«Роксолана. Полная версия легендарной книги» kitabından alıntılar, sayfa 5
Всю жизнь в четырех стенах, заточенные заживо, погребенные. Поэтому с такой радостью вырывались раз в неделю за стены и железные ворота Баб-ус-сааде, в день, отведенный на хамам – турецкую баню, роскошь и негу Востока, блаженство для тела и для души, особенно когда душа заточена еще больше, чем тело. Хуррем не знала, что это за хамам, и поначалу отказывалась туда ходить, довольствуясь гаремной купальней. «Чего я там не видела?» – отвечала она кизляр-аге, когда тот объявлял день похода в хамам. П
Пятидесятилетие налетело на нее будто орда: прогибается степь, дрожит небо, стонет простор, и нет спасения, нет убежища. Пятидесятилетняя женщина напоминает увядшие осенние листья: они еще сохраняют форму, пахнут пронзительнее, чем молодые, еще живут и хотят жить, но уже никогда не вернется к ним весна, как река не вернет своей воды, отданной морю; как дожди, пав на землю, не подымутся больше в облака; как луна, навеки вознесенная в небо, не опустится на землю.
Какой же должна была быть эта женщина, если она заслонила такому всемогущему человеку все сокровища и роскоши земные и небесные? Сочетала в себе все, что могло сделать женщину совершенной и милой: чуткость сердца, величие души, нежность в общении, изысканный ум, чарующую внешность.
Не принимать ничего близко к сердцу, не ждать милосердия, жить как эти людоловы, разбойники, звери, хищники! Стерпеть все, пожертвовать всем, но только не телом! Нет тела – нет тебя.
Купець не повелитель, який посилає своїх воїнів на завоювання земель, людей і багатств, але він може посилати гроші, які часто перевищують своєю силою зброю і найжорстокіше насильство.
Справжні люди мають мовчати. Робити своє без галасу. Людину взагалі не чують і не знають. Надто в такому місті, де промовляє лише історія. Єдиний спосіб, щоб тебе помітили,- бити по очах. Уміти жити, одягатися й надягатися, показувати, хто ти е.
Хуррем не думала про смерть і не боялася її. Смерть не для неї і не для її дитяти. То для інших, найперше для чоловіків. Вони живуть з думкою про смерть, постійною і невичерпною, для них вона буває пишна, або ніяка, а то й ганебна. Жінки не вмирають. Вони просто зникають, як птахи, квіти або хмаринки під сонцем. По собі полишають дітей, життя, цілий світ. Завжди носять той світ у собі, наповнені ним і переповнені, тому й всемогутні.
Дивно влаштована людина: з неймовірною жадібністю гребе вона до себе все на світі, безмірно страждає, коли їй чогось не дістається, але ще більше мучиться, коли не може в той чи інший спосіб позбутися здобутого. Розтринькати гроші, перепаскудити наїдки й напитки, похвалитися таємницями, змарнувати все своє життя.
