Kitabı oku: «Основи економічних знань», sayfa 8

3.4. Загальнонаукові та спеціальні методи пізнання сутності, змісту і тенденцій розвитку економічних явищ і процесів

Визначивши сутність, зміст, роль і функції у формуванні методології економічних досліджень таких понять та інструментів, як парадигма, підходи, метод, розглянемо коротко систему методів за критеріями та формами, що визначають поле їх застосування, спрямованість та глибину проникнення у специфічні проблеми економічної науки.

У згадуваному вище навчальному посібнику «Економічні дослідження (методологія, інструментарій, організація, апробація)» (2010) його автори пропонують таку субординовану класифікацію методів дослідження:

1) загальні (філософські), що застосовуються на усіх етапах пізнання не тільки в науці, але й в інших сферах людської діяльності;

2) загальнонаукові, що можуть застосовуватися у гуманітарних, природничих та технічних науках;

3) специфічні (методи дослідження класифікують за галузями науки: математичні, біологічні, медичні, соціально-економічні, правові тощо) [4, с. 41].

Серед загальних філософських методів слід насамперед виділити діалектичний метод – «метод пізнання дійсності в її цілісності, розвитку та суперечності», як визначають його автори згадуваного посібника.

У науковій і науково-методичній літературі [2; 4, с. 40 – 42; 19, с. 33 – 34; 20, с. 18] діалектичний метод розглядається як філософський метод пізнання об’єктивної реальності, моделювання її структури та динаміки. Основними його ознаками є:

1) погляд на об’єкт як на такий, що складається із сукупності протилежних характеристик (властивостей, зв’язків і відносин);

2) виокремлення основної, системоутворюючої суперечності⁴¹ об’єкта чи системи;

3) аналіз динаміки об’єкта чи системи з позицій розв’язання їх основної суперечності у процесі трансформації їх життєвого циклу;

4) необхідною умовою розв’язання основної суперечності об’єкта та переходу його у нову якість є певне нагромадження ним кількісних змін;

5) новий якісний стан об’єкта (системи) є не повне, а завжди часткове заперечення старої якості та певне повернення до тих властивостей, які колись заперечував заперечуваний у даний час об’єкт;

6) для повної характеристики динаміки (розвитку) об’єкта або системи необхідно враховувати не тільки його власний зміст, але й його взаємозв’язок та суперечності із зовнішнім оточенням, а також із тим цілим, органічної складовою якого він є.

Такий зміст і функції діалектичного методу ввели у науковий оборот Г. Геґель та К. Маркс на противагу існуючому метафізичному філософському методу. Останній заперечував факт розгортання внутрішніх суперечностей як головне джерело розвитку певного об’єкта. Як зазначають філософи, «згідно з “метафізичною” філософією, наявність суперечностей у будьякій системі має для неї тільки деструктивний характер, але зовсім не творчий» [20, с. 18], що насправді означає заперечення як дійсного внутрішнього джерела розвитку будь-якого об’єкта чи системи, так і, власне, можливість самого розвитку, який відсутній поза виникненням та розв’язанням, за допомогою певних конкретних методів, певної політики, суперечностей, що виникають із реалій суспільного життя (наприклад, в економічній системі – попит і пропозиція, багаті й бідні, потреби та можливості їх задоволення тощо).

До загальнонаукових методів у методології досліджень відносять засоби, інструменти пізнання, які «використовуються у всіх чи у більшості наук». Це, наприклад, наукове спостереження, науковий експеримент, наукова індукція, наукова гіпотеза, логічний висновок, натурне моделювання, математичний опис об’єкта, збір і статистична обробка даних спостереження та експерименту, емпіричне підтвердження, теоретичне обґрунтування, науковий консенсус [19, с. 123] тощо.

До специфічних методів, які, зокрема, найбільш широко застосовуються в економічних дослідженнях, вчені відносять насамперед такі [2, с. 83]:

• емпіричний;

• методи індукції та дедукції, аналізу і синтезу в їх системному поєднанні⁴²;

• історичний (генетичний);

• системний метод сходження від абстрактного до конкретного;

• метод математичного аналізу та комп’ютерного моделювання;

• метод диференційованого вивчення різних видів економічних відносин та їх суперечностей;

• метод теоретичних ігор; метод проб і помилок; метод комплексного підходу до аналізу суспільних (зокрема економічних) процесів;

• метод агрегування.

Окресленні вище структура та деякі ознаки загальних, загальнонаукових і специфічних методів дослідження економічних явищ, процесів, цілісних систем, не охоплюють, безперечно, усю існуючу палітру різноманітних методів, оскільки як формування нової методологічної парадигми досліджень, так і поява нових підходів, які, визначаючи спрямованість дослідження та поглядів дослідника, вимагають різних моделей використання певних методів, власне нових оригінальних методів, поза формуванням яких дослідження може бути неповним, некоректним, отже, недоброякісним, постійно змінюють нашу уяву про можливі методи та варіанти їх використання в економічному аналізі.

До того ж, як це вже неодноразово зазначалося вище, розвиток економічної науки, теорії пізнання останнім часом усе потужніше окреслює потребу у використанні в сфері економічних досліджень міждисциплінарних підходів, що, безперечно, означає як ускладнення методології досліджень, так і поглиблення їх синергетичного ефекту, оскільки дозволяє пізнати об’єкт аналізу з таких сторін і форм прояву, які були недоступні при використанні лише суто економічних методів, отже забезпечує більш широкі можливості впливу на внутрішні важелі економічного та соціального розвитку, забезпечуючи тим самим поступальний прогрес людства.

Резюме

Проблема пізнання оточуючого світу взагалі і проблема пізнання та розвитку інструментарію, поза яким цей навколишній світ зрозуміти неможливо, завжди стояла, стоїть і буде стояти перед дослідниками, усіма, хто прагне, піднявшись над буденним життям і буденним мисленням, зрозуміти сутність, закономірності процесів, що відбуваються в економіці та суспільстві, у потребах і мотивах людської діяльності, прагне визначити ключові тенденції, напрямки подальшого розвитку родини, країни, планети, спрогнозувати дії суспільства, які б забезпечили найбільший ефект такого розвитку.

Як казав великий поет і філософ Ґете: панувати легко, управляти важко. Водночас будь-яка сфера управління у складній системі неможлива поза формуванням певної теоретичної концепції та моделі, які визначають архітектоніку реальної системи управління. Однак ні теоретичної концепції, ні теоретичної моделі успішного функціонування господарської системи у певний історичний період розвитку суспільства не можна розробити поза якісною теорією, основою створення якої складають вірно обрані підходи, методологічна парадигма, конкретні методи дослідження явних та латентних проблем економічного та соціального розвитку.

Отже, вивчення даної теми, засвоєння фундаментальних принципів вибору методології дослідження проблем і суперечностей економічного і соціального розвитку в умовах формування нових суспільних форм функціонування сучасної економічної системи (йдеться, зокрема, про постіндустріальний, інформаційний тип економіки та суспільства) як на національному, так і на планетарному рівні дозволить свідомо та аргументовано, на основі наукових підходів, робити вибір у процесі прийняття рішень щодо економічної поведінки як власної, так і в межах фірми, галузі, країни.

Основні поняття та категорії

Метод (грец. – methodos) – спосіб пізнання, дослідження явищ природи та суспільного життя, то методологія – вчення про науковий метод пізнання; сукупність методів, які застосовуються у певній науці, отже, вчення про «систему правил і процедур, які є обов’язковими у дослідженнях».

У широкому трактуванні методологія наукового дослідження – це спосіб побудови думки, певним чином упорядкована практична та теоретична діяльність суб’єкта, а у вузькому – сукупність принципів, методів, прийомів, норм та процедур науково-пізнавальної діяльності, що застосовується в тій чи іншій спеціальній галузі знань (конкретна наукова методологія).

Конкретно-наукове методологічне знання являє собою багаторівневу систему обґрунтування найбільш адекватних щодо теорії конкретної науки методологічних принципів, прийомів, форм, способів, операцій, умов і критеріїв його побудови.

Динамічний підхід, сутність якого сформулював видатний економіст-теоретик Н. Д. Кондрат’єв: «динамічна точка зору розглядає економічні явища у процесі зміни економічних елементів та їх співвідношень. … якщо для статики основною категорією аналізу є категорія незмінюваності, тотожності … то для динаміки основною категорією буде категорія зміни, різниці та, у зв’язку із цим, концепції процесу зміни та їх зв’язку»; «економічна статика вивчає допустимі та раціональні стани економіки», економічна ж динаміка «досліджує процеси, тобто послідовності станів та переходи від одних станів до інших, визначаючи таким чином можливі та кращі траекторії розвитку економічної системи, що моделюється».

Системний підхід – визнання того, що у світі усе взаємопов’язане й жодне явище не можна розглядати відірвано від усіх інших явищ і процесів. Перевагою системного підходу у дослідженнях сучасних надскладних соціальних систем є насамперед його спрямованість на пізнання не окремих складових (змінних) певної системи, як незалежних елементів, а на усвідомлення цих змінних взаємозалежними, отже, на виявлення сутності, характеру, форм взаємозв’язків між елементами, як органічними, невід’ємними частками цілого, що дозволяє визначити ті стани і форми взаємозв’язків у системі, врахування та використання яких забезпечує значний синергетичний ефект функціонування цих зв’язків як складових єдиного цілого.

Інституційний підхід – з’являється водночас із формуванням базових засад інституціональної теорії, згідно з положеннями якої «людське господарство – це інституційно оформлений процес», воно «укорінено в інститутах, економічних та неекономічних, вплетено в них». Саме інституційне оформлення господарської системи надає їй «внутрішньої єдності та стабільності, … породжує структуру, наділену в суспільстві конкретною функцією. Інституційний підхід у дослідженнях передбачає концентрацію уваги «на цінностях, мотивах та політиці», тобто враховує не лише суто економічні чинники економічного розвитку, але й систему чинників позаекономічних – соціальних, політичних, духовних, культурних тощо.

Інститути – це:

1) прийняті у суспільстві правила взаємодії індивідів, що склалися в процесі розвитку культури та визначають звичний спосіб організації тієї чи іншої сфери суспільного життя (Корнійчук);

2) правила гри у суспільстві або створені людиною обмежувальні рамки, які організовують взаємовідносини між людьми (Д. Норт);

3) сукупність, яка складається з правил або декількох правил та зовнішнього механізму примусу індивідів до виконання цього правила (В. Л. Тамбовцев). Дуглас Норт: «головна роль, яку інститути відіграють у суспільстві, полягає у зменшенні невизначеності шляхом встановлення стійкої (хоча й не обов’язково ефективної) структури взаємодії між людьми».

Парадигма (грец. paradeigma; англ. paradigm – приклад, зразок) розуміється як висхідна концептуальна схема, модель постановки проблем і методів їх розв’язання, що домінують протягом певного історичного періоду в науковому середовищі. Парадигма виконує роль «дисциплінарної матриці» (Кун), яка пропонує досліднику дотримуватися певних визнаних норм, правил, алгоритму проникнення у сутність економічних явищ і процесів, що аналізуються.

Економічна людина (нomo economicus) – сукупність економічних потреб, інтересів, цілей індивіда, органічне поєднання у ньому рис працівника та власника. Економічна сутність людини розкривається в суперечливій єдності людинипрацівника, як основного елемента системи продуктивних сил, і людини-власника, як суб’єкта економічних відносин, передусім відносин економічної власності.

Людина соціальна – умова, інституціональна форма та результат становлення системи соціальних відносин, в межах якої всебічно розвиваються сутність і сили людини, відбувається її перетворення в особистість, що передбачає діалектичне заперечення економічної сутності людини. Соціальна людина не може сформуватись, не досягши найвищих якостей людини-працівника і раціональних меж людини-власника. Тому людина, як індивідуальність, за словами Геґеля, утримує в собі нескінченну множинність відносин і зв’язків, що належать до конкретного змісту людської душі. З-поміж потреб соціальної людини вирішальну роль у перспективі відіграватимуть потреби у вільній творчій праці, універсальному характері дій особи, у власному її вдосконаленні, потреби у всебічному розвитку здібностей до сприйняття знань, максимально можливому подовженні активного життя.

Формація (лат. formatio – утворення, вид) – 1) тип, побудова чогось відповідно до певного ступеня, стадії розвитку; суспільно-економічна формація – історично певний ступінь у розвитку людського суспільства; характеризується тільки їй властивим способом виробництва та зумовленими цим способом соціальними та політичними відносинами, юридичними нормами та установами, ідеологією.

Формаційний підхід – основні ключові принципи та цілі застосування у методології досліджень руху економічних і соціальних систем:

1) відкриття загальних законів економічного та соціального розвитку суспільства на кожному з історичних етапів його існування;

2) обґрунтування єдності специфічних законів розвитку для будь-якої країни, що знаходиться у системі інституціональних координат тієї чи іншої суспільно-економічної формації та незворотності проходження усіма країнами та народами певних спільних ступенів суспільного розвитку;

3) твердження про незворотну заміну однієї формації іншою внаслідок розвитку антагоністичних суперечностей між новими продуктивними силами та застарілими виробничими відносинами;

4) визнання єдиним інструментом (способом) зміни формацій соціальну революцію;

5) розуміння процесу зміни суспільно-економічних формацій формою та ключовою ознакою прояву суспільного прогресу та становлення нової історичної епохи. Формаційний підхід в основі своїй має жорстку базову конструкцію з таких інституціональних форм, як власність, капітал, два основних класи суспільства.

Цивілізаційна парадигма та цивілізаційний підхід – забезпечують якісно нову спрямованість думки дослідників у побудові висхідної концептуальної схеми та моделі постановки проблем і методів їх розв’язання. Засадничими принципами такої спрямованості є, по-перше, філософське уявлення про «історичний розвиток, як сукупність різних цивілізацій, яким притаманний власний шлях історичного розвитку», отже, несприйняття «відомого принципу формаційної парадигми про обов’язковість проходження кожним суспільством однакових етапів історичного розвитку»; по-друге, визнання концептуального положення цивілізаційного підходу, згідно з яким «розвиток кожної країни та кожного етносу являє собою послідовне проходження ними стадій формування, розквіту та занепаду при збереженні на усіх цих стадіях деяких властивих країні та етносу якісних – «цивілізаційних» характеристик (насамперед ціннісно-культурного плану)».

Цивілізаційний підхід у сучасній методології економічних досліджень можна визначити як базовий, фундаментальний підхід, згідно якого економіка є «вбудованим (вмонтованим) інститутом», отже, її доцільно аналізувати лише в контексті всієї сукупності культурних традицій і суспільних відносин даного суспільства, тобто «подовжуючи економічні дослідження за межі матеріального, власне економічного»; специфіка цивілізаційного підходу полягає насамперед у визнанні критерію духовності, як умови та результату економічного, соціального, культурного розвитку суспільства в межах даної цивілізації.

Класифікація методів дослідження:

1) загальні (філософські), що застосовуються на усіх етапах пізнання не тільки в науці, але й в інших сферах людської діяльності;

2) загальнонаукові, що можуть застосовуватися у гуманітарних, природничих та технічних науках;

3) специфічні (методи дослідження класифікують за галузями науки: математичні, біологічні, медичні, соціально-економічні, правові тощо).

Діалектичний метод – «метод пізнання дійсності в її цілісності, розвитку та суперечності». Діалектичний метод розглядається як філософський метод пізнання об’єктивної реальності, моделювання її структури та динаміки.

Дедукція – метод наукового пізнання, коли на основі знань про загальне робиться умовивід про окреме.

Індукція – метод наукового пізнання, коли на основі відомостей про окремий предмет робиться умовивід про загальне.

Єдність логічного та історичного – метод наукового дослідження, зміст якого полягає в тому, що логіка категорій і законів економічної науки має віддзеркалювати логіку розвитку об’єктивного економічного процесу.

Метод абстракції – метод поглибленого пізнання реальних економічних процесів шляхом виділення основних, найсуттєвіших сторін певного явища та очищення від усього випадкового, неістотного. Результатами застосування методу наукової абстракції є наукові поняття, економічні категорії та закони.

Метод аксіоматичний – такий метод побудови економічної теорії, за яким деякі судження приймаються як аксіоми, які не потребують доведення, а всі інші умовиводи робляться з цих аксіом за певними логічними правилами. Необхідною умовою цього методу є внутрішня несуперечливість.

Метод гіпотетично-дедуктивний – метод наукового дослідження, який ґрунтується на висуванні гіпотез про причини явищ, що підлягають дослідженню, та виведенні з цих гіпотез висновків шляхом дедукції. Якщо одержані результати відповідають усім фактам, даним у гіпотезі, то гіпотеза визнається достовірним знанням.

Моделювання – опосередкований метод наукового дослідження, де оригінальний об’єкт дослідження замінюється ідеальною моделлю, яка існує у відповідній знаковій формі та функціонує за законами логіки, яка (логіка) відображає реальні процеси матеріального світу.

Синтез – метод наукового пізнання на основі уявного поєднання в єдине ціле розчленованих аналізом частин.

Узагальнення – метод наукового пізнання, за допомогою якого здійснюється сходження від одиничних до особливих і загальних ознак і властивостей певної групи чи класу об’єктів.

Контрольні питання

1. Назвіть характерні риси будь-якого наукового методу.

2. Чим відрізняється загальна методологія науки від конкретно-наукового методу знання?

3. Назвіть основні ознаки динамічної системи та динамічного підходу в економічних дослідженнях.

4. Які відмінності ви вбачаєте у поняттях: метод і підхід?

5. Дайте характеристику особливостей системного підходу.

6. Які принципові відмінності існують між формаційним і цивілізаційним підходами в економічних дослідженнях?

7. Розкрийте сутність, призначення і функції поняття інститут в економічних дослідженнях.

8. Дайте визначення сутності поняття парадигма.

9. Спробуйте пояснити характер співвідношення понять: парадигма та методи дослідження.

10. Сформулюйте аргументацію щодо причин і наслідків зміни методологічної парадигми у дослідженні складних соціально-економічних явищ і процесів.

11. Розкрийте роль філософського підходу до аналізу економічних проблем.

12. За якими ознаками можна відрізнити людину економічну від людини соціальної, інституціональної тощо?

13. Дайте характеристику поняття системна парадигма.

14. У чому полягають відмінності між загальними (філософськими), загальнонауковими та спеціальними методами пізнання?

Список рекомендованих джерел

1. Арутюнов В. Х., Мішин В. М., Свінціцький В. М. Методологія соціально-економічного пізнання: навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2005.

2. Гальчинський А. С. Економічна методологія. Логіка оновлення: курс лекцій. – К.: АДЕФ-Україна, 2010.

3. Базилевич В. Д., Базилевич К. С. Ринкова економіка: основні поняття і категорії: навч. посіб. – 2-ге вид., стер. – К.: Знання, 2008.

4. Економічні дослідження (методологія, інструментарій, організація, апробація): навч. посіб. / за ред. А. А. Мазаракі. – К.: Київ. нац. торг. – екон. ун-т, 2010.

5. Мочерний С. В., Ларіна Я. С., Устенко О. А., Юрій С. І. Економічний енциклопедичний словник: у 2 т. – Т. 1 / за ред. С. В. Мочерного. – Львів: Світ, 2005.

6. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: опыт социального прогнозирования / пер. с англ. В. Л. Иноземцева. – М., 1999.

7. Гарадаедаги Дж. Системное мышление: как управлять хаосом и сложными процесами: Платформа для моделирования архитектуры бизнеса / Дж. Гараедаги; пер. с англ. Е. И. Недбальская; науч. ред. Е. В. Кузнецова. – Минск: Гревцов Паблишер, 2007.

8. Коэн М., Нагель Э. Введение в логику и научный метод / Морис Коэн; Эрнест Нагель; пер. с англ. П. С. Куслия. – Челябинск: Социум, 2010.

9. Крауз-Мозер Б. Теории политики. Методологические принципы: пер. с пол. – Х.: Гуманитарный Центр, 2008.

10. Поланьи К. Экономика как институционально оформленный процесс // Поланьи К. Избранные произведения. – М.: Изд. дом «Территория будущего», 2010.

11. Корнаи Я. Системная парадигма // Общество и экономика. – 1999. – № 3 – 4.

12. Норт Д. Институты, институциональные изменения и функционирование экономики. – М., 1997.

13. Ульрих П. Критика экономизма / Петер Ульрих; пер. с нем. И. П. Смирнова. – М.: Вузов. книга, 2004.

14. Хабермас Ю. Техника и наука как «идеологи» / пер. с нем. М. Л. Хорькова. – М.: Праксис, 2007.

15. Булгаков С. Н. Философия хозяйства. – М.: Наука, 1990.

16. Ильин В. В. Философия истории. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 2003.

17. Иноземцев В. Л. Экономическая общественная формация: границы понятия и значение теории // В. Л. Иноземцев. За десять лет. К концепции постэкономического общества: науч. изд. – М.: Academia, 1998.

18. Кондратьев Н. Д. Большие циклы конъюнктуры и теория предвидения: избр. труды. – М.: Экономика, 2002.

19. Лебедев С. А. Философия науки: терминолог. слов. – М.: Академ. Проспект, 2011.

20. Лебедев С. А. Философия науки: краткая энциклопедия (основне направления, концепции, категории): науч. изд. – М.: Академ. Проспект, 2008.

21. Шимко П. Д. Оптимальное управление экономическими системами: учеб. пособие. – СПб.: Изд. дом «Бизнеспресса», 2004.

22. Ятманова М. Г. Системный анализ в исследованиях международных отношений: учеб. – метод. пособие. – СПб.: СПбГУ, 2010.