Kitabı oku: «Semper tiro», sayfa 2

Конкістадори

 
По бурхливім океані
Серед пінявих валів
Наша флота суне, б’ється
До незвісних берегів.
Плещуть весла, гнуться щогли…
Ось і пристань затишна!
Завертай! І бік при боці!
І стерно біля стерна!
Кидай якорі! На берег
По помостах виходи!
Нічичирк! Ще ледве дніє…
Пусто скрізь… Ставай в ряди!
Сонний город ще дрімає…
Схопимо його у сні…
Перший крик — наш окрик бою
І побіднії пісні.
Та заки рушать, пускайте
Скрізь огонь по кораблях,
Щоб всі знали, що нема нам
Вороття на старий шлях.
Бухнув дим! Хлюпоче море…
Щось мов стогне у судні…
Паруси залопотіли,
Наче крила огняні.
Гнуться реї, сиплять іскри,
Мов розпалені річки…
Снасть скрипить… Високі щогли
Запалали, мов свічки.
Що за нами, хай навіки
Вкриє попіл життьовий!
Або смерть, або побіда! —
Се наш оклик бойовий!
До відважних світ належить,
К чорту боязнь навісну!
Кров і труд ось тут здвигне нам
Нову, кращу вітчину!
 

Кохавина, д[ня] 26 липня 1904

Нові співомовки

Цехмістер Купер’ян

 
Облягали ляхи місто
Десь в часі Руїни,
Штурмували брами й мури,
Підкладали міни.
 
 
Боронилося козацтво,
Й міщани не спали,
День і ніч гриміли з мурів
Пушки й самопали.
 
 
Але Купер’ян-цехмістер
Був за всіх завзятий,
Цеховому товариству
Нишком став казати:
 
 
«Годі, братця, нам на мурах,
Як сичі, сидіти,
Покажім, що й ми, міщанство,
Не страшкові діти!
 
 
Вдармо ніччю на їх табір
З крутого байраку!
Згиньмо або тих ляшеньків
Зотрім на табаку!»
 
 
Як згадали, так зробили,
Щастила їм доля,
І розбили вражу силу,
Як пух, серед поля.
 
 
Радість! Слава! Крик і гомін!
Збігаються в місті
Шевці, кравці, всякі справці —
Не сто і не двісті.
 
 
І вітають Купер’яна
З його вояками,
Як героя, всю дорогу
Всипали квітками.
 
 
А на площі чорна рада:
Взяли всі гадати,
Яку б тому Купер’яну
Нагороду дати?
 
 
Одні кажуть: «Чим він досі
Був у нас? Цехмістром!
Тепер його за заслугу
Виберім бурмістром!»
 
 
Другі кажуть: «Що, бурмістром?
Ми на се не згожі!
Най він буде комендантом
В огневій сторожі».
 
 
Треті кажуть: «Ні, панове,
Іншу раду маймо,
Купер’яну від нумеру
По дукату даймо!»
 
 
«Ні, ні, ні! — реве громада
Одностайним хором. —
За геройство гроші брати?
Ну, се був би сором!»
 
 
Знов незгода, знов гармидер,
Сяк і так міркують;
Що хто скаже, кличуть: «Славно!»
А інші кепкують.
 
 
Аж ось вискочив на лаву
Пузатий бурмістер
Та й закликав: «Най жиє нам
Купер’ян-цехмістер!
 
 
Дав нам бог такого мужа
Ворогів розбити,
Та не дав нам знать, яку б то
Честь йому зробити.
 
 
Гроші дати — сором брати,
Та й ми ж бідні люди;
На уряд його поставить —
Іншим заздро буде.
 
 
Поки він живий між нами,
То все нам завада —
То ж, панове цехмістрове,
Ось моя вам рада:
 
 
Зараз тут його убиймо,
На паль посадімо,
По смерті ж його оплачмо
І святим зробімо.