Sadece LitRes`te okuyun

Kitap dosya olarak indirilemez ancak uygulamamız üzerinden veya online olarak web sitemizden okunabilir.

Kitabı oku: «Талан», sayfa 6

Yazı tipi:

В И Х I Д  IV

Квятковська i молодь.

"Сомнительна" молодь – юнаки перший, другий, третiй та iншi входять. Деякi убранi бiдно, а iншi в пенсне i в моноклях.

М о л о д ь. Вiтаємо наше нове сонечко!

Ш и к а р н и й  ю н а к. Привет тебе, приют желанный!

К в я т к о в с ь к а. Здрастуйте, здрастуйте! Ах, якi молодцi! Повиростали; вусики позначилися; очi зайнялися… З вами тепер страшно й шутковати…

П е р ш и й  ю н а к. То на вас страшно й глянути – так погарнiшали!

Д р у г и й  ю н а к. Якою квiткою пишною стали!

Ш и к а р н и й  ю н а к. Заманчивой грезою!

В с i. Вiтаємо!

К в я т к о в с ь к а. Спасибi, друзi! Ви мене засоромили. Хвала од таких щирих юнацьких душ… збурює кров… Спасибi! Тiльки навряд чи прийдеться покористуватись пiддержкою такої славної, щирої молодi: мене чи й випустять? Лучицька все гра…

В с i. А ми будемо голосно правити панi Квятковську!

П е р ш и й  ю н а к (тихо Квятковськiй). Аби контрамарки!

К в я т к о в с ь к а (йому тихо). Будуть! (Всiм). Вас не послухають: Лучицька над режисером панує, – вона тут сила… А нас, бiдних, затерли…

В с i. Ми за вас заступимось…

К в я т к о в с ь к а. Побачимо… I за слово спасибi! А Лучицька… бог з нею! (Зiтха). I мене заїда та й других…

Д р у г и й  ю н а к. Ми i Лучицьку осадимо.

Ш и к а р н и й  ю н а к. Мы и сегодня ей подчеркнем!

В с i. Ще й як!

К в я т к о в с ь к а. Побачимо, якi ви вiрнi раби! (Учувши легкий стук в боковi дверi, здригнула i встала). А тепер гайда! Анi пари з вуст!

В с i. Щасливо! Головами наложимо! (Вийшли).

В И Х I Д  V

Квятковська i Квiтка, згодом Маринка.

К в i т к а (входить i кладе на стiл бiнокль i рукавичку). Здрастуйте! Вона тут?

К в я т к о в с ь к а. Тут, тут… Як я рада вас бачити! Дайте надивитись на вас: так занудилась, так занудилась!

Квiтка мовчки тисне їй руку.

Та хiба друзi так вiтаються? Гай-гай! Ось як! (Обнiма i цiлує).

К в i т к а. Ой, ви не вкусите?

К в я т к о в с ь к а. Що ви?

К в i т к а. Тепер страшно… страшно… страшно! Тепер горлицi перевертаються в гадюк, тепер правда – мавпа, намазана мавпа з червоною покрасою… Ха-ха-ха! Бридота! Гидота! Ми її зараз побачимо! Ха-ха-ха! Весело! (Тре руки). Тiльки треба, знаєте… (Перемiняє тон). Тут стеля не впаде? Нi?

К в я т к о в с ь к а (збентежено). Нi, з якої б речi? Он якi мури!

К в i т к а. I мурам не вiрте!.. Славна у вас ця сукня… А що, як порветься i спаде? От будемо смiятись, а ви плакати… Правда, i я смiшний, правда?

К в я т к о в с ь к а. О нi, ви славнесенький, а не смiшний, – цяцяний!

К в i т к а. На афiшi нема одмiни? Я страшенно злякався…

К в я т к о в с ь к а. Чого? Що сталося?

К в i т к а. Могли спiзнитись… Ох, борони боже! Не спiзнились?

К в я т к о в с ь к а. Нi, нi… Як тiльки ви, друже мiй, змiнились! Голубчику, як я вам рада, як рада! Слабi були?

К в i т к а. Кажуть… голова болiла… я й постригся… I знаєте, для чого? (На вухо). Щоб не брехали, що у мене рiжки. Брехня, брехня! У мене тут чисто, а там (на серце) порожньо! (Оглядається). Вам можна хоч трiшечки вiрити?

К в я т к о в с ь к а. Можна, можна! Я вас так… З вашими листами i спала, їх до серця пригортала, колисала, як дитину, – замiсть вас, мого голуба…

К в i т к а. Не голуба, нi! Яструба, кондора, грифа! Я голубiв ненавиджу: дурна птиця, навiки дурна! Голубка по чужих кублах лiта, а вiн тiльки крутиться та гуде… Тпху, противний!

К в я т к о в с ь к а. Не всi голубки похожi на вашу: єсть такi, мiй соколе, що за милого самi себе вбивають… Тiльки на таких не вважа сокiл… Ох, я б моє серце покраяла для пана!

К в i т к а. Для мене? Для мене тiльки самого? Не вiрю!

К в я т к о в с ь к а. Присягаюсь, мiй рiднесенький!

К в i т к а. Не вiрю, не вiрю! Знов ошукання, знов зрада! А першi де? їх багато, багато?

К в я т к о в с ь к а. Нiкого не було; я ще… манесенька…

К в i т к а. Одна тiльки вiрна була… на цiлiм свiтi… та й та… Ми її побачимо?

К в я т к о в с ь к а. Побачимо… Та цур її й згадувати: таке золоте серце занехаяла! Я б iз пам'ятi її викинула, коли втекла i промiняла на не знать кого…

К в i т к а (хапа її за руку). Промiняла? Таки промiняла, то, правда? Ух, як весело, як весело! Слухайте, як серце б'ється. А знаєте чого?

К в я т к о в с ь к а. Не знаю, мiй друже!

К в i т к а. Помсти жде; радiє помстi! О, нема нiчого солодшого в свiтi за помсту… Такої втiхи нiхто й ворогу не придумає…

К в я т к о в с ь к а. А я б залишила… погребала б i помстою!.. Чи ви її, може, ще кохаєте?

К в i т к а (спалахнув). Ненавиджу, ненавиджу! От би як її пошматував на кавалки! (Рве рукавичку). Тiльки в мене од того голова ще болить i серце… Серце – воно теж дурне: все болить i ниє по тiй. А, коли б її побачити! (Дико). З ним побачити! (Б'є кулаком об стiл).

К в я т к о в с ь к а (злякано). Що ви? Заспокойтесь! Почують!.. Ходiм краще у ложу зi мною; ходiм, будемо дивитись…

К в i т к а. Ходiм, ходiм! А, моя єдина! Друже мiй, який я нещасний! (Стоїть нерухомо, болiсно).

К в я т к о в с ь к а. Ходiм, ходiм, серце! Ви й шляпу забули… (Подає йому). Ходiм, там хоч трохи розважитесь! (Уводить).

В И Х I Д  VI

Маринка i Жалiвницький.

М а р и н к а (веде за руку Жалiвницького). Серденько, я зараз пiдслухала, що клакери змовлялись шикать Марусi.

Ж а л i в н и ц ь к и й. Невже? Така пiдлiсть? I це Квятковська! I знайшлись такi гаспиди, щоб їй пiдслужитись!

М а р и н к а. Що тут робить? Борони боже, як Маруся почує: це ж уб'є її, – вона й без того слаба!

Ж а л i в н и ц ь к и й. Уб'є, уб'є!.. Сказать зараз Безродному: у його є багато прихильникiв з чесної молодi, вони спинять… Послать деяких наших… Я бiжу!.. (Побiг).

М а р и н к а. У мене душi нема… Одведи, мати божа!

В И Х I Д  VII

Маринка i Лучицька.

Л у ч и ц ь к а (входить). Тут Котенка нема?

М а р и н к а. Нi, тiльки я! Сiдайте тут, одпочиньте: ви сьогоднi надто блiдi…

Л у ч и ц ь к а (сiдає тяжко коло столу). Неможеться щось, моя квiточко; сили щодня никнуть та никнуть… Чую, що берега вже пустилась…

М а р и н к а. Рiднесенька! Голубонька! Полiчiться, одпочиньте! Ви ж не шануєте здоров'я свого: так грати, як ви, рвучи серце, точачи кров, надриваючи жили, i без вiдпочинку… Для чого ж то? Так же вас ненадовго стане!

Л у ч и ц ь к а. Просять, молять. Так лучше ж останнi сили оддати другим на користь, нiж не знать нащо їх берегти. Менi ж самiй, чим швидше їх витрачу, тим бiльше утiхи.

М а р и н к а. А для нас бiдних, що готовi життя своє за вас положити, невже i для нас не захочете поберегти свої сили?

Л у ч и ц ь к а. Ви – мої друзi. А хiба друг захоче нав'язать другу життя, коли воно дає йому однi муки? А я, Маринко, несу такi катування, такi… ах! I нема їм просвiтку, нема забуття од них на хвилину… I така нудьга, така туга, надто сьогоднi, що валить мене з нiг i хита, мов билину…

М а р и н к а. Чим же ви тужите, моя зiронько? По чiм? Чи по кiм?

Л у ч и ц ь к а (пригортається). Ох, дитино моя, кохана моя, тобi тiльки правду скажу: по ньому, все по ньому! Люблю я його, кохаю… I те кохання отрутою ввiйшло в мою кров, i палить серце, i точить силу… I нема способу збутись тiєї отрути! I знаєш, я й не хотiла б навiть її збутись: така мука i болiч – єдина менi на свiтi втiха й розвага… Не знаю, чи я вже такою рабою вродилась, чи я, як собака та, звикла до бiйки, а й за батогом менi скучно… I чим бiльше отут наболить, тим бiльше дарую i готова сама у його опрощення просити! Ах, яка я сама собi низька i яка я нещасна!

М а р и н к а. Господи! Та як же жалiти, кохати того, хто вигнав, хто таку публiку зробив?

Л у ч и ц ь к а. Бачиш, що можна: сили нема розлюбити! Вiн мене страшенно образив, приревнував, але хто ревнує, той кохає… Я нiчого не вiдаю, що з ним сталося, де вiн? Мучусь, катуюсь i чую, що й в моїм серцi росте та сама рвiя, за яку я його осудила… Це вкiнець мене сушить… Я навiть хотiла сьогоднi одпроситись: у мене передчуття якесь… Цiлий день отут болить… (Показує на груди).

М а р и н к а. Так не надривайте себе, – хай Квятковська гра. Я покличу Юрiя Савича чи Степана Iвановича…

Л у ч и ц ь к а. Нi, нi не можна: перший спектакль. (Налива стакан води i бачить на столi бiнокль. Бере, розгляда). Чий це? Стiй! Це знайомий бiнокль!

М а р и н к а. Може, Квятковської: вона тут була…

Л у ч и ц ь к а. Вона? А ще хто був?

М а р и н к а. Не бачила; її бачила, та й годi!

Л у ч и ц ь к а. Це не її бiнокль, це мужеський… Стiй, стiй! Це бiнокль мого Антося… його, його! Ось i ямочка… Я раз упустила… А! (Хапається за голову). Яким робом?! Се щось страшне!.. Ох, як мене кольнуло! (Хапається за груди).

М а р и н к а. Заспокойтесь, рiднесенька! Боже мiй! Що з вами? Випийте води! (Подає). Бога ради! Не тривожтесь… Як зблiдли!

Л у ч и ц ь к а. Вiн тут, тут! Ой!.. (Ламає руки). Маринко, рятуй мене! Вiн її коха! (Iстерично рида).

М а р и н к а. Марусю! Господи! Що ж менi робити? Хто там?

Л у ч и ц ь к а. Не треба!.. Не клич!.. Нащо їм? Все їдно… Хоч би разом… Вiн тут!

В И Х I Д  VIII

Тi ж i Безродний.

Б е з р о д н и й (вбiга). Що з Марiєю Iванiвною? Iстерика? (Маринцi). Сказали? Довiдалась?

М а р и н к а. Нi, тут друге: вона зовсiм слаба…

Б е з р о д н и й. Так доктора зараз… Я Котенку скажу… Вам грать не можна. (В дверях). Господи, зглянься!

М а р и н к а. Нема, нема його! То здалося, прибачилось…

Л у ч и ц ь к а. Ах, яка мука! (Витира очi). Коли б кiнець…

В И Х I Д  IX

Тi ж i Безродний, доктор, Котенко.

Д о к т о р (з пузирком). Що таке? Що з вами, моя панiйко? Нерви, знов розходилися нерви? (До Маринки). Потривожив хто? Збентежив?

М а р и н к а. Потривожились. (Метушиться, розтира, голову мочить i т. д).

Д о к т о р. Ай, нещастя! (Дає краплi). Випийте! Я ж просив, я ж благав нiчого не приймати до серця: спокiй i сон, сон i спокiй вам тiльки потрiбнi… А тут мало тiї сцени, яка вам в теперiшнiм станi – кат, а ви ще додаєте й свого! Ех, панове, не бережете ви її!

К о т е н к о (до Безродного). Що таке? Що скоїлось? Марусю, невже не будете грати? Погинув же я, погинув! Перший спектакль… все шкереберть пiде… Марусю, рятуйте!

Л у ч и ц ь к а. Я сама розумiю… Не вiльна тiльки в собi, Савичу… Я не жалiла нiколи для вас сил, ви знаєте…

К о т е н к о. Знаю, знаю, ви добра… у вас таке серце… Пожалiйте… перший спектакль… Все вiд його… Повний збiр… i одмiнить!

Б е з р о д н и й. Може, Квятковська?

К о т е н к о (сердито). Що Квятковська? Ще мiшається, торочить! Щоб скандал був! Публiка прийшла слухать Лучицьку… Ох, господи! Що ж менi чинити? Розор, розор! Нiчим буде нещасним хористам платити… А дiти мої, нещаснi дiти! (Утира очi).

Л у ч и ц ь к а. Заспокойтесь! Може ще… я зберу… останнi сили…

Д о к т о р. По-моєму, нi! Смертельна ризика… (Дає ще краплi).

М а р и н к а. Бога ради!

Б е з р о д н и й (лама руки). Доб'ють, доб'ють!

К о т е н к о. Може б, хоч так: у двох дiях з Богдана, а там – Квятковська… Щоб хоч побачила публiка… Я б водевiль перший дав… Одпочили б… Га? Марусю? Докторе! Рятуйте мене, рятуйте!

Л у ч и ц ь к а. Та менi трохи вже лучче… (Усмiхнулась).

Д о к т о р. Слабе ще серце! (Держить за пульс).

К о т е н к о. Слухайте, – даю третину збору на хор.

Л у ч и ц ь к а. А! Ви знаєте, чим мене закупити! Вони справдi страх як нуждаються… Надто при переїздi… Це їм велика пiдпомога! (Встає). Я граю. Менi легше… Тiльки не давайте водевiля, а зразу: зразу лiпше.

К о т е н к о (цiлує їй руки). Благодiйко моя! Зараз лечу! Безродний, дзвiнки! (Кричить у дверi). На сцену всi! Починаємо!

Дзвiнок.

Л у ч и ц ь к а (встає, хитається, спирається на доктора i на Маринку; доктор пожима плечима). Тут (на серце) цiле пекло, а я смiятись i жартувати йду!.. (Ледве руша).

Завiса хутко спада

Картина 2

Середина багатого намету. В убранствi сила дорогої зброї. Прямо – вхiдна припола.

Котенко (в ролi Богдана). Джура – на кону; Квiтка i Квятковська – в лiтери, [ложi] бельетажа, Юркович – в 4-му рядi крiсел. Голоси в амфiтеатрi i галереї.

К о т е н к о (сидить)

Схилились всi, менi пiд ноги впали…

Стою тепер на верховинi я,

Закон для всiх – моє владичне слово,

I от воно верта до мене знов

Мою зорю, украдену дружину…

Вина менi й бандуру, джуро!

Д жура

Ясновельможний гетьмане i пане!

Вмить,

К о т е н к о (випив вино, приграє на бандурi й спiва).

Ой, ширя орел, орел сизокрилий

Та попiд небесами;

Ой, лiта козак, козак запорожський

Степами, ярами.

Гей, розточились всюди козаченьки,

Полягає отава:

Гей, пропадайте, лихi ворiженьки, —

Наша сила i слава!

К в i т к а (не дуже, але вголос). Це не Жалiвницький?

К в я т к о в с ь к а. Нi, нi! Тихше, а то чути.

На кону з'являється Жалiвницький в ролi Тимка.

Ж а л i в н и ц ь к и й

Знов зрадниця вертається сюди?

К в i т к а. Це Жалiвницький!

К в я т к о в с ь к а. Цс-с!!

К в i т к а (дужче). А! Вiн падлюка!

К о т е н к о (на кону)

Так, правлю я украдене, моє!

Ж а л i в н и ц ь к и й

Вона сама втекла, по своїй волi…

К в i т к а. Ага! Сама, сама втекла!

К в я т к о в с ь к а (зупиня й одтяга в глибiнь ложi). Мовчiть.

Г о л о с и  з  а м ф i т е а т р у. Там п'янi!

Г а л ь о р к а. Тихо, тихо!

Ю р к о в и ч. Скандалiсти!

На кону збентеженi.

К о т е н к о (дужче, щоб зам'яти)

Не може буть!

Ж а л i в н и ц ь к и й

Я знаю, батьку, це:

Умовилась з Чаплiнським…

К о т е н к о

А! Гадюка!!

Менi цього ти перше не казав!..

Ж а л i в н и ц ь к и й

Не хтiв вразить… Вона мене умисне…

Нi в чiм не слiд дiймати вiри їй…

Дурманить все…

К о т е н к о

Але почiм ти знаєш?

Ж а л i в н и ц ь к и й

Упевнився цим серцем… Ох, не вiр

Нi пестощам, анi сльозам – одурить:

Пригорнеться, а нiж в руцi хова

I сонного зрадливо ним ударить…

Душа у неї чорна…

К в i т к а (вирвавшись вперед).

Як та нiч!

Квятковська бере його за руку i уводить вглибину.

К о т е н к о (скажено)

Ти щось таїш?

Ж а л i в н и ц ь к и й (побачивши, що ложа порожня, певнiше).

Не вiр, не вiр їй, батьку!

За пазуху гадюки не бери…

О, я б таких спiк на вогнi i попiл

Розвiяв би на вiтрi по степу,

Щоб не було й зарази…

К о т е н к о (хапа його за руку)

А-а! Тварюко!

Невже, невже?

Ж а л i в н и ц ь к и й

Одвiв мене господь…

К о т е н к о

Уб'ю, як пса!

Ж а л i в н и ц ь к и й

Я не боюся смертi —

Грiха не мав…

К о т е н к о

Але на батька йшов!

Ж а л i в н и ц ь к и й

Не вiдав я…

К о т е н к о

I гадина не знала?

Ж а л i в н и ц ь к и й

Вона, либонь, щоб очi одвести.

К о т е н к о

О, каторжнi!

Ж а л i в н и ц ь к и й

Я не виновен, батьку!

К о т е н к о

Клянись менi!

Ж а л i в н и ц ь к и й

Усiм, що є святе,

I матерi могилою сирою!

К о т е н к о

Готуйсь в похiд!

Ж а л i в н и ц ь к и й

Воля твоя.

К о т е н к о

Iди!

Жалiвницький виходить.

Тимко поклявсь… Його язик ще зроду

Не знав брехнi… Але вона, вона!

З отцем жила, iз сином залицялась,

А ворогу запродалась цiлком…

Ну, допадусь до вас обох i я!

Ох, проводи у пекло бучнi справлю!

На вугiллях пектиму день у день,

Мотатиму на мотовилах жили,

Собаками…

Д ж у р а

Жде панi й посланцi!

К о т е н к о

Впусти її, а посланцiв потому…

Джура виходить.

Через хвилину… через мить одну…

Побачу знов… зiрвату в мене квiтку…

О, як отут, в цих грудях, запекло!

Але здавись i здержся в гнiвi, серце,

Пометись гаразд, не похопись судом!

На кону з'являється Лучицька в ролi Єлени; на нiй французька сукня, накрита флером. В ложi Квiтка i Квятковська.

Л у ч и ц ь к а (входить хитаючись, скида флер i говорить утомно).

Мiй таточку, сподiваний, коханий!

Г о л о с и  з гальорки, амфiтеатру, крiсел.

Браво, браво, Лучицька!

Г а л ь о р к а. Ш-ш!! Тихо!

А м ф i т е а т р. Тихо! Ш-ш!! Ш-шI!

К р i с л а. Браво! Браво!

К в i т к а (вибiга на галас в ложу). Вона, вона! Як схудла!

К в я т к о в с ь к а (блага перелякано). Друже, ай, не гомонiть… я вийду!

К в i т к а (не при собi). Нi, не буду!

К о т е н к о

Подалi, геть! Вiд панi ляхом тхне

I щоки ще палають од цiлункiв.

Л у ч и ц ь к а

Я не виновна…

К о т е н к о

Силою б то взяв?

Л у ч и ц ь к а

О, гвалтом… Я… боролась до загину…

К в i т к а. Неправда!

К в я т к о в с ь к а. Цс-с! (Удержує його).

К о т е н к о

I обняла ляха

Зрадливою, продажною рукою?

Л у ч и ц ь к а

О боже! Нi! Яка страдниця я!

(Бiльше запалюючись).

Мене взяли як бранку до свiтлицi,

Сторожею обставили мене,

Щоб не могла на себе зняти руки…

О, скiльки слiз я нишком пролила

I скiльки мук пережила, мiй орле!

К о т е н к о

Подумаєш, як настраждалась, – страх!

На ласощах…

К в i т к а (голосно). Ха-ха-ха-ха! То мавпа з червоною покрасою! Ха-ха!

2-е  к р i с л о. Тихше!

Ю р к о в и ч. Скандал!

Г а л ь о р к а  й  а м ф i т е а т р. Отыщите пьяных! Ша!

В ложу входять капельдинер i полiцейський чиновник. Квятковська одводить i щось шепче йому.

Л у ч и ц ь к а (оглядається). Смiється хтось… знайомий голос… Боже!

С у ф л е р (вголос).

Аж десять днiв, аж десять…

Л у ч и ц ь к а (страшенно збентежена, але бажа ще побороти себе)

Днiв… невже?!

Аж десять днiв i рiски в рот не брала…

К о т е н к о

Не видко щось по панiї поста!

Л у ч и ц ь к а

Мене, слабу, без пам'ятi звiнчали…

К о т е н к о

Ну, й розговiлись, значить, зараз…

Л у ч и ц ь к а

Ох!..

Хоч пошануй мене, вельможний пане!

Нiхто менi там не подав руки…

Я день i нiч Богдана виглядала,

Щоб визволив нещасну iз тюрми…

К в i т к а (виривається, кричить). Брехня, брехня!

К в я т к о в с ь к а. На бога!

А м ф i т е а т р  i  к р i с л а. Тихо, тихо!

Л у ч и ц ь к а. Де? де? Вiн тут! (Озирається тривожно).

К о т е н к о (в кулiси). Спинить скандал.

Г а л ь о р к а. Ша, ша!

С у ф л е р (голосно).

Я думками тебе шукала!..

Л у ч и ц ь к а. Боже! То вiн… шукала… ним жила… (В ложу, з сльозами).

Я думками тебе шукала всюди,

Я серденьком з тобою лиш жила!

К о т е н к о

Може, з Тимком?

К в i т к а (скажено, не звертаючи на Квятковську уваги). Нi, нi! А з Жалiвницьким!.. Не вiр змiї!

Л у ч и ц ь к а. Ай, що се?

К в я т к о в с ь к а (показавшись Лучицькiй). Ха-ха-ха! (Вибiга).

Л у ч и ц ь к а (непритомно). Вона, вона там! З ним! Надi мною смiються, глузують… Ай, рятуйте!!

Разом

К о т е н к о (в кулiсу). Завiсу! (Потiм тiка).

Г о л о с и (за кулiси). Робочi! Де вони?!

Г а л ь о р к а. Лучицька! Ш-ш, ш-ш!!

А м ф i т е а т р. Лучицька, браво, браво!!

К р i с л а. Тише! Продолжайте!

К в i т к а. Вона мене дурила, дурила!!

В ложi показується полiцейський, начина тихо умовлять Квiтку.

Л у ч и ц ь к а (нервово, iстерично, а потiм несамовито). З нею! Укупi з нею?! Мало назнущались, так iще тут привселюдно зняти на посмiх, на публiку поставить? Це панський вчинок!.. Я довiрила вам свою душу, свою честь… А ви все потоптали ногами i вигнали мене з хати, як негiдь, як покидьку… Це панський вчинок! Ще з полюбовницею мене банiтувать прийшли! Ай, пане, та чи є ж що нижче, що пiдлiше на свiтi?! (Рве навiжено собi волосся, хапається рукою за горло, за серце).

В ложу знову приходять два служителi i разом з полiцейським беруть Квiтку.

К в i т к а (борючись, кричить). Сюди! Берiть її! Вона втекла до полюбовника! Зрадила, гадина! Вона висушила мiй мозок!

Його виводять.

Жалiвницький вибiга на сцену i пiддержує Лучицьку; вона б'ється на руках.

К р i с л а. Занавес, занавес!

Г о л о с и. Ш-ш, ш-ш, вон Лучицьку!

А м ф i т е а т р. Браво, браво!.. Вон ложу!

Ж а л i в н и ц ь к и й (з кону). Доктора!

Г о л о с и. Ш-ш, ш-ш! Вон Лучицьку! Продолжать! Квятковську!

Л у ч и ц ь к а (вирвавшись з рук Жалiвницького, на переднiй). Женiть!.. Сльози лила… Кров точила… для вашої втiхи!.. А тепер… плюйте на мене – для втiхи! Бийте – для смiху!.. Топчiть на регiт!… Хiба в актриси є серце, є честь?? Нема, нема!! Вона бездушна забавка, вона запроданка ваша! (Пада на руки Жалiвницького).

Завiса

Yaş sınırı:
12+
Litres'teki yayın tarihi:
30 ağustos 2016
Hacim:
90 s. 1 illüstrasyon
Telif hakkı:
Public Domain
Metin
Ortalama puan 4,3, 3 oylamaya göre
Metin
Ortalama puan 5, 1 oylamaya göre
Metin
Ortalama puan 5, 3 oylamaya göre
Metin
Ortalama puan 5, 3 oylamaya göre
Metin
Ortalama puan 5, 2 oylamaya göre
Metin
Ortalama puan 4, 1 oylamaya göre
Metin
Ortalama puan 0, 0 oylamaya göre
Metin
Ortalama puan 5, 1 oylamaya göre
Metin
Ortalama puan 5, 2 oylamaya göre