Kitabı oku: «Тарас Шевченко та його доба. Том 1», sayfa 10

Як оцінювали творчість Шевченка його сучасники й наступники

Шевченко не стояв осторонь загального культурного руху, був широко обізнаний у світовій культурі. Але цей факт, зрозуміло, ще не визначає його місця в ній, не визначає його світового значення. Як же нам визначити це місце? Звичайний шлях – це визначення слави Шевченка поза межами України та його впливу на інші літератури. Це шлях збирання фактів. Вже нагромаджено їх багато. Щодо російської культури – вони найбільш відомі. Від Чернишевського і Добролюбова, від Горького до Луначарського твори Шевченка високо оцінювались, широко розходилися серед передових верств російських читачів. Представники найрізноманітніших течій і напрямків у російській літературі тягнулися до Шевченка: Некрасов і Аполлон Майков присвячували його долі окремі свої поезії. Плещеєв, Курочкін, Мей та інші перекладали його твори. Тургенєв, Полонський, Лєсков писали про зустрічі з ним. Лев Толстой з захопленням читав і перечитував «Наймичку» Шевченка. Ще збільшилася кількість російських досліджень, перекладів, звертань до Шевченка за нашої, радянської доби.

Світове визнання творчості Тараса Шевченка

Ми знаємо, яке значення мала творчість Шевченка для діячів західного та південного слов’янства – поляків, чехів, словаків, болгар, хорватів, знаємо, як шанують Шевченка наші слов’янські земляки, прогресивні українці Канади; знаємо, що Шевченка перекладали і перекладають на всі мови народів Європи, на багато мов народів Азії, Африки, що на ювілейну дату Шевченка відгукнулись на всіх широтах, на всій земній кулі.

Ця слава почалась ще з другої половини ХІХ ст. В Англії Шевченка зіставляли з Бернсом, в колишній Німеччині – з Бюргером, поетом доби «Sturm und Drang» у і навіть з швейцарсько-німецьким побутописцем селянства Єремією Готгфельфом; англієць Морфіл називав Шевченка одним з тих дітей сонця, в яких кров є вогнем; шведський критик Альфред Єнсен в монографії, відомій в українському перекладі, стверджує, що Шевченкова боротьба проти кріпацтва є боротьба, яка має інтернаціональне значення, що ця боротьба проти всякого соціального, релігійного і політичного утиску ушляхетнює його поезію, надає їй через свою справді гуманістичну ідейність універсального значення. Французи, починаючи з 70-х років від Дюрана, підносили Шевченка як співця соціального протесту і виразника революційних ідей.

Одним словом, з усіх наших поетів Шевченко найбільш відомий у різних країнах Європи та поза межами Європи. Про це можна було б скласти окрему доповідь, дати багато імен, фактів і цитат.

Про різницю між світовою славою та світовим значенням

Але чи можемо ми лише цим відзначити світове значення Шевченка? Ні, це тільки одна сторона справи. Світова слава Шевченка і світове значення Шевченкової творчості – це не тотожні поняття.

Світову популярність у свій час хто тільки не мав! Була вона, наприклад, а може, і тепер є, в Дюма-батька, автора «Монте-Крісто» та історичних романів, або Конан-Дойля, автора «Пригод Шерлока Холмса». Популярність така ще не визначає об’єктивної цінності. Щоб визначити цю об’єктивну цінність, треба зробити щось інше. Не тільки підібрати відгуки, відомості про переклади, про видання. Треба зважити Шевченка на терезах історії.

Обличчя епохи, в якій творив Шевченко

І тут слово належить історикові літератури. Спробуємо подивитись на Шевченка саме в історичних рамках. Для Шевченка ці історичні рамки – кінець 30-х – початок 60-х років. Обличчя епохи нам в загальних рисах відоме. В Західній Європі це час переможного наступу капіталізму, який руйнує так званий «Священний союз»; це час, який у Франції після Липневої революції приводить до звільнення країни від решток старого ладу і перетворює її на форму цензової парламентської монархії, монархії, яку з свого боку весь час розхитує знизу невпинний рух пролетарської маси. У 1848 р. цей рух у Франції досягає сили нової, Лютневої революції, в якій бере безпосередню участь пролетаріат, кінець кінцем переможений буржуазією, як придушені були революційні вибухи у Німеччині, Італії, Австро-Угорщині.

У Франції ця епоха висунула низку поетів. Ще напередодні Липневої революції прославився Беранже. Виразником розпачу, що був викликаний невдачею Липневої революції, став Барб’є. Обидва поети були відомі Шевченкові в російських перекладах, які він читав, повертаючись з свого заслання. В Німеччині ці події відбилися в творчості Гейне.

Росія першої половини ХІХ століття

У межах Російської імперії після декабристів нібито все спокійно. «Од молдованина до фіна на всіх язиках все мовчить, бо благоденствує!»

Здається, все закуто в залізні негнучкі форми, виготовлені за казенними зразками. Проте з кожним днем державний корабель усе більш хитається. Іде наступ капіталізму. Неминуча ліквідація феодального господарства з дня на день відчувається все гостріше. Уряд Миколи І намагається затримати цей процес, якось його полегшити. Проте зупинити хід історії неможливо. Можна розгромити «змову ідей», як називали справу петрашевців, можна заарештувати учасників Кирило-Мефодіївства, але не щастить покласти кінець селянським повстанням, число яких з 1825 по 1854 катастрофічно для влади зростає рік у рік.

Лютувала цензура, заборонялися журнали, але ненадрукований лист Бєлінського до Гоголя набув великого поширення. Лермонтова вислали на Кавказ. Полежаєва віддали в солдати, вислали Салтикова, репресували навіть Тургенєва, але опозиційний і революційний рух зростав, і царювання Миколи І скінчилося цілковитим крахом.

Ось у загальних рисах те історичне тло, на якому вимальовується постать Шевченка, його сучасників, французьких поетів Липневої та Лютневої революцій – Беранже та Барб’є, Гейне і частини англійських поетів, Бєлінського та інших передових російських письменників – представників так званої натуральної школи, Некрасова, який тільки починає свою діяльність революційного поета, Кольцова, чиї твори вийшли з передмовою Бєлінського в 1846 р., Нікітіна, що видав свої поезії у тому ж 1856 р., коли вийшла перша книжка Огарьова, не кажучи про Герцена та інших письменників 40-х років.

Академік Білецький про місце Шевченка в літературному процесі

З 1847 р. Шевченка ізольовано від культурного життя. Про культурне життя Росії, України та Заходу він був поінформований лише випадково. Він перебував поза життям, поза межами культурного світу, як античний Прометей, прикутий до скелі. Йому категорично заборонено писати.

Проте він писав. Він існував, хоч і невідомий у літературному процесі.

Яке ж було його місце в цьому процесі?

Спробуємо його порівняти хоч би з зарубіжними поетами селянства та дрібнобуржуазної демократії. Він сам дав привід для такого порівняння своїм посиланням на славетного шотландського поета Роберта Бернса (який помер ще 1816 р.). Він називає Бернса «поетом великим і народним»⁹³. Проте Бернс – виразник сподівань простого чесного релігійного фермера, прихильника «партії порядку», яка, за його висловом, співає гімн «за короля, не забуваючи при цьому й народу». Шевченко не проспівав би гімна й гетьманові⁹⁴.

Шевченко і метри західноєвропейської літератури

Є щось спільне між Шевченком і Беранже. Про вплив тут не йдеться. Шевченко з захопленням читав Беранже у перекладі Курочкіна, повертаючись із заслання 1858 р. Але Шевченкові був зовсім чужий анакреонтизм⁹⁵ і епікуреїзм Беранже. Матеріалісту Шевченкові була чужою віра Беранже в силу ідей, уявлення волі як абстрактного «блага», а не реального наслідку класової боротьби, що пов’язана неминуче з насильством. Зіставимо глузування Беранже з церкви та її служителів з шевченківською постійною боротьбою з богом, ставлення Беранже до дворянства, до маркіза де Караба та інших емігрантських кіл з шевченківським ставленням до панів – і ми побачимо величезну різницю. Там – глузування, іронія; тут, у Шевченка, – лютий гнів, зненависть. Там, у Беранже, – благодушні мрії про майбутнє цілковите визволення невільників класового суспільства. Там як ідеал la Sainte alliance des peuples – священна спілка народів, мир, який сходить на землю, сіючи золото, квіти, колосся, закликаючи народів простягнути один до одного руки: тут – «вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте…»

Ні, не таким здається Беранже, завжди готовий до згоди, завжди прагнучий до переходу в коло інтимніших переживань, поруч з Шевченком, який не глузує, а картає, кличе не до того, щоб «відремонтувати старий світ» та зробити його зручнішим для життя, а щоб знищити всю громадську будівлю – таку, якою вона була за його часів, і на її руїнах побудувати нове життя – оновлену землю, де «врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люди на землі».

Шевченко й англійські поети

Це щодо Бернса і Беранже. В 30 – 40-ві роки у Франції, Німеччині, Англії виступила ціла низка поетів із народу, поетів-ремісників, поетів незаможного селянства. Ще до Шевченка західноєвропейська поезія висунула таких поетів-протестантів, як Байрон і Шеллі.

Шеллі, як і Шевченко, повний пристрасного протесту проти тиранії, проти визиску, проти церкви. Проте сама форма поезії Шеллі з її символами та алегоріями, з її абстрактністю – дуже далека від конкретної, суто реалістичної поезії Шевченка.

Багато було на Заході і до Шевченка, і за часів Шевченка поетів, що обстоювали інтереси трудящих верств. Проте більшість цих поетів закликала пануючі класи до співчуття, до жалощів, і ніхто з них, ні поети-чартисти, ні французькі поети Липневої революції, ні Беранже, ні Бернс не підносилися до такого гнівного, вогненного, пристрасного протесту проти існуючого ладу, проти ладу, заснованого на визиску людини людиною, як Шевченко.

Тарас Шевченко і Генріх Гейне

Автора «Кобзаря» порівнювали з славетним німецьким поетом Гейне. Чи знав Шевченко Гейне, чи не знав – це для нас тепер не цікаво. Як і Шевченко, Гейне був непримиренний борець проти деспотизму, релігії, попівства і всіх чорних сил реакції. Бували спроби порівнювати, наприклад, «Сон» Шевченка з відомою сатирою «Німеччина. Зимова казка» Гейне. Ми шануємо автора цієї казки («Das Deutschland»), ми цінуємо її глузливу іронію. У нас нема сумніву, що вона свого часу мала великий вплив, а частково зберегла його й до наших часів. Але чи можна правомірно порівняти її з насиченою лютим гнівом і драматичним сарказмом сатирою Шевченка «Сон»?

Гейне виступав як представник радикальної німецької дрібнобуржуазної демократії. Шевченко – як представник багатомільйонних мас трудящого люду. Гейне відобразив радикальні настрої відносно невеликого прошарку. Шевченко відобразив палкий протест народу, який, як і він сам, карався, мучився, але не каявся і наполегливо боровся, хоч поки що зазнавав лише поразок. Проте жодного компромісу, жодного розчарування, жодного песимізму, нічого подібного до тих нот, що звучать у Гейне, наприклад, в його «Мандруючих щурах» або у відомих рядках передмови до книжки «Лютеція». Незламна віра: «… Буде правда між людьми? Повинна буть, бо сонце стане і осквернену землю спалить».

Тарас Шевченко і Шандор Петефі

Найбільше співзвучного у Шевченка з поетом угорського революційного руху Шандором Петефі. Як вказує перекладач творів Петефі українською мовою наш відомий поет Леонід Первомайський, «з Шевченком його (Петефі – О. Б.) зближують не лише революційно-демократичні ідеали, але і в однаковій мірі для обох властиве чуття народності, що виявляється не лише в мові та образній структурі їхньої творчості, а й у глибокому розумінні народного життя; в безмежній любові до свого народу; в рішучому пов’язанні своєї особистої долі з долею народу; в надзвичайній життєвій та творчій послідовності. Але між Петефі та Шевченком є також і різниця, зумовлена суспільними обставинами, в яких проходила діяльність обох геніальних поетів. «В той… час, як Петефі зі зброєю в руках боровся в лавах угорського революційного війська… засуджений за свої революційні прагнення Шевченко блукав на засланні в Оренбурзьких степах»⁹⁶. Революційна спрямованість не заважала Петефі писати поезії про особисте кохання, створювати чудові літературні мініатюри про природу, в яких так яскраво відобразилася душа молодого поета, що загинув після 26 років життя, промайнувши блискавкою на небі світової поезії, – якраз у часи, коли полум’я Шевченкової творчості розпалювалося все яскравіше.

Геніальний виразник одвічних прагнень народів Росії

В історії світової літератури першої половини ХІХ ст. Шевченко, мабуть, єдиний поет, який цілком зосередився на ідеї визволення трудящих і висловив цю ідею з незрівнянною силою поетичного слова. Він прийшов в українську літературу саме тоді, коли чаша народного лиха переповнилася до краю. Народні пісні розповідали про важку працю на панщині, про сумну долю селянина-кріпака. Вони оспівували Коліївщину, що скінчилася жорстокою розправою над повстанцями в Кодні, згадували про Турбаївське повстання з його не менш трагічним кінцем. Повбивали Базилевських, але замість одних панів з’являлися інші. Поганою розрадою було прислів’я «хоч гірше, та інше».

А лірники все тягнули сумну пісню про Правду і Неправду:

 
Чи ти, Правда, вмерла, чи ти заключенна,
Що так Неправда увесь світ зажерла?
Бо тепер Правда сидить у темниці,
А тая Неправда з панами в світлиці.
Бо тепер Правда сльозами вмиває,
А тая Неправда з панами гуляє…
 

Неорганізований народний протест, не виявлений до кінця народний гнів збирались над Російською імперією як величезна хмара, що насувається, наливаючись свинцевим кольором. Насунеться і висить. Навколо все ніби тихо. Але раптом гримить перший удар грому, перший розряд електрики, що нагромадився в повітрі. Ось таким ударом у 30 – 40-ві роки ХІХ ст. вибухнула поезія Шевченка.

Невпинне шукання правди і гострий біль від соціальної несправедливості, бурхливий протест і гнів, що набирався віками у поневолених селянських масах Російської імперії, – все це знайшло собі геніального виразника в особі Шевченка. Він один сказав за всіх: і за тих, хто стогнав, хто безсило проклинав, хто уперто боровся, і за своїх земляків, і за весь пригноблений люд колишньої Росії, до якої б нації не належали ці пригноблені – до української, російської, польської, казахської чи іншої. І цей співець став значною подією не лише в українській, але й світовій літературі і рівного йому немає.

Колись Енгельс у листі до Германа Шлютера⁹⁷, пригадуючи німецькі пісні доби селянських рухів XV – XVI ст., чартистську масову поезію, оцінював цю і подібну їй спадщину дуже стримано. «Взагалі, – писав він, – поезія минулих революцій, виключаючи «Марсельєзу», рідко має революційний вплив у пізніші часи, бо щоб впливати на маси, вона повинна відображати і забобони мас того часу»⁹⁸. Навіть більшість французьких поетів Липневої революції тепер напівзабуті; світової слави не набули і англійські поети чартизму, Джералд Массі, Ернест Джонс. Селянська війна в старій Німеччині не породила видатного поета, як і французька Жакерія (селянське повстання ХІV ст.), як і англійський селянський рух ХІV ст., відомий під назвою «повстання Уота Тайлера». Коли б Шевченко залишився тільки «мужицьким» поетом, він, мабуть, не став би тим, чим він є для нас і для всього світу.

Революційна спрямованість поезії Шевченка

Але цей нібито «мужицький» поет не був лише «стихійним» явищем, він був революціонером не лише тому, що його почуття обурювалися стражданням кріпаків, не тому, що від дідів та батьків він чув пісні про панщину та розповіді про Коліївщину, а тому, що його думка працювала над проблемою визволення і, працюючи, зустрілася з тим, що думали найпередовіші представники революційної думки тодішнього часу – від Бєлінського до Чернишевського.

Ми не перебільшуємо значення нашого поета як митця, як мислителя.

Багато було майстрів поезії з більш викінченою формою, з більшим, ніж у Шевченка, мистецтвом епічної розповіді, більшою здібністю до створення характерів, до психологічного аналізу. В своїх поезіях Шевченко передусім лірик, який завжди кипить, бушує, перебиває сам себе, плаче, проклинає і, кінець кінцем, показує нам насамперед себе самого – і в поемах, і в баладах, і в ліричних п’єсах, і в повістях.

Чи це його недолік? Ні, це якраз те, що нас у ньому найбільше приваблює, в чому для нас велика сила. І цим своїм безперервним кипінням, цим своїм вогнем він перемагає і Беранже, і Гейне та інших своїх сучасників і попередників.

Деякі з них, мабуть, багатогранніші від нього. На його лірі менше струн, однак на ній «бронзова струна» звучить так, що заглушити її не можна. «Бронзова» чи, може, краще сказати – «крицева».

Шевченко – неперевершений поет-лірик

Не забудьмо, що наш гнівний поет, автор «Сну», «Кавказу», «Осії, глава XIV» та інших інвектив проти існуючого ладу та його прислужників разом з тим був автором поезій ніжних і тихих, автором поезій таких, як «Садок вишневий коло хати», співцем дівочої цноти, материнства, дитинства («У нашім раї, на землі», початок поеми «Марія» та ін.). Чи не про Шевченка думав наш сучасник Павло Тичина, коли одній із своїх поетичних збірок дав назву «Сталь і ніжність»? Так, «сталь і ніжність» – цими словами можна добре визначити і характер поезії Шевченка.

Місце Шевченка в українській літературі нам відоме. Знаємо і його місце в літературі народів СРСР. Наш поет має почесне постійне місце і в літературі всього світу.

Геніальний провидець майбутнього

Він подав людству, мабуть, перший в ХІХ ст., зразок справжньої революційно витриманої поезії. Він закликав боротися за краще майбутнє і непохитно вірив у перемогу правди. Зрозуміло, він не бачив тієї конкретної сили, яка приведе людство до соціалізму. Але він був чи не першим поетом, який геніально передбачав велике майбутнє технічного прогресу. Перед його очима вставали видіння того перетворення природи, яке вже почалося в країнах соціалізму: «І дебрь-пустиня неполита, зцілющою водою вмита, прокинеться…» Не треба наводити цілком ці рядки, де змальовується загальна картина оновленої землі, не розмежованої штучними кордонами, землі, де зійдуться докупи в братерському єднанні всі колишні «невольники». І знаменно, що коли прапор боротьби від селянства перейшов до його спільника – пролетаріату, Шевченкові слова, накреслені на ньому, залунали з новою, нечуваною силою. Боротьба тривала, поширювалась, і в перших лавах борців поруч з іншими поетами, філософами, революціонерами, що словом і дією боролися за волю і щастя трудящого люду, стоїть і наш полум’яний співець Тарас Шевченко. Про Котляревського, свого попередника, він колись говорив: «Будеш, батьку, панувати, поки живуть люди». Ці слова можна сказати і про нього самого. Старогрецький Гомер, мабуть, безсмертний поет, але Шевченко живий і для нас, і для всього прогресивного людства, що в цьому році згадує і славить його в усіх країнах світу. І знову спадають на думку його ж слова: Шевченкова дума, Шевченкова пісня:

 
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!⁹⁹
 

ВИДАННЯ ТВОРІВ Т. Г. ШЕВЧЕНКА

Доповідь відповідального редактора «Шевченківського словника» Є. П. Кирилюка¹⁰⁰

У перші ж роки встановлення радянської влади на Україні рукописна спадщина Шевченка зосереджується в Академії наук Української РСР, спочатку в Комісії українського письменства, потім в Інституті Тараса Шевченка і нарешті в Інституті літератури ім Т. Г. Шевченка. Дещо пізніше почалося зосередження образотворчої спадщини в Державній картинній галереї Т. Г. Шевченка – нині державному музеї Т. Г. Шевченка АН УРСР в Києві.

Розшуки спадщини Т. Г. Шевченка та підготовка до наукового видання його поетичних творів

Тепер зібрано майже всі твори великого поета і художника, але розшуки тривають. Так після виходу VI академічного видання 1957 р. у Чернігові знайдено дуже важливий лист Шевченка від 1 жовтня 1844 р. до П. І. Гессе¹⁰¹. У листі є такі рядки:

«История Южной Руси изумляет каждого своими происшествиями и полусказочными героями, народ удивительно оригинален, земля прекрасная, и всё это не представлено пред очи образованного мира, тогда как Малороссия давно имела своих и композиторов, и поэтов. Чем они увлеклись, забыв своё родное, не знаю. Мне кажется, будь моя родина самая бедная, ничтожная на земле – и тогда бы она мне казалась краше Швейцарии и всей Италии. Те, которые однажды видели нашу Краину, говорят, что желали бы жить и умереть на её прекраснейших полях. Что же нам сказать её детям? Должно любить и гордиться своею прекраснейшею матерью. Я, как член её великого семейства, служу ей, ежели не на существенную пользу, то, по крайней мере, на славу имени Украины».

У Бібліотеці ім. Леніна знайдено невідомий досі лист Шевченка до А. П. Головачова. Досі про нього лише згадувалося в листі поета до Йосипа Бодянського з Новопетровського укріплення 15 листопада 1852 р.¹⁰²

У перші ж роки після встановлення радянської влади на Україні на основі вивчення автографів поета почалась підготовка до повного академічного видання його творів. Перші спроби дати критично перевірені тексти літературної спадщини Шевченка і випустити академічне видання були не зовсім вдалі. Тільки у зв’язку з 125-річчям з дня народження поета у 1939 р. за постановою Президії АН УРСР почато підготовку «Повного зібрання творів у десяти томах». Завершено публікацію літературної спадщини поета, що охоплює перші шість томів (1939 – 1957 рр.). Коли почали готувати до друку мистецьку спадщину Шевченка, то виявилось, що для неї трьох томів замало, і редакційна колегія вирішила відвести їй усі чотири томи (VII – X).