Kitabı oku: «Людиною він був», sayfa 3

– Ти змушуєш мене почуватися винним, – зауважив Джайлз.

– Дуже сподівалася на це, Джайлзе. Але тоді я б вступила до Лейбористської партії задовго до тебе.

– Все одно ще залишається два мільйони, – порахувала Емма.

– Знаю, що це не в моєму характері, але я ходила з Джессікою на закупи.

– Боже милий, і на що вона витратила ці гроші? – запитала Емма. – Діаманти й торбинки?

– Звісно, ні, – відказала Ґрейс із певною образою. – Моне, Мане, два Пікассо, Піссарро та Люсьєн Фройд, котрий, як вона запевняє, є людиною майбутнього, а також «Папа, що кричить» Бекона⁵, чию проповідь я б не мала жодного бажання слухати. Плюс статуетка Генрі Мура під назвою «Король і королева», якою я давно захоплювалася, а також Барбара Гепворт і Леон Андервуд. Однак відмовилася купувати Еріка Гілла, після того як мені сказали, що він спав зі своїми доньками. Здавалося, це не вразило Джессіку. «Справжній талант неможливо заперечити», – постійно нагадувала вона мені, але я наполягла. Моєю останньою покупкою стала ілюстрація до обкладинки альбому «Бітлз» Пітера Блейка, яку я подарувала Джессіці в нагороду за допомогу. Вона знала напевне, які галереї відвідати, і торгувалася з гендлярами, як базарна баба. Я не зовсім розуміла, пишатися чи соромитися за неї. І маю зізнатися, навіть не здогадувалася, що витрачання грошей може бути таким виснажливим.

Емма і Джайлз вибухнули сміхом.

– Ти нас усіх присоромила, – зізналася Емма. – Не можу дочекатися, коли побачу твою колекцію. А де ти її розмістиш?

– Гадаю, я знайшла ідеальний будинок у Тремпінґтоні з достатньою площею стін, аби можна було розвісити всі картини, та з достатньо великим садом, щоб туди влізли скульптури. Тож у майбутньому настане моя черга просити вас залишатися на вихідні. Я ще не уклала угоду, але призначила Себастьяна своїм агентом із нерухомості й залишила йому розрахуватися за оселю. Хоча не можу повірити, що він зробить щось краще за Джессіку – вона переконана, що моя мистецька колекція виявиться більш вигідною інвестицією, ніж акції та інші цінні папери, й нагадала батькові, що їх не можна розвісити на стіні. Він намагався пояснити їй різницю між «вартістю» й «ціною», але успіху не досягнув.

– Браво! – вигукнула Емма. – Я тільки сподіваюся, що для мене лишився ще якийсь Моне, бо я також мала намір питати поради в Джессіки, хоча, правду кажучи, й досі не вирішила, що робити зі своїм несподіваним здобутком. Я провела три зустрічі з Хакімом Бішарою та Себом, але навіть не наблизилася до того, щоб визначитися. Втративши посаду голови компанії, я зосередилася на новому урядовому пакеті реформ Національної служби здоров’я та його наслідках для Королівського шпиталю.

– Цей законопроєкт ніколи не побачить світ, якщо на виборах переможе Марґарет Тетчер, – втрутився Джайлз.

– Амінь, – оголосила Емма. – Але я залишаюся відповідальною за підготовку членів ради до наслідків у разі повернення до влади лейбористів. І не маю наміру кинути напризволяще свого наступника, ким би він не був.

Вона зробила паузу, перш ніж додати:

– Ще якісь питання?

Джайлз витягнув з-під столу чудові моделі «Бекінґема» та «Белморала» разом із пляшкою шампанського.

– Моя найдорожча Еммо, – промовив він. – Ми з Ґрейс назавжди залишимось у тебе в боргу. Без твого керівництва й відданості ми не опинилися б у привілейованому становищі, в яке потрапили зараз. Ми будемо вічно тобі вдячні.

Три келихи, в які зазвичай наливали воду, Джайлз наповнив шампанським по вінця, але Емма не могла відвести очей від двох моделей кораблів.

– Спасибі, – подякувала вона, вдягнувши окуляри. – Зізнаюся, що насолоджувалася кожною хвилиною й уже жалію, що втрачаю посаду голови правління. Та я також маю для вас сюрприз. «Кунард» попросив мене приєднатися до їхньої ради директорів, тому я також хотіла б виголосити тост.

Жінка підвелася й підняла келих:

– За Джошуа Беррінґтона, який заснував «Судноплавну компанію Беррінґтонів» 1839-го і за перший рік роботи на посаді голови правління отримав прибуток у сумі тридцять три фунти стерлінґів, чотири шилінґи і десять пенсів, але пообіцяв акціонерам більше.

Джайлз і Ґрейс підняли келихи.

– За Джошуа Беррінґтона!

– Можливо, настав час відсвяткувати нещодавнє народження мого двоюрідного небожа Джейка, – запропонував

Джайлз, – якого Себ сподівається бачити наступним головою правління банку «Фартинґс».

– Чи не занадто сподіватися, що Джейк присвятить себе банкірській справі, а не чомусь вагомішому? – озвалася Ґрейс.

5

– Наскільки надійне ваше джерело?

– Цілком надійне. І той чоловік записав усе, що почув, слово в слово.

– Ну, я не стану прикидатися, пані голово, – зізналася старша сестра, – що раніше не чула подібних чуток, але ніколи нічого такого, що можна було б підтвердити. Медсестра, котра подала офіційну скаргу, за тиждень звільнилася.

– Маєте ще варіанти? – запитала Емма.

– Чи знаєте ви щось про цю медсестру, окрім підслуханої балачки?

– Можу лише сказати, що передбачуваний напад стався у пральні на третьому поверсі.

– Перелік можна скоротити до пів дюжини медсестер.

– А раніше цього ранку вона була з лікарем Гендсом.

– Коли це сталося?

– Вчора.

– Тоді перелік, вочевидь, зменшиться до двох-трьох медсестер.

– А ще вона індуска.

– Ага, – сказала старша медсестра. – А я дивлюся, чому у Беверлі підбите око, тож тепер знатиму. Але їй доведеться подати офіційну скаргу, щоб ми отримали можливість розглянути це питання перед Комітетом з етики.

– Скільки часу це забере?

– Шість-дев’ять місяців, і навіть тоді, позаяк не було свідків, я не дала б цій справі багато шансів.

– Отже, це замкнуте коло, і доктор Гендс може продовжувати розважатися, і з цим нічого не вдіяти.

– Боюся, що так, пані голово, якщо тільки…

* * *

– Поздоровляю з успішним поглинанням, – привітала Марґарет Тетчер, коли Емма взяла слухавку, – хоча можу собі уявити, яким це було нелегким рішенням для вас.

– Мене наче роздерли навпіл, – зізналася Емма. – Але я рада, моя родина й усі наші професійні радники були одностайні в тому, що мені слід прийняти пропозицію «Кунарда».

– І як ви тепер заповнюєте свій час, коли перестали бути головою правління компанії Беррінґтонів?

– У мене є ще кілька місяців, поки я передам іншому посаду голови Королівського шпиталю, але після вчорашнього голосування про вотум недовіри уряду, схоже, я витрачу більшу частину свого часу, літаючи по Вест Кантрі⁶ й намагаючись забезпечити вам місце на Давнінґ-стрит.

– Я б хотіла, щоб ви літали по всій країні, виконуючи цю роботу, – зауважила пані Тетчер.

– Не впевнена, що розумію вас.

– Якщо ввімкнете телевізор, то побачите, як прем’єр-міністра загнали у Букінґемський палац на зустріч із королевою. Пан Келлеґен буде просити її дозволу розпустити парламент, щоб призначити нові загальні вибори.

– Вже визначили дату?

– Третій четвер травня. І я хочу, щоб ви взяли на себе свого брата.

– Що ви маєте на увазі?

– Як ви, мабуть, знаєте, він знову керує виборчою кампа-

нією лейбористів, що займає маргінальне місце. Результат виборів забезпечать п’ятдесят чи шістдесят ключових округів. Гадаю, ви були б ідеальним кандидатом, який би виконав ту ж роботу для торі.

– Але Джайлз має величезний досвід виборчих кампаній. Він неперевершений політик…

– …і ніхто не знає його краще за вас.

– Та існує з десяток і навіть більше людей, які мають набагато вищу кваліфікацію, щоб узяти на себе таку відповідальність.

– Ви мій перший кандидат. І я відчуваю, що вашому братові буде неприємно, коли він дізнається, кому йому доведеться протистояти.

Трохи помовчавши, пані Тетчер додала:

– Їдьте до Лондона і познайомтесь із головою партії Пітером Торнейкрофтом. Він уже все налагодив, тож мені зараз потрібен лише координатор, який нагонить страху на наших голів місцевих осередків у тих маргінальних округах.

Цього разу Емма не вагалася.

– Коли мені починати?

– Завтра вранці, о десятій, у Центральному офісі, – відповіла лідерка опозиції.

* * *

– Ви хотіли бачити мене, пані голово.

– Хотіла, тож одразу ж перейдімо до справи, – сказала Емма ще до того, як Гендсу дали можливість присісти. – Я отримала кілька скарг від медсестер на вашу неетичну поведінку.

– Кілька? – Гендс розслаблено опустився у крісло.

– Упродовж минулого року старша медсестра збирала докази, і вона попросила мене розпочати офіційне розслідування.

– Прошу дуже, – не злякався Гендс. – Ви нічого не знайдете, нічого не зміниться, й мене повністю виправдають.

– Нічого не зміниться? Невдалий набір слів, могла б я подумати, докторе Гендс, якщо, звісно…

– Ще одне слово, леді Кліфтон, і я доручу своїм адвокатам розпочати справу про наклеп.

– Сумніваюся в цьому. Як і ви, я знаю, що свідків немає, і хоча я погоджуюся, що вас можуть вибілити від усіх звинувачень, усе ж маю намір переконатися, що ваша репутація буде знищена й ви ніколи більше не зможете знайти роботу в цій країні. Тож пропоную…

– Ви мені погрожуєте? Якщо ви це зробите, постраждає ваша репутація, її розірвуть на дрантя, як тільки виявиться, що розслідування було лише марною тратою часу та грошей. І це станеться саме тоді, коли Бристольський королівський шпиталь знову визнають кращою лікарнею року.

– Так, я вже про це думала, – погодилася Емма. – Раніше ваша впевненість трималася на тому, що це було ваше слово проти слова молодої медсестри. Але цього разу ви матимете справу не з переляканою юнкою, а з головою правління лікарні. І звісно, я готова ризикнути своєю репутацією проти вашої.

– Ви блефуєте, – не здавався лікар. – У вас лишилося менше року, і ви насправді не хотіли б, аби це було єдиним, що запам’яталося б про вас.

– Знову пальцем у небо, докторе Гендс. Коли я викрию вас у тому, в чому вас підозрюю, ваші колеги та шістнадцять медсестер, котрі надали письмові докази, – Емма постукала по пухкій теці на столі перед собою, що насправді було звітом геодезиста, – будуть лише дуже вдячні за моє втручання, хоча вам буде важко влаштуватися на роботу навіть у маленькій африканській державі.

Цього разу Гендс завагався перед тим, як озватися знову:

– Що ж, я також ризикну. Впевнений, що у вас недостатньо доказів для цієї справи.

Емма взяла слухавку, набрала номер й увімкнула гучний зв’язок. За мить вони обоє почули слово «редактор».

– Доброго ранку, Реґу. Це Емма Кліфтон.

– Хто з моїх репортерів щось накоїв, Еммо?

– Цього разу це не один із ваших репортерів. А один із моїх лікарів.

– Розкажіть мені більше.

– Я маю намір розпочати розслідування поведінки одного лікаря в шпиталі й подумала, що ви хотіли б про це почути, перш ніж ваші читачі дізнаються про цю історію.

– Дуже мило з вашого боку, Еммо. – Гендс несамовито замахав руками. – Але якщо ця історія має потрапити у свіжий випуск, слід негайно відправити до шпиталю репортера.

– У мене зустріч об одинадцятій, – сказала Емма, перевіряючи свій щоденник, – але я перетелефоную за кілька хвилин, якщо зможу її перенести.

Коли Емма поклала слухавку, вона помітила, як на чолі її відвідувача з’явилися намистинки поту.

– Якщо я маю скасувати свою зустріч із репортером «Бристоль інвнінґ ньюс», – промовила вона і ще раз постукала по теці, – то очікуватиму, що ви покинете це приміщення іще до полудня. Інакше рекомендую вам придбати свіжий випуск сьогодні, з якого ви дізнаєтеся достеменно, що саме я думаю про таких лікарів, як ви. Обов’язково залишайтесь біля свого телефону, оскільки відчуваю, що вони захочуть почути й вашу версію цієї історії.

Гендс невпевнено підвівся й без жодного слова вийшов із кімнати. Після того як двері зачинилися, Емма взяла слухавку й перенабрала номер, на який обіцяла перетелефонувати.

– Спасибі, – подякувала вона, коли в слухавці почувся чоловічий голос.

– Завжди радий, – відгукнувся Гаррі. – О котрій годині ти будеш удома на вечерю?

* * *

– Якщо ти наміряєшся провести наступний місяць у Лондоні, – зронив Гаррі, почувши новини від Емми, – де ж ти зупинишся?

– У Джайлза. Так я зможу пильно стежити за кожним його кроком.

– А він за твоїм. Але не вірю, що він погодиться на таку затишну маленьку угоду.

– А він не матиме вибору, – сказала Емма. – Ти, вочевидь, забув, що я власниця будинку № 23 на Сміт-сквер. Тож якщо хтось і шукатиме тимчасове житло, то це буде Джайлз, а не я.

Джайлз Беррінґтон
1979–1981

6

– Хочеш почути кепські новини? – запитав Джайлз, заходячи до кабінету Ґріффа Гаскінса і падаючи у крісло навпроти чоловіка, котрий закурював уже четверту цигарку протягом ранку.

– Тоні Бенна знайшли п’яним у борделі?

– Гірше. Моя сестра працюватиме на виборах на консерваторів.

Гріфф Гаскінс і собі упав у крісло і якийсь час мовчав.

– Грізний супротивник, – врешті-решт вичавив він із себе. – А як подумаю, що це я навчив її усього, що вона знає… І не в останню чергу, як треба боротися за мандат.

– А буде ще гірше. На час кампанії вона житиме зі мною на Сміт-сквер.

– Тоді викинь її на вулицю, – запропонував Ґріфф, і це прозвучало так, ніби він мав на увазі саме це.

– Не можу. Бо насправді власниця будинку – вона. Я завжди лише винаймав його.

Це заткнуло Ґріффу пельку на кілька хвилин, але він швидко оговтався:

– Тоді нам доведеться цим скористатися. Якщо Карін зможе дізнаватися щоранку її порядок денний, ми завжди на крок випереджатимемо її.

– Класна ідея, – визнав Джайлз, – за винятком того, що я не можу бути певним, на чиєму боці моя дружина.

– Тоді викинь на вулицю її.

– Не думаю, що це додасть мені голосів жінок.

– Тоді доведеться покладатися на Маркгема. Попроси його підслуховувати її телефонні дзвінки, відкривай її пошту, якщо потрібно.

– Маркгем голосує за консерваторів. Завжди.

– У вашому домі є хоча б хтось, хто підтримує Лейбористську партію?

– Сильвіна, наша прибиральниця. Але вона не дуже добре тямить в англійській, і я не впевнений, що вона має право голосу.

– Тоді мусиш тримати очі та вуха відкритими, бо я хочу знати все, що робить твоя сестра щохвилини кожного дня. На які виборчі округи націлена, які провідні торі будуть відвідувати ці виборчі округи й усе інше, що тільки можна буде дізнатися.

– Вона також намагатиметься дізнатися, що задумав я, – поскаржився Джайлз.

– Тоді будемо годувати її дезінформацією.

– Вона розкусить мене вже на другий день.

– Можливо, але не забувай, що в тебе набагато більше досвіду, ніж у неї, якщо йдеться про вибори. Вона хутко вчитиметься і покладатиметься на мого відповідника.

– Ти його знаєш?

– Джон Лейсі, – сказав Ґріфф. – Знаю його краще за власного брата. Я грав Каїна його Авеля більше тридцяти років.

Він загасив цигарку й запалив наступну.

– Вперше я зустрівся з Лейсі 1945 року, Еттлі опонував «бульдогу» Черчиллю, і з того часу він облизує рани, як ротвейлер.

– Тоді візьмемо Клема Еттлі для натхнення і зробимо те, що він зробив із Черчиллем.

– Тоді, ймовірно, це будуть його останні вибори, – зауважив Ґріфф, наче розмовляв сам із собою.

– І наші теж, – сказав Джайлз, – якщо програємо.

* * *

– Якщо ви живете в одному будинку з вашим братом, – сказав Лейсі, – то варто цим скористатися.

Емма поглянула через стіл на керівника виборчої кампанії й відчула, що швидко дізнається про його спосіб мислення. Лейсі мав зріст близько п’яти футів і семи дюймів, і хоча він зроду-віку не займався ніяким спортом, окрім виборчих перегонів від Лейбористської партії, на ньому не було ні грама зайвої ваги. Добродій, котрий вважав сон розкішшю, яку він не міг собі дозволити, не вірив в обідні перерви, ніколи не курив і не пиячив і лише визнавав можливість поклонитися в неділю вранці єдиній істоті, яку вважав важливішою за свого лідера. Рідке сиве волосся робило його старішим, ніж він був насправді, а пронизливі блакитні очі не припиняли стежити за вами.

– Що ви маєте на увазі? – не зрозуміла Емма.

– Як тільки ваш брат вийде з дому вранці, я маю знати, які округи він планує відвідати та яких досвідчених політиків-лейбористів супроводжуватиме, щоб працівники нашого штабу вже могли їх чекати, коли ті вийдуть із потяга.

– Це доволі підступно, чи не так?

– Будьте певні, леді Кліфтон…

– Мене звуть Емма.

– Еммо. Ми намагаємося виграти не змагання з перепічки на вашому місцевому сільському святі, а загальні вибори. Ще вищими ставки бути просто не можуть. Необхідно розглядати кожного соціаліста як ворога, бо це тотальна війна. Наша робота – переконатися, що через чотири тижні нікого з них не оберуть, зокрема й вашого брата.

– Мені знадобиться трохи часу, щоб звикнути до цього.

– У вас є двадцять чотири години, щоб усе осягнути. І ніколи не забувайте: ваш брат найкращий, а Ґріфф Гаскінс – найгірший, що робить їх надзвичайно грізним тандемом.

– І з чого мені починати?

Лейсі підвівся з-за столу й підійшов до великої таблиці, що висіла на стіні.

– Це шістдесят два суперечливих округи, в яких ми маємо виграти, якщо сподіваємося сформувати наступний уряд, – сказав він іще до того, як Емма підійшла ближче. – У кожному з них потрібна перевага хоча б у чотири відсотки, щоб змінити ситуацію. Бо якщо обидві провідні партії отримають по тридцять одному мандату із цих місць, – він постукав по діаграмі, – парламент опиниться у підвішеному стані. Якщо хтось із них зможе отримати десять мандатів, у парламенті вони матимуть двадцять голосів. Ось якою важливою є наша праця.

– А як щодо інших шестисот місць?

– Більшість із них уже визначені задовго до того, як відкриють урни для голосування. Нас цікавлять лише місця, де підраховують голоси, а не констатують їх. Звісно, буде один-два сюрпризи, вони завжди трапляються, але ми не маємо часу з’ясувати, якими саме вони будуть. Наша робота – зосередитися на шістдесяти двох округах, що іще вагаються, і спробувати забезпечити, щоб кожен із них мав свого депутата парламенту від консерваторів.

Емма уважніше придивлялася до довгого переліку місць, починаючи з найвіддаленішого, Бесілдона, з перевагою у двадцять два голоси на користь лейбористів, де виникала потреба здобути всього одну десяту відсотка.

– Якщо ми не зможемо виграти ці вибори, – зауважив Лейсі, – доведеться терпіти ще п’ять років лейбористського правління.

Його палець опустився в нижню частину діаграми:

– А в Ґрейвзенді знадобиться аж чотири цілих та одна десята відсотка. Якби досягнути переваги по всій країні, це гарантувало б консерваторам перевагу в тридцять мандатів.

– А що означають сім квадратиків поряд із кожним виборчим округом?

– Слід кожен із них заповнити до дня виборів.

Емма вивчала назви: кандидат, обов’язкова перевага, агент, голова, керівники, прийнятий округ, ПЗВ.

– Є три округи, на яких досі немає кандидата, – помітила Емма, недовірливо вивчаючи таблицю.

– Вони їх отримають іще до кінця цього тижня, інакше доведеться здати їх лейбористам, і ми не збираємося такого допускати.

– Але що, коли ми не зможемо знайти годящого кандидата за такий короткий термін?

– Ми обов’язково когось знайдемо, – запевнив Лейсі, – навіть якщо це якийсь сільський ідіот, і з нашого боку в парламенті вже сидять один-двоє таких, дехто з них – у безпечних місцях.

Емма засміялася, коли її погляд зупинився на заголовку «Прийнятний округ».

– Забезпечений мандат поруч із сусіднім виборчим округом, що вагається, – пояснив Лейсі. – Йому потрібна допомога досвідченого агента, менеджера, навіть гроші, коли це потрібно. У нас є резервний фонд із достатньою кількістю грошей, щоб миттєво забезпечити будь-яке місце в країні десятьма тисячами фунтів стерлінґів.

– Авжеж, я про це дізналася під час минулих виборів, коли працювала у Вест Кантрі, – сказала Емма. – Але я виявила, що деякі округи співпрацюють краще за інших.

– І переконаєтесь, що те саме відбувається по всій країні. Голови місцевих осередків, котрі вважають, що знають, як вести кампанію краще за нас, скарбники, котрі воліють швидше програти вибори, ніж розлучитися з пенні, що лежить на поточному рахунку, депутати парламенту, котрі стверджують, що можуть втратити свої місця, навіть якщо у них буде перевага у двадцять тисяч голосів. Щоразу, коли виникатимуть подібні клопоти, саме вам доведеться телефонувати голові округу та вправляти йому мізки. Не в останню чергу тому, що вони не ігноруватимуть агента, навіть високого ранґу, особливо тому, що всі знають про ваш вплив на Неньку.

– Неньку?

– Даруйте, – вибачився Лейсі. – Це агентурний псевдонім нашої керівниці.

Емма посміхнулася.

– А що таке ПЗВ? – запитала вона, зупинивши палець на нижньому рядку.

– Пенсіонери за віком, – пояснив Лейсі, – хоча вони цілком можуть вирішити, хто переможе на виборах, оскільки, якщо припустити, що вони зможуть взяти участь у них, то, найімовірніше, проголосують. І навіть якщо вони не можуть ходити, ми надамо їм автівку та водія, щоб відвезти їх до найближчої дільниці. Коли я був молодим агентом, то навіть допомагав одному виборцю дістатися на виборчу дільницю на ношах. І лише коли я приніс його додому, він зізнався, що голосував за лейбористів.

Емма намагалася зберегти серйозність.

– Ну, – нарешті здався Лейсі, – ПЗВ насправді означає проблеми з врахуванням, таких буде по кілька щодня. Але я спробую забезпечити, щоб ви мали справу лише з реально складними, бо більшу частину часу ви будете в дорозі, поки я працюватиму тут у штабі.

– А є якісь гарні новини? – поцікавилася Емма, продовжуючи вивчати діаграму.

– Є. Ви можете не сумніватися, що наші опоненти зіштовхуються з такими самими клопотами, як і ми, й дякуйте Богові, що у нас немає поля з позначкою «Профспілки».

Лейсі звернувся до своєї підопічної:

– Мені кажуть, що ви добре знайомі з методами Ґріффа Гаскінса, правиці вашого брата. Я знаю його вже багато років, хоча насправді не знаю взагалі, то як він любить працювати?

– Абсолютно безжально. Не вірить нікому на слово, працює, як скажений, і вважає всіх торі породженням пекла.

– Але ми обоє знаємо, що у нього є одна велика слабкість.

– Це правда, – сказала Емма, – але він ніколи не пиячить під час передвиборчої кампанії. Насправді він не висмокче жодної краплі, доки не порахують останній голос в останньому окрузі, а вже тоді, вигравши чи програвши, напивається як чіп.

* * *

– Бачу, що останнє опитування громадської думки дає лейбористам два відсотки переваги, – зауважила Карін, відводячи погляд від своєї газети.

– Не треба політики за сніданком, будь ласка, – благав Джайлз. – І, звісно, ні слова, поки Емма тут.

Карін посміхнулася через стіл своїй зовиці.

– Ти помітив, що твоя колишня дружина знову повернулася на перші шпальти? – запитала Емма.

– Що вона зробила цього разу?

– Схоже, леді Вірджинія забирає Фредді з престижної початкової школи у Шотландії. Вільям Гікі натякає, що причиною знову став брак грошей.

– Я ніколи не думав, що ти читаєш «Експрес», – насміхався Джайлз.

– Сімдесят три відсотки його читачів підтримують Марґарет Тетчер, – парирувала Емма, – саме тому я не витрачаю часу на «Міррор».

Коли задзеленчав телефон, Джайлз миттю покинув стіл і, не звертаючи уваги на телефон на серванті, пішов у коридор, щільно зачинивши за собою двері.

– Куди він вирушає сьогодні? – прошепотіла Емма.

– Ставлю на п’ятий, – відповіла Карін, – хоча охоче повідомлю, що водій везе його на Педдінґтон.

– Редінґ – три і сім десятих відсотка, Бат – два і дев’ять десятих відсотка, Бристольські доки – один і шість десятих відсотка, Ексетер – два і сім десятих відсотка і Труро…

– Це не може бути Труро, – заперечила Карін. – Сьогодні ввечері у нього зустріч у Будинку транспорту, тож він не зміг би повернутися вчасно.

Вона взяла паузу, коли до кімнати зайшов Маркгем зі свіжою порцією кави.

– З ким розмовляв мій брат по телефону? – невимушено запитала Емма.

– З паном Деннісом Гілі.

– А, так, і вони збираються?..

– До Рідінґа, міледі, – закінчив мажордом, наливаючи Еммі філіжанку кави.

– З вас би вийшов чудовий шпигун, – похвалила Емма.

– Спасибі, міледі, – відгукнувся Маркгем перед тим, як зібрати тарілки й вийти з кімнати.

– Звідки ти знаєш, що він уже не шпигує? – прошепотіла Карін.

7

Якби хтось попросив Емму пояснити, що сталося упродовж наступних двадцяти восьми днів, вона описала б їх як одну довгу маячню. Дні, які починалися з того, що вона стрибала в автівку о шостій годині ранку, мчала стрімко, поки не засинала, здебільшого у порожньому вагоні потяга або в задній частині салону літака, близько першої години ночі.

Джайлз працював приблизно в такому ж режимі: ті самі види транспорту, ті самі години праці, хоча й різні округи. Настільки різні, що вони не могли постійно підглядати одне за одним, і їхні шляхи рідко перетиналися.

Соціологічні опитування послідовно давали Лейбористській партії перевагу в кілька балів, тож Джон Лейсі попередив Емму, що упродовж останнього тижня будь-якої виборчої кампанії електорат зазвичай підтримує уряд і владу. Емма цього не відчувала, коли виходила на вуличну агітацію, але їй було цікаво, чи виборці були просто ввічливими, коли помічали її блакитну розетку, а вона в той час питала, чи будуть вони голосувати за консерваторів. Щоразу, коли пані Тетчер відвідувала край і у неї питали думку про соціологічні опитування, вона завжди відповідала: «Липові опитування призначені для несерйозних людей. А третього травня голосуватимуть лише реальні люди».

Попри те, що вона та пані Тетчер спілкувалися лише один-єдиний раз протягом усієї двадцятивосьмиденної кампанії, Емма дійшла висновку, що лідерка її партії або дуже досвідчена акторка, або й справді вірить, що консерватори переможуть.

– Є два фактори, які жодні опитування не можуть врахувати, – сказала вона Еммі. – Скільки людей не бажають визнати, що проголосують за жінку-прем’єр-міністра, і скільки дружин не кажуть своїм чоловікам, що вперше голосуватимуть за консерваторів.

* * *

Останнього дня кампанії і Джайлз, і Емма були в Бристольських доках, а коли годинник вдарив десяту годину вечора й віддали останній голос, вони не почувалися достатньо впевненими, щоб передбачити остаточний результат. Обоє поквапилися повернутися назад до Лондона потягом, але в різних вагонах.

Джон Лейсі повідомив Еммі, що керівництво обох партій збереться у виборчих штабах – Центральному офісі консерваторів і Будинку транспорту лейбористів, політичних осередках, насаджених у різних куточках Сміт-сквер, де всі чекатимуть результатів голосування.

– До другої години ночі, – коротко поінформував її Лейсі, – вже визначиться тенденція, і ми, мабуть, уже знатимемо, хто формуватиме наступний уряд. До четвертої ранку в одній будівлі ще палатимуть вогні й святкування триватиме до світанку.

– А в іншій? – запитала Емма.

– Світильники почнуть гаснути близько третьої, коли переможені подадуться додому і зважуватимуть, кого звинувачувати, готуючись до опозиції.

– І яким, на вашу думку, буде результат? – поцікавилася Емма в головного агента напередодні опитування.

– Прогнози дають пройдисвіти та букмекери, – заперечив Лейсі. – Але яким би не був результат, – додав він, – працювати з Бристольською Боудікою⁷ – висока честь.

Коли потяг дістався до Педдінґтона, Емма вистрибнула й схопила перше ж таксі. Повернувшись на Сміт-сквер, вона з полегшенням виявила, що Джайлза ще немає, але її чекав Гаррі. Вона хутко прийняла душ і перевдягнулася, перш ніж вони вдвох перебралися на інший бік площі.

Жінка була здивована тим, як багато людей її впізнавали. Деякі навіть аплодували, коли вона проходила повз них, а решта споглядали на неї у похмурому мовчанні. Потім посипалися привітання, Емма обернулася й побачила, як із автівки виходить її брат і махає рукою прихильникам своєї партії, перш ніж зникнути в Будинку транспорту.

Емма знову зайшла до обійстя, з яким вона дуже добре ознайомилася упродовж останнього місяця, і її зустріли там кілька провідних партійних діячів, із котрими вона контактувала під час виборчої кампанії. Люди обліпили телевізори у кожній кімнаті, прихильники, партійці та працівники Центрального офісу чекали перших результатів. Жодного політика серед них не було. Усі вони повернулися до своїх округів і чекали на звістку, чи й досі залишаються депутатами парламенту.

Результати в окрузі «Кройдон-централ» оголосили о першій двадцять три ночі, консерватори отримали на один і вісім десятих відсотка більше. Пролунали лише стримані ура, позаяк усі знали, що ніхто в парламенті вже не матиме переваги, а Джим Келлеґен буде змушений повернутися до палацу, де запитають, чи він спроможний сформувати уряд.

О першій сорок три ранку вигуки стали гучнішими, коли консерватори захопили Бесілдон, який на графіку Емми позначили як перевагу консерваторів у майже тридцять мандатів. Після цього результати почали надходити регулярно й швидко, зокрема й повторний перерахунок голосів у Бристольських доках.

На той час, коли пані Тетчер виїхала зі свого округу у Фінчлі одразу ж після третьої години ранку, у Будинку транспорту світло вже згасло. Коли ж вона увійшла до Центрального офісу, скептики раптово перетворилися на її прихильників, а старі прихильники з нетерпінням чекали, коли приєднаються до першої її адміністрації.

Лідерка опозиції зупинилася на півдорозі до сходів і виголосила коротку подяку. Емму зворушило те, що її ім’я було серед згаданих у промові. Потиснувши кілька простягнутих рук, пані Тетчер вийшла з будівлі за кілька хвилин, пояснивши, що її чекає напружений день. Емма замислилася, чи та взагалі ляже спати.

Трохи після четвертої ранку Емма востаннє зайшла до кабінету Джона Лейсі, щоб виявити, що той стоїть біля таблиці й заповнює останні результати.

– Який ваш прогноз? – запитала вона, оглядаючи море блакитних квадратиків.

– Виглядає, що матимемо більшість із перевагою в сорок мандатів, – відповів Лейсі. – Цього більш ніж достатньо, щоб керувати країною у найближчі п’ять років.

– А наші шістдесят два округи, що вагаються? – поцікавилася Емма.

– Ми виграли в усіх, окрім трьох, але вже втретє перераховують голоси у Бристольських доках, тому, може, ми дістанемо лише два.

– Гадаю, ми можемо дозволити Джайлзу залишити собі один, – прошепотіла Емма.

– Я завжди знав, що ви прихована мучениця, – зауважив Лейсі.

Емма подумала про свого брата й про те, як той зараз почувається.

– На добраніч, Джоне, – попрощалася вона. – І дякую за все. До зустрічі за п’ять років, – додала Емма й, покинувши будівлю, покрокувала до свого будинку на іншому боці площі, де планувала повернутися в реальний світ.

* * *

За кілька годин Емма прокинулася й виявила Гаррі, який сидів збоку на ліжку, тримаючи в руках горнятко з чаєм.

– Поснідаєш із нами, кохана, тепер, коли вже зробила свою справу?

Жінка позіхнула й потягнулася.

– Непогана ідея, Гаррі Кліфтон, бо настав уже час повертатися до праці.

– Який план на сьогодні?

– Маю повернутися до Бристоля. Треба зустрітися з новопризначеним керівником лікарні о третій дня, щоб обговорити з ним пріоритети на наступний рік.