Yazı tipi: Daha küçük Аа Daha büyük Aa
6 Але, може, то й корисно Нам, створінням вищим, ліпшим На землі від звірів інших Знати, що гадають нижчі. Так, в тих низьких, темних, бідних Сферах нижчої громади Поміж звірів всюди чути Гордість, лихо й нарікання. Все природне, історичне, Все звичайне, справедливе, Всім літ з тисячу відоме, — Одверта зухвала морда. Молодим старії гордо Все гарчать про злу науку, Що загрожує культурі І туманності на світі. «Діти! — Атта Троль гукає І качається по голім Незастеленому ложі, — Нам належиться прийдешність! Якби всяк ведмідь, всі звірі Та були моєї думки, Ми б, злучивши наші сили, Подолали б всіх тиранів. Якби дикий вепр з’єднався Із конем, а слон, як брат, Хоботом своїм обняв би Роги чесному волові, Вовк з ведмедем різних мастей, Мавпа з цапом, навіть заєць, — В товариство всі з’єднались, Перемога б стала певна. Згода, згода! се найперше, Що нам треба. Поодинці Нас потопчуть, — але вкупі Ми гнобителів затопчем. Згода, згода! — переможем, Скинемо те горде панство Монополії бридкої! Буде звірське праве панство. Головні закони — рівність Всіх створіннів божих, — дарма, Хто якую віру має, Хто на масть який, чим пахне. Рівність правая! осел в нас Буде вищим урядовцем, Лев при тому часом мусить До млина мішки возити. Щодо пса, то, правда, єсть він Здавна вже послугач людський. І багато тисяч років Як собака жив між людьми; Але в вільнім краю верне Він собі права одвічні, Що не мають буть зламані, Скоро він придбає слави. Так, жиди в нас навіть мусять Право рівності одержать, І закон їх постановить Нарівні з другими звірми. Тільки танець на базарах Заборонений їм буде, — Заборону сю роблю я В інтересі мого хисту. В раси їхньої немає Почуття до стилю, — в танці Пластики нема, а сеє Смак псує поміж народом».
7 Сумно в логові сумному, В колі рідному сидить Атта Троль, той ворог людський, І реве, і зуби скалить: «Люди, наволоч химерна! Все вам смішки! — ваші смішки І кормига ваша бридка Згине хутко в день великий! Обража мене найгірше Рух отой кисло-солодкий В них на мордах, — не терплю я Того усміху людського! Як на білому обличчі Я побачу рух сей клятий, Повертаються від злості В животі в мене всі кишки. Ще зухваліше, ніж в мові, Виступає в тій усмішці Вся глибока безсоромність, Що сидить у людських душах. Все посміхуються! Навіть І тоді, коли повинні Найповажніш буть, — у хвилю Урочистую кохання! Все посміхуються! В танці — Й там сміються! Зневажають Тим сей хист, а він повинен Завжди культом буть поважним. Так, танець за давніх-давен На меті мав благочестя; І жреці кругом престолу Йшли, було, в святому колі. При ковчезі заповітнім Танцював колись Давид; Танець був служінням богу. То — молилися ногами! Отже, й я танець так само Розумів, як танцював я На майданах перед людом — І придбав собі тим слави. Слава та, я признаюся, Завдавала серцю втіхи; Бо від ворога почути Дивування — любо нам! Та вони й в ентузіазмі Усміхаються! Безсилий Проти них той хист танечний, Легкодушні люди завжди!»
8 Часто в світі чесні люди Не конечне гарно пахнуть, Слуги ж папські уживають Завжди амбру та лаванду. Від людей, душею чистих, Часто тхне зеленим милом, На негідному ж створінні Аж блищить олій рожевий. Хай же носа не копилить Любий мій читець, коли він В Атта Тролевій печері Не згада арабських спецій. Хай побуде він зо мною В душнім та важкім повітрі, Де герой мій свому сину Мов із хмари промовляє: «Сину, сину мій мизинний! Притулись до морди батька Ти своїм єдиним вухом, Вислухай поважне слово! Стережись від людських думок, Бо загубиш душу й тіло! Між всіма людьми немає Справедливої людини. Німці перш були порядні, — Ті сини Туїскіона Наші родичі віддавна, — Отже й тії зледащіли: Віру стратили й побожність, Атеїзм вони провадять… Сину, сину, стережися Бауера й Фейербаха! Та не будь ти атеїстом, Незвіром, що без поваги До творця, — бо то ж творець Нам створив сей світ великий! Угорі і сонце, й місяць, І зірки усі, — хвостаті Так же само, як безхвості, — Все то одсвіт його сили. Долі і земля, і море — То луна святої слави, На землі створіння кожне Почува величність бога. Навіть щонайменша кузька В бороді у богомільця З мандрівцем іде на прощу, Вічному хвалу співає!… Там у зорянім наметі, На престолі золотому, Владар наш сидить величний, — Се ведмідь здоровий білий. Біла, наче сніг, без плями, Ясна шерсть його; над чолом Діамантова корона, — Небеса всі осіяла. Скрізь гармонія в обличчі І діла німії думок; Тільки берлом він порушить — І лунають співом сфери. А в ногах сидять лагідно Ведмеді святі, що в світі Тихо все терпіли, — в кігтях Держать мученицькі пальми. Часом інший раптом скочить, Потім другий, святим духом Зрушений, і — глянь! — танцюють Дивний танець урочистий… Ласки божої проміння Заміня талан їм в танці І, раюючи душею, Виплигнуть хотять із шкури! Чи то й я, Троль, недостойний, Буду гідний того щастя, — Від земної злої долі Перейти в той край відради? Чи й мені перед престолом, Там, у зорянім наметі, Танцювати доведеться З пальмою, в промінні слави?»
9 Мов язик червоно-ярий, Що той чорний Фрейлігратів Негрський князь, з досади люто Витріщає з чорних уст, — Вийшов місяць так із темних Хмар небесних. Десь далеко Б’ють джерела невсипущі, Цілу ніч вони лютують. Атта Троль стоїть самотньо На шпилі, на любій скелі, Самітний реве на кручі, — Свище вітер опівночі. «Так, ведмідь я! я ведмідь той, Що незграбою, кудлаєм, Ревуном і товстолапим, І бог зна ще як взивають! Так, ведмідь я! я ведмідь той! Я опудало отеє, Я той дурень, що приймає Ваші посміхи й наругу! Я на глум вам здавсь! і мною ж, Мов яким страшилом, завжди Дітвору лякати звикли, Дітвору ледачу людську. Я посмішище отеє, Що баби в казках виводять, І я вголос визнаю се Перед всім нікчемним людом. Чуєте ви всі? — ведмідь я! Свого ж роду не стидаюсь, Я пишаюсь, мов походжу Від Мойсея Мендельсона!»
10 Постаті суворі й дикі Десь бредуть на четвереньках І дорогу пробивають В темнім гаю опівночі. Батько Атта Троль ступає, З ним синочок одноухнй. Там вони спинились в гаю, Де лежить кривавий камінь. Атта Троль реве: «Сей камінь — Се алтар; отут друїди, Ще за часів бузувірства, Для богів — людей вбивали. О страшенная бридота! Як подумаю, то дибом Шерсть мені встає на спині, — Лити кров для слави бога! Правда, що тепер мудріші Люди стали, — не вбивають Одне одного в догоду Богові й небесним силам! Не побожне божевілля, І не мрії, і не дурість, — Заздрість тільки й самолюбство Да гризні людей призводить. Всі навзаводи спішаться До розкошів сього світу, Скрізь гармидер, колотнеча, Кожний з них для себе краде! Хтось один — маєток спільний Для себе загорне в спадок, — Та й кричить, що має право, Право власності й маєтку! Право власності й маєтку! О брехні й крадіжки право! З дурістю лукавство сплести То людина тільки вміє. Бо натура не створила Жодних владарів; без сховів, Без кишень на наших шкурах Всі на світ ми породились. І ні в кого з нас немає Прирожденных тих мішечків, Щоб росли на шкурі зверху, Де б ми крадене ховали. Тільки те створіння гладке, Що в чужую шкуру штучно Одягається, — те вміє Штучно й торбу змайструвати. Схов, кишеня! неприродна Та кишеня, як і власність, Як і право на маєтки, Злодіяки тії люди! Ненавиджу я їх палко! Се прийми ти, сину, в спадок. Мусиш тут, при алтареві, Присягнуть ненависть вічну! Ворогом будь злому кодлу, Що в кормизі нас тримає, Не прощай ти їм довіку. Присягай же тут, мій сину!» Син присяг, як в давні часи Ганнібал. А місяць страшно Освітив промінням жовтим Камінь той і мізантропів… Іншим часом розкажу вам, Як ведмедик той дотримав Свого слова; наша ліра Вславить теє в іншій пісні. Що ж до Атта Троля, власне, Ми його тепер покинем, Чим пізніше пустим кулю, Тим вона певніше влучить. Бо вже всі розвідки слідчі Скінчені. Злочинцю лютий Проти маєстату люду, — Завтра виступлять на тебе!