«Повія» kitabından alıntılar, sayfa 4

– О, гарно співаєш. Янгольський, кажуть, голосок, а чортова думка.

Ви до мене добрі, та й я собі не ворог!

– Ох, жде! – зітхнула Мар'я. – Чи так-то мене жде, як я, дурна, мучуся?

Та голова головою, а ви там усьому голова!

"Життя - вдача, бери від нього все, що дає воно; бери на час, знаючи що нема нічого на світі вічного; не шкодуй за тим, що обмина тебе; не давай зівка, коли воно само тобі дається до рук!"

- А мне какой-то нелюдим попался: все сидит в своей комнате.

- Что же он делает? - спросил Кныш.

- Пишет, читает.

- Дурак, видно!...

И почему не дано богом человеку жить так, как ему вздумается? Как ему хочется? Отчего всякий раз, когда он чувствует себя счастливым, откуда-то из-за спины или самой глубины сердца отзовется вдруг воспоминание и отравит его счастье?

Ворон ворону ока не виклює!

Життя — як те колесо котить: того униз несе, другого угору підіймає, щоб знову у землю втоптати...

Раз родився — раз і помирай!