Kitabı oku: «Психологія сексуальності», sayfa 3

При перверсії, прагнення якої – розглядання й демонстрація себе, проявляється досить дивна особливість, яку ми проаналізуємо в наступному відхиленні. Сексуальна мета виражається при цьому двома способами або формами: активною і пасивною.

Силою, що протистоїть пристрасті до підглядання й іноді навіть перемагає її, є сором (як раніше огида).

Садизм і мазохізм

Схильність заподіювати біль сексуальному об’єкту і протилежна їй – переживати муки, ці найчастіші й найбільш значимі перверсії, Крафт-Ебінг (Krafft-Ebing) називає в обох її формах, активною и пасивною, садизмом і мазохізмом. Інші автори надають перевагу більш вузькому позначенню – алголагнія, яке підкреслює насолоду від болю, жорстокість, між тим як обрана Крафт-Ебінгом назва на перший план всуває усякого роду приниження та покірність.

Коріння активної алголагнії, садизму в межах нормального, легко довести. Сексуальність більшості чоловіків містить домішки агресії, схильності до насильницького подолання, біологічне значення якого полягає, ймовірно, в необхідності подолати опір сексуального об’єкта ще й іншим шляхом, не лише за допомогою актів залицяння. Садизм у такому випадку відповідав би сексуальному потягу, який став самостійним, перебільшеним, висунутим завдяки зміщенню на головне місце агресивному компоненту.

Поняття садизму, в звичайному значенні цього слова, коливається між активною і насильницькою констеляцією до сексуального об’єкта та винятковою нерозривністю задоволення із підкоренням і терзанням сексуального об’єкта. Строго кажучи, тільки останній випадок має право називатися перверсією.

Так само термін «мазохізм» охоплює всі пасивні установки на сексуальне життя і на сексуальний об’єкт, крайнім вираженням яких є нерозривність задоволення з випробуванням фізичним і душевним болем з боку свого сексуального об’єкта. Мазохізм як перверсія, очевидно, далі, ніж протилежний йому садизм, відійшов від нормальної сексуальної мети; можна лише припускати в тому, з’являється він в якийсь момент первинно або завжди розвивається [трансформується] із садизму. Часто мазохізм є тільки продовженням садизму, зверненого на власну особистість, яка при цьому тимчасово заміщує сексуальний об’єкт. Дослідження екстремальних випадків мазохістської перверсії наштовхує на думку про сукупний вплив великої кількості факторів, які перебільшують і фіксують початкову пасивну сексуальну установку (комплекс кастрації, усвідомлення провини).

Біль, який долається при цьому, уподібнюється до відрази і сорому та чинить опір лібідо.

Садизм і мазохізм займають особливе місце серед перверсій, оскільки в їх основу покладено протилежність активність/пасивність, що належить до найзагальніших рис сексуального життя.

Історія культури людства, поза всяким сумнівом, доводить, що жорстокість і статевий потяг пов’язані найтіснішим чином, але для пояснення цього зв’язку вчені не пішли далі розкриття агресивної складової лібідо. На думку одних авторів, агресивність, що домішується до сексуального потягу, є власне залишком канібальських бажань, тобто в ній бере участь апарат оволодівання, що слугує задоволенню іншої, онтогенетично старшої великої потреби.¹⁹ Висловлювалася також думка, що будь-який біль сам по собі містить можливість відчувати насолоду. Вдовольнімося тим, що пояснення цієї перверсії жодним чином не може вважатися задовільним і що при цьому кілька душевних прагнень можуть з’єднуватися для одного ефекту.

Найбільш вражаюча особливість цієї перверсії полягає у тому, що її пасивна та активна форми завжди разом зустрічаються в однієї і тієї ж особи. Хто отримує задоволення, завдаючи іншим біль під час статевого контакту, той також здатний відчувати насолоду від болю, який заподіюється йому статевими відносинами. Садист завжди одночасно і мазохіст, хоча активна або пасивна сторона перверсії у нього може бути сильніше виражена і являти собою переважаючу сексуальну діяльність.

Ми бачимо, таким чином, що деякі з перверсій завжди зустрічаються як пари протилежностей, і цьому необхідно приписати велике теоретичне значення, беручи до уваги матеріал, який буде викладено нижче.²⁰ Далі цілком очевидно, що існування пари протилежності садизм – мазохізм не можна пояснити безпосередньо і лише додаванням агресивності. Натомість з’являється бажання пов’язати ці одночасно існуючі протилежності з протилежністю чоловіче – жіноче, що входить в основу бісексуальності, значення якої в психоаналізі зводиться до протилежності між активним і пасивним.

3. Загльне про перверсії

Відхилення і хвороба

Лікарі, які вперше вивчали перверсії в різко виражених випадках і за особливих умов, були, зрозуміло, схильні приписати їм характер хвороби або дегенерації, подібно інверсії. Однак в даному випадку легше, ніж в попередньому, визнати такий погляд неправильним. Результати щоденних спостережень дозволяють говорити про те, що більшість цих порушень, принаймні найменш тяжкі з них, являють собою відсутність сексуальної складової частини життя здорової людини, яка ставиться до них так, як і до інших інтимних речей. Там, де обставини сприяють цьому, нормальна людина може на деякий час замінити нормальну сексуальну мету такою перверсією або надати їй місце поряд з першою. Підсвідомо у всякої здорової людини існує яке-небудь приховане бажання – доповнення до нормальної сексуальної мети, яке можна назвати перверсією, і яке вже є достатньо поширеним, щоб довести недоцільність вживання, в якості докору, назви «перверсія». Саме в царині сексуального життя на даний час зустрічаємость з особливими, власне кажучи, нерозв’язними труднощами, коли хочемо провести чітку межу між просто відхиленням в межах фізіології і хворобливими симптомами.

У деяких з цих перверсій якість нової сексуальної мети вимагає особливої оцінки. Деякі з перверсій за своїм змістом настільки є далекими від норми, що ми не можемо не оголосити їх «хворобливими», особливо ті з них, в яких сексуальний потяг проявляється в дивних діях, направлених на подолання опору (сором, відраза, жах, біль, облизування калу, ґвалтування трупів). Але і в цих випадках не можна впевнено стверджувати, що злочинцями завжди виявляються особи з патологічними захворюваннями або душевнохворі. Слід зазначити, що особи, які в звичайних ситуаціях поводяться як нормальні, тільки в сексуальному житті під впливом найбільш нестримного з усіх потягів, проявляють себе як хворі. Навпаки, за явною ненормальністю в інших життєвих ситуаціях зазвичай завжди стоїть і ненормальна сексуальна поведінка.

У більшості випадків ми можемо виявити хворобливий характер перверсій не в значенні нової сексуальної мети, а в ставленні до норми: якщо перверсія постає не поряд з нормальним (сексуальною метою і об’єктом), коли сприятливі умови сприяють, а несприятливі перешкоджають нормальному, а за будь-яких умов витісняє і замінює нормальне; ми вбачаємо, отже, у винятковості і фіксації перверсій найбільше підстав для того, щоб розглядати її як хворобливий симптом.

Участь психіки в перверсіях

Можливо, саме в найогидніших збоченнях варто визнати найбільшу участь психіки в перетворенні сексуального потягу. Тут виконана певна душевна робота, яку не можна не оцінити, в сенсі ідеалізації потягу, незважаючи на його огидний прояв. Всемогутність любові, можливо, ніде не проявляється так сильно, як в цих її помилках. Найвище і найнижче всюди найтіснішим чином пов’язані в сексуальності («…від неба через світ в пекло»).

Два висновки

При вивченні перверсії ми дійшли думки, що сексуальному потягу доводиться боротися з такими душевними силами, як опір, витіснення, серед яких передусім виділяють сором й огиду. Можемо припустити, що ці сили беруть участь в тому, щоб стримати потяг в межах, які вважаються нормальними; і якщо вони розвинулися в індивідуумі раніше, ніж сексуальний потяг досяг повної своєї сили, то, ймовірно, вони й дали певний напрям його розвитку.²¹

Далі зауважимо, що деякі з досліджених перверсій стають зрозумілими тільки за збігу певних мотивів. Якщо ж потрібна їх класифікація, то вони повинні бути складними за своєю природою. Це наводить нас на думку, що і сам сексуальний потяг може складатися з компонентів, які знову відокремлюються від нього у вигляді перверсії. Клінічний досвід, таким чином, звертає нашу увагу на з’єднання (Verschmelzungen), які втратили свій вираз в одноманітності нормальної поведінки.²²

4. Сексуальний потяг у невротиків

Психоаналіз

Важливим доповненням до розуміння сексуального потягу в осіб, принаймні, дуже близьких до нормальних, слід назвати проведення клінічного психоаналізу. Щоб отримати ґрунтовні і точні відомості про статеве життя так званих психоневротиків (істерії, неврозі нав’язливості, неправильно названому неврастенію, безсумнівно, dementia praecox, параної), їх необхідно піддати психоаналітичному дослідженню, в основу якого покладено винайдений І. Брейєром (J. Breuer) і мною в 1893 р метод лікування, названий тоді «катартичним».

Маю попередити, що ці психоневрози, про що свідчить мій досвід, є результатом дії сил сексуальних потягів. Я впевнений, що енергія сексуального потягу не тільки додає сили, які підживлюють хворобливі явища (симптоми), але що ці потяги – єдине постійне і найважливіше джерело неврозу, отже сексуальне життя означених осіб проявляється виключно, або переважно, або тільки частково в цих симптомах. Симптоми є, як я вже говорив, сексуальним втіленням хворих. Доказом цьому твердженню служить збільшення кількості протягом двадцяти п’яти років психоаналізів істеричних та інших неврозів, результати яких мною докладно викладено.²³

Психоаналіз усуває симптоми истериків, виходячи з припущення, що ці симптоми є замісниками – нібито транскрипцією низки афективних душевних процесів, бажань, прагнень, яким, завдяки особливому психічному процесу (витіснення), перекрито доступ до викорінення шляхом свідомої психічної діяльності. Саме ці утримані в несвідомому стані думки прагнуть знайти вираз, відповідний до їх афективної сили, вихід (Abfuhr), і при істерії знаходять його в процесі конверсії в соматичних феноменах, тобто істеричних симптомах. При правильному, проведеному за допомогою особливої техніки, зворотному перетворенні симптомів, афективні уявлення, що стали свідомими, дають можливість здобути найточніші відомості про природу і походження цих психічних утворень, раніше безсвідомих.

Результати психоаналізу

Таким чином, ми з’ясували, що симптоми являють собою замісники прагнень, які беруть свою силу з джерел сексуального потягу. Це підтверджують відомі нам факти про характер тих, кого взяли в даному випадку в якості зразка всіх психоневротиків й істериків, їх захворювання й причини цих захворювань. В істеричному характері спостерігається деяка частка сексуального витіснення, що виходить за межі нормального, підвищення опору сексуальному потягу, відоме нам як сором, відраза, мораль. Це свого роду інстинктивна втеча від нав’язливої присутності сексуальної проблеми, що є в яскраво виражених випадках наслідком повного сексуального невігластва, яке збереглося аж до досягнення віку статевої зрілості.

Ця суттєва, характерна для істерії риса часто прихована для простого спостереження завдяки існуванню іншого конституціонального фактора істерії – надмірно розвиненого сексуального потягу; але психологічний аналіз дозволяє щоразу виявити його і вирішити суперечливу загадковість істерії констатуванням протилежної пари: занадто сильної сексуальної потреби і заперечення сексуального, яке надто далеко зайшло.

Привід до захворювання настає для схильної до істерії особи, коли внаслідок власного дозрівання або зовнішніх життєвих умов вона стикається з реальною сексуальною вимогою. У конфлікті між вимогою потягу і протидією заперечення сексуальності знаходиться один вихід – хвороба, яка не усуває конфлікт, а намагається ухилитися від його вирішення шляхом перетворення лібідозного прагнення в симптом. Якщо істерична людина, наприклад, чоловік, захворює від банального емоційного переживання, від конфлікту, в центрі якого не знаходиться сексуальний інтерес, то таке виключення – лише вдаване. Психоаналіз в таких випадках завжди може довести, що саме сексуальний компонент конфлікту створює передумови захворювання, позбавляючи душевні процеси можливості нормального протікання.

Невроз і перверсія

Значна частина зауваг проти такої моєї тези пояснюється тим, що багато хто змішує сексуальність, з якої я виводжу психоневротичні симптоми, з нормальним сексуальним потягом. Але психоаналіз вчить ще більшого. Він показує, що симптоми жодним чином не утворюються за рахунок так званого нормального сексуального потягу (принаймні не винятково або переважно), а являють собою конвертований вираз потягів, які отримали б назву первертованих (збочених в широкому сенсі), якби їх можна було проявити без відволікання від свідомості безпосередньо в уявних намірах і вчинках. Симптоми, таким чином, утворюються частково за рахунок ненормальної сексуальності: невроз є, так би мовити, негативом перверсії.²⁴

У сексуальному потягу психоневротиків можна віднайти всі ті відхилення, які ми вивчили, як зміну нормального сексуального життя та як вираз хворобливого.

А. У всіх невротиків (без виключення) в безсвідомому душевному житті є тяжіння до інверсії, фіксація лібідо на особах своєї статі. Повністю неможливо з’ясувати вплив цього фактора на утворення картини хвороби, не вдаючись у розлогі пояснення: але можу запевнити, що завжди є несвідома схильність до інверсії, і особливо велике значення має ця схильність при поясненні істерії у чоловіків.²⁵

Б. У психоневротиків можна довести наявність у несвідомому різних схильностей до виходу за анатомічні межі. Вони утворюють симптоми факторів, серед яких ті, що особливо часто й інтенсивно покладають роль геніталій на слизову оболонку рота та заднього проходу.

В. Вийняткову роль між симптомоутворюючими факторами при психоневрозах відіграють особисті схильності, які проявляються здебільшого у вигляді протилежних пар (Partielltriebe), як носії нових сексуальних цілей, таких як манія підглядання, ексгібіціонізм, а також активно і пасивно виражена схильність до жорстокості. Участь останніх необхідна для розуміння патологічного характеру цих симптомів, які здебільшого чинять вирішальний вплив на соціальну поведінку хворих. Через такий зв’язок жорстокості з лібідо відбувається перетворення кохання в ненависть, ніжних порухів душі у ворожі, що характерно для багатьох невротичних випадків і, очевидно, навіть для всієї параної.

Інтерес до цих висновків підвищується через встановлення наступних фактів.

1. Там, де в несвідомому знаходиться такий потяг, який здатний складати пару з протилежним, завжди вдається довести дію і цього протилежного. Кожна «активна» перверсія супроводжується, таким чином, її «пасивною» парою; хто в несвідомому ексгібіціоніст, той одночасно і любитель підглядати (вуайерист), хто страждає від наслідків витіснення садистських потягів, у того можуть з’явитися і симптоми з явними мазохістськими схильностями. Повна схожість з проявом «позитивних» перверсій заслуговує, безсумнівно, значної уваги, але в картині хвороби та чи інша з протилежних схильностей відіграє переважну роль.