Kitabı oku: «Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка», sayfa 4
Клімат і навколишнє середовище
Бруно Веккьо
Європейський клімат належить до кількох основних типів, особливо рослинний світ. Зокрема, тут описані певні можливості для людини, які надає навколишнє середовище, що більшою мірою стосуються традиційних занять у сільському господарстві.
Картина в цілому
Дослідження останніх трьох десятиліть продемонстрували, що європейський клімат міг суттєво змінюватися навіть за відносно короткий проміжок часу, тобто в межах однієї історичної епохи. Особливо це стосується XVІ ст., коли розпочалося відносне похолодання (бл. 1550–1880), назване «малим льодовиковим періодом». Однак насамперед слід наголосити, що цей період був неоднорідним за структурою, тобто поділявся на кілька підперіодів; по-друге, йдеться також про незначні температурні коливання, що, як правило, не перевищували середньої річної температури на один градус. Правдою, крім того, є те, що краще виражені сезонні коливання температури можуть бути використаними для отримання середнього результату та створення повної картини клімату; також тяжкі наслідки таких коливань для технічно нерозвинутих сільських угідь зафіксовані зазвичай саме в сучасній Європі.
Малий льодовиковий період
Слушним також є той факт, що в контексті загальної кліматично-екологічної бази Європи нам потрібно врахувати набагато більше чинників, ніж ці макроскопічні зміни континентального простору, які пояснюються різною широтою окремих регіонів європейських країн та їхніх позицій відносно великих континентальних та океанічних мас. Саме тому з наступного опису кліматично-екологічних регіонів Європи фізичний фон історії континенту може мати вигляд свого роду «нерухомої картини» (хоча, врешті-решт, вона не зовсім нерухома). Відповідно до цього, фізичний фон може бути застосовуваним і для наступних століть аж до перелому (також поступового в часі та нерівномірного у просторі) індустріальної революції.
Рослинний світ як ключ до опису європейського клімату та навколишнього середовища
Саме поняття клімату можна визначити як «атмосферне середовище, створене з ряду станів атмосфери в їх звичайній послідовності над певною місцевістю» (Максиміліан Сорре). Легко перевірити той факт, що клімат Європи зазнає істотних змін. Спільним елементом, котрий можна побачити серед цього різноманіття, є, напевне, несуттєве відхилення від середніх значень, яке – за винятком більш північно-східних та східних регіонів (Росія, Фінляндія) – зменшує ризик кліматичних катастроф (лютості клімату, посухи, повеней) відносно інших частин світу і, відповідно, ризику неврожаю і голоду.
Рослинний світ і культивування
Серед багатьох можливих класифікацій європейського клімату нас цікавлять саме ті, які багато уваги приділяють наслідкам, спричиненим екологічними відмінностями, з якими стикається населення Європи. Насамперед до них відносять відмінності, що стосуються рослинного світу, від якого великою мірою залежить життя людей. Стихійні трав’янисті рослини та сезонність їх росту визначають можливість їхнього розвитку в диких умовах. Різниця в наявності та здатності до відтворення окремих порід дерев і кущів вказує на кількість та технічні якості такого важливого матеріалу, як деревина.
Рослинний світ і харчування
Врешті-решт, вирощування певних видів рослин – як трав, так і дерев, зумовлює різні можливості поступу різноманітних систем землеробства та скотарства; навіть за однакового технічного рівня сільського господарства відмінність у рослинному світі передбачає різні варіанти виробництва та харчування. Сукупність рослин, що ростуть як стихійно, так і культивовано, створює неоднакові можливості для людського життя в матеріальному плані. Саме тому ми переходимо до поділу Європи на кліматичні пояси та до середовищ (передусім рослинних), які в них розташовані. Цей поділ робить спрощення практично неминучими, оскільки клімат і навколишнє середовище непомітно змішуються одне з одним, рідко створюючи достатньо чіткі лінії на кшталт тих, які ми пропонуємо з навчальною метою.
Клімат і помірний пояс, де дмуть західні вітри
Течія Гольфстріму
Західна частина материка зазнає ефекту закону Коріоліса – його обдувають майже постійні теплі й вологі південно-західні вітри і на нього також впливає течія Гольфстрім; обидва феномени пом’якшують температуру навіть у найвищих широтах. У центральній смузі атлантичної частини материка, що відповідає Північній Іспанії, західній половині та північному узбережжю Франції, так само як і всім Британським островам, – подібний вплив дає змогу визначити клімат і навколишнє середовище як «місцевість панування помірних західних вітрів». Цьому поясу властиві прохолодне літо (середнє значення влітку нижче за +20–21 °C), помірна зима (середнє значення в січні вище за +2 °C) і дуже мінлива погода – з дощем, який є необов’язково рясним, зате триває кілька днів, притаманний усім порам року та становить перевагу зимнього періоду, сприяючи розвитку рослин практично протягом усього року, адже вегетаційний період, як правило, починається при температурі від +4 °C. Щодо лісів (де дерева зазвичай мають широке листя), то вони можуть бути великими, але їх розвитку заважатимуть надмірна вологість та/або сильний вітер. Також слід згадати простори Ірландії, Шотландії та Англії, де лісу або взагалі немає, або після вирубки він не може вирости самотужки і поступається місцем болотам. Найпрохолодніша зона цього середовища – яка відповідає більшості територій Британських островів (хоча подібне явище також можна побачити на берегах Норвегії) – була найпривабливішою територією для ведення традиційного сільського господарства, що за умови пристосування самого довкілля надає багато можливостей для людської діяльності.
Система infield – outfield
Йдеться про так звану систему infield – outfield9, яка полягає в постійному обробітку присадибної ділянки для ведення сільського господарства (infield) та збереження інших територій (outfield) – земель, придатних для подальшого обробітку і розширення пасовиськ. Овес – як і ячмінь – зазвичай використовувався для сівби завдяки короткому вегетативному періоду, після якого пасовисько залишалося вільним протягом усієї зими. Постійна вологість також сприяла росту довгостеблових рослин і, відповідно, – особливо на Британських островах – поширенню солом’яних дахів більше, ніж будь-де.
Кукурудза та виноград
У крайній південній частині Атлантики наслідком добре збалансованої вологості та високих літніх температур є введення – серед традиційно культивованих – інших видів рослин, чутливих до згаданих вище характеристик: це стосується кукурудзи, що росла в Галісії й Астурії з давніх-давен і яку продовжують вирощувати й досі. У такій місцевості, як Аквітанія, де нижчі температури поєднуються з меншою кількістю опадів через відсутність гірських бар’єрів, які затримують вологу з океану, формуються сприятливі умови для росту виноградної лози. Добре відомим є те, що ця рослина, яка найліпше розвивається в середземноморському кліматі, може давати плоди і в інших регіонах, навіть пізньої осені.
Клімат і пояси Середземномор’я
Ще одним доволі неоднорідним помірним кліматом Європи є субтропічний середземноморський, який у різних видах охоплює практично всю територію на північ від однойменного моря (за винятком Паданської рівнини), майже всю Португалію, більшу частину не атлантичної Іспанії і краєчок Кримського півострова у Чорному морі. Основними рисами цього типу клімату є майже така сама м’яка й волога зима, як і на території, де дмуть західні вітри (середня температура в січні вища за +4 °C), однак більш тепле літо (середній показник у липні перевищує +20–21 °C) через наближеність до одного з найспекотніших місць на Землі – пустелі Сахара. Також літо є не тільки теплим, а й посушливим. Чергування між сухим і вологим періодами залежить від поширення на регіон впливу західних вітрів та антициклону із сухих тропіків. Тривалість періоду літньої посухи є різною і зростає від півночі до півдня і від заходу до сходу: наприклад, у Каталонії посуха триває два місяці, а на Пелопоннесі – п’ять чи шість. Хоч у північній частині Середземномор’я максимальна кількість опадів випадає восени, ніж узимку.
Зима і літо
Через поєднання спеки й посухи влітку в диких рослин спрацьовує захисний механізм від надмірного випаровування вологи: переважають рослини, що пристосовані до посухи (ксерофіти) та мають такі властивості, як щільне (склерофіти) чи голкоподібне листя. Вічнозелені дуби (кам’яний дуб, пробковий дуб, quercus coccifera – кермесовий дуб), деякі види сосен (марітіма, пінія алепська), і особливо чагарники – віничник прутовидний (spartium junceum), дике оливкове дерево, мирт, мастикове дерево, еріка і т. ін. – є частинами середземноморського лісу в всьому його різноманітті.
Середземноморський ліс
Територія лісу, який, цілком імовірно, походить із прибережних та південних районів, була збільшена саме людськими руками, адже кліматичні умови часто перешкоджають необмеженому росту дерев та їх спонтанному відновленню. Звідси й дефіцит давніх порід дерев, що може пояснити брак стаціонарних пристроїв для побутового опалення великої житлової площі (у поєднанні з не дуже холодним кліматом) чи домашніх дахів без використання дерев’яних балок (у хатинках-«трулло», бунгало та ін.). Ефект, спричинений труднощами з відновленням кількості дерев, відсутність або невелика кількість трав’янистого покриву землі у посушливий літній період, а також часта жорсткість опадів роблять середовище Середземномор’я схильним до ризиків механічної ерозії та руйнування органічних частин ґрунту і, відповідно, доволі крихким у європейському контексті.
Критичність високих температур
Ця крихкість, як правило, посилюється з інтенсифікацією рослинництва та тваринництва. Іншою особливістю Середземномор’я є помітна схильність – з огляду на високі температури влітку – на розмноження в застійних водах збуднику малярії – комара анофелеса: саме цей фактор на тривалий час зробив велику кількість територій рівнин недоступними для людей.
Найпоширенішою традиційною аграрною системою у постійно оброблюваних районах Середземномор’я є дворічна сівозміна, коли рік сівби чергується з роком спокою (можливо, частково зайнятий посадкою бобових культур). Посівні роботи відбуваються восени, адже, зважаючи на літню спеку, неможливо зробити систему весняної сівби та осіннього збору врожаю суцільною. Звичайно, нічого дивного немає в тому, що пшениця, як і раніше, є основною зерновою культурою у традиційному середземноморському сільському господарстві, адже саме цей клімат забезпечує їй найкращі умови для росту. Крім того, завдяки такому сприятливому клімату тут із давніх-давен вирощують такі багаторічні рослини, як виноград, оливки та різні фруктові й листяні дерева (наприклад, шовковицю). У тих місцях, де подолати літню засуху допомагає постачання води, можна також розводити тропічні культури, які її потребують. Деякі однорічні рослини можуть терпіти морози (рис, бавовна); деякі – ні (цитрусові, цукровий очерет), саме тому їх починають вирощувати чи вже давно вирощують у більш південних регіонах (Андалусія, Сицилія, Пелопоннес) або краще захищених від холоду (Лігурія).
Ліси з листопадними деревами, поля на півночі та степи
На північ від Середземномор’я, тобто в середніх широтах європейського континенту – приблизно між 45° та 60° паралелями, від Болоньї до Стокгольма – у міру віддалення від Атлантики переважає субконтинентальний або континентальний клімат, де розташоване середовище під назвою «місце листопадних дерев». Найвиразнішою рисою як клімату із західними вітрами, так і середземноморського клімату є більш холодна зима: середній низький показник у січні +4 °C можна сприймати як певну межу, що знижується у вищих широтах, але насамперед поширюється із заходу на схід – з Бургундії до Південного Уралу. Іншими характеристиками цього клімату є кількість холодних місяців – тобто із середньою температурою менше +10 °C – із найнижчим показником +8 °C, та відносно теплим літом. Насправді, середній показник найтеплішого місяця у будь-якому разі перевищує +15 °C, і ця температура є найкращою для розвитку рослин; у найпівденнішій частині – Паданській рівнині, а також у середньому та нижньому басейнах Дунаю температура перевищує +20 °C.
Вплив Середземномор’я
Континентальність передбачає потужний вплив зимових антициклонів і, отже, відносно незначні опади, яких у цілому вистачає взимку, тоді як улітку морські вітри часто приносять дощ. Також виокремлюється південна смуга, адже суміжність Середземномор’я зміщує максимальну кількість дощових опадів із літа на весну, а інший максимум опадів – на осінь. Через останню характеристику та сильнішу літню спеку цю більш південну широту називають «погіршеним середземноморським кліматом». Водночас такій широкій за територією смузі властивий фактор, спільний для всіх її регіонів, а саме кліматичні характеристики, що сприяють росту листопадних дерев. Ліси не тільки добре ростуть, а й мають здатність швидко і без зайвих труднощів відростати після вирубки, на відміну від лісів у більшості надто вологих та вітряних атлантичних і посушливих середземноморських регіонів. Під цим кутом зору навіть у найбільш східній частині смуги вплив сурової зими нейтралізується відносною літньою спекою, що є вирішальним фактором для росту дерев. Однак у цьому розкішному лісі все ж росте відносно менша кількість видів дерев; значно менше, ніж, наприклад, у відповідних кліматичних регіонах Східної Азії та Північної Америки. Це явище в цілому пов’язане з впливом Середземного моря – широкого бар’єра, який заважав укривати дерева в найбільш південних широтах під час останнього заледеніння, після якого почалося пом’якшення клімату й відновлення Європи (10 000 років до н. е.).
Переважаючі види дерев
Найпоширенішими деревами є певні види листопадних дубів, особливо такі як дуб звичайний (quercus pedunculata) та дуб скельний (quercus petraea); буки, в’язи, клени, липи і граби (carpinus betulus); каштани, розповсюджені людиною. Буків, яким потрібна більша вологість, зазвичай стає менше, якщо ми рухатимемося із заходу на схід, поки вони не зникнуть за межами Вісли, де вплив Атлантики наразі незначний. Однак такий розподіл є показовим і поширеність листопадних дерев – продиктована згаданими вище температурними чинниками – може бути послаблена для надання переваги хвойним деревам, де ґрунти характеризуються середнім едафічним фактором (тобто є поживними) і є несприятливими для вибагливіших широколистяних дерев. Палеоботанічні дослідження, проведені на величезних територіях польських та німецьких рівнин на схід від Ельби, свідчать про те, що велика кількість звичайних сосен (pinus sylvestris), котрі ростуть переважно на бідних і піщаних ґрунтах, має місцеве походження. Таке судження є слушним, навіть якщо ми не враховуватимемо лісовідновлення останніх століть – у Центральній Європі найбільше поширилися саме хвойні рослини – у широкій зоні, що переходить до північної окраїни регіону, де разом ростуть хвойні та листопадні дерева. Щодо вирощування культур, то на цій величезній території зазвичай використовується трирічна ротація сівозміни (хоча трапляється і дворічна). Подібна система, яка передбачає нечисленну кількість варіантів посіву, полягає у послідовності вирощування на одній ділянці рослин, що засіваються восени (переважно жита і пшениці), навесні (зазвичай вівса) і періоду спокою.
Рослини, тварини і люди
Літня посуха, що слабко виражена або взагалі відсутня, робить весняні посіви успішними, тоді як у Росії зима стає надто холодною і не дає змоги засівати зерно восени. Через коротший час, відведений для спокою землі, продуктивність однієї й тієї ж площі за трирічної ротації є вищою, ніж за дворічної, і тому стає легше прогодувати як людей, так і великих тварин порівняно із Середземноморським регіоном; цей фактор, у свою чергу, підвищує продуктивність польових робіт та збагачує раціон білками й жирами. Завдяки тому самому лісу можна харчуватися дичиною та такими давно одомашненими тваринами, як свині. Іншими культивованими рослинами, які чудово ростуть у цьому регіоні, є ріпа та інші капустяні, різноманітні види бобових – кормових та не кормових, а також картопля. Добре ростуть ячмінь і гречка, але з часом люди харчуються ними все менше.
Значно вища літня спека у найпівденнішій смузі (названій «погіршеним середземноморським кліматом»), так само і навіть більше, ніж у середовищі із західними вітрами, дає змогу забезпечити оптимальний розвиток однієї з найрізноманітніших гам культивованих рослин, які належать до цього регіону. Тут також можна з успіхом вирощувати тропічні трав’янисті рослини, яким необхідно спекотне літо, – наприклад, кукурудзу, і там, де є достатня кількість води, – рис. Завдяки спеці влітку чудово ростуть виноград (у центральній Франції, північній Італії та Угорщині) та плодоносні дерева, що потребують високих температур, на кшталт абрикосових та персикових дерев (тоді як яблуні, вишні та сливи, які добре ростуть і під час менш спекотного літа, можна вирощувати по всій смузі листопадних дерев). Результатом є доволі привілейований стан цього південного поясу, де на великій його частині панує клімат із помірним сезонним розподілом вологості – перевагою, яку часто можна посилити порівняно легким зрошенням ґрунту (наприклад, улітку), а це дає можливість вирощувати різноманітні види рослин і отримувати їхні плоди у великій кількості.
Пасовища
Внаслідок сезонних температурних перепадів степовий клімат схожий на клімат поясу листопадних дерев, хоч із суттєвими відмінностями в кількості опадів (у степах 500 мм на рік або трохи більше): це трав’яні простори, де нечасто трапляються дерева і які часто перетинають невеликі річки. Пасовиська зазвичай займають віддалені від Атлантики ділянки, «де літні дощі випадають за меншу кількість днів, де тепліше літо, а зима сухіша та з несподіваними сильними заморозками» (Біасутті, 1962).
Степи
Степи України та Південної Росії є царством чорнозему – чорної землі: цей ґрунт є таким родючим завдяки великій кількості гумусу, що виробляється розкішною трав’янистою рослинністю, яка зберігається через зимові холоди і невелику вологість улітку. Водночас дефіцит деревини та суворість зим створювали серйозні проблеми для місцевих жителів; як доказ можна навести приклад закритих печей для опалення зі слабкою циркуляцією повітря, щоб уповільнити горіння. Ми бачимо розширення степів внаслідок нестачі дерев та труднощів навіть зі штучним їх розведенням, і це відбувається в середовищі із сухою холодною зимою (середній показник у січні +6 °C), який простягається на крайньому південному сході європейської частини Росії навколо Каспійського моря – де воно здається останнім нащадком величезних просторів Азії, а також в окремих внутрішніх районах Піренейського півострова, таких як Арагон і Ла-Манча. Обмежувальним фактором у цьому випадку є постійний дефіцит опадів як узимку, так і влітку; останні є менш вираженими, але нейтралізуються великим випаровуванням. Загалом опади не перевищують 300 мм на рік, місце прерій займають справжні степи, переривчасте покриття ґрунту, в якому переважають дерева. У Росії ведення сільськогосподарської діяльності ускладнюється не лише посушливістю клімату, а й наявністю багатих на сіль ґрунтів, які також називають солончаками.
Північний помірний клімат і пояс, де ростуть бореальні хвойні ліси
Ближче до Півночі смуга листопадних дерев поступово переходить до смуги «бореальних хвойних лісів». Загалом цей перехід відбувається, долаючи такі три кліматичні пороги: середнє значення найхолоднішого місяця є нижчою за +2 °C – як у поясі листопадних дерев та бореальних лугів – однак із тією різницею, що тут вісім чи більше холодних місяців (коли температура нижче –10 °C); та середнім показником у найтеплішому місяці, де температура перевищує –10 °C. Середовище бореальних хвойних лісів охоплює більшу частину Скандинавського півострова та рівнинної частини Росії (де ці ліси називаються тайгою) та північний пояс листопадних дерев із чітким переважанням над північними широтами, який займає від 58-ї до 60-ї паралелі північної широти. Ялини, сосни, модрини є найпоширенішими деревами на цій місцевості (також тут ростуть адаптовані до холоду листопадні дерева, наприклад, берези).
Підзолисті грунти
Окрім температурних чинників, фактором, що обмежує ведення сільськогосподарської діяльності, є також характерні для цієї місцевості так звані підзолисті ґрунти, чиї зольність та кислотність роблять їх придатним хіба що для вирощування жита й картоплі. Дворічна сівозміна з весняним посівом та оранням землі, що чергуються з кількома роками спокою, є найбільш практичною традиційною системою ведення сільського господарства. Чим далі на північ, тим менше клімат стає придатним для росту дерев, особливо коли немає визначеного теплого сезону; тобто температура найтеплішого місяця не перевищує 10 °C. Це відбувається на крайньому півночі Європи, близькому до Північного Льодовитого океану. Також цей клімат називається помірно північним. Для нього характерна тундра – низький і переривчастий покрив багаторічних рослин, серед яких переважають мохи та лишайники, – де можуть пастися лише такі тварини, як північні олені.
Середземноморський гірський, альпійський та арктико-альпійський пояси
Як і будь-яка територія, розташована високо над рівнем моря, гірські хребти Європи (чим вища точка, тим кожні 100 м температура стає нижчою приблизно на 0,5 °C) «тягнуть» до екватора клімат та середовища вищих широт. Якщо точніше, то у звуженому просторі та в альтиметричній послідовності розташовані різноманітні середовища, які створюють ефект від відповідного клімату; більше того, у Європі – за винятком Піренейського півострова – немає широких плоскогір’їв і, таким чином, температура швидко знижується залежно від висоти долин.
Піренеї, Апенніни та високі південні гори
З огляду на характерні рослинні утворення, що переважають над іншими, можна поділити європейську гірську систему на три чи чотири великі групи. Одразу легко вирізнити «південну» групу: Піренеї, Апенніни, Динарське нагір’я, Балкани й Кавказ. У цій групі, попри те, що хвойні дерева ростуть на значних висотах (зокрема, на Піренеях, Балканах та Кавказі), домінантний клімат створює – за наявності попереднього втручання людини – сприятливе середовище для листопадних дерев, де росте багато видів, описаних раніше в підрозділі про середземноморський пояс. Тут ростуть бук (часто одразу нижче хвойних дерев) та інші названі вище листопадні дерева; також особливо поширений у південних горах каштан, де він має ідеальні умови для росту, насамперед якщо до сприятливого клімату додається необхідний ґрунт (тобто бідний на кальцій). Коли в горах протягом кількох тижнів підтримується сухість – через вплив клімату середземноморського поясу, розміщеного нижче, – відіграють важливу роль такі види дубів, як кошенільний, пухнастий (quercus pubescens), ясен білоцвітий (fraxinus ornus), хмелеграб звичайний (ostrya carpinifolia). Відсутність стихійних хвойних дерев не завжди пов’язана з недостатньою висотою; після зникнення внаслідок останнього заледеніння ці дерева, здається, не завжди в змозі знову досягти попередньої кількості, і тому нерідко буковий пояс одразу переходить у пояс гірських пасовищ. На Апеннінах, що простягаються по всій широті, середземноморські ксерофіти ростуть на дедалі більших висотах, якщо ми рухатимемося на південь. Це явище посилюється в Сьєрра-Неваді в Іспанії та в інших південних масивах Піренеїв, де стійкість тривалого періоду посухи навіть на значних висотах надає рослинам підсушеного вигляду, аж до верхньої межі дерев. Слід також пам’ятати, що відносна суміжність між гірським і середземноморським середовищами з м’якою зимою уможливлюють взаємодоповнюваність між літнім пасовищем у гірській місцевості та зимнім пасовищем у нижчих та ближчих до екватора поясах і, відповідно, створюють добрі умови для відгінного скотарства. Відомо також, що подібна діяльність проводилася, навіть якщо заради цього доводилося долати понад сотню кілометрів (Кастилія-ла-В’єха – Кастилья-ла-Нуева, Абруццо – Апулія).
Альпи, Карпати
Ще однією великою родиною гір є альпійська, карпатська та центральноєвропейська загалом. На відміну від південних гір, більша середня висота (як у західних та центральних Альпах) або більш північне та континентальне розташування разом (як у випадку з іншими масивами та частинами тих самих східних Альп) означають домінування хвойних дерев над листопадними, хоч останні навіть переважають у певних відрогах; ті, що ростуть на нижчих висотах, водночас отримують більше вологи від опадів (наприклад, у Ломбардських Передальпах). У посушливішій місцевості, як у центрально-східних альпійських долинах (а також у швейцарському кантоні Вале), навпаки, хвойні дерева можуть переважати також на переміжних висотах, де зазвичай ростуть буки. Дуже поширеними є ялини та модриці. Через таку велику кількість смолистої деревини – яка, відповідно, швидко горить – бажано облаштовувати домівки закритими печами зі слабкою циркуляцією повітря, схожих на ті, які будують у степах (навіть якщо причини для цього зовсім різні). Відсутність теплої пори року на найбільших висотах призводить до втрати деревного покриву, подібного до того, як відбувається у помірному поясі крайньої півночі Європи. Однак домінуючим рослинним покривом тут – після перехідної смуги з чагарниками на кшталт гірської сосни, лісами ялівцю та еріки – є злакові з коротким стеблом, які століттями використовували для годування худоби на літніх пасовиськах (альпійських лугах).
Гори на Півночі
Як поєднання ефекту широти та височини клімат без теплої пори року та простори без дерев, що є наслідком згаданого феномену, утворюються великі площі Скандинавських та Уральських гір; ці гірські пояси (їх можна також визначити як арктично-альпійські) можуть за структурою нагадувати тундру (а втім, із нею в них є навіть територіальна послідовність). Окрім цих регіонів, дерев також немає там, де температура найтеплішого місяця ледь-ледь перевищує +10 °C, на що також впливають інші обмежувальні фактори, як надмірна вологість та/або вітряність. Наприклад, це пояснює скромний вид рельєфів Шотландії та Ірландії, а також практично всієї території Ісландії: вид, якого частково можна досягти лише завдяки людській діяльності. Навіть у тундрі трапляються гірські луки, на яких можна пасти дрібну та велику рогату худобу.
Див. також:
Селяни, с. 225;
Демографічна ситуація, с. 245;
Кухня, с. 284
Мінералогія і металургія, с. 479
