Kitabı oku: «Максим Гримач», sayfa 2
II
Найчастіше припливав молодий козак Семен, уродливий парубок, хисткий, як очеретина, смілий, як сокіл, — і щиро покохала його наша гордовита Катря.
Сватають її багаті люди й хорошого роду — один, і другий, і третій. «Не хочу, не піду».
— Слухай, дочко, — каже Максим, — багацько ти гордуєш, рибочко! Сватають тебе перші люди в селі, парубки все молодії й хороші, — чому не йдеш?
— Мені байдуже, що вони молоді й хороші, коли моє серце не до них горнеться.
— А до кого ж, доню? Слухай лишень, моя дитино: я тебе не буду за них силувати, та й за бурлаку не віддам; нехай він хоч і місяця з неба схопить. Не оддам, дочко! як тобі кажу, так і буде. Слово в мене батьківське, кріпке, сама знаєш.
— Знаю, тату. А якого б ви собі зятя бажали?
— Вільного козака, дочко, щоб сам собі паном був, нікому не кланявсь — от якого!
— А як буде сам собі пан?
— Тоді з Богом!
— Ну, я буду дожидати.
— Дожидай, моє серце, не бороню. Хто ж він такий? Я щось примітив.
— Нащо вам знати, таточку! Нехай перше визволиться, тоді й знатимете.
— Добре, моя люба дитино, нехай!
Як почув Семен, то й каже:
— Що ж робити, Катре моя кохана! треба ждати! Я в свого пана вже третій рік добуваю, останній. Як послужить доля, то сього року буде велика здобич. Отаман мене не скривдить: чоловік він шановний... Подякую йому за хліб, за сіль, нагледжу де хуторок красний да й поклонюсь тоді твоєму батькові... Тільки люби мене вірно, моя дівчино!
Ждуть наші голуб’ята. Не плаває — літає Семен Дніпром, тільки човен синю хвилю розбиває.
Ладяться козаки в дорогу; Семен з ними. Виряджаються козаки на здобуток.
— Соколе мій, козаче! — каже Катря, пригортаючись до його. — Коли ж ти вернешся? чи хутко?
— Хутко, моя рибчино, хутко! Зацвіте перша вишня у твоєму садочку, закує сива зозуля — я припливу до тебе, припливу не наймитом — вільним козаком, Катре!
