Kitabı oku: «Основи економічних знань», sayfa 5
Водночас макрорівневий характер формування підходів до визначення цілей, завдань, принципів економічної політики передбачає певну її диференціацію, спеціалізацію напрямків, що викликає до життя такі види економічної політики, крім уже існуючих, як цінова, інвестиційна, структурна, науково-технічна, регіональна, природоохоронна, соціальна тощо. З’являються нові інструменти економічної політики, серед них такі як індикативне планування, прогнозування, державне регулювання фінансово-кредитної системи, регулювання грошового обігу, доходів і витрат населення та багато інших. Отже, держава перестає бути лише інструментом у руках приватного капіталу у боротьбі за зовнішні ринки, вона сама стає активним суб’єктом економічних відносин, гарантом збереження та розвитку всієї ринкової економічної системи. Без держави внутрішні регулятори цієї системи вже не в змозі підтримувати її рух по висхідній, стримувати або й гасити ентропію соціальних факторів. Адже, на думку Василя Леонтьєва, підприємці не будуть займатися соціальними гарантіями, тому держава повинна слідкувати за сліпим механізмом ринку, бути поводирем18.
2.3. Економічні категорії, поняття та терміни як інструментарій пізнання та формулювання законів економічної науки
Уже процес зародження та становлення економічної науки, як, власне, й будь-якої іншої науки, передбачає визначення, формулювання і використання певної системи економічних понять і категорій, поза якими неможливо пізнати та розкрити суть, зміст, структуру будь-якого економічного явища чи процесу, накреслити шляхи вибору та реалізації певних дій людини, суспільства, держави щодо задоволення існуючих потреб та інтересів. Значення цього етапу та форм у процесі наукового пізнання економічних законів функціонування та розвитку економічної і господарської системи влучно підмітили ще знамениті філософи та мислителі минулих століть. Так, наприклад, Людвіг Вітгенштейн стверджував, що ми бачимо й усвідомлюємо лише те, що можемо назвати, а Рене Декарт підкреслював: визначте значення слів і ви позбавите людство половини його помилок.
Отже, власна специфічна мова потрібна науці так само, як потрібна мова будь-якій людині для встановлення зв’язку з іншою людиною (людьми), обговорення та розв’язання певних проблем, узгодження та прийняття рішень, для розвитку як самого індивіда, так і суспільства. Така мова в науці базується насамперед на використанні найбільш уживаних понять і термінів, які застосовуються людьми у повсякденному господарському житті (наприклад, праця, гроші, власність, цінність, товар тощо).
Водночас у процесі розвитку наукових досліджень вченими поступово окреслюється певне коло слів, понять, виразів, які складають систему специфічної мови дослідника, оскільки використовуються в основному лише у процесі наукового пошуку та наукових узагальнень, побудови теоретичних концепцій і моделей економічного та соціального розвитку. Так, наприклад, навряд чи пересічна людина, яка кожен день має зв’язок із грошима, буде використовувати такі терміни, як грошові агрегати, грошова маса, грошова база, закони грошового обігу тощо.
Отже, у процесі формування економічної науки виникає відповідна економічна наукова мова, основу якої складає система певних понять, категорій і термінів, поза використанням яких неможливе як спілкування, творчі дискусії науковців, так і формулювання думок, узагальнень, пропозицій, прогнозів щодо наслідків дії законів і закономірностей функціонування реального економічного життя та можливих варіантів перспектив його розвитку. Слід зазначити, що важливою особливістю такої наукової мови (та, власне, й будь-якої мови взагалі) ми вважаємо існування певного набору базових понять, категорій, термінів, які мають інваріантний характер19, тобто сутність яких є незмінною для будь-якого напрямку чи виду економічної науки. Такий підхід, на наш погляд, є надзвичайно важливим, оскільки передбачає однакове сутнісне тлумачення поняття чи категорії різними економічними науками, що забезпечує узгодження поглядів на певний економічний процес або явище, які досліджуються з різних позицій, із різними цілями, передбачають різну функціональну спрямованість результатів цих досліджень.
Розглянемо більш предметно сутність і призначення таких символів мови науки, як поняття та категорії.
Поняття: тлумачні філософські та економічні словники визначають сутність цього терміна як думку, що відбиває в узагальненій формі предмети та явища дійсності у зв’язку між ними шляхом фіксації загальних та специфічних ознак, у якості яких виступають властивості предметів та явищ і відносини між ними. Як підкреслюється у наукових джерелах, об’єкт характеризується в поняттях узагальнено, що досягається за рахунок використання у процесі пізнання таких розумових дій, як абстракція, ідеалізація, узагальнення, порівняння, визначення [11, с. 513].
Специфічною особливістю сформованих понять є їх рухливість, багатосутність, здатність насичувати її, вбирати у себе елементи сутності інших понять, тобто відкритість до розвитку взаємопереходів сутностей тих чи інших явищ, які внаслідок такої здатності можуть розкривати свій внутрішній зміст в якомусь одному складному понятті або у системі понять (наприклад, економіка, економічна система, господарство, господарська система тощо).
Поняття має власний зміст та обсяг. Зміст поняття – це сукупність ознак предметів, які знайшли відображення в понятті [11, с. 514]. Так, наприклад, зміст поняття «студент» відбиває насамперед певний специфічний статус людини, її головну функцію за даних певних умов існування, рівень її досягнень, можливостей і перспектив. Цих ознак, мабуть, достатньо, щоб виділити певну людину з кола величезної кількості інших людей, які займаються іншими видами діяльності. Однак для якісної характеристики даного об’єкта досліджень таких ознак буде недостатньо, отже, обсяг показників сутнісної характеристики специфічних особливостей такого явища, як студент, студентство, набагато ширше, оскільки має відбивати особливості виду праці, умов праці, очікуваних результатів у вигляді кінцевої продукції цих специфічних видів праці тощо. Тобто як перед наукою, так і перед дослідниками завжди стоїть завдання, потреба не лише використання певних понять, як фіксованої мовної форми вираження сутності окремих зв’язків окремих процесів і явищ, але й постійне поглиблення сутнісного змісту такої форми, що означає цілу низку переходів від пізнання поверхової сутності до сутності більш глибокого порядку, проникнення у закономірності функціонування та взаємодії явищ, процесів, суб’єктів економічного життя на субстанціональному рівні та виразу результатів такого пізнання у доступній для людини узагальненій формі.
Якщо поняття дають нам можливість зчитувати, так би мовити, реальні економічні процеси у доступній для людського сприйняття формі, то категорії являють собою більш складну сутнісну форму виразу закономірностей функціонування, розвитку та трансформації економічного життя людини, економічних систем, суспільства в цілому мовою науки. Визначень сутності поняття категорія можна знайти багато, найбільш розповсюджені такі, наприклад: категорія – 1) філософське загальне поняття, що відображає найбільш суттєві властивості та відносини предметів, явищ об’єктивного світу (матерія, час, простір, рух, причинність, якість, кількість тощо); 2) розряд, група предметів, явищ, осіб, об’єднаних спільністю якихось ознак; категорія (від грец. kategoria – висловлювання, судження, визначення, ознака) є формою мислення, яка відображає універсальні властивості та співвідношення предметів об’єктивної дійсності. Це найбільш загальні та фундаментальні поняття, що віддзеркалюють суттєві всезагальні властивості й відношення предметів і явищ дійсності, а тому є основою будь-якої методології20.
У науковій літературі категорії розглядаються також як «гранично загальні, фундаментальні поняття, які відображають найбільш суттєві, закономірні зв’язки та відносини реальної дійсності та пізнання». Вони виступають формами та стійкими принципами організації процесу мислення, «відтворюють властивості та відносини буття та пізнання у всезагальній та найбільш концентрованій формі». Водночас особливо підкреслюється думка, згідно з якою усі категорії науки знаходяться у певному зв’язку між собою, отже, являють систему, яка будується на основі єдності історичного та логічного, тому кожна категорія «може бути осмислена лише як елемент усієї системи» [11, с. 251].
Як бачимо, у цих визначеннях можна окреслити спільні (однопорядкові) ключові сутнісні ознаки та функції поняття категорія – вони пов’язані з уявленням про те, що, по-перше, категорія є сформульованою людською думкою, отже, доступною досліднику формою узагальнення сутності певних реальних об’єктивних процесів в економіці та суспільстві, що вже мали місце у житті людства, розвиваються у даний час або можуть відбутися за певних умов у майбутньому і, по-друге, саме існування таких сформульованих узагальнень щодо сутності окремих процесів, окремих дій, окремих форм відносин у процесі життєдіяльності людини та суспільства робить категорії ефективним інструментом дослідження внутрішніх (ендогенних) важелів функціонування та розвитку економіки, інших сфер суспільного життя.
Можна стверджувати, що поза існуванням такого наукового дослідницького інструменту як категорія, а для певних наук відповідно певної системи категорій, жодне дослідження, отже, проникнення у сутність причинно-наслідкових зв’язків руху будь-якої сфери суспільного життя, неможливе. У зв’язку з таким твердженням слід ще раз наголосити, по-перше, на необхідності визнання будь-якою економічною наукою існування певної глибинної сутності та змісту тих чи інших категорій і, по-друге, визнання існування певної інваріантності окреслених і визначених категорій, хоча це, звичайно, не означає змін у їх сутності через її розвиток, трансформацію, поглиблення тощо.
2.4. Практичне значення пізнання та використання вимог економічних законів в економічній діяльності людини та суспільства
Як це вже неодноразово зазначалося у попередніх підрозділах, однією з найважливіших функцій економічної науки є насамперед формулювання в результаті дослідження внутрішніх чинників розвитку реальних економічних процесів і явищ, що відбуваються у суспільстві, суті стійких причинно-наслідкових зв’язків, які забезпечують такий розвиток у певному напрямі. Розкриття причинно-наслідкових зв’язків між окремими сферами економічного життя та використання набутих знань про їх сутність, характер, умови збереження, можливості спрямування в інтересах окремого суб’єкта економічної діяльності, суспільства передбачають перехід від рівня абстрактного, категоріального, пізнання сутності процесів, що відбуваються, до формування конкретної системи дій щодо підтримки та розвитку цих процесів у напрямку, вигідному більшості членів суспільства. Провідним принципом такої діяльності є відомий вислів К. Маркса, який підкреслював: будь-яка абстракція конкретна.
Отже, пізнані економічною наукою закони, логіка вимог причинно-наслідкових зв’язків, яка з’єднує окремі сфери економічного життя у цілісну економічну систему, можна та необхідно використовувати в інтересах людини і суспільства, нівелюючи негативні наслідки їх стихійного прояву та використання, свідомо посилюючи мотивацію застосування вимог цих законів кожним окремим індивідом, фірмою, галуззю, державою. В основі такої діяльності у певній мірі лежить уявлення про позитивну та нормативну форми наукового пізнання21.
Звичайно, використання вимог економічних законів, які на кожному конкретному історичному етапі функціонування суспільства утворюють певну цілісну систему, отже, знаходяться у стані взаємодії, взаємовпливів, забезпечуючи, в разі глибокого пізнання їх сутності, характеру існуючих між ними взаємовпливів, синергетичний ефекта динамічного економічного та соціального розвитку, неможливе поза формулюванням економічною наукою (у її взаємодії з іншими соціальними науками) наукової теоретичної концепції та моделі такого розвитку. Останні, у свою чергу, є обов’язковою теоретичною науковою основою визначення системи цілей економічної політики держави та засобів реалізації цих цілей.
Як бачимо, економічна наука передбачає існування певного алгоритму використання її досягнень:
• дослідження та характеристика сутності економічних законів;
• визначення основних принципів побудови та розробка теоретичної концепції економічного розвитку;
• теоретичної моделі функціонування господарської системи, яка враховувала би вимоги об’єктивних економічних законів;
• визначення основних принципів економічної політики, її стратегічних і тактичних цілей, системи економічних, правових, політичних, соціальних та інших інструментів, які стали би реальною основою системи мотивів до праці, економічної діяльності, забезпечили реалізацію потреб та інтересів абсолютної більшості членів суспільства.
Лише на такій основі можна успішно використовувати вимоги об’єктивних законів у практиці господарського життя забезпечуючи цілісність і розвиток економічної та соціальної системи суспільства. Аргументована, сформована із застосуванням методів та інструментів наукового прогнозування абстрактна концепція і модель соціально-економічного розвитку суспільства здатна стати конкретною основою визначення стратегічних цілей економічної політики держави та основних її політичних сил, дозволяє провести цілеспрямований пошук ефективного інструментарію для реалізації цих цілей на основі активізації інтересів основної маси суб’єктів економічної діяльності.
До речі, термін концепція (від лат. conceptio – розуміння, система) має декілька варіантів тлумачень, серед яких насамперед можна виділити наступні:
1. Це система поглядів, те чи інше розуміння явищ, процесів.
2. Єдиний, визначальний задум, провідна думка якогось твору, наукової праці, тощо22.
Отже, суть концептуального мислення, концептуального підходу до розуміння тих чи інших процесів, тенденцій, закономірностей соціально-економічного розвитку полягає насамперед у формуванні сутнісної уяви про характер і зміст певних економічних явищ і процесів; у системному сприйманні процесів, що відбуваються у суспільстві, в економіці; у формуванні на цій основі системного бачення віддалених стратегічних перспектив і результатів розвитку цих процесів, необхідних напрямків їх трансформації. Тому формування концепції розвитку повинно базуватися на врахуванні основних передумов, про які, власне, вже йшлося вище. Це:
1. Системне уявлення про реальний стан справ у суспільстві.
2. Визначення глобальних стратегічних цілей розвитку суспільства та господарської системи, як його невід’ємного елемента.
3. Урахування особливостей характеру та механізму взаємозв’язку між економічними законами, основними елементами метасистеми.
4. Визначення основних рис і структурних елементів моделі трансформації суспільства, окремих його підсистем з позицій забезпечення динамізму та перспектив його розвитку в цілому.
5. Наукове, аргументоване прогнозування можливих варіантів розвитку подій, зокрема за умов відсутності або неадекватного функціонування та використання якогось із елементів, фактора, що впливає на реалізацію визначального задуму.
Взагалі, наукове прогнозування є однією з ефективних форм створення будь-якої якісної Концепції та Програми соціально-економічних перетворень, моделей поступального економічного розвитку, оскільки прогноз (з давньогрец. – передбачення, віщування) являє собою ефективний інструмент наукового передбачення, варіантного аналізу, одержання додаткової інформації при відпрацюванні тих чи інших рішень, дозволяє створити обґрунтовану гіпотезу можливого майбутнього стану економічної системи та економічних об’єктів, метасистеми в цілому.
Значення прогнозування перспектив і можливих варіантів економічного та соціального розвитку важко переоцінити, оскільки, по-перше, прогнозування пов’язане із науковим збором інформації та аналізом широкого кола показників і чинників, які визначають існуючий стан об’єкта дослідження. По-друге, у процесі такого аналізу відбувається вивчення потенційних можливостей подальшого розвитку економіки з позицій наявності та потреби в усіх видах ресурсів, передбачення альтернативних можливостей для задоволення ними потреб економіки в майбутньому. По-третє, визначається орієнтовна система та рівень потреб, необхідних для функціонування та розвитку в майбутньому як суспільства в цілому, так і окремих його громадян, різних соціальних груп, отже, формується уявлення про оптимальний стан інституціональної структурної будови народного господарства, системи інструментів, за допомогою яких такого стану можна досягти.
Концептуальний підхід до аналізу проблем соціально-економічного розвитку суспільства завершується формуванням певної моделі, що містить у собі теоретичну конструкцію, схему та структуру реально можливих економічних та соціальних зв’язків, реалізація яких відбувається на основі системи поглядів та основного задуму, закладених у концептуальному підході, шляхом визначення та використання відповідних інститутів та інструментів.
У перекладі модель (фр. modele; італ. modello; лат. modulus – міра, зразок, норма) має багато варіантів тлумачень, серед яких, на наш погляд, найбільш цікавими є:
1. Зразок конструкції чогось.
2. Відтворення предмета у зменшеному або збільшеному вигляді (див. також макет).
3. Схема, зображення або опис якогось явища чи процесу у природі та суспільстві.
4. Формалізована та представлена системою рівнянь система взаємозв’язків економічних явищ.
В економічному житті суспільства модель виступає не лише результатом існування певної концепції розвитку, аналогом системи зв’язків, яка може реально існувати в разі вдалої реалізації провідного задуму певних суб’єктів політичної та господарської діяльності, але й засобом, формою передбачення тенденцій подальшого, більш віддаленого функціонування та розвитку того чи іншого об’єкта. Можливості такого використання моделей економічного розвитку значно зросли з появою математичних, числових методів виразу економічних взаємозв’язків, що дозволяє визначати та прогнозувати різні можливі, за даних умов, варіанти становлення, функціонування та розвитку окремих змінних елементів моделі.
Економічні моделі розрізняють за ознаками мети їх конструювання, функціонального призначення та масштабів систем, суть яких вони відбивають. Існують, наприклад:
• моделі прогностичні, імітаційні (дозволяють оцінити наслідки якоїсь дії), оптимізаційні (створюються з метою пошуку найкращих комбінацій для досягнення однієї або декількох цілей);
• моделі мікроекономічні та макроекономічні різного рівня: глобальні, що охоплюють економіку в цілому та секторальні;
• моделі квартальні, річні, середньо- та довгострокові;
• багатонаціональні, з інтегрованими операціями для економічного моделювання, моделі для прогнозування розвитку світового господарства, що враховують, зокрема, динаміку потоків торгового обміну;
• регіонально-національні моделі, які забезпечують прогнози на основі інтегрованого аналізу національних та регіональних проблем [3, с. 218, 230].
Звичайно, на відміну від вищезгаданих, моделі, структура яких містить не лише односутнісні економічні елементи, а й такі, що окреслюють структури інших систем, у їх взаємозв’язку із системою економічною, сформувати навіть у найбільш абстрактному теоретичному вигляді набагато важче. Такі моделі є менш стійкими, зазнають більш значного та складного впливу з боку змінних внутрішніх і зовнішніх чинників, характер визначеності та можливості визначення яких менш прогнозовані, отже, не піддаються безпосередньому впливу та корегуванню. Водночас розуміння суті об’єктивних ринкових та соціальних законів, дотримання яких забезпечує цілісність та поступальний характер розвитку метасистем, дозволяє й у даному випадку визначити найбільш характерні риси оптимізуючої структури моделі, на основі якої стає можливим формування системної економічної політики, реалізація цілей якої у процесі господарської та інших видів діяльності забезпечує реальні позитивні (кількісні та якісні) зміни у суспільстві, у становищі більшості його окремих суб’єктів.
Резюме
Жодний елемент (зокрема й людина) соціальної (економічної) системи не може знаходитися поза зв’язком із величезною кількістю інших елементів, складових. Види, форми, типи зв’язків можуть мати найрізноманітнішу спрямованість, по-різному проявляти себе у часі, просторі, по-різному впливати на організацію суспільного виробництва, хід та результати суспільного відтворення. За цих умов головними завданнями дослідників економічних і господарських систем є насамперед визначення ключових, стійких і довготривалих зв’язків між певними економічними явищами та процесами, між суб’єктами економічної діяльності, аналіз змісту і характеру впливу таких зв’язків на можливості залучення до створення певної сукупності товарів і послуг основних суб’єктів економічного життя, наявних ресурсів та формування на цій основі конкретних завдань економічної політики, інструментів її реалізації.
Отже, пізнання стійких, глибинних зв’язків між складовими певної економічної системи – це пізнання об’єктивних законів, які виступають за певних умов регуляторами економічного та соціального життя суспільства. Таке пізнання є необхідною умовою свідомого формування відповідної спрямованості економічного розвитку, відповідної мотиваційної системи залучення до активної економічної діяльності максимально можливої кількості індивідів, певних організаційних структур, держави, отже найбільш повної реалізації потреб та інтересів суспільства, кожної окремої людини.
Безперечно, пізнання законів економічного розвитку передбачає формування відповідного інструментарію, поза яким не можна вести аналіз реальних процесів економічного та соціального життя, сформувати певну наукову теорію економічного розвитку, розробити конкретну теоретичну концепцію та модель як основу практичної економічної політики щодо реалізації нагальних і перспективних потреб людини і суспільства. Основу такого інструментарію в економічній теорії складають поняття та категорії, які відбивають та утримують у собі характеристику, зміст тієї чи іншої сторони сутності реальних економічних процесів, дозволяють тим самим визначити можливі тенденції та варіанти їх подальшого розвитку.
Принципово важливою особливістю ставлення дослідника до використання таких понять і категорій у процесі наукового аналізу тих чи інших сторін, форм, тенденцій економічного життя має стати визнання наявності в них єдиної глибинної сутності і змісту. Без такого підходу до розуміння конкретних понять і категорій представниками різних економічних наук буде неможливо сформулювати єдині критерії, принципи, форми та напрями економічного аналізу складних і надскладних економічних систем.
Отже, усвідомлення сутності, ролі та необхідності пізнання економічних законів, опанування інструментарієм економічного дослідження дозволить вам свідомо поглянути на внутрішні важелі та регулятори економічного життя, визначити сильні та слабкі сторони механімів управління сучасними господарськими системами, зрозуміти основні завдання, напрями та форми економічної політики, яка забезпечила б сталий економічний розвиток у країні на інноваційних засадах в інтересах більшості членів нашого суспільства.
Основні поняття та категорії
Зв’язок (взаємозв’язок) являє собою такий тип відносин між суб’єктами життєдіяльності, явищами, процесами або їх властивостями, коли зміни в одній із складових цього взаємозв’язку ведуть до змін в іншій складовій, забезпечуючи (або не забезпечуючи) певний синергетичний результат. Тому важливо розрізняти сутнісні (причинно-наслідкові) суттєві та несуттєві зв’язки, стійкі й нестійкі, необхідні і випадкові, внутрішні та зовнішні, первинні й вторинні, загальні та специфічні зв’язки тощо.
Типи зв’язків у соціальних системах – зв’язки можуть існувати як регулярні, стійкі, так і нерегулярні, випадкові, конструктивні і деконструктивні, забезпечуючи за певних умов упорядкованість структурних елементів економічної системи, надаючи їй ознак цілісності або створюючи передумови для біфуркації, ентропії, хаосу, тобто для дезінтеграційних процесів у структурі цієї системи.
Взаємозв’язок – основна функція – фіксація наявності відносин між певними суб’єктами економічної діяльності, інших форм соціального життя.
Взаємодія – відбиває активний характер взаємозв’язку, тобто відносин між суб’єктами економічної діяльності з метою використання синергетичного ефекту від такої взаємодії при реалізації певних цілей щодо задоволення потреб та інтересів індивідуума, організації, суспільства, держави.
Взаємовплив – вища форма реалізації функцій взаємозв’язків та взаємодії суб’єктів економічної, політичної, соціальної та інших видів діяльності системи зв’язків, що склалися. Саме такий стан може забезпечити дійсний синергетичний ефект функціонування економіки, суспільства, держави, який знаходить свій прояв у врівноваженості можливостей забезпечення потреб та інтересів, зростання обсягів виробництва та рівня добробуту, прогресивну та динамічну спрямованість розвитку національної економіки, інших сфер суспільного життя.
Синергізм, синергія (грец. synergeia) – варіант реакції організму (зокрема й соціального організму) на комбінований вплив двох або кількох лікарських речовин (чинників), який характеризується тим, що така дія перевищує дію кожного компонента, що функціонує окремо.
Закони науки – стійкі взаємозв’язки між відповідними процесами та явищами фіксуються у вигляді наукових законів та функціональних взаємозалежностей. У науці такі залежності мають, як правило, кількісний характер і описуються відповідними функціональними законами у вигляді математичних рівнянь, що зв’язують відповідні змінні.
Економічний закон – форма упорядкованої організації, функціонування та прояву внутрішньо необхідних, сталих істотних зв’язків між протилежними, але взаємообумовленими сторонами, властивостями економічних явищ і процесів, елементами економічної системи.
Механізм дії економічних законів у ринковій економіці – це певна система об’єктивних економічних форм і процесів, через які проявляються найбільш стійкі та суттєві причинно-наслідкові зв’язки, що охоплюють поле діяльності даного закону або вимоги з боку закону до форм організації господарської діяльності як окремими виробниками, так і суспільством у цілому.
Механізм використання економічних законів – передбачає підсвідомий або свідомий рух суспільства, окремого суб’єкта економічної діяльності в напрямку та в межах, визначених вимогами ринкових законів на основі пошуку найбільш ефективних інституційних форм, методів та інструментів господарювання, які відповідали б цим вимогам, а отже, й інтересам суб’єктів ринку.
Конкуренція (у буквальному значенні – сутичка, зіткнення). 1. Суперництво, боротьба за досягнення кращих результатів у якійсь сфері діяльності. 2. Боротьба між приватними виробниками (суб’єктами ринкового господарства) за найбільш вигідні умови виробництва, реалізації та купівлі товарів і послуг; стан взаємовідносин, при якому відбувається вільне, повне та достовірне зіставлення всіх суб’єктів господарювання як у плані пропозиції, так і попиту на товари та послуги, засоби виробництва та капітал; об’єктивний закон ринкової економіки на всіх етапах її становлення та розвитку.
Поняття – думка, що відбиває в узагальненій формі предмети та явища дійсності у зв’язку між ними шляхом фіксації загальних та специфічних ознак, в якості яких виступають властивості предметів та явищ і відносини між ними; об’єкт характеризується в поняттях узагальнено, що досягається за рахунок використання у процесі пізнання таких розумових дій, як абстракція, ідеалізація, узагальнення, порівняння, визначення.
Зміст поняття – це сукупність ознак предметів, які знайшли відображення в понятті.
Категорія – являє собою більш складну сутнісну форму виразу закономірностей функціонування, розвитку та трансформації економічного життя людини, економічних систем, суспільства в цілому мовою науки. Найбільш розповсюджені визначення категорії:
1) філософське загальне поняття, що відображає найбільш суттєві властивості та відносини предметів, явищ об’єктивного світу (матерія, час, простір, рух, причинність, якість, кількість тощо);
2) розряд, група предметів, явищ, осіб, об’єднаних спільністю якихось ознак; категорія (від грец. kategoria – висловлювання, судження, визначення, ознака) є формою мислення, яка відображає універсальні властивості та співвідношення предметів об’єктивної дійсності. Категорії розглядаються також як «гранично загальні, фундаментальні поняття, які відображають найбільш суттєві, закономірні зв’язки та відносини реальної дійсності та пізнання».
Вони виступають формами та стійкими принципами організації процесу мислення, «відтворюють властивості та відносини буття та пізнання у всезагальній та найбільш концентрованій формі». Усі категорії науки знаходяться у певному зв’язку між собою, отже, являють собою систему, яка будується на основі єдності історичного та логічного, тому кожна категорія «може бути осмислена лише як елемент усієї системи».
Спільні (однопорядкові) ключові сутнісні ознаки та функції поняття категорії: по-перше, категорія є сформульованою людською думкою, отже, доступною досліднику формою узагальнення сутності певних реальних об’єктивних процесів в економіці та суспільстві, що вже мали місце у житті людства, розвиваються у даний час або можуть відбутися за певних умов у майбутньому і, по-друге, саме існування таких сформульованих узагальнень щодо сутності окремих процесів, окремих дій, окремих форм відносин у процесі життєдіяльності людини та суспільства робить категорії ефективним інструментом дослідження внутрішніх (ендогенних) важелів функціонування та розвитку економіки, інших сфер суспільного життя.
Позитивна економічна теорія, зокрема, визначає сутність і зміст економічних законів, що діють на певному етапі розвитку суспільства, суть і зміст категорій, за допомогою яких можна визначити принципи та характер економічних процесів господарської діяльності. Тобто «позитивна економічна теорія пояснює механізм і характер дії об’єктивних економічних законів».
Нормативна економічна теорія визначає та пояснює правила і норми економічної поведінки суб’єктів економічної діяльності, які прагнуть у ході цієї діяльності досягти якихось певних нових результатів. Тобто нормативна економічна теорія прогнозує, визначає шляхи дій, рекомендує, що слід зробити, як слід діяти, щоб, враховуючи вимоги об’єктивних економічних законів, сформувати таку економічну політику держави, окремих суб’єктів господарювання, які забезпечать рух вперед як в економічній, так і в інших сферах суспільної діяльності, пов’язаних з економікою.
