«Последнее желание» kitabından alıntılar, sayfa 12
У голосі Ренфрі прозвучало щось дуже дивне. Щось, що асоціювалося із червоним відблиском пожежі на клинках, предсмертним виттям, іржанням коней і запахом крові.
Зло є злом...|...|... Менше, більше, середнє, все одно, пропорції тут умовні, а межі затерті. Я не святий пустельниа, не тільки добро чинив у житті. Але якщо я вже маю вибирати поміж одним злом та іншим, то волію не вибирати зовсім.
Москва
— Отойди, Ренфри, — повторил он. — Отойди. Если мы скрестим мечи, я… Я уже не смогу…
— Знаю, — сказала она. — Но я… Я тоже не могу иначе. Просто не могу. Мы есть то, что мы есть. Ты и я.
-Ну , знаешь , Геральт.- Лютик приложил ко лбу охлажденную в ведре подкову.- Такого я не ожидал . Какое-то рогатое чучело с козьей бородой , такой косматый болван, а погнал тебя , словно сопляка какого. А я получил по лбу. Глянь , какая шишка!
-Ты шестой раз показываешь . От этого она меньше не станет.
-Благодарю за сочувствие. А я-то думал, рядом с тобой буду в безопасности!
- Я не просил лезть за мной в коноплю. А вот держать за зубами свой болтливый язык - просил. Не послушался - теперь терпи...
Геральт доповз до Мишовура, удвох вони сховалися з гіркою, яку, рахуючи від низу, утворювали Деряба зі Стрепту, діжечка пива, Дрогодар, стілець і лютня Дрогодара.
Схоже, що наш світлої пам'яті король був довбнем у жіночих справах і не вмів рахувати до дев'яти.
- А ти не думаєш, - посміхнувся він, - що моя невіра у сенс такого трансу наперед перекреслює його доцільність?
- Ні, не думаю. А знаєш чому?
- Ні.
Неннеке нахилилася й зазирнула йому в очі із дивною усмішкою на блідих вустах.
- Бо це був би перший з відомих мені доказів того, що невіра має яку-небудь силу.
Я трохи випила й тепер філософствую, шукаю загальні істини.
- У кожній казці є дещиця істини, - тихо сказав відьмак. - Кохання і кров. Обоє мають потужну міць. Маги та вчені сушать собі над тим голови вже багато років, але не дійшли жодного висновку, крім того, що...
- Що - що, Геральте?
- Кохання має бути справжнім.
