Kitabı oku: «Байда, князь Вишневецький», sayfa 5

(Ударивши тричі голим мечем по плечах).

Усі (опріч самого Байди)

 
Вітаємо тебе, Тульчинський пане,
Товаришу, Самусю наш коханий!
 

Байда

 
А я тебе до серця пригортаю
І сьомим побратимом об’являю.
 

Тульчинський

 
Цілую сей преславний меч варязький,
Наслідний дорогий клейнод лицарський,
Що не покину в нужді побратима,
Як брата брат, як рідний батько сина!
Все пополам, свобода і неволя,
Велике щастє і тяжка недоля!
 

Сцена третя

Там же. Увіходить панцерний боярин.

Боярин

 
Пресвітлий князю! Троє коней пало,
Поки з Острога долетів до тебе.
 

Байда

 
Хто ж ти єси? Тебе я вперше бачу,
А по твоїй ліберії вважаю,
Що службу служить під щитом Острозьких.
 

Боярин

 
Так, я служив їм щирим серцем поти,
Поки в них неправди не побачив.
Тепер покинув прапор їх навіки
І правди-честі у тебе шукаю.
Ти в нас один на цілу Русь високо
Підняв угору славу й честь козацьку.
 

Байда

 
Кажи ж, чого з Острога мчавсь до мене,
Мов той Борей, бурнокрилатий вітер?
 

Боярин

 
Коли б я справді був крилатим вітром,
Вхопив би я з пожежі галагана,
Роздмухав би його, летівши вихрем,
Та й випалив усі Острозькі добра.
 

Байда

 
Що ж там таке? Шкода мене тривожить:
У мене в грудях серце б’ється рівно.
Кажи так просто, як арабську казку
Із уст химерної Шехерезади.
Коли б уся земля заколихалась
І люде скрізь позабували правду,—
Один я правду-матір пам’ятав би,
Один за правду я з мечем стояв би.
 

Боярин

 
Що ти до князя Василя озвався
І до його небоги залицявся,
Се всі ми знали, всі раділи серцем,
Що ув Острозі в’єш собі кубельце.
Я ж у князьких світлицях, знай, чатую,
Що там говорять, навіть шепчуть, чую.
Ніхто б на світі так не веселився,
Коли б ти, князю, серед нас осівся.
Та князь Василь Сангушка уподобав,
Картовника і костиря п’яного,
Що в кабаці у Насті Горової
Татарських бранців куповав за гроші
Або в козацтва вигравав у кості.
Набравши бранців, пов’язавши в лика,
До короля з тріумфом їздив пишно,
Що подвизавсь на креслах, вихвалявся,
За службу королівщин допевнявся.
 

Байда

 
Ти справді чув, бачу, Шехерезаду,
Що Аль-Рашіду лоскотала вуші.
Сангушко князь, мій тезко знаменитий,
Не тілько в карти да у кості грає:
Він добре й за татарами вганяє;
І що здобув у короля за службу,
Те вислужив собі на кресах чесно.
А що він князя Василя вподобав
Чи князь його – кому до того діло?
 

Боярин

 
Великодушний князю! Не прогнівайсь,
Що не з орлової ми високості,
Як ти, на честь поглядуєм лицарську,
А дивимось на все, як люде прості.
Дозволь мені по правді з’ясувати,
Що вкоїв князь Сангушко ув Острозі.
У них із князем Василем постала
Умова, щоб Острог опанувати;
Тогді Сангушкові Дмитрові срібла,
А Василеві добра з замком взяти.
Сі змовини чинились перед нами,
Прибічними боярами-слугами.
Ми свідками були і на весіллі.
 

Байда

 
Як на весіллі?
 

Боярин

 
Так, весіллє грали
Серед крові та гвалту і наруги!
 

Байда

 
Що ж то за кров, за гвалт був і наруга?
 

Боярин

 
Кров вірних слуг княгині Ілліної,
Гвалт і наруга над її дочкою…
 

(Зупиняється).

Байда

 
Кажи, кажи.
 

Боярин

 
Учора ми з Сангушком
В Острозький замок силою вломились.
Всі трупом полягли, хто став нам опір,
І князь Василь, за руку панну взявши,
Оддав її приятелеві в руки:
“Моя тут власть, моє отецьке право!”
Почав благати піп, щоб одложили
На завтра шлюб: бо і дочка, і мати
З жалю та з сліз гірких обидві мліли.
“Тебе я не на раду, попе, кликав! —
На нього гримнув князь Василь. – Чи бачиш?..
Чини, що я велю: бо булавою
Повчу тебе, як молодих вінчати”.
 

Байда

 
І повінчав?
 

Боярин

 
“Ликуй, Ісайє”,– крізь сльози
Бідаха проспівав, зв’язавши руки.
 

Байда

 
То молода призволила вінчати?
 

Боярин

 
Як поспитав: “Чи маєш добру волю?” —
Мов на хрестинах кум за немовлятко,
За неї князь Василь промовив: “Маю!”
 

Байда

 
Ну, так сей шлюб не варт своєї й назви.
 

Боярин

 
Так; да вони зробили шлюб справдешний.
 

Байда

 
Який?
 

Боярин

 
Вечеряли; музики грали;
Мазура вдвох з Сангушком танцювали;
А наші козака навприсядки садили,
Аж лави й груби ходора ходили.
 

Байда

 
А молода?
 

Боярин

 
Без матері сиділа,
Мов бобом плакала та з горя мліла.
 

Байда

 
Без матері?
 

Боярин

 
Бо матір причинили:
Її клятьби й музик би заглушили.
 

Байда

 
Ну?
 

Боярин

 
Князю, дай утру сльозу гарячу…
І сором плакать сивому, та плачу…
Таке тут сталось, що коли б той замок,
Острог той гордий, став хлівом жидівським
Або костьолом грішним католицьким,
Або Кальвін би з Лютром там осілись
І над святою вірою глумились,
То в мене серце так би не боліло…
Боюсь казати…
 

Байда

 
Договорюй сміло.
 

Боярин

 
В ложницю повели… Воно пручалось,
Княжа Острозьке, вітка Із’яслава…
І… і п’яних двох слуг туди позвали…
 

Байда

 
Доволі! Вийди і мовчи довіку
Про те, що чув і бачив. А якщо пробовкнеш,
Тобі заціпить і навік замовкнеш.
 

(Виходить боярин).

 
Самусю, повели у бубни бити
І бунчука заткни на Красній броні.
Всіх сотників до мене в раду скличеш;
Козацьку чернь десятками полічиш.
Тих, що у Насті в кабаці пищалі,
Шаблі й сагайдаки позаставляли,
Нехай десятками поставлять різно.
Голоті сій свою роздам я зброю,
Та й рушимо з гарматами негайно
До суднього з харцизниками бою.
 

Тульчинський

 
Шкода, мій князю, в тулумбаси бити:
Не чутиме козацтво наше гасла.
Сьогодні на степу велике свято:
Прощальники в кабашниці гостюють.
Цимбали й бубни попід шинком водять,
Хто б не прийшов, горілкою частують.
Залога наша вся туди побралась;
Одна малеча в куренях зосталась.
І черговців, що про посли стояли,
Насилу вдержав я на чаті в замку.
Тепер у нас під зброєю ні духа,