Kitabı oku: «Норма», sayfa 3

Волосяні стрічки були вже майже готові. Маріон сиділа і чекала, дивлячись на вулицю. Стакан із манговим соком в її руці був доказом того, що їй не довіряли, вона це усвідомлювала. До речі, вона не сиділа би зараз в салоні Фолаке і її настигла би доля Аніти, бо її мали схопити в аеропорту Гельсінкі. Їй пощастило, що вони на всяк випадок завжди літали різними літаками. Її рейс прилетів на кілька годин раніше і за чашкою кави в «Старбаксі», очікуючи на подругу, вона помітила людей Ламберта. Спочатку вона засмутилася, потім намагалася додзвонитися Аніті, але та не відповідала. Коли двері відділення для отримування багажу відкрилися, Аніта влучила прямо до лап Ламберта, і його пальці до хрусту стиснули її зап’ястя. Пізніше Маріон виказала здивування, що Аніта прослідувала за нею до Банкоку, запевнивши, що думала, начебто та відпочивала з друзями десь у іншому місці. Клан повірив, бо вважав її дурепою.

Дзижчання зупинилося. Маріон отримала гарно упаковані стрічки волосся та готові смужки ламінованого.

Рух на вулиці вже зупинився, і лише десь далеко чувся гул відпочиваючих на терасі людей. Не було видно груп хлопців-іммігрантів або псів Ламберта. Маріон не прислухалася до порад Алли, вона не хотіла посилювати міри безпеки, бо так вона постійно відчувала б на собі батьків погляд. У той самий момент, як вона вирішила, щоб Аніта почала збирати докази проти клану для того, щоб його потім шантажувати, витиснути зі справ і контролювати його територію, її погляд був гостріший за звірячі ікла.

На верхньому куті монітору починалися бокові повідомлення про непрочитану пошту: всі за останній тиждень, всі від клієнтів. Почуття тиснули на груди. Норма відклала мамин ноутбук, бо знала, що весь завал сміття перукарні вивалиться перед нею, як тільки вона сяде за нього. Але все ж таки вона була задоволена, бо цей ящик залишився від мами і ніхто інший туди не залазив, бо тітка не знала маминого пароля «Елізабет Сіддал».

Норма увійшла на мамин електронний рахунок. Остання операція була покупкою у продуктовому магазині за день до поїздки до Тайланду. Орендна плата за травень була зроблена ще до подорожі, і на рахунку залишилося двісті п’ятдесят євро. Нормі ніщо не здалося дивним, єдине, що вона зрозуміла, що окрім плати за мамину весняну поїздку з нього вже місяцями не сплачувалися витрати кредитної картки і до поїздки мама не знімала великі суми грошей. Норма спробувала порахувати. Розходи на поїздку перевищували мамину зарплатню. Невже вона взяла позику, про яку не розповіла дочці? Дані банківського рахунку ні на що подібне не вказували.

Історія браузеру була почищена. Серед відправлених листів були лише повідомлення до Маріон, але вони були тільки про заброньований час та робочі зміни. Норма почала досліджувати фейсбук-сторінку перукарні, на якій мама була модератором під іменем Аніта Елізабет.

Акаунт був створений весною, і вона користувалася ним лише для роботи, а всі друзі, за включенням Маріон, були клієнтами. Норма запалила цигарку і міркувала. Ще за декілька годин до рейсу в Тайланд мама підтверджувала час для клієнток. Навіщо вона б це робила, коли планувала вкоротити собі життя?

Повідомлення про непрочитані листи дратували Норму і заважали її роздумам. Вона відключила Інтернет у комп’ютері та у своєму телефоні. Мама вже ніколи не буде онлайн, і за її рослинами вже не треба було доглядати, від цього залишилася лише записка-нагадування на екрані.

Норма поставила фіалку на прилавок і сказала, що вона не вміє доглядати за рослинами. Під її опікою вони просто помирають.

– Це квіти Аніти.

Флористка не чула про долю своєї постійної клієнтки. Їй було лише відомо, що хтось стрибнув під потяг, коли вона була в подорожі на південь, але не знала, що то була Аніта. Жінка присіла та зітхнула. Норма почекала, давши їй час усвідомити, що трапилося, а потім представила увесь вміст маминого балкону.

– Мамі було важливо посадити цей хвойний кущ на задньому дворі.

– Його ще можна пересаджувати, – відповіла флористка.

– Тоді посадіть його поки де-небудь.

Жінка уважно подивилася на рослини: вони були рідкісними для цих широт. Ставши старшою, мама захопилася догляданням внутрішнього дворику їхнього будинку і зробила його охайним. Кущ мигдалю був подарунком від вдячного клієнта незадовго до Тайланду. Норма вже збиралася йти, коли продавщиця дістала щось з-під прилавку.

– Аніта залишила тут свій запасний ключ.

Жінка дала Нормі товстий конверт. Він був запечатаний і зверху нічого не було написано.

– А мама так часто робила?

– Завжди, коли відправлялася у поїздки.

Норма не розуміла. Запасний ключ був у неї, а інший мама мала тримати на роботі.

Вона розірвала конверт. У середині ключа не було. Там була флешка та картка пам’яті.

На екрані мерехтіла відкрита валіза з накиданими до неї речами. Мама тримала камеру в руках і не могла встояти на місці, вона ходила навколо, всюди знімаючи різноманітну пилюку. Норма помітила пакет баранячого філе. Суміш спецій «Гарам масала», мигдаль. Остання спільна вечеря. Відео на картці пам’яті було зняте до того, як мама відправилася у подорож наступного дня. Екран почав дрижати і так сліпив, що очі почали боліти. Норма відвернулася та прочистила горло вином, проштовхнувши ком вниз. Вона шукала мамині послання в неправильних місцях, уявляла, що вона написала дочці, але справа у тому, що мама не була «писемною» людиною. Вона пояснювала речі, коли дзвонила, при зустрічі, у бесіді. Норма мала це збагнути раніше.

«Почавши все це минулого року, я не могла передбачити, до чого воно приведе. Тримаючи камеру в руках перший раз, я думала задокументувати речі, які твоя бабуся могла б пам’ятати. Заради тебе. Але вийшло інакше. Закінчилося тим, що я поїхала в розвідувальну подорож, події якої мали непередбачувані повороти. Сподіваюся, що зможу зібрати достатньо мужності, щоб все прояснити. Якщо у мене не вийде, то в Банкоку я дам тобі ці відеозаписи. Я безумовно дуже хвилююся. Я вже дуже близько і мій настрій, наче у переддень свята».

Мама була збуджена, і вона не залишала побажань усього найкращого Нормі, тому це не було її прощальним повідомленням, і Нормі ще не було так важливо переглянути це відео. Норма натиснула на паузу. Вона відрегулювала настройки екрана, зробивши його темніше, але достатньо світлим, щоб бачити картинку. В роті з’явився смак мигдалю, а в носі був запах смаженої баранини. Задушливе відчуття повернулося до горла і вино його не приховало. Розчісування волосся не покращило самопочуття. Вона глянула на іконку корзини. З відеозаписів може вийти щось, чого вона не хотіла б знати, але, заглушивши неприємне передчуття, вона секунду покрутила в пальцях знайдену в конверті картку пам’яті, на яку мама зробила резервні копії відео, та перейшла на першу. Це був файл, на якому був записаний травень 2012 року. Тільки зараз вона помітила, наскільки мама постарішала за рік. З’явилися нові борозни, очі стали більш впалими, чому не завадили ані зроблене Маріон нарощування вій, ані гелеві нігті, ані зроблена тією ж Маріон зачіска. Вона знову подивилася на список відеозаписів. Кожний файл мав назву: «Нормі». Переглядання їх викликало десятки почуттів.

«Три»

Коли я зустріла Ламберта вперше за багато років, перед очима пролетіли всі спогади. У його погляді я побачила таку саму реакцію. Але ми поводилися, наче всього цього не було, наче у нас не було ані спільного минулого, ані несправедливості щодо Хелени, ані вдачі Маріон. Так було легше для нас обох. А також для Маріон, яка в напруженні чекала на нашу зустріч. Ева порадила мені зберігати спокій, і будь що буде. Ніхто нічого не запідозрив.

09.05.2012

Бабусі не стає краще, прогнози невтішні. Її голова працює лише в моменти просвітлення, і тому я маю говорити з нею про Еву, бо відкладати справу вже нікуди. Перша спроба викликала спалах гніву, а наступна – гнівні сльози. Бабуся твердить, що не знає ніякої Еви, або плутає її з однойменною сусідкою, та приймається мене вичитувати за брови чи зачіску. Медсестра вже попередила, що мої візити призводять до надмірних хвилювань. Але я не здаюся.

Сьогодні спробувала, чи не допоможе світлина. Підійшла до бабусиної тумбочки і взяла сімейну Біблію. У ній знайшла фото і ткнула ним прямо в обличчя, щоб вона зрозуміла, що я мала на увазі цю жінку. Бабуся підскочила і намагалася вихопити його у мене. Я не віддала. Після цього вона почала терти свої скроні, забула, де ми знаходилися і знову повернулася у дитинство, попросивши зачесати її якнайкраще, щоб мати не сварила.

Це фото було в Біблії скільки я себе пам’ятаю. Маленькою я часто дивилася на цю загадку. Одного разу мене впіймали на гарячому і добряче відшмагали так, що я всю ніч ховалася в сараї. Тоді я не знала, що за жінка була на фото. Але місце світлини у Біблії говорило про те, що вона була якоюсь особливою. Те саме доводила мамина реакція. Я більше не згадувала про жінку під дахом будинку родини Наакка.

Питати про неї у інших я також не наважувалася. Я поділилася цією тайною лише з Хеленою, і завжди, коли ніхто не бачив, я ходила роздивлятися чорно-білі фотолистівки, які залишилися ще з минулого століття. Завдяки надприродньо довгому волоссю жінка виглядала більше, як казкова істота, аніж реальна людина. Лише коли я навчилася читати, змогла розібрати, що було написано на листівках і зрозуміла, що вона доводиться нам якоюсь родичкою. Ніколи не чула, щоб хтось колись говорив про жінку на ім’я Ева Наакка.

Після твого народження я передивилася усі можливі ліки, які я могла вживати, та мій раціон під час вагітності. Я підозрювала, що подорожувала кудись, куди вагітній жінці не треба було б їхати, або сталося так, що сама того не знаючи, була десь у занадто забрудненому місці або помилково з’їла радіоактивні гриби, чи була у домогосподарствах, де використовували хімікати для боротьби із комахами. Було зовсім абсурдним, що у мене дочка, у якої волосся росло більш ніж на метр в день. Якось мені спала шалена думка, що питання було у скритій спадковій якості або у вразливості до своєрідного росту волосся, і світлина Еви Наакка наштовхувала саме на ці думки. Якщо її волосяний шквал на фото був справжнім, то вона була б таким самим виключенням, як і ти, і в цьому випадку твоя винятковість не була моєю провиною.

Я почала шукати щось подібне до тебе в книгах та на фотографіях, і завжди поверталася до Евиної світлини. Якби вона не була б обрамленою, то стосувалася б одержимості моєї мами волоссям. У дитинстві вона завивала мені коси так спішно, що аж очі розбігалися. Коси треба було розпускати у школі і Хелена повертала їх у попередній стан перед поверненням додому. Бабуся була проти відкритих кучерів, вважаючи їх знаком розпусних жінок. Їх треба було тримати у належному стані. Незвичайність Еви могла пояснити таке відношення, якщо бабуся, безсумнівно, про це знала. Я тому і боялася, що причиною могло бути щось інше.

10.05.2012

Штамп на листівці свідчив про те, що вона була відправлена з Нью-Йорку, але дата була розмазана. На іншій стороні чоловік на ім’я Антеро розповідав, що у вікні компанії, яка займалася перуками, побачив дівчину із знайомою зовнішністю: «То точно була Ева Наакка на зображенні. Я залишився непоміченим, начищаючи до блиску свого черевика перед будівлею», – написав він.

Ми не знали Антеро, але декілька років потому раптово натрапили на його сліди. Його мама, Хелмі, дожила до дев’яноста років і за кавовим столиком ми розмірковували, чи живий ще сам Антеро, і чи він ще в Америці, бо на похоронах його не було. Тітки Хелени почали пригадувати пригоди із шюцкором⁴ і те, як під натиском зверху голова цього руху Карл Еміль Берг застрелився. Комуністи слідкували за ситуацією і були в курсі всього. Хелмі не спала ночами, бо в Антеро була звичка вплутуватися в подібні справи.

Коли від нього прийшла листівка після самогубства Берга, камінь упав з грудей жінки. Листівка доводила, що її син був в Америці, а не вплутався у неприємності у Фінляндії. Говорячи про листівку, тітоньки Хелени нахилялися одна до одної і шепотілися, чи була це саме та листівка.

Вирізнити десятиліття було легко. Карл Еміль Берг застрелився в 1921 році. Того ж року Хелмі отримала від Антеро листівку. У той самий час або трохи раніше Ева мала бути зображена у Парижі, де була зроблена фотографія. Я це зрозуміла, розмовляючи з арт-дилером Йоханссоном.

Портрет моїх бабусі з дідусем під час прибирання впав на підлогу, і мене відправили полагодити рамку до майстерні торговця творами мистецтва Йоханссона, яка була поєднанням відділу із рамками та магазину старих товарів. Щоб зайняти себе поки він працював, я отримала ящик зі старими фотографіями. На зображенні з Евою мене спантеличило побачене там поєднання слів «PC Paris», і я помітила ті самі букви на багатьох фотографіях у коробці. Йоханссон пояснив, що це вказувало на одну й ту саму досить відому друкарню, де були зроблені ці картки. «Моделі, які попадали на їхні листівки, не були аби хто», – сказав Йоханссон, і почав показувати пейзажі та розроблені для жінок збірки. Я відразу подумала, що Ева скоріш за все виграла якийсь конкурс краси, щоб попасти на цю листівку. В купі були і побляклі картки, серед яких знову була одна з Евою. Йоханссон розповів, що в той час тонувати фотографії могли лише в Парижі та Бельгії. Потрапити на фотокартку в Америці було неможливо, бо у них були власні зірки кіно, яких також знімали у тому старому світі. «Ручна праця, усі. Розфарбовування було жіночою роботою і багато хто з них отруїлися, коли обмочували пензля в роті» – шепотів Йоханссон.

03.06.2012

Встигли з Хеленою навигадувати Еві різноманітні пригоди. Ми були впевнені, що вона приймала участь у конкурсах краси, та намагалися зрозуміти, чи саме це здобуло її сумнівну репутацію у будинку Наакка. Як би там не було, а фактом було те, що вона відправилася у широкий світ і стала зіркою. Вона була тією людиною в нашому селі, з якої щось вийшло в житті. Наша Ева. У Паризькій студії. Це вплинуло на наше з Хеленою рішення: ми також звідси поїдемо. Ми не мали Евиної краси, але придумали б щось інше. Хелена мріяла про кар’єру співачки, а я просто хотіла побачити світ. На подорож до Америки або до Парижу у нас не було грошей, а от до Швеції можна було б добратися хоча б автостопом.

Утікши до Ґетеборгу і почавши працювати на заводі «Вольво», ми отримали запал на свої відміряні ритмом змін дні продовженням розгадування Евиної таємниці. У бібліотеці ми переглядали книги з картинками та фотографіями, а також поїхали якось до Стокгольму, щоб зустрітися з тамошнім вибором антикваріату. І в одному з таких магазинів ми знайшли! Ева точно була відомою. Одна з карток була відправлена з Опатії до Дінару, інша – із Брістона до Бостону. Перший штамп був 1922 року, а другий – 1924 року. Картинки були вельми показовими, хоча на них не було вказано ані назви студії, ані ім’я фотографа: на одній з них Евине волосся доходило аж до нижніх сходинок і його білизна протиставлялася чорній мандоліні на колінах.

На іншій фотографії вона гралася з маленькою собачкою, тримаючи у лівій руці гребінець, наче вона збиралася вичісувати своє волосся. Дзеркало овальної форми було розташовано таким чином, що її волосся можна було бачити і ззаду.

Я спитала у продавця серійні номери цих листівок, бо помітила, що такі часто зустрічаються на французьких картках. Такого не було лише на картинці «PC Paris», наче її тільки що зробили. Продавець розсміявся. Серійні номери не були прив’язані до конкретних місць, але значок більш відомого виробника піднімав ціну і це не означало, що картка справжня. Пояснення мене розчарувало. Можливо, Ева ніколи і не була в Парижі. Хелена не здавалася і спитала у продавця, чи немає у нього інших фотокарток з надзвичайно довговолосими моделями. Тоді він підморгнув та поставив перед нами коробку повну французьких листівок. Фавориткою чоловіка була фотографія Аделіти, яка сплела патронташ і своє волосся в одне. Ці слова були новими для нас, ці терміни Мексиканської революції, її символи. Ця картка була винятком, бо модель була блондинкою і обличчя було подряпане. Продавець бився об заклад, що жінка хотіла скрити свою особистість, бо фотографія була досить сміливою. Але волосся та поза не залишали сумнівів. Це була знайома нам Ева, а компоновка рук та форма були такими самими, як і у дівчини з мандоліною. І точнісінько така сама, як на фотографії з дому Наакка.

Я продовжила відшукувати фотографії Еви пізніше через Інтернет. Натрапила на кілька нових французьких, але не більше. Копіювання вже знайдених замість цього вистачило. Їх було зібрано, використано для коробки конфетті, баночок для парфумів, обкладинок для книг та реклами з одного десятиліття в інше.

Ім’я Еви Наакка ніде не згадувалося, хоча у світловолосої екзотичної жінки мала бути своя часточка, як у тривалої зірки «PC Paris», як у Місс Ферданде. Але такого точно не було. Щось або хтось цьому завадив.

Лише зі Швеції я наважилася подзвонити до нашої родини і спитати про церковні записи щодо Еви. Мама почула про мій дзвінок і дуже розсердилася. Коли після твого народження я разом з немовлям повернулася до будинку Наакка, то відчула її злобу у себе на потилиці. Завдяки всім своїм знанням сьогодні я розумію, ким була Ева: вона була першою дружиною мого дідуся Юхані Наакка, яка залишила свою дитину, чоловіка та село. Ева була справжньою матір’ю твоєї бабусі.

За даними церковних книг, Ева Куппаря та Юхані Наакка одружилися у 1917 році. У родині народилося дві дитини. Однією з них була моя мама, Еллі Наакка, другою – загиблий у зимовій війні мій дядько Ерік. Шлюб було анульовано в кінці 20-х років, бо Ева Наакка вже роками не жила зі своїм чоловіком, і її місце знаходження було невідомо. У рядку «місце проживання» олівцем було написано «Америка» і після цього знак питання.

Пізніше Юхані Наакка одружився на Анні Хейккінен і у них народилося двоє дітей. Я виросла з повною впевненістю, що Анна була моєю бабцею, і на сімейному портреті вона було разом із Юхані, саме на тому, який я заносила полагодити до лавки Йоханссона. Я дзвонила своїм ще живим тіткам, але ніхто з них не чув ані про Еву, ані про перший шлюб їхнього батька. Так вони стверджували. Це можна було зрозуміти. Збіднення будинку почалося з пияцтва Юхані, скритою причиною якого на основі нових даних було щось пов’язане з першим шлюбом.

Тепер я розумію, чому світлина Еви була схована у сімейній Біблії, але як вона туди потрапила я так і не дізналася. Проте, можу побитися об заклад, що бабуся вициганила її у Хельми. Або Хельма сама віддала їй, думаючи, що місце світлини у Евиної дочки.

16.06.2012

Багаторічне оцінювання долі Еви змінилося в моїх очах. Ті, хто відправився до Америки, були біднішими, молодшими дітьми своїх родин, це були люди, у майбутньому яких не було особливого вибору. Ева ж була хазяйкою дому Наакка, який ще був великим та багатим. В юності я думала, що вона залишила родину через позашлюбне кохання. І це пояснило б мамину реакцію: Ева була грішною жінкою.

Після твого народження я вже менше розуміла рішення тієї жінки. Вона народила дві здорові дитини чистою вдачею, і наслідки від скандалу через звершений аморальний крок погано відбивалися на її дітях. Якщо її тайну не розкрили, чому б вона залишила своє зручне життя?

Я намагалася зрозуміти також те, чому вона стала моделлю для фотолистівок? Раніше і ти могла б дозволити собі жити незалежно, будучи Музою художників, бо фотографії або портрети не робили з таких моделей, яких впізнають. Стан листівок досить змінився. Їхнє колекціонування стало модним захопленням у суспільстві, якого стерегтися треба було навіть бідним, бо технічний прогрес значно підвищив вартість таких листівок.

Раптом моделі стали мішенню для поглядів усієї нації, і їхні жести та вирази обличчя імітували. Одна модель в інтерв’ю жалілася на те, що абсолютно незнайомі люди торкаються на вулиці до її голови. Ева розумно приховала своє волосся на еротичній фотографії, але я знала її обличчя і фотограф знав, хто вона. Чого вона хотіла досягти? Чого вона настільки жадала, що була готова піти на подібний ризик?

Після твого народження я ненавиділа Еву. Вона була героїнею мого дитинства, найгарнішою та найвідважнішою жінкою села, яка насправді ж була чимось іншим, і у мене з’явилося відчуття, наче вона мене зрадила. Я також зрозуміла мамин гнів щодо неї. Мама була дочкою горе-скандалу, її кинули і ніколи навіть не пояснили чому. Причиною моєї злості було інше: я народила тебе, не знаючи ні про які ризики і це було Евиною провиною. Було щирою випадковістю, що бабуся народила двох абсолютно здорових дітей. Я почала думати, чи має до цього відношення і невелика кількість дітей, яка прослідковується в нашому роді. Наскільки я знаю, у мами було кілька викиднів, так само, як і в Марґіт. Коли таке трапилося вперше, я горювала разом з сестрою. Коли вона почала очікувати на другу дитину, ти вже народилася, і я сподівалася, що вагітність перерветься десь посередині. Так і сталося. Коли вік взяв своє, вона плакала, що втратила свою можливість, а я відчувала лише полегшення, бо весь час боялася, що її спіткає таке саме, як і мене.