«Повія» kitabından alıntılar, sayfa 5

Що за розкіш, що за приволля серед степу! Стихають болі пекучі, німіє туга самотня, тиха радість голубить душу, думки не думки, а якісь легкі почуття забавляють серце. Не чутно голосу людського, не примітне клопоту гіркого, а життя так і гра кругом тебе, так і б’є у свої страшенні забої. Чуєш, як воно проходить крізь тебе шелестом тихим трави, неугавним голосом коників, хававканням та підпадьомканням перепелиним… і все те якесь любе та миле, привітне та рідне… І себе почуваєш, що ти тільки мала, невеличка частина того всесвітнього життя, що так розвернулось кругом тебе і заводе голосну свою пісню… і ти почуєш, що говорить травина травині, про що сюрчить коник коникові, чого гукає перепел несамовито. То життя в йому говоре, то воно шелестить, і сюрчить, і гукає. І твоє серце зливається з тим гомоном-гуком і стиха кидається, озиваючись до його.

Перевиті журбою думки облягають голову, заносять кудись далеко, у ті радісні світа, у ті жадані сторони, які малює тільки одна думка і яких чоловікові довіку не доведеться бачити.

Коли на серці лежить важкий камінь, коли в душі темнота і тільки одні думки, як сичі, заводять свої страшні заводи, то і краса світова не збуде веселої споминки, не звеселить затуманених очей.

Що - гро­шi? По­ло­ва, на кот­ру ми здо­бу­ваємо пот­рiб­не для нас. Од­но­го тiльки на їх не до­бу­деш: чо­ло­вi­ка по ду­шi. Не май сто руб­лiв, а май сто дру­зiв! Так i я. Скiльки че­рез мої ру­ки пе­рей­шло уся­ко­го доб­ра? А де во­но? То­му да­ла, тiй ткну­ла. А в се­бе нi­чо­го не зос­та­ло­ся. Що бу­ло, все спли­ло. А от же жи­ву.

Що ті москалі лиха з слугою роблять!

І що там, у тому городі, доброго? Достатків більше, достатки кращі? У кого ж ті достатки, то й добре; а як бідному — то всюди погано, Та часом і при достатках лихо: як нема долі, немає талану, то й достатки не впокоять. Он хазяйка: і багата, а нудиться серед свого багатства... Воно як кому!

Холодна різдвяна ніч не припона молодечі, тільки заставляє швидше бігати.

Як можна другого судити, а про себе ніхто нічого не скаже.

Гріха боятимешся - голий ходитимеш. Що гріх, що не гріх, про те бог знає. Та коли ще він там розсуде - дожидайся.

П'ють вони наші сльози - хай же своїх покуштують!