Kitabı oku: «Загадки», sayfa 2

* * *

 
Скажу ще загадку таку:
У ночвах переплив я річку
І у долинці на піску
Побачив хатку невеличку.
Без вікон хатка, без дверей, —
Як не мудруй, не можна влізти;
Вона ж повнісінька людей,
А ласощів – не переїсти!
Ну, як би так мені туди?
Хоч би ж тобі де-небудь щілка…
Я і туди, я і сюди —
Ніяк: ні зверху, ні з причілка.
Дивлюсь – з лози іде Різак, —
Його мале й велике знає:
Сокири нашої свояк,
По всіх усюдах він буває.
Побачив, що я там ходжу:
«Чого, – питає, – тут никаєш?»
«Ох, мій голубчику! – кажу, —
Нащо питаєш? Либонь, знаєш».
Він цюк – і хатку розрубав.
«Ну, – каже, – лізь, щоб не кортіло!»
Я так зрадів, аж закричав:
«От молодець! От гарне діло!»
І зараз всіх поразганяв,
Щоб ласощів не роз’їдали
Хазяйнувати сам почав,
Аж зуби танцювати стали.
Я через приключку таку
Вподобав дуже хатку тую
І, дякуючи Різаку,
Щолітечка тепер смакую.
От бачте, як старий ласун
Плести вам загадки навчився…
Не хатка то була – КАВУН
До мене в гості прикотився.
А хто ж Різак, такий мастак,
Що й хатку розрубать береться?
Не чоловік і не козак —
НОЖЕМ він на всім світі зветься.
Я шуткувать давно привик
І рад, як діти веселяться…
Пошли вам, доле, довгий вік,
Не знать журби, а більш сміяться.