Kitabı oku: «Одержима », sayfa 2

Месія.

 
Уперта річ твоя, ти мов рабиня,
що знає волю пана і не слуха.
Таких рабів сувора кара жде.
 

Міріам (падає навколішки).

 
О горе! Впала вже на мене кара,
і вже її ніхто не здійме з мене!
 

Месія.

 
У тебе мало віри. Якби ти
хоч зерня віри мала…
 

Міріам.

 
О, я вірю,
без краю вірю в тебе, сине божий,
та я не вірю в себе! Я не вірю,
щоб я могла твої слова прийняти.
 

Месія.

 
Таке смирення гірше від гордині.
 

Міріам.

 
О, сто раз гірше, я те добре знаю,
і з того розпач мій.
 

Месія.

 
Ти не наводь
обмови зайвої на власну душу, —
такою чорною вона не може бути.
 

Міріам.

 
О ні, учителю, вона чорніша,
ніж хата-пустка, що після пожежі
чорніє порожнечею. Вода
твоїх речей, цілюща та живуща,
душі моєї вигоїть не може.
Вода боронить від огню живого,
згорілу ж хату дарма поливати.
 

Месія.

 
Та що тобі спалило душу, жінко?
 

Міріам.

 
Не знаю: чи ненависть, чи любов.
 

Месія.

 
Кого ж ненавидиш ти?
 

Міріам.

 
Ворогів.
 

Месія.

 
Своїх?
 

Міріам.

 
Твоїх.
 

Месія.

 
Я їх казав любити.
 

Міріам.

 
А я люблю… не їх.
 

Месія.

 
Вони для тебе,
як і для мене, ближні.
 

Міріам.

 
Але я
від них далека, наче від єхидни.
 

Месія.

 
Вони не відають, що творять.
 

Міріам.

 
І єхидна
несвідома, а всяк її розтопче,
як стріне на шляху.
 

Месія.

 
Якби єхидна
могла покинути свою отруту,
вона була б не гірша від голубки.
 

Міріам.

 
Але вона отрути не покине.
 

Месія.

 
Про царство боже на землі ти чула?
 

Міріам.

 
Та я ж тепер ніде його не бачу.
 

Месія.

 
Ти дивишся й не бачиш, маловірна.
 

Міріам.

 
О так, не бачу! Світло твого духа
мене сліпить. Чим ти мені ясніше,
тим душі ворогів мені темніші,
тим менш єхидна схожа до голубки.
Не маловірна я, занадто вірю,
і віра та мене навік погубить.
Я вірю, що ти світло – і такого
ся темрява до себе не приймає?
Я вірю, що ти слово – і такого
отой глухорожденний люд не чує?
Їм, може, треба іншого Месії?
Їм, може, сина божого не досить?
 

Месія.

 
Вони сліпі, вони ще не прозріли,
самого слова мало їм для віри,
їм треба діла.
 

Міріам.

 
Ти творив дива!
 

Месія.

 
Творив дива ще тільки над водою;
сього не досить – треба крові.
 

Міріам (з жахом).

 
Крові?
Чиєї крові, вчителю?
 

Месія.

 
Моєї.
 

Міріам.

 
Хай їм вона на голову впаде!
 

Месія.

 
Не проклинай, вертається прокляття
на того, хто сказав його.
 

Міріам.

 
Нехай!
Я знаю се, проклята я навіки,
бо я любить не вмію ворогів.
О, кожний тихий усміх фарисея
для мене гірш від скорпіона злого.
Мені бридка не так сама отрута,
як все оте гнучке, підступне тіло.
Я вся тремчу, коли його побачу.
В моїх очах я чую зброї полиск,
в моїх речах я чую зброї брязкіт,
так я узброєна в свою ненависть,
як вартовий коло царської брами,
що радий вихопить на кожного свій меч,
хто тільки зле замислить на владаря.
 

Месія.

 
Чи ти й мене ненавидиш так, жінко?
 

Міріам (з докором).

 
Учителю!
 

Месія.

 
Ти, може, скажеш – любиш?
 

Міріам.

 
Ти се сказав.
 

Месія.

 
Я так сказав: хто мовить,
що любить господа, а брата ненавидить,
неправда то.
 

Міріам.

 
Хіба ж і той не любить,
хто душу віддає?
 

Месія.

 
Що значить, жінко,
віддати душу?
 

Міріам.

 
Значить – буть готовим
загинуть за любов.
 

Месія.

 
То се ж би звалось —
віддати тіло. В тім душі нема.
 

Міріам.

 
А хто покине батька, матір, браття,
все рідне, любе, все, чим жив він досі,
для іншого – невже і той не любить?
 

Месія.

 
Хто зрікся всього, а себе не зрікся,
не любить той.
 

Міріам.

 
О господи, якої
ти жертви хочеш?
 

Месія.

 
Жертви я не хочу,
любові тільки.
 

Міріам.

 
Мушу всіх любити?
 

Месія.

 
Так, всіх.
 

Міріам.

 
Усіх, крім тебе, – се можливо.
Але тебе і всіх – се понад силу.
Та за що ж, за що ж маю їх любити?
 

Месія.

 
Недовірки питають тільки «за що?»
 

Міріам.

 
О, як недовірки любити вміють!
Як поломінь, палка у них любов!
 

Месія.

 
А та любов, що я від тебе хочу,
повинна буть як сонце – всім світити.
 

Міріам.

 
О, що мені робить? Немає сонця
в моїй душі. Ніч, ніч, понура ніч.
 

Месія.

 
Ще, може, зійде сонце і для тебе.
 

Міріам (з раптовою надією).

 
Учителю! чи ти мені позволиш
пролити кров мою?
 

Месія.

 
За кого? За людей?
 

Міріам.

 
Ні, не за їх!
 

Месія.

 
То нащо проливати
даремне кров?
 

Міріам.

 
А може, недаремне?
А може, кров’ю викупить я зможу…
 

Месія.

 
Кров без любові викупить не може.