Kitabı oku: «Вибрані поезії», sayfa 3

ПІСНЯ З ТРАКТУ

 
Битий шлях. Життя.
Тюпали верхів’я
…тюпали, потюпали
                                        — далі.
Похнюпливі коні поштові,
пісок і батіг в колесо
…Чи то — передок, чи то — човен,
а хвилі-задума крізь сон.
Кажуть, була революція…
— Не знаю — я волосний…
Куди це мої коні пнуться
напередодні весни?
Куди це? Коні! Куди це?
…В вербах станційні огні
…За далиною станиця
…Думи мої неясні.
Ну-бо, мої любенькі!
Знову звертайте на тракт —
знову послухаю дзенькіт
під дрижулою цебра.
Коні, поштові коні!
Знаєте й ви про мету —
пісню про верстви і гони
нам телефони гудуть.
…Битий шлях. Життя.
Тюпали верхів’я
…тюпали, потюпали
— далі…
 

* * *

 
Поле. Шляхи. Могили
і чебреці, чебреці.
Ліс, цукроварні, села,
ніж і одріз у руці.
З братом пішов я в повстанці
(брата тепер нема!
за Перекопом на станції
плакав по нім туман).
Вийшли з оселі, веселі
коні іржали на путь,
грузди озерні далі
у золотім меду.
Хлопці! За вільну волю!
Хлопці-повстанці, в гурт…
й серце забилось пістолем
в темний дубовий мур.
В лісі засіли білі
(ніч за рікою йшла).
Зорі в синяву бились
і витикались на шлях.
Змовкли на мить рушниці.
Був в тім чеканні жах,
й темно-таємною птицею
в небі блукала душа.
……………………………………….
Що це? Дух баговиння?…
Брате, я досі там…
Ах мої кінні, кінні
дум моїх буйні жита.
 

* * *

 
Прийде сюди холодна, вечірня,
де метелить, метелить одуванчика пух,
і запахне пожаром далеким загірним,
і тебе я згадаю на возі, в степу.
Упаду, упаду в розпуці на роси,
лебединно прокинусь туди, на вирій.
Ах, із білих гречок підвелася осінь
і на пасіку лине останній рій.
Чи це ти, чи не ти — золотії рамена.
На устах огірок і баштан крізь туман.
Чи не прийдеш, як осінь, коханко, до мене,
положу на рамено тобі діамант.
Зараз згадую очі — горлиці очі
(кропива, і тини, і кілки в сум).
Під сорочкою груди, мов дух огірочний,
і стрічки, і вінок, і гадючку-косу.
Упаду, упаду в розпуці на роси.
За серпневим баштаном не легіт горить —
то бреде по ланах у задумі осінь,
то в червінцях загрузли бори.