«Хирург» kitabından alıntılar, sayfa 13

Люди втратили зв'язок із собою, забули, ким вони є насправді.

Забути. Ніби це так легко.

Мур відклав статтю і замислився над тим, наскількипомилковим може бути перше враження. Як легко вдається приховати біль за усмішкою, за піднятим підборіддям.

Вона знала, що тепер ніщо не врятує її від смерті, вона змирилась і більше не відчувала страху. Мужність приреченої.

Чоловіки завжди западають на жінок у скруті.

Здебільшого копи і лікарі вели схожий спосіб життя. Вони затримувалися допізна і ніколи не йшли з роботи о шостій, як офісні працівники. Вони бачили людей в найтемніші і найкошмарніші моменти їхнього життя. Вони були свідками жахіть і навчилися жити з цими спогадами.

Ми ходимо поміж іншими людьми і фактично нічим від них не відрізняємося. Мабуть, ми навіть нормальніші за інших, адже не дозволяємо загорнути себе в стерильні бинти цивілізації, не даємо перетворити себе на мумій. Ми бачимо кров і не відводимо погляду. Ми бачимо її блискучу красу, ми відчуваємо її первісний поклик.

— Вам доведеться перекладати мені, — сказав Мур.

— Ви не можете розібрати слів? — запитала Кетрін.

— Я можу прочитати сліди від шин і плями від крові. А от лікарський почерк мені не під силу.

— Цей запис зробив Кен Кімбалл. Я впізнаю його підпис.

— Як на мене, це навіть не схоже на англійську.

— Але іншим лікарям тут усе зрозуміло. Просто треба знати скорочення і коди.

— Такого вчать у медичному університеті?

— Еге ж, а ще секретного рукостискання й розшифровування таємних записів.

Я можу зшити докупи людське тіло, — подумала Кетрін. — Але не можу склеїти цю розбиту сім'ю.

Зло не помирає. Ніколи. Воно лише міняє обличчя, міняє імена. Те, що воно торкнулося нас одного разу, зовсім не означає, що воно не скривдить нас ще раз.