Kitabı oku: «Завдання Героїв », sayfa 12
“Як довго це може тривати?” – запитав він.
Ріс похитав головою, намагаючись віддихатись: “Я не знаю”.
“Я присягаюсь, що вони намагаються вбити нас”, – почувся голос. Тор повернувся і побачив Елдена, який підійшов і сів поруч з ними. Тор був здивований, побачивши його знову. Він повірив, що Елден дійсно хоче дружити. Було дивно бачити таку зміну у його поведінці.
“Хлопці!” – крикнув Колк, повільно проходячи між ними. – “Зараз, під кінець дня, ви частіше промахуєтесь. Як ви самі побачили, бути точним важче, коли ти втомлений. Під час бою у вас не буде багато сил. Ви будете виснажені. Деякі бої можуть тривати декілька днів. Особливо, коли ви атакуєте замок. І саме в той час, коли вам буде здаватись, що ви втомились і більше нічого не можете зробити, вам знадобиться зробити точний кидок. Часто ви будете змушені використовувати будь-яку зброю, яка буде у вашому розпорядженні. Ви повинні бути експертом у всіх її різновидах, на будь якій стадії виснаження. Це зрозуміло?”
“ТАК, СЕР!” – закричали вони.
“Деякі з вас можуть метати ніж або спис. Але та ж сама людина не вміє метати молот або сокиру. Як ви думаєте, ви зможете вижити, володіючи однією зброєю?”
“НІ, СЕР!”
“Як ви думаєте, це просто гра?”
“НІ, СЕР!”
Колк морщився, він ходив і бив по спинах тих хлопчаків, які, як йому здавалось, сиділи не зовсім прямо.
“Ви відпочивали досить довго”, – сказав він. – “Встати на ноги!”
Тор піднявся разом з іншими, його ноги втомилися. Він не знав, скільки ще він зможе простояти.
“Є декілька важливих моментів у бою на дистанції”, – продовжував Колк. – “Ви можете метати зброю, але це може робити і ваш ворог. Він не може почуватися у безпеці на відстані тридцяти кроків, але і ви також не можете. Ви повинні навчитись захищати себе на відстані тридцяти кроків. Це зрозуміло?”
“ТАК, СЕР!”
“Для того, щоб захистити себе від зброї ворога, ви повинні бути не тільки легкими на підйом, вміти добре ухилятись і відкочуватись, але і вміти захищати себе великим щитом”.
Колк зробив жест, і солдат витяг важкий щит. Тор був вражений – щит був майже вдвічі більший за нього.
“Чи є серед вас доброволець?” – запитав Колк.
Серед хлопців нависла тиша. Тор помітив це і одразу підняв руку.
Колк кивнув, і Тор поспішив вперед.
“Добре”, – сказав Колк. – “Принаймні один з вас досить дурний, щоб бути добровольцем. Мені подобається твій дух хлопче. Дурне рішення. Але хороше”.
Тор почав дивуватися, чому він прийняв таке дурне рішення. Колк вручив йому величезний металевий щит. Він прикріпив його до однієї руки і не повірив, наскільки важкий той був. Тор ледве підняв його.
“Тор, твоє завдання полягає в тому, щоб добігти від цього краю поля до іншого. Неушкодженим. Бачиш цих п’ятдесятьох хлопців? Всі вони метатимуть зброю у тебе. Реальну зброю, розумієш? Якщо ти не будеш використовувати свій щит, щоб захиститись, ти можеш загинути, перш ніж дістанешся іншої сторони”.
Тор здивовано подивився на хлопців. Стало дуже тихо.
“Це не гра”, – продовжував Колк. – “Це дуже серйозно. Це справжня битва. Не на життя, а на смерть. Ти впевнений, що досі хочеш бути добровольцем?”
Тор кивнув, не в змозі думати або сказати що-небудь від страху. Він не міг змінити своє рішення на очах у всіх.
“Добре”.
Колк зробив жест слузі, який вийшов вперед та подув у ріг.
“Біжи!” – крикнув Колк.
Тор підняв важкий щит двома руками і побіг швидко як тільки міг. Раптом пролунав страшенний гуркіт. Він пролунав настільки голосно, що у Тора затремтів череп. Мабуть, це був металевий молот. Він не пробив щит, але розійшовся вібраціями по всьому організму Тора. Він мало не впустив щит, але змусив себе схопити його міцніше і рухатись далі.
Тор знову побіг, так швидко, наскільки щит дозволяв йому. Коли повз нього пролітала зброя, він притулявся до щита ще щільніше. Щит був умовою його виживання. І Тор навчився триматись тільки за ним.
Стріла пролетіла поруч, менш ніж за дюйм від хлопця. Тор притиснув підборіддя сильніше. Інший важкий предмет вдарився об щит з такою силою, що Тор втратив рівновагу і через декілька футів впав на землю. Але він швидко оговтався, встав на ноги і продовжив бігти. З величезними зусиллями, хапаючи ротом повітря, він, нарешті, опинився на іншій стороні поля.
“Досить!” – крикнув Колк.
Тор кинув щита, з нього лився піт. Він радів, що досягнув іншого боку; він не знав, чи втримав би щит ще хоч одну мить.
Тор поспішив назад до інших, багато хто дивився на нього із захопленням. Він дивувався, як він вижив.
“Хороша робота”, – прошепотів йому Ріс.
“Чи будуть ще добровольці?” – запитав Колк.
Серед хлопців повисла мертва тиша. Ніхто не хотів пробувати на собі те, що зробив Тор.
Тор був гордий за себе. Він не був упевнений, що пішов би на таке, знаючи що це насправді за випробування, але коли це скінчилось, він був радий, що зробив це.
“Добре. Тоді я сам оберу добровольця серед вас”, – крикнув Колк. – “Ти! Саден!” – сказав Колк, вказуючи на когось.
Старший, худий хлопець зробив крок вперед, дивлячись очима, повними жаху.
“Я?” – перепитав Саден надтріснутим голосом.
Інші хлопці почали сміятись над ним.
“Звичайно ти. Хто ж ще?” – відповів Колк.
“Мені дуже шкода сер, але я не хотів би…”
Всі зітхнули з жахом.
Колк підійшов до Садена, скривившись.
“Ти не робиш те, що хочеш”, – прогарчав Колк. – “Ти робиш те, що скажу тобі я”.
Саден застиг. Наляканий до смерті, він дивився на Колка.
“Він не повинен бути тут”, – прошепотів Ріс Торові.
Тор повернувся і подивився на нього: “Що ти маєш на увазі?”
“Він походить зі знатного роду, і вони запроторили його сюди. Але він не хоче тут бути. Він не боєць. І Колк знає про це. Я думаю, вони намагаються зламати його. Я думаю, вони хочуть, щоб він вилетів звідси”.
“Мені дуже шкода, сер, але я не можу”, – сказав Саден нажаханим голосом.
“Можеш”, – кричав Колк, – “і будеш!”
Усі застигли, напружено спостерігаючи протистояння.
Саден дивився у землю, в соромі опустивши підборіддя.
“Мені шкода, сер. Дайте мені інше завдання, і я з задоволенням його виконаю”.
Колк почервонів у гніві; він кинувся до Садена, зупинившись у декількох дюймах від його обличчя.
“Я дам тобі іншу задачу, хлопче. Мене не хвилює, хто твоя сім’я. Відтепер ти будеш бігати. Ти будеш бігати навкруги цього поля, поки не звалишся. Ти не повернешся, поки не згодишся добровільно взяти щит. Ти мене зрозумів?”
Саден кивнув у відповідь. Він виглядав так, ніби ось-ось заплаче.
Підійшов солдат і накинув кольчугу на плечі хлопцеві. Потім ще один солдат накинув Садену другу кольчугу. Тор не міг зрозуміти, як хлопець буде бігати з такою вагою, адже він сам ледве рухався з однією.
Колк відкинувся назад і дав Садену копняка. Той почав свій довгий і повільний забіг навколо поля. Тору стало його шкода. Він дивився, як той, шкутильгаючи, біг, але нічим не міг допомогти. Йому стало цікаво, чи виживе Саден у Легіоні.
Раптом пролунав звук рогу. Тор обернувся і побачив чоловіків, які їхали на конях в оточенні королівського Срібла. Чоловіки тримали довгі списи, а на головах мали шоломи, прикрашені пір’ям. Вони зупинились перед Легіоном.
“На честь весілля дочки короля і на честь літнього сонцестояння, Король оголосив цей день днем полювання!”
Всі хлопці навколо Тора вибухнули величезною радістю. Всі вони побігли на інший кінець поля, за кіньми.
“Що відбувається?” – запитав Тор Ріса, коли побіг разом з іншими.
Ріс широко посміхнувся.
“Це величезна удача!” – сказав він. – “У нас сьогодні буде вихідний! Ми їдемо на полювання!”
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ
Тор біг вниз по лісовій стежці разом з іншими, тримаючи в руках спис, який йому вручили для полювання. Поруч з ним бігли Ріс, О’Коннор і Елден, і ще як мінімум п’ятдесят інших членів Легіону. Попереду них верхи їхала сотня членів Срібла в легких латах. Деякі з них везли короткі списи, але у більшості за спинами висіли лук і стріли. Серед них бігли дюжини зброєносців та слуг.
Попереду скакав верхи Король МакҐіл – він здавався величезним і гордим як ніколи. На його обличчі була збуджена посмішка. Короля оточували його сини Кендрик і Гарет, і навіть, на подив Тора, Годфрі. Дюжина пажів бігли між ними: деякі з них, відкинувшись назад, дули в роги, зроблені з довгих бивнів, інші тягнули натравлених собак, які з нетерпінням бігли вперед, намагаючись не відставати від коней. Це був цілковитий хаос. Коли велика група воїнів увірвалася в ліс, вони стали розділятися по різних напрямках. Тор поняття не мав, куди вони біжать або за якою групою слідувать.
Ерек їхав поблизу. Тор і інші хлопці вирішили слідувати за ним. Тор побіг поруч з Рісом.
“Куди ми прямуємо?” – запитав він Ріса, захекавшись від бігу.
“Глибоко в ліс”, – озвався Ріс. – “Королівська рать прагне повернути дні повноцінного полювання”.
“Чому одні члени Срібла їдуть верхи, а інші – йдуть пішки?” – спитав Ріса О’Коннор.
“Ті, що верхи, полюють на більш легку здобич – оленів або птахів”, – відповів Ріс. – “Вони використовують свої луки. Ті, хто пішки, полюють на більш небезпечних тварин. Наприклад, на жовтохвостого вепра”.
Тор був збуджений і схвильований від згадки про цю тварину. Він бачив як ріс один кабан; це була жахлива і небезпечна тварина, відома своєю здатністю розірвати людину навпіл.
“Старші воїни їдуть верхи і полюють на оленів й птахів”, – додав Ерек, дивлячись вниз. – “Молодші воїни, як правило, відправляються пішки і ведуть більшу гру. Зрозуміло, вони повинні бути в найкращій формі”.
“Саме тому ми дозволяємо полювати і вам, хлопці”, – викрикнув Колк, біжучи неподалік. – “Це тренування і для вас теж. Ви повинні пересуватися пішки під час усього полювання і не відставати від коней. Ви розіб’єтеся на невеликі групи, кожна з яких зверне на свою власну стежку, кожна полюватиме на свого власного звіра. Ви повинні знайти якомога більше жахливих тварин, яких тільки зможете – і вбити їх. Це ті ж самі якості, які роблять вас солдатами: витривалість, безстрашність, здатність не відступати при вигляді вашого супротивника, незважаючи на те, яким би великим і лютим він не був. А тепер пішли!”– крикнув він.
Тор побіг швидко, так само як і його побратими, намагаючись не відставати від коней. Він не знав, куди бігти, але здогадався, що якщо триматися ближче до Ріса та О’Коннора, то все буде в порядку.
“Стрілу, швидко!” – гукнув Ерек.
Тор миттєво зреагував. Він підбіг до коня Ерека і, вихопивши стрілу з сагайдака на сідлі, простягнув її лицареві. Ерек помістив її в лук і, уповільнивши хід, прицілився до чогось в лісі.
“Собаки!” – крикнув він.
Один з королівських слуг випустив гавкаючого пса, який чкурнув у кущі. На подив Тора, звідти вилетів величезний птах. Як тільки він злетів, Ерек відпустив тятиву.
Це був ідеальний постріл в шию з правого боку, від якого птах упав мертвий. Тор був вражений тим, як Ерек помітив його.
“Птах!” – Вигукнув Ерек.
Тор побіг і схопив мертвого птаха – ще теплого, з шиї якого виступала кров – і повернувся до Ерека. Він повісив птаха на сідло лицаря.
Усі лицарі довкола Тора робили те ж саме: полохали птахів і підстрілювали їх, а їхні зброєносці приносити здобич. Більшість з них використовували стріли, інші користувалися списами. Кендрик підніс свого списа і, прицілившись, метнув його в оленя. Це був ідеальний постріл, точно в горло. Олень звалився.
Тор був вражений великою кількістю дичини в цих лісах – вони принесуть чимало здобичі. Її вистачить, щоб прогодувати Королівський Двір протягом декількох днів.
“Ти коли-небудь раніше полював?” – вигукнув Тор Рісу, ледь уникнувши удару від одного з людей Короля, поки вони бігли. Через шалений гавкіт собак, звуки рога, крики чоловіків, які переможно сміялись, вбиваючи тварину за твариною, було складно чути.
Ріс широко посміхався. Він перестрибнув через колоду, продовжуючи бігти.
“Багато разів. Але тільки через батька. Вони не дозволяють нам приєднуватися до полювання до певного віку. Це захопливе дійство, хоча ніхто не піклується про те, щоб вийти з нього неушкодженим. Переслідуючи кабана, кілька людей завжди отримують поранення або навіть гинуть”.
Продовжуючи бігти, Ріс важко дихав: “Але я завжди їхав верхи”, – додав він. – “Мені раніше не дозволяли бігти з Легіоном, ніколи не дозволяли полювати на кабана. Для мене це вперше!”
Ліс раптово змінився – перед ними з’явилася дюжина стежок, кожна з яких розгалужувалася на десятки нових. Пролунав черговий ріг, після чого величезна група почала розбиватися на менші.
Тор прибився до Ерека. Ріс і О’Коннор приєдналися до них також. Всі вони повернули на вузьку стежку, яка різко прямувала вниз. Вони продовжували бігти. Тор стиснув свій спис міцніше, перестрибуючи через невеликий струмок. Їхня маленька група складалася з шести чоловік – Ерека і Кендрика, які їхали верхи та Тора, Ріса, О’Коннора і Елдена, які бігли. Обернувшись, Тор помітив ще двох членів Легіону, які підбігли та приєдналися до їх групи. Вони були величезні і широкі, з хвилястим рудуватим волоссям, яке падало їм на очі, і широкими посмішками. Вони виглядали старшими за Тора на пару років і були близнюками.
“Мене звуть Конвал”, – викрикнув один з них Тору.
“А я Конвен”.
“Ми брати”, – сказав Конвал.
“Близнюки”, – додав Конвен.
“Сподіваюся, ви не заперечуєте, якщо ми приєднаємося до вас”, – звернувся до Тора Конвал.
Тор бачив їх у Легіоні, але ніколи не зустрічав раніше. Він був радий познайомитися з новими членами Легіону, особливо з тими, хто був налаштований дружелюбно по відношенню до нього.
“Ми щасливі, що ви з нами”, – викрикнув Тор.
“Чим більше рук, тим краще”, – вторив йому Ріс.
“Я чув, що кабани в цих лісах величезні”, – зауважив Конвал.
“І смертельно небезпечні”, – додав Конвен.
Тор подивився на довгі списи в руках близнюків, втричі довші його власного, і здивувався. Він помітив, що вони теж дивляться на його короткий спис.
“Цей спис недостатньо довгий”, – сказав Конвал.
“У цих кабанів довгі ікла. Тобі потрібно що-небудь довше”, – вставив Конвен.
“Візьми мій”, – сказав Елден, підбігаючи до Тора і пропонуючи йому свій спис.
“Я не можу його взяти”, – відповів Тор. – “Чим тоді будеш користуватися ти?”
Елден знизав плечима: “Що-небудь придумаю”.
Тор був зворушений його благородством і здивувався, наскільки змінилися тепер їхні стосунки.
“Візьми один з моїх”, – почувся голос.
Тор підняв очі і побачив поруч з собою Ерека, який вказував жестом на сідло, де було два довгих списа.
Тор простягнув руку і з вдячністю схопив довгий спис із сідла. Він був важче, і тому бігти з ним було незручно, але тепер він відчував себе більш захищеним, а, судячи зі слів його напарників, це йому знадобиться.
Вони бігли без упину, аж поки легені Тора не почали палати від болю. Він не знав, чи зможе пробігти ще хоч трохи. Він був напоготові, озираючись по сторонах у пошуках будь-якої ознаки тварини. Поруч з цими хлопцями він відчував себе у безпеці, а довгий спис у руці давав йому відчуття непереможності. Однак Тор все ще трохи нервував. Ніколи раніше він не полював на кабана, тому і поняття не мав, чого чекати.
На щастя для Тора, вони натрапили на галявину, і Ерек та Кендрик зупинили своїх коней. Тор припустив, що це дозволяє зупинитися і їм. Вони всі стояли там – всі восьмеро – на лісовій галявині. Хлопці, які всю дорогу бігли, жадібно хапали ротом повітря, в той час як Ерек і Кендрик злазили з коней. Тишу переривали тільки важкі подихи коней та вітер у деревах. Галас сотень інших чоловіків, що мчали через ліс, тепер залишився позаду, і Тор зрозумів, що вони, мабуть, знаходилися далеко від інших.
Він оглянув галявину, важко дихаючи.
“Я не бачу ніяких ознак тварин”, – сказав Тор Рісу. – “А ти?”
Ріс похитав головою.
“Вепр – хитра тварина”, – сказав Ерек, роблячи крок вперед. – “Він не завжди показується. Іноді він сам буде спостерігати за тобою. Найімовірніше, він стане чекати моменту, щоб заскочити вас зненацька, і тоді нападе. Завжди залишайтеся напоготові”.
“Обережно!” – крикнув О’Коннор.
Тор розвернувся, і раптом великий звір вискочив на галявину. Тор відступив, думаючи, що на них напав кабан. О’Коннор закричав, а Ріс, обернувшись, метнув у істоту спис. Він не влучив у мішень, і звір злетів у повітря. І тільки тут Тор усвідомив, що це була індичка, яка знов зникла у лісі.
Напруга зникла, вони всі розсміялися. О’Коннор почервонів, а Ріс, підбадьорюючи, поклав руку йому на плече.
“Не хвилюйся, друже”, – сказав він.
Збентежений О’Коннор відвернувся.
“Тут немає кабана”, – сказав Елден. – “Ми вибрали неправильну стежку. Єдині тварини, яких ми можемо зустріти на цій стежці, – це птахи. Ми повернемося з порожніми руками”.
“Можливо, це не так вже й погано”, – виголосив Конвал. – “Я чув, що битва з кабаном може закінчитися смертельно для обох”.
Кендрик спокійно оглядав ліс. Ерек робив те саме. По обличчях обох лицарів Тор міг судити, що там щось було. За їх досвідом і мудрістю він міг судити про те, що вони були на сторожі.
“Здається, що стежка закінчується тут”, – сказав Ріс. – “Тому, якщо ми продовжимо, ліс буде без розпізнавальних знаків. Ми не зможемо знайти дорогу назад”.
“Але якщо ми повернемося, наше полювання закінчиться”, – сказав О’Коннор.
“Що буде, якщо ми повернемося з порожніми руками?” – запитав Тор. – “Без вепра?”
“Ми станемо посміховиськом для інших”, – відповів Елден.
“Ні, не станемо”, – заперечив Ріс. – “Не всі вистежать кабана. Насправді рідкістю є знайти його, а не навпаки”.
Поки їхня група стояла в тиші, несподівано Тор зрозумів, що він випив дуже багато води. Він терпів увесь час, але тепер його сечовий міхур був готовий вибухнути.
“Прошу мене вибачити”, – сказав він і почав пробиратися в ліс.
“Куди ти йдеш?” – обережно запитав Ерек.
“Мені всього лише потрібно помочитися. Я зараз повернуся”.
“Не йди далеко”, – застеріг його Ерек.
Тор сором’язливо поспішив до лісу. Він відійшов від інших на двадцять кроків, поки не знайшов місце поза їх полем зору.
Як тільки Тор закінчив, раптом він почув, як хруснула гілка. Звук був гучний і чіткий, і він знав – просто знав – він походив не від людини.
Він повільно обернувся і подивився. Волосся на його потилиці стало дибки. Попереду – можливо, в десяти кроках від нього – була інша невелика галявина з валуном посередині. І там, біля підніжжя валуна, щось ворушилося – невелика тварина, хоча він не міг сказати, яка саме.
Тор обмірковував, чи повинен він повернутися назад до своїх товаришів або залишитися тут і подивитися, що це за тварина. Більше не думаючи, він прокрався вперед. Ким би не було це створіння, він не хотів втрачати його. А якщо він повернеться, то за цей час звір може зникнути.
Тор підійшов ближче. Волосся на його потилиці ставало дибки, бо ліс ставав густішим і місця для маневрів залишалося все менше. Він нічого не бачив, окрім густого лісу; сонячні промені падали під гострим кутом. Нарешті він дістався до галявини. Підійшовши ближче, Тор послабив хватку списа і опустив його вниз до стегна. Він оторопів від того, що побачив на галявині, в променях сонячного світла.
Там, борсаючись у траві поряд з валуном, знаходилось маленьке дитинча леопарда. Воно сиділо і нявчало, мружачись від сонця. Здавалося, що він щойно народився – довжиною з фут, такий крихітний, що помістився б у Тора у сорочці.
Тор стояв на місці у подиві. Дитинча було абсолютно біле, і Тор знав, що це має бути дитинча білого леопарда – найрідкіснішої з усіх тварин.
Він почув раптовий шелест листя позаду себе і, обернувшись, побачив, що вся група, на чолі з Рісом, поспішає до нього. Виглядали вони стривоженими. Через хвилину вони вже були поруч з ним.
“Куди ти пішов?” – зажадав відповіді Рис. – “Ми думали, що ти вже мертвий”.
Коли вони підійшли до нього і побачили дитинча леопарда, Тор почув, як його друзі затамували дихання від шоку.
“Знаковий момент”, – сказав Ерек Тору. – “Це знахідка усього життя. Найрідкісніша тварина. Він залишився один і про нього нікому піклуватися. Це означає, що він твій. Ти зобов’язаний виростити його”.
“Мій?” – перепитав приголомшений Тор.
“Це твій обов’язок”, – додав Кендрик. – “Ти знайшов його. Або, мушу сказати, він знайшов тебе”.
Тор був збентежений. Він пас овець свого батька, але йому ніколи не доводилося вирощувати жодної тварини у житті. Він і гадки не мав, що повинен робити.
Але в той же час він уже відчував сильну спорідненість з цією твариною. Маленькі блакитні очі леопарденяти відкрилися і, здавалося, дивились лише на нього.
Тор підійшов до нього і, нахилившись, узяв дитинча леопарда на руки. Тварина потягнулася і лизнула його в щоку.
“Як можна піклуватися про дитинча леопарда?” – запитав приголомшений Тор.
“Припускаю, так само як і за будь-ким іншим”, – сказав Ерек. – “Годуй його, коли він голодний”.
“Ти повинен назвати його”, – додав Кендрик.
Тор задумався, здивувавшись тому, що це вже друга тварина, яку він повинен назвати за останні кілька днів. Він згадав історію зі свого дитинства – про лева, який тероризував село.
“Крон”, – виголосив Тор.
Його друзі закивали на знак схвалення.
“Як у легенді”, – сказав Ріс.
“Мені подобається це ім’я”, – сказав О’Коннор.
“Значить, Крон”, – вимовив Ерек.
Коли Крон опустив голову на груди Тора, той відчув з ним набагато міцніший зв’язок, ніж з будь-ким іншим у своєму житті. Коли тварина нявчала і м’ялася на ньому, він не міг позбутися відчуття, що знає Крона все своє життя.
Раптом пролунав чіткий звук, від якого у Тора знову волосся стало дибки. Він швидко обернувся і подивився на небо.
Високо над ним був Естофель. Він несподівано кинувся вниз, прямо на голову Тора, і заверещав, перш ніж в останню секунду знов злетіти вгору.
Спочатку Тор подумав, що причиною цьому послужили ревнощі до Крона, але через кілька секунд зрозумів – сокіл попереджає його.
Через хвилину вони почули характерний звук з іншої частини лісу. Це був шурхіт, що переходив в атаку – події розгорталися дуже швидко.
Завдяки попередженню, у Тора була перевага – він бачив, як з’являється величезний кабан і відскочив з його шляху в останній момент. Його атакував вепр. Ще б секунда і йому не минути лиха.
На галявині почався хаос. Розлючений кабан атакував інших, розмахуючи своїми іклами в різні боки. Одним сильним ударом йому вдалося прорізати руку О’Коннора. Той закричав і схопився за руку, з якої текла кров.
Це було схоже на спробу боротьби з биком, але без відповідного зброї. Елден намагався встромити в нього свій довгий спис, але кабан просто повернув свою голову і, відкривши свою величезну пащу, одним вправним рухом розкусив спис на дві частини. Після чого вепр розвернувся і кинувся на Елдена, вдаривши його в ребра. На щастя для Елдена, він уникнув долі бути розідраним іклами.
Кабана неможливо було зупинити. Він жадав крові і було очевидно, що він не залишить їх у спокої, поки її не отримає.
Друзі згуртувалася і приступили до дії. Ерек і Кендрик дістали свої мечі. Те саме зробили й Тор, Ріс та інші хлопці.
Всі вони оточили звіра, але було складно його вдарити, особливо через його трьохфутові ікла, які не дозволяли їм підступити близько. Він бігав по колу, ганяючись за ними по галявині. Кожен з них атакував тварину по черзі. Ерек зумів завдати прямого удару, полоснувши кабана у бік, але той, мабуть, був зроблений із сталі, тому що це його не зупинило.
І тоді все змінилося. На коротку мить щось впало Торові в око, він обернувся і подивився в ліс. Вдалині, сховавшись за деревами, знаходилася людина в чорному плащі з каптуром – він міг би заприсягтися в цьому. Він побачив, як незнайомець підняв лук і направив стрілу прямо на галявину. Здавалося, що він цілиться не в кабана, а в людей.
Тор задався питанням, а чи не здається йому це. Чи можуть на них напасти тут? Посеред невідомого місця? І хто?
Тор дозволив своїм інстинктам взяти верх. Він відчув, що його товариші знаходяться в небезпеці і поспішив до них. Він побачив, що незнайомець цілиться з лука в Кендрика.
Тор кинувся на Кендрика. Він міцно обхопив його і повалив на землю, якраз в ту мить, коли повз них пролетіла стріла, не досягнувши своєї мети.
Тор негайно знову подивився в ліс у пошуках будь-яких ознак нападника. Але той зник.
Часу для роздумів у Тора не було. Кабан все ще несамовито носився по галявині, всього лише в кількох футах від них. Зараз він повернувся в їхньому напрямку – у Тора не було часу реагувати. Він приготувався до удару – довгі гострі ікла летіли прямо на нього.
Через секунду пролунав пронизливий крик. Тор обернувся і побачив Ерека, який застрибнув на спину звіра, високо двома руками підняв свій меч і встромив його йому в шию. Кабан заревів. З його пащі ринула кров. У нього підігнулися коліна, після чого він впав на землю. Ерек знаходився зверху. Кабан впав всього в декількох футах від Тора.
Всі завмерли на місці, дивлячись один на одного, не розуміючи, що ж щойно тут сталося.
