Kitabı oku: «Ліричні пісні Давнього Єгипту», sayfa 2

5

 
Чи ж моє серденько не пристало щиро
        до твого кохання?
Я б тебе не кинув, хоч би дізнавав я
        щодень катування,
Хоч би мене гнали в Сірію киями,
         в Нубію різками,
Хоч би проганяли вгору канчуками,
         в доли колючками.
Я ж би не послухав нічиєї ради,
Зроду б я не зрікся любої відради!
 

6

 
Ой ляжу я долі посеред осади,
уже ж бо я хворий з тяжкої досади.
Ось ідуть одвідать сусіди зблизенька,
а помежи ними йде моя миленька.
Оступись, лікарю, хай мила лікує,
тільки мила знає, що мені бракує.
 

7

 
На хуторі в коханої моєї,
де серед двору є нова криниця,
відскочив засув, двері відчинились, —
я чую – милая моя гнівиться.
Що, якби я був тим рабом придверним
і то б на мене сердилась дівчина!
Якби почув той гнівний голосочок,
від страху я б зробився, мов дитина.
 

8

 
Мій хороший! Серце прагне
        господарити для тебе,
годувати, доглядати,
        забуваючи про себе.
Щоб моя рука спочила на руці твоїй!
 
 
Якби ж ти мені відмовив
          цілування-милування,
          говорило б серце потай,
          притлумляючи благання:
«Я самотнє серед ночі, зник величний мій!
Я тепера наче мертве, мов лежу в труні,
бо хіба ж не ти здоров’я і життя мені?…»
 
 
          А якби ти привернувся
         до мене близенько,
         «От, знайшлося любе щастя!» —
          мовило б серденько.