Kitabı oku: «Довідник поліцейського», sayfa 2

Yazı tipi:

3. НАДАННЯ НЕВІДКЛАДНОЇ ДОМЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

3.1. Ознаки клінічної та біологічної смерті

Біологічна смерть – це незворотне припинення життєдіяльності організму, яке настає після клінічної смерті.

Клінічна смерть – це такий стан організму, який виникає протягом декількох (3 – 5) хвилин після зупинки дихання та кровообігу, коли зникають всі зовнішні прояви життєдіяльності. У цьому стані зовнішніх признаків смерті організму (відсутність серцевих скорочень, самостійного дихання, рефлексів на зовнішні дії) зберігається потенційна можливість відновлення його життєвих функцій за допомогою методики реанімації.

3.2. Підтримка життєдіяльності дорослої людини (Алгоритм АВС)

Це комплекс реанімаційних дій, які сприяють насиченню киснем життєво важливих органів (мозку, серця).

Підтримка життєво важливих функцій для запобігання біологічної смерті постраждалого до прибуття медичних працівників.

3.2.1. Серцево-легенева реанімація (СЛР)

СЛР включає в себе всі елементи реанімації без обладнання, зроблені однією або декількома особами, що надають першу допомогу постраждалим із зупинкою дихання та серця.

Елементи СЛР:

– власна безпека;

– первинна оцінка;

– (А) забезпечення прохідності дихальних шляхів;

– (В) перевірка дихання;

– (С) компресія грудної клітки. Вентиляція дихальних шляхів.

Власна безпека (ризики рятувальника):

– оцінка безпеки місця події;

– оцінка безпеки при наданні допомоги;

– уникнення зовнішніх небезпек;

– транспорт, електрика, газ, вода;

– туберкульоз, гепатит В або С. Вважати всіх постраждалих потенційно хворими на гепатити та ВІЛ.

Оцінка стану постраждалого

Запитати: «Ви в порядку?», при відсутності відповіді потрусити за плечі (а).

Якщо постраждалий реагує, продовжити його оцінку.

Якщо постраждалий не реагує:

– гукайте на допомогу;

– покладіть постраждалого на спину;

– (А) відкрийте дихальні шляхи;

– гіперекстензія голови, піднімаючи щелепу (б).

При підозрі на ушкодження шийного відділу хребта:

– висунути щелепу (в):

– звільніть ротову порожнину та дихальні шляхи від сторонніх тіл;

– (В) перевірте дихання (бачу, чую, відчуваю);

– слідкуйте за рухами грудної клітки;

– прислухайтеся до дихання;

– відчуйте подих щокою.

За 10 секунд має бути 2 – 3 подихи.

Якщо постраждалий дихає нормально:

– покладіть постраждалого в стабільне бокове положення;

– викличіть спеціалізований екіпаж за телефоном 103;

– перевертайте постраждалого кожні 2 – 3 хв.

Якщо постраждалий не дихає:

– зверніться по кваліфіковану допомогу за телефоном 103;

– (С) встановіть руки посередині грудної клітки;

– компресія грудної клітки. Вентиляція дихальних шляхів.

Реанімація має буде ПРИЗУПИНЕНА в разі появи таких ознак життя:

– кашель;

– спонтанність рухів;

– блювота;

– мимовільне відкривання очей.

СЛР ЗУПИНЯЄТЬСЯ в наступних ситуаціях:

– прибуває кваліфікована допомога і бере на себе реанімацію;

– під час реанімації постраждалий почав дихати;

– рятувальник фізично виснажений.

СЛР двома рятувальниками:

– один рятувальник з лівого боку постраждалого;

– другий рятувальник з правого боку постраждалого;

– зміни можуть бути виконані кожні 2 хвилини;

– кожен рятувальник залишається на своєму місці;

– змінюється тільки дія, яку робив попередній рятувальник.

Коли рятувальник не бажає робити вентиляцію «рот в рот» (з етичних причин), мають бути застосовані безперервні компресійні рухи із частотою не менше 100 / хв.

3.3. Домедична допомога в разі кровотеч

Кровотеча – це витік крові із кровоносних судин через одне або декілька порушень їхньої цілісності.

У залежності від типу поранення судин кровотеча може бути:

– артеріальна – кров яскраво-червоного кольору, добре насичена киснем (інтенсивне витікання з ритмічною синхронністю серцебиття);

– венозна – кров темно-червоного кольору (менше кисню, більше СО₂), не пульсуючий постійний тиск (менш інтенсивний витік);

– капілярна – дифузна кровотеча, пошкодження невеликих судин з неінтенсивним витіканням (припиняється самостійно).

Стосовно зовнішнього середовища кровотеча може бути:

– зовнішня – безперервний потік крові через шкіру (відкрита рана);

– внутрішня – кров скупчується в одній з порожнин тіла або тканинах;

– кровотечі з порожнин – характеризуються внутрішньою кровотечею, з подальшим видаленням крові з порожнини (ніс, анус, вухо та ін.)

За чисельністю втрати крові кровотеча може бути:

– мала – обсяг крововтрати до 500 мл;

– середня – втрата крові 500 – 1000 мл – збудження, запаморочення стоячи;

– велика – втрата крові 1000 – 1500 мл – блідість, тахікардія, тахіпное, пітливість, холодні шкірні покриви, низький кров’яний тиск, прискорене дихання;

– критична втрата крові більше 1500 – 2000 мл, АТ не вимірюється, непритомність постраждалого (геморагічний шок).

Гемостаз

Припинення кровотечі та відновлення нормального кровообігу

Цей процес може бути самостійним в разі невеликої кровотечі через втручання власних ресурсів організму, але часто потрібне зовнішнє втручання.

Гемостаз може бути тимчасовий та остаточний.

Тимчасовий гемостаз може бути досягнутий шляхом:

– прямого натиснення на рану;

– точкового натиснення;

– піднімання пошкодженої кінцівки.

Пряме натиснення на рану виконується стисненням рани стерильною пов’язкою.

Або без пов’язки – покласти на рану серветку, бинт, чисту носову хустинку.

Кровотеча може бути зупинена шляхом прямого натиснення. Для цього можна використовувати допоміжний предмет, наприклад пульт дистанційного керування.

Цей метод може бути тільки короткочасним.

Остаточний гемостаз досягається за рахунок постійного і повного зупинення кровотечі судин. В лікарні найбільш часто – за допомогою лігатурної нитки.

Застосування турнікета

Повне стиснення за допомогою джгутів

Використовується тільки в крайніх випадках і якщо кровотечу не можливо контролювати за допомогою інших методів (наприклад, при ампутації кінцівки)!

Важливо зупинити надмірну кровотечу без стиснення тканин.

Стиснення більше 2-х годин може призвести до дуже серйозних ускладнень, тому:

– завжди до турнікету прикріпляють записку, що супроводжує постраждалого, в якій зазначені його дані: ім’я та точний час застосування турнікета;

– кожні 30 хвилин треба послабляти трохи турнікет, щоб надходило кровопостачання до кінцівок;

– повне зняття турнікета тільки в лікарні.

Зупинка кровотечі за допомогою турнікета САТ

Турнікет САТ було розроблено для надання допомоги військовослужбовцям, однак, враховуючи його ефективність, зараз його використовують в цивільних умовах.

3.4. Домедична допомога в разі травм

3.4.1. Поранення грудної клітки

Ушкодження грудної клітки поділяють на закриті (забиття, здавлювання, перелом ребер) і відкриті (поранення). Поранення, в свою чергу, поділяють на проникаючі (супроводжуються порушенням цілісності плеври) та непроникні (без порушення цілісності плеври). Ушкодження грудної клітки можуть сполучатися з ушкодженням внутрішніх органів грудної порожнини – легень, серця.

При проникаючих пораненнях і розривах легень виникає пневмоторакс (надходження повітря в плевральну порожнину). При ушкодженні судин грудної стінки чи легень і кровотечі у плевральну порожнину виникає гемоторакс.

Види пневмотораксу:

– відкритий: повітря в момент вдоху заповнює плевральну порожнину, а в момент видиху виходить із неї;

– закритий (напружений): виникає при травмі грудної клітки, що супроводжується розривом легень або бронхів. До розриву легень найчастіше призводить зміщення уламків при переломі ребра чи різке напруження легень у ділянці коренів у момент удару. Через розрив легень або бронхів у плевральну порожнину потрапляє повітря, в результаті чого легеня стискається та тисне на центральні судини і серце.

Якщо при розриві трахеї чи бронхів повітря потрапляє в середостіння – розвивається емфізема середостіння.

– клапанний: повітря в момент вдоху надходить у плевральну порожнину, а при видиху через зсув тканин у рані та її закриття не виходить назовні. При цьому виникає напружений пневмоторакс, який призводить до здавлювання судин і серця.

Ознаки пневмотораксу:

– прискорене дихання;

– грудна клітка випинається з боку ураження, не бере участі в диханні;

– надування судин в області шиї;

– зміщення зони кадика в протилежну сторону від поранення.

Допомога при пневмотораксі:

– Використовується повітря – непроникний (оклюзивний) матеріал, який фіксується клейкими смужками з трьох сторін, четверта сторона залишається вільно відкритою, дозволяючи йому функціонувати як клапан.

У разі, коли є рани грудної клітки в місці проекції серця, висока імовірність його ушкодження. При потраплянні крові між листками перикарда (зовнішніх серцевих оболонок) спостерігається здавлювання серця (тампонада). При розвитку тампонади серця з’являється синювате забарвлення шкіри обличчя та шиї, пришвидшений слабкий пульс, зниження артеріального тиску.

Травми живота

Розрізняють закриті та відкриті травми живота. Серед закритих травм виділяють забиття черевної стінки та травми органів черевної порожнини й позачеревного простору (печінки, селезінки, підшлункової залози, нирок та ін.).

Ознаки травми живота:

– вимушене положення на спині чи на боці з підтягнутими до живота колінами, зміна положення призводить до посилення болю;

– обмеження дихальних рухів і напруження м’язів передньої черевної стінки;

– біль у животі постійного характеру (слід пам’ятати, що інтенсивність болю не залежить від тяжкості ушкодження внутрішніх органів);

– блювота;

– при внутрішній кровотечі – зниження артеріального тиску, блідість шкірних покривів;

– при приєднанні перитоніту – здуття живота;

– при ушкодженні нирок і сечовивідних шляхів – кров у сечі, затримка сечовиділення.

Проникне поранення живота поєднує наявність рани та перерахованих вище ознак.

3.4.2. Перша допомога при травмах живота

При проникних пораненнях живота з рани можуть випасти внутрішні органи, виникнути сильна кровотеча. При випаденні внутрішніх органів їх не можна вправляти в черевну порожнину. Рану варто закрити стерильною серветкою та закріпити її пластирем з чотирьох сторін. Постраждалому необхідно надати положення напівсидячи, покласти на спину чи на бік з напівзігнутими, підведеними до живота ногами. Постраждалому не можна давати пити – тільки змочити губи водою.

Проникаючі сторонні тіла видаляються тільки в операційній (передчасне видалення може викликати знекровлення, якщо стороннє тіло зачепило великі кровоносні судини).

Стороннє тіло фіксується за допомогою бинтів та пластиру, і в такому положенні постраждалого доправляють до лікарні.

Перша невідкладна домедична допомога в разі травм, що частіше зустрічаються

3.4.3. Вогнепальна рана

Деякі вогнепальні рани можна легко випустити з уваги, якщо не виконати ретельне і повне обстеження постраждалого. Більшість смертельних випадків – через вогнепальні поранення внутрішніх органів або пошкодження великих кровоносних судин;

Завжди шукати вихідний отвір!

Ознаки: біль, порушення цілісності шкіри, слизових оболонок, тканин і органів, кровотеча.

Перша невідкладна домедична допомога: зупинити кровотечу, накласти стерильну стискаючу пов’язку.

3.4.4. Поранення обличчя і шкіри голови

Обличчя і волосиста частина голови добре забезпечені судинами. Через це відносно невелика рана може супроводжуватися сильною кровотечею.

– Ви можете контролювати кровотечу шляхом прямого тиску на рану.

– Якщо кровотеча продовжується, спробуйте другий компрес, але не прибираючи першого.

– Після зупинки кровотечі застосовується пов’язка.

– Перев’язка здійснюється за допомогою бинтів. Характерні для даної частини тіла пов’язки називаються «шапки».

– Перев’язку починають з 2-х фіксуючих витків повз лоб над вухами і бровами, після чого послідовно вперед і назад, кілька разів, поки вона не покриє всю голову.

– Кінці бинтів фіксують.

3.4.5. Рани шиї

– застосовують прямий тиск для контролю кровотечі ран шиї;

– після того як кровотеча була зупинена, перев’язати шию.

3.4.6. Ніс, підборіддя, вуха

– Так звана «пращевидна» пов’язка. Використовуючи марлю 30 – 50 см, розрізати її на кінцях, розщепити до центральної частини, яка прикладається до рани, і перехрестити кінці пов’язки.

3.4.7. Переломи та їх іммобілізація

Тимчасова іммобілізація переломів полягає в уникненні ускладнень та запобіганні подальшому зміщенню уламків та травмуванні ними оточуючих тканин, які можуть бути викликані рухами.

– При іммобілізації в більшості випадків потрібно принаймні дві людини.

– Одна людина тримає нерухомо кінцівку, а друга забезпечує фіксування.

До і після фіксації перевірити капілярне наповнення!

Закритий перелом. Іммобілізація:

Іммобілізація може бути зроблена будь-яким конкретним типом шини або з використанням підручних матеріалів та повинна обов’язково включати мінімум два суглоби вище і нижче перелому.

Перш ніж фіксувати, треба зробити м’який безболісний рух вздовж осі кістки.

При відкритих переломах кінцівку іммобілізують в тому положенні, в якому перебував травмований, знеболювальний рух вздовж не робиться!

3.4.8. Травми плеча та передпліччя

Найчастіше це відбувається внаслідок непрямої травми, найбільш часто зустрічається одночасний перелом променевої та ліктьової кісток.

Щоб іммобілізувати кінцівку, використовують пов’язку «косинка» або пов’язку «ДЕЗО», яка фіксується до грудної клітки.

3.4.9. Перелом ключиці

– Переломи переважно зі зміщенням (непряма травма), ключиця зміщується всередину.

– Позиція, яка повинна бути зроблена для тимчасової іммобілізації постраждалого, – плечі відводять назад і піднімають вгору, згинаючи руку у ліктьовому суглобі, та фіксують пов’язкою «вісімка»).

3.4.10. Перелом ребер

Характерні ознаки:

– біль у місці, де є травма, яка стає сильнішою при вдиху, кашлі, під час руху. Внаслідок цього постраждалий дихає поверхнево.

Ускладнення внаслідок перелому ребер:

– пневмоторакс (скупчення повітря), підшкірна емфізема;

– гемоторакс (скупчення крові);

– перелом ребра зі зміщенням «Ребро затвор»;

– перелом в двох або більше місцях двох або більше ребер – «клапоть».

3.4.11. Травми тазових кісток

Переломи тазових кісток, як правило, ускладнені сильною кровотечею із ушкоджених кісток та великих кровоносних судин, які знаходяться на даному рівні.

Ці ушкодження виникають в результаті сильної механічної травми, наприклад, при автомобільній аварії, коли постраждалий не був зафіксований ременем безпеки. Коліно потрапляє на прилади панелі, удар передається вздовж стегна на кістки тазу.

При підозрі перелому кісток таза постраждалий має залишатись нерухомим, не дозволяйте йому рухатись, покладіть постраждалого на жорстку поверхню в положення лежачи на спині в так звану позу «жаби».

3.4.12. Перелом стегна

Перелом стегнової кістки може призвести до високого ризику кровотечі та геморагічного шоку.

– Може бути зроблена повна іммобілізація (вакуумний матрац), але найефективнішим способом знерухомити зламану стегнову кістку є використання тяги.

3.4.13. Травми коліна

– Завжди боляче, іммобілізація коліна виконується в положенні, в якому перебував постраждалий.

– Якщо ви знайшли постраждалого в лежачому положенні, можете використовувати будь-який варіант шинування.

– Якщо уражена кінцівка в зігнутому положенні – іммобілізувати за допомогою валика-подушки або ковдри, яка розташовується під коліном і фіксується за допомогою бинтів.

– Також можна прибинтувати уражену кінцівку до здорової еластичним або звичайним бинтом.

– Постраждалий має бути розташований на твердій поверхні.

Травми стопи

– Для фіксації гомілково-ступневого суглобу може використовуватися вакуумна або пневмошина.

– Іммобілізувати за допомогою валика, імпровізованої подушки.

– Накласти тугу пов’язку.

3.4.14. Вивих

Це зміщення нормальних анатомічних співвідношень в суглобі між опорною кісткою та суглобового ложа, часто з розривом або розтягненням зв’язок.

Допомога при вивихах така сама, як при переломах!

3.4.15. Травма шийного відділу хребта

У всіх випадках при болю в шиї передбачається можливість її травмування.

Завжди підозрювати травму шийного відділу при:

– дорожньо-транспортній пригоді;

– падінні з висоти;

– травмі на воді;

– електротравмі;

– вибуховій травмі;

– травми внаслідок бійки;

– повішенні.

Іммобілізація шиї на місці аварії має вирішальне значення для запобігання небезпечних травм, пов’язаних з ураженням шийного відділу хребта!

Іммобілізація шийного відділу хребта за допомогою шийного коміру

Заспокоїти та пояснити постраждалому, для чого це робиться.

Спочатку застосувати ручну фіксацію.

Рятувальник повинен тримати голову постраждалого, зафіксувати свої руки, сперши їх на землю або на сидіння автомобіля.

Оптимальне фіксування постраждалого забезпечується через чотири простих кроки:

1. виміряти шию постраждалого (враховуючи відстань між плечем і підборіддям);

2. відрегулювати і блокувати муфту;

3. відрегулювати підтримку підборіддя до обраного розміру;

4. заблокувати рухому частину, натиснувши на два утримуючі затискачі.

Якщо вам потрібен інший розмір, видаліть комір, щоб запобігти травмі, замініть розмір і застосуйте знову.

3.4.16. Травми хребта

У структурі травматизму спінальна травма (що означає наявність пошкодження хребта та спинного мозку) займає третє місце після травми трубчастих кісток, черепно-мозкової травми та складає до 2 – 3 % від усіх травм.

Ознаки ураження хребта:

– біль може з’являтися нижче травмованого місця, кінцівки втрачають чутливість або в них відчувається поколювання.

Порядок дій:

– постраждалого іммобілізують на жорстку поверхню, з підтримкою шиї і хребта в одній площині одночасно, щоб запобігти скручуванню або вигину;

– стежити за тим, щоб дихальні шляхи були відкритими, звести рухи до мінімуму.

Ці маніпуляції виконуються за допомогою дошки Spineboar, вакуумного матраца або звичайного жорсткого щита.

3.4.17. Травма голови

Цей вид травми завжди серйозний і небезпечний, оскільки може бути ускладнений ушкодженням головного мозку (струс, забій).

Основні ознаки:

– прояви сильної сонливості у людини;

– розвиток загальної слабкості;

– сильний головний біль;

– можлива різка втрата свідомості;

– поява необґрунтованого запаморочення;

– розвиток нудоти і навіть сильної блювоти;

– можлива амнезія (стан, який стирає з пам’яті людини ті події, які спровокували отримання самої травми, або події, що передували такій).

Перша допомога при черепно-мозковій травмі:

– постраждалого важливо укласти на спину, і при цьому повністю контролювати його стан (контроль свідомості та дихання);

– при відсутності свідомості постраждалого необхідно укласти в стабільне бокове положення;

– безпосередньо на відкриту рану слід накласти стерильну пов’язку.

3.5. Особливі ситуації. Інші невідкладні стани

3.5.1. Опіки

Опіки бувають викликані різними чинниками.

Термічний опік

Вплив за рахунок тепла – полум’я, високих температур рідини, нагрівання металу, перегрітої пари, розпечених твердих тіл.

Дії при термічних опіках:

– важливо швидке охолодження проточною водою (це стосується ситуацій, коли джерело опіку вже локалізовано);

– зняти одяг з постраждалого за умови, що він не прилип до шкіри (розрізати, щоб не пошкодити тканини шкіри);

– після роздягання постраждалого забезпечити захист від гіпотермії (за допомогою ізотермічної фольги).

Хімічні опіки

– Промислові кислоти: азотна, соляна, сірчана тощо.

– Лужні речовини: гідроксид натрію, калію, кальцію.

Дії при опіках, викликаних хімічними речовинами:

– промивання поверхні проточною водою в таких ситуаціях має бути більш тривалим, щоб впевненитися, що матеріал видалений та не залишилося ніяких слідів;

– глибина опіку прямо пропорційна часу контакту, концентрації речовини, властивості речовини.

Електричні опіки

Відбуваються через контакт з електричним провідником під напругою.

– При опіках, викликаних електрикою, важливим є від’єднати постраждалого від джерела живлення (або вимкнути джерело живлення).

– Завжди існує можливість пошкодження шийного відділу хребта (в зв’язку з механізмом дії).

Електричні опіки бувають на поверхні і в глибині тіла.

– Знайти точку входу і точку виходу електроенергії. Це важливо, оскільки вони надають інформацію про шлях струму по внутрішнім органам.

Небезпечні локації і опіки:

– опіки на ділянці шиї та обличчя небезпечні, тому що можуть супроводжуватися дихальними ускладненнями;

– всі опіки на ділянці верхніх повік, рук, області таза, місць згинання кінцівок, кільцеві ураження кінцівок;

– опіки, що перевищують більш ніж на 30 % площі тіла, незалежно від ступеня.

Оцінка ураження опіків постраждалого:

Для розрахунку площі опіку застосовують спосіб під назвою «правило 9 (Уоллеса)»

Класифікація ступенів

Залежно від площі руйнування тканини і глибини опіку визначають такі ступені опіків:

І ступінь опіків

– Бувають тільки в поверхневому шарі шкіри.

– Проявляються почервонінням, набряком, болем, ознобом.

– Тепловий опік – це сонячні опіки від довгого перебування під дією сонця. Триває 3 – 4 дні, після чого зменшується почервоніння, в подальшому замінюється коричневою пігментацією та відлущується.

– Не враховується при розрахунку площ опіку!

– Специфічне лікування (лікування протягом 7 днів).

ІІ ступінь опіків

– Являє собою везикули (пухирці), наповнені жовтуватою рідиною, що є виділенням плазми крові.

– Цей тип опіку викликається гарячими рідинами або розжареним металом, які контактували протягом короткого проміжку часу зі шкірою.

– Є найбільш болючими, тому що нервові закінчення знаходяться на цьому рівні.

– Лікування протягом 2 – 3 тижнів, якщо опік не інфікований.