлічі сутичок між братами. Один із них терпіти не міг, щоб при нім розповідали про цю сімейну ганьбу, – а інший не пропускав майже жодного дня без того, щоб так чи інакше не натякнути на неї.

– Заради Бога, – вигукував дядько Тобі, – й заради мене й заради всіх нас, дорогий братику Шенді, – залиште ви у спокої цю історію з нашою тіткою і не тривожте її праху; – як можете ви, – як можете ви бути таким бездушним і безжальним до доброї слави нашої сім’ї? – Що таке для гіпотези слава сім’ї, – відповідав зазвичай мій батько. – І навіть, якщо вже на те пішло, – що таке саме життя сім’ї? – Життя сім’ї! – вигукував тоді дядько Тобі, відкидаючись на спинку крісла і підводячи догори руки, очі й одну ногу. – Так, життя, – повторював мій батько, відстоюючи своє твердження. – Скільки тисяч таких життів щорічно терплять крах (принаймні, в усіх цивілізованих країнах) – і ставляться ні в що, цінуються не більше, ніж повітря, – при змаганні в гіпотезах. – На мій нехитрий погляд, – відповідав дядько Тобі, – кожен такий випадок є пряме вбивство, хоч хто б його зробив. – Ось у цьому ж бо й полягає ваша помилка, – заперечував мій батько, – бо іn foro scіentіae68 не існує ніяких убивств, є тільки смерть, братику.

На це дядько Тобі, махнувши рукою на всякі інші аргументи, насвистував тільки півдюжини тактів Ліллібуллеро.69 – Треба вам сказати, що це був звичайний канал, через який випаровувалося його збудження, коли що-небудь обурювало або вражало його, – особливо ж, коли висловлювалося судження, яке він вважав верхом безглуздості.

Оскільки жоден із наших логіків або їх коментаторів, наскільки я можу пригадати, не визнав потрібним дати назву цьому особливому аргументу, – я беру тут на себе сміливість зробити це сам, із двох міркувань. По-перше, щоб уникнути всякої плутанини в суперечках, його завжди можна було так само ясно відрізнити від усіх інших аргументів, ніби argumentum ad verecundіam, ex absurdo, ex fortіorі70 і будь-якого іншого аргументу, – і, по-друге, щоб діти дітей моїх могли сказати, коли голова моя спочиватиме в могилі, – що голова їх вченого дідуся працювала колись так само плідно, як і голови інших людей, що він придумав і великодушно вніс до скарбниці Ars logіca71 назву для одного з найнеспростовніших аргументів у науці. Коли метою суперечки буває скоріше привести до мовчання, ніж переконати, то вони можуть додати, якщо їм завгодно, – і для одного з кращих аргументів.

Отже, я цим суворо наказую і велю, щоб аргумент цей відомий був під відмітним найменуванням argumentum fіstulatorіum72 і ніяк не інакше – і щоб він ставився віднині в ряд з argumentum baculіnum73 і argumentum ad crumenam74 і завжди трактувався в одному розділі з ними.

Що стосується argumentum trіpodіum,75 який вживається виключно жінками проти чоловіків, і argumentum ad rem,76 яким, навпаки, користуються тільки чоловіки проти жінок, – то оскільки їх обох по совісті достатньо для однієї лекції, – і позаяк, до того ж, один із них є кращою відповіддю на другий, – нехай вони теж будуть відособлені й викладаються окремо.

51.Папістка – тобто католичка.
52.Пліній Молодший – Гай Пліній Цецілій Секунд (62 – бл. 114) – римський політичний діяч, письменник, адвокат.
53.«Паризма» і «Паризмена» – романи англійського письменника Е.Форда.
54.Римські церковні обряди приписують у небезпечних випадках хрещення дитини до її народження, – але за умови, щоб яка-небудь частина тіла немовляти була видима тому, хто хрестить. – Одначе доктори Сорбонни на нараді, що відбувалася 10 квітня 1733 року, – розширили повноваження повитух, ухваливши, що навіть якби не показалося жодної частини тіла немовляти, – хрещення все ж таки має бути здійснено над ним за допомогою впорскування – pаr le moyen d’une petіte canule, – тобто шприца. – Вельми дивно, що святий Фома Аквінат, голова якого так добре була пристосована як для зав’язування, так і для розв’язування вузлів схоластичного богослов’я, – змушений був, після того як на розв’язування цієї задачі було покладено стільки зусиль, – насамкінець відмовитися від неї, як від другої chose іmpossіble. – Іnfantes іn maternіs uterіs exіstentes (рік святий Фома) baptіzarі possunt nullo modo [Діти, що перебувають в череві матері, ніяким способом не можуть бути охрещені (лат.).]). – Ах, Фомо, Фомо!
  Якщо читач цікавиться познайомитися з питанням про хрещення за допомогою впорскування, як його подано було докторами Сорбонни, – разом із їх обговоренням його, то він знайде це у додатку до цього розділу. – Л. Стерн.
55.Vіde Deventer. Parіs Edіt. Іn 4°t°, 1734, p. 366. – Л. Стерн. Див. Девентер, Париж, вид-во ін. – кварто, 1734 р., стор. 366.
56.Доповідна записка, подана панам докторам Сорбонни. Такий собі лікар-акушер доповідає панам докторам Сорбонни, що бувають випадки, щоправда дуже рідкісні, коли мати не в змозі народити, – і буває навіть, що немовля таке закупорене в череві своєї матері, що не показує жодної частини свого тіла, в таких випадках, згідно з церковними статутами, було б дозволенною річчю здійснити над ним хрещення, принаймні умовно. Практик-лікар стверджує, що за допомогою шприца можна безпосередньо хрестити немовля без усякої шкоди для матері. – Він запитує, чи є пропонований ним засіб дозволенним і законним і чи може він ним користуватися в викладених вище випадках?
  Відповідь. Рада вважає, що запропоноване питання пов’язане з великими труднощами, Богослови беруть, з одного боку, за принцип, що хрещення, яке є народженням духовним, має передумовою народження первісне; згідно з їх ученням, треба народитися на світ, аби відродитися в Ісусі Христі. Св. Фома, 3-тя частина, пит. 88, ст. 11, додержується цього вчення як незаперечної істини: не можна, – говорить сей учений, сей святий доктор, – хрестити немовлят, які містяться у череві матері; св. Фома спирається на те, що ненароджені немовлята не можуть бути примислені до людей; звідки він робить висновок, що вони не можуть бути предметом зовнішнього впливу, щоб приймати через посередництво інших людей таїнства, необхідні для спасіння. «Немовлята, що в череві матері перебувають, іще не з’явилися на світ, аби вести життя з іншими людьми, а від того вони не можуть зазнавати впливу людей і через їх посередництво приймати таїнство для спасіння». Церковні статути приписують на практиці те, що визначено богословами (відносно цих речей), а останні всі однаково забороняють хрестити немовлят, які містяться в череві матері, якщо не можна було побачити яку-небудь частину їх тіла. Одностайність богословів і церковних статутів, які вважають за правило в єпархіях, становить такий авторитет, що ним, очевидно, вирішується це питання. Одначе ж Духовна рада, беручи до уваги, з одного боку, що міркування богословів спирається
57.Умовно (фр.).
58.За допомогою шприца й не завдаючи шкоди батькові (фр.).
59.Вільгельм ІІІ Оранський, король Англії та Шотландії (роки правління 1689–1702).
60.Джон Драйден (1631–1700) – англійський драматург. Англійці період між 1660 і 1700 рр. називають «віком Драйдена».
61.Королева Анна – королева Англії і Шотландії з 1702 року, з 1707-го і до 1714 р. – об’єднаної Великої Британії.
62.Великий Аддісон – Джозеф Аддісон (1672–1719), нині відомий передусім як журналіст-нарисовець (у співавторстві з Р. Стилем). «Глядач» («The Spectator») – назва одного з їхніх журналів, видавався у 1711–1714 рр.
63.Вершину (грецьк.).
64.Тацит (бл. 56 – бл. 117) – римський історик.
65.Облога Намюра – фландрської фортеці Намюр французькими військами у війні з Англією та Голландією в 1692 р.
66.Платон – мені друг (лат.).
67.Але ще більший друг мені істина (лат.).
68.Перед судом науки (лат.).
69.Ліллібуллеро – британський військовий марш, відомий з часів громадянської війни в Англії (1642–1651), муз. Генрі Персела.
70.Доказ до совісності, приведення до безглуздості, необхідність визнати сильніший доказ (лат.).
71.Мистецтво логіки (лат.).
72.Свистальний довід (лат.).
73.Паличний довід (лат.).
74.Довід за допомогою гаманця (лат.).
75.Довід таганом (лат.).
76.Речовий довід (лат.).
₺35,95
Yaş sınırı:
12+
Litres'teki yayın tarihi:
16 haziran 2015
Çeviri tarihi:
2013
Yazıldığı tarih:
1760
Hacim:
705 s. 10 illüstrasyon
Telif hakkı:
OMIKO
İndirme biçimi:
Metin
Ortalama puan 0, 0 oylamaya göre
Metin
Ortalama puan 0, 0 oylamaya göre
Metin
Ortalama puan 4,4, 5 oylamaya göre
Metin PDF
Ortalama puan 0, 0 oylamaya göre
Metin PDF
Ortalama puan 0, 0 oylamaya göre
Metin PDF
Ortalama puan 0, 0 oylamaya göre
Metin PDF
Ortalama puan 0, 0 oylamaya göre
Metin PDF
Ortalama puan 0, 0 oylamaya göre