«Зачарована Десна» kitabından alıntılar, sayfa 9
Наше серце сміється од щастя!
Рідна земля здригалася під ними від вибухів снарядів і бомб
Величезне, значно більше, ніж може вмістити людська душа, горе упало на народ, придушило його, погнало.
Ні, я не забуду тебе, Олесю. Не забуду ні тебе, ні твоєї хати, ні криниці під вербою… Яка б ти не була, я вернусь до тебе. Хай ти будеш чорна, і хвора, і понівечена ворогом, хай посивієш ти від горя і сліз і побіліє твоя коса, хай ритимеш ти шанці проти мене, і плестимеш колючі німецькі дроти проти мене, і сіятимеш для ворога хліб під нагаями, ти зостанешся для мене прекрасною, як і зараз прекрасна ти. Якщо ж бо в розпачі ти проклинатимеш мене і всіх, що кинули тебе і на Дніпрі не вмерли, простив я тебе наперед, така вже наша доля, і ти мене прости, — сказав схвильовано Василь, дивуючись своїм надзвичайним словам.
тут на підставі закону можна такого насудити, що й плакати буде нікому
До чого народ зіпсовано! Все доносять. Клевещуть один на одного.
Не хотіли ярем, треба було битися за волю
єдине, що він засекречував, це була його засекречена таким чином дурість
Він був великим любителем різних секретних паперів, секретних справ, секретних інструкцій, постанов, рішень. Це возвишало його в очах громадян міста і надавало йому досить довгі роки особливої респектабельності. Він засекретив ними свою провінціальну дурість і глибоку байдужість до людини.
Душі у людей були малесенькі, кишенькові, портативні, зовсім не пристосовані до великого горя. Вони виросли в атмосфері легкого успіху і радощів.
