Kitabı oku: «Ліричні пісні Давнього Єгипту», sayfa 3

9

 
Кличе голос голубиний:
        «Світ осяйний та милий!
Ой куди б нам полинути?»
        Ні, голубоньку білий,
Ні, не клич, я ж тут, край нього,
        я його обіймаю,
Ми так любо розмовляєм,
        ми щасливі без краю!
Не розлучимось довіку,
        ручка ручку стискає,
Де хороше походити,
        він мене проводжає.
Між усіма дівоньками
        я найкраща на вроду,
Бо не журив мого серця
        мій коханий ще зроду.
 

10. Напис на стовпі

(Хвала царівні)

 
        Люба! Любе кохання її!
Люба! Любе кохання її перед всіми царями!
Люба! Любе кохання її перед всіми мужами!
        Мила вона перед всіми жінками!
        Люба в коханні царівна!
Ні з жінок, ні з дівчат щонайкраща не буде їй рівна!
В неї коси від темряви ночі темніші,
         від ягід тернових чорніші.
В неї зуби міцніші від зубців кремінних в серпочка,
а рукою прислонені груди – немов два квітчасті віночки…
 

Далі напис розбито.

11

Спів, що вибито в храмі нагробнім покійного царя Антефа, що стоїть там перед співцем з арфою [Сей спів (під таким заголовком) знайдено переписаним у кінці одного збірника ліричних пісень про кохання, що тут перекладені].

 
Єсть же то Доброго Владаря¹ наказ, хороша встанова,
щоб наше людськеє тіло зникало із часом минущим,
іншії ж речі величні тривали від літ предковічних.
Навіть боги², що колись панували, спочили в гробницях.
Люди, в шанобу заквітчані, розумом сяючі, й тії
в гробах поховані. Той, хто творив собі храми, —
де він тепер? Де поділись його всі діла?
Чув я слова Імготепа, слова Гордудуфа³,
тож-бо за тії слова прославляють їх так по всім світі, —
де ж тепер місто царів тих і що їм тепера належить?
Мури їх знищено, міст їх немов не бувало ніколи.
І вістовець не приходить од їх, щоб за їх розказати