Kitabı oku: «Гніздо», sayfa 3
6
Борт лінкора L1 «Айн-Соф», поблизу туманності Кінська Голова (М43), на відстані одної сотої парсека від зірки Мелані в Темному Агрегаті Оріона
28 квадрарія 417 року Ери Відновлення
Командор Зоран зайшов до медитаційної зали, сподіваючись зустріти там Ґвен Вей. Він знав, що баронеса найчастіше відвідує це місце тоді, коли за умовним часом корабля настає вечір. Залу, побудовану у формі півсфери, проектанти лінкора розташували в одному секторі з житловими каютами. В центрі зали вони розмістили прозору кулю майже метрового діаметру. Блакитне пульсуюче сяйво ледь підсвічувало її нижню частину і розбігалося поверхнею кулі крихітними іскрами. Ця світлова пульсація мимоволі притягувала погляд, пропонувала свої лікувальні ритми і допомагала звільнятися від нав’язливих думок.
Усупереч сподіванням Зорана, баронеси в околиці пульсуючої кулі він не зустрів. Проте медитаційна зала не була порожньою. Біля похилої стіни на підлозі сиділа піфійка Тарасваті. Знаюча одягнула еластичне одноразове трико, до якого приєднувались медичні сен-сори та з’єднання системи терморегулювання. Трико щільно обтягувало її тіло, струнке і сильне, як і у решти високородних жриць. Як на Зорана, такій високопоставленій особі, як Преподобна Тара-сваті, подібний мінімалізм одягу в жодному випадку не пасував. Проте – з іншого боку – він не вважав себе людиною, достатньо компетентною у подібних делікатних питаннях. Й тому ніколи не дозволяв власним життєвим міркуванням дозріти до остаточних оцінок або ж висновків.
Зустрівши приязний погляд Знаючої, командор присів біля неї. На підлозі перед Преподобною було розкладено вкриті різнокольоровими малюнками пластикові прямокутники. Тарасваті доторкнулась до одного із них і спитала командира лінкора:
– Ти знаєш, що це?
– Бачив колись у колоністів на Сельві. Цими жетонами можна грати.
– Ти не зовсім правий, – Знаюча поклала прямокутник поряд з командором. – Це не гральні карти. Це карти Таро. Їх створили для пізнання таємниць. Наприклад, для ворожіння.
– Ворожіння?
– Для передбачення майбутнього, для визначення тонких взаємозв’язків між подіями. Ці карти є частиною найдавнішої з містичних систем, які виникли на Землі.
– Ви можете передбачити, чи знайдемо ми гніздо ґиргів?
– Намагаюсь… У мене ось вже вдруге випадає одна й та сама карта The Moon.
– Оця? – Зоран доторкнувся до покладеного біля нього прямокутника. – Тут справді є знак Місяця. А ще якісь звірі.
– Місяць, дві Вежі, Дорога, Пес, Вовк і Рак.
– Це щось означає?
– Дорога – наш шлях серед зірок. Рак – sarthan – може означати ґирга, який чатує на нашому шляху. Серед знаків місячної карти також є Спалахи Вогню, Випробування, Середня брама і Божественне око.
– Я зле розуміюся на стародавніх містичних знаках. А навіщо тут пес і вовк? Це земні звірі, здається, з одного виду.
– Пси були прирученими тваринами, а вовки – дикими.
– Пса я бачив на Сагунті. Кумедна тваринка. А на Кідронії, мені розповідали, домашнього пса з’їло місцеве звірисько… А для чого саме використовували псів у ті часи, коли малювалися ці жетони? – Зоран відсунув прямокутник від себе.
– Вони охороняли людей та їхнє житло.
– Ага, саме так, я вже згадав. Колись на карантинній станції, у симуляторі, пробував грати у давнє земне життя. Там великі пси допомагали людям на полюванні. А вовки, навпаки, були об’єктами полювання. Значить, пси і вовки були ворогуючими істотами.
– Там, де на Землі збереглася стародавня фауна, між ними й далі існує ворожнеча, – підтвердила Знаюча.
– Таке протиставлення також свідчить про якесь пророцтво?
– Можливо.
Кілька хвилин вони мовчки дивилися на медитаційну кулю, де блакитно-сині спалахи утворили подобу тривимірної оптичної моделі зоряного неба.
– Я хотів про щось запитати вас, Преподобна сестро, – перервав мовчання Зоран.
– Тобі розповідали про мене офіцери з «Капітана Паландо»?
– Ви підглядаєте за моїми думками, Преподобна.
– Не за всіма. Я уважно слухаю тебе, командоре.
– Може, вам, Преподобна, відомо, а може, й ні, але на флоті складають легенди про Знаючу Тарасваті. Кажуть, що лише завдяки вам оте старе корито «Паландо» вийшло переможцем в бою з найсучаснішим безпілотником.
– Це не відповідає дійсності. А що ще про мене розповідають флотські пліткарі?
– Що на Піфії ви займаєте керівну позицію, котра відповідає рангу віце-адмірала Зоряного флоту.
– Нашу ієрархічну систему важко порівнювати з військовою ієрархією Імперії. Вона побудована зовсім на інших принципах. Якщо ти, командоре Зоран, занепокоєний тим, що на кораблі, яким тобі доручили командувати, знаходиться особа вищого від тебе рангу, то твоя стурбованість зайва. Мої повноваження не чинні за межами Піфії.
– А все ж таки?
– На Піфії я займалася питаннями зоряної навігації, дослідженнями Далекого космосу та контактами з розумними істотами інопланетного походження. В цій сфері компетенції я займала другу ієрархічну сходинку після сестри-координатора.
– Цілком адміральська посада, – після недовгих міркувань зробив висновок Зоран.
– Проте зараз я лише радник керівника експедиції.
– На флоті є давня традиція призначення радників з числа офіцерів Адміралтейського штабу. Таких собі мудрагеликів, теоретиків космічної стратегії. Якщо на корабель призначено такого офіцера, то командир корабля почувається, як би то правильно сказати…
– Підлеглим?
– Контрольованим.
– Я не маю завдання контролювати тебе, командоре. Ти вільний у своїх діях і рішеннях. Цим кораблем керуєш ти й тільки ти.
– А яке ви маєте завдання?
– Радити і консультувати.
– Але ж ви володієте телепатією активного типу і можете, якщо забажаєте, змусити мене…
– Я застосую щодо тебе свою ментальну силу лише у випадку, якщо ти станеш небезпечним.
– Тобто?
– Якщо у тебе розладнається психіка, або ти підпадеш під ментальний вплив ворожої раси чи групи терористів.
– Але вирішувати, чи я з’їхав з глузду або чи став я зомбі, ви будете суто на підставі ваших особистих уявлень щодо мого психічного стану?
– Ні, спочатку я маю отримати фіксовані корабельним супремусом підтвердження моїх висновків від першого пілота, командира бойової частини лінкора і від баронеси Вей, як керівника дослідницької частини. А потім вже діяти. Я не маю повноважень на одноосібні рішення. Це ж не піфійська експедиція і не піфійський корабель. А я не адмірал й, тим паче, не мудрагелик з Адміралтейського штабу. Й це все, про що ти хотів мене запитати?
– Ще одне питання.
– Прошу.
– Кажуть, що ви не завжди були жінкою.
– Навіть так?
– Подейкують.
– Я мала народитися чоловіком, – сказала Тарасваті. – Але на Піфії, як тобі напевне відомо, вже кілька століть заборонено народжувати осіб чоловічої статі. Тому ще на ембріональній стадії була проведена відповідна корекція, і я народилася жінкою, – Преподобна знизала плечима. – Дивно, що інтимні подробиці моєї біографії відомі за межами Планети Жінок.
– Не лише піфійки і Служба володіють інформацією. Зоряний Флот, до вашого відома, Преподобна, теж має очі і вуха.
– Матиму на увазі, командоре.
На цьому розмова припинилася, тому що до медитаційної за-ли зайшла Ґвен Вей. Вона на мить зупинилася на порозі, побачивши Зорана і Тарасваті, кинула швидкий погляд на карти Таро і спитала:
– Не проти, якщо я до вас приєднаюсь?
– Зробіть нам таку приємність, леді Ґвен, – командор підвівся з підлоги назустріч баронесі Великосіртській. – Ми тут з Преподобною займаємося ворожінням.
– Я здивована, – посміхнулася Вей. – Менш за все очікувала побачити у цій кімнаті першого офіцера борту з картами Таро.
– Флотський статут не забороняє.
– Авжеж.
– А вам, баронесо, коли-небудь ворожили на Таро? – запитала піфійка.
– Багато років тому, коли я ще вчилася в університеті. В родині Веїв жінки зберігали старі традиції марсіанських кланів. До речі, якщо я не помиляюся, ці карти з колоди Марсіанського таро.
– Помиляєтесь, баронесо, – похитала головою Тарасваті. – Це класична земна колода Райдера-Вайта. Її намалювали за півтора століття до того, як людина вперше ступила на поверхню Марса. Ще до початку космічної ери.
– Справжній антикваріат?
– Сучасна пластикова копія древньої паперової колоди, яку зберігають на Піфії. Я тримала її в руках.
– І як відчуття?
– Вона випромінює Силу.
– Важко уявити… А які результати ворожіння?
– Невизначені, – випередив відповідь піфійки Зоран. – Нас очікує протистояння пса і вовка.
– Протистояння… – посміхнулась Вей. – Для такого прогнозу не треба карт Таро. Ми ж у тижні ходу від Мелані і зараженої спорами ґиргів «дев’ятої-сорокової». От чого-чого, колеги, а протистояння нам не уникнути.
7
Стара кальдера вулкана Ронго, гірська система Аль-Кранц, планета Сельва (3КВ106:2), в системі зірки Ахернар (Альфа Ерідана)
28 квадрарія 417 року Ери Відновлення
Перших втрат загін Со Лая зазнав на середині ущелини, яка вела до внутрішнього краю кальдери Ронго. Раніше кіборги успішно відбивали напади лачарів і дрібніших хижих ксеноморфів. Густий туман, як і пророкував Протон, не розвіювався. В оптичному діапазоні на відстані чотирьох метрів «ті-ді» не бачили один одного і лише мультиспектральні окуляри та всевидячі прилади кіборгів дозволяли експедиції впевнено просуватись серед нагромаджень гострокутного каміння і лютих породжень сельвійської біосфери.
Появу невідомої науці істоти біологи та охоронці спочатку відчули, як хвилю безпричинної паніки. Со Лай, який вже зустрічався з хижаками-менталіками, наказав кіборгам діяти за планом «подвійний периметр», коли одні роботи не давали людям розбігатись і дбали про їхню безпеку, а інші активно шукали джерело ментальної атаки.
На підшоломному моніторі прем’єр-лейтенанта виникла рухлива тактична схема, на якій науковці позначались червоними крапками, бійці його загону жовтими, а кіборги синіми. Рельєф навколишніх гір виглядав, як скупчення темно-сірих плям та ліній. Всі червоні крапки, окрім однієї, були сконцентровані у зручній западині між гранітними «клішнями» гірського відрогу. Їх оточував ланцюжок синіх і жовтих крапок. Одна червона крапка опинилась за межами «периметру» і рухалась у напрямку до стрімкої скельної стіни, яка з півночі замикала ущелину. «Ксенобіолог Міра Нельсон за межами безпечної зони», – підказав офіцерові комп’ютер. «І наближається до печер», – подумки додав Со Лай. Він наказав сержантові Жерому й одному з кіборгів перехопити Міру, поки вона не потрапила до жувал місцевої тварюки. На панель монітору він вивів зображення, яке транслювали інфрачервоні панорамні сканери сержанта і робота.
Кіборг-«павук» встиг добігти до Міри першим. Його гнучкі «лапи» обхопили поперек і груди жінки, а «рукавичка» медичного маніпулятора зафіксувала ліве плече Міри, у яке були вживлені стандартні стабілізуючі імпланти. Со Лай перемкнув зображення на оптичний діапазон. Обличчя жінки перекривило судомою, очі здавались безтямними і дивились нібито кудись в іншу реальність. Офіцер сам потерпав від ментального впливу чужої істоти, тому не здивувався. «Ксеноморф контролює її дистанційно», – припустив він і наказав сержантові негайно доправити жінку до безпечної зони, а кіборгу супроводжувати людей.
Цієї миті сержант викрикнув щось невиразне. Зайнятий лікуванням Міри кіборг не встиг вчасно перебудувати свою периферійну систему й тому не зміг відбити напад. Щось масивне і темне насунулось на трансльовану «картинку», затулило собою Міру. Наступної миті комп’ютер повідомив: «Організми сержанта Кануї Жерома і ксенобіолога Міри Нельсон зазнали невідворотної деструкції, динамічна периферія кіборга «сім-десять» частково пошкоджена».
Ще перед тим, як Со Лай віддав наказ, кілька жовтих точок на схемі зрушилось у напрямку синьої позначки «сім-десять».
«Дисципліна ніяка, – подумки констатував прем’єр-лейтенант. – Добре, хоч «павуки» не діють без наказу».
Вголос він дав команду:
– Захопити ксеноморфа живим. «Третій» і «шостий», виконувати.
Дві сині крапки також рушили в бік «сьомого-десятого». Тепер на командирському моніторі висвічувалось одночасно чотири зображення у різних спектральних діапазонах. Раптом на інфрачервоному виникло щось подібне до великої оранжевої півсфери, поряд з якою проглядались ще теплі, забарвлені у шафранове і яскраво-сіре, контури людських тіл та яскраво-жовті плями ще не охололої крові. Пошкоджений «павук» в інфрачервоному спектрі виглядав як химерне переплетення білих і блакитних ліній. Він також виконував наказ прем’єр-лейтенанта, утримуючи «півсферу» всіма маніпуляторами своєї динамічної периферії. Чужа істота намагалась вирватись з лап робота, але Со Лай не зміг роздивитись, чим саме ксеноморф змушує корпус кіборга вібрувати і смикатись.
«Потужна бридота», – констатував офіцер, уявляючи, яку силу треба мати, щоби трусити двохсоткілограмовою машиною, немов тренувальною «грушою».
Він відчув, що ментальний тиск послабшав. Судячи з цього, чужа істота не могла одночасно боротись з кіборгом і телепатично впливати на людей. «Третій» і «шостий», що добігли до місця битви, остаточно блокували спроби нападника втекти до печер, невидимі жерла яких були зовсім поруч. В оптичному діапазоні чужа істота виглядала як велетенська черепаха з бородавчастим панцирем і віялом пласких мацаків. Поверхня панцира на очах змінювала колір від чорного до темно-червоного, а мацаки рухались з дивовижною швидкістю. На їхніх закінченнях було щось на штиб присосок. Корпус «павука» було рясно вкрито білуватою субстанцією, масною на вигляд. Со Лай припустив, що це або отрута, або ж роз’їдаюча рідина. Серед сельвійських тварин знаходили чимало таких, що використовували для ураження своїх жертв концентровані кислоти і смертельні трунки. Хоч би що там було, але й цього разу земна техніка виявилась сильнішою за химерні породження Сельви. Ксеноморфа оповила хмара присипляючого газу, мигтіння мацаків сповільнилось, і Со Лай наказав «третьому» обстежити тіла загиблих. «Павук» спрямував на них відеосенсор. Те, що він відобразив, нагадало офіцерові криваві інсталяції земних художників-екстремалів, які він бачив у фільмі з історії мистецтва. Міру нападник просто розшматував, а одягненому в екзоскелет сержанту відірвав голову разом із механічним підсилювачем шийних м’язів та шоломом.
– Передислокуйте дослідницьку групу сюди, – наказав Со Лай. Він обережно наблизився до чужої істоти. «Черепаха» на його наближення не зреагувала. Її мацаки втягнулись під панцир, який набув фіолетового кольору. В інфрачервоному діапазоні ксеноморф також змінив колір з оранжевого на стронціановий.
– Що з Мірою? – почув він голос Занги. Дівчина вибігла з туману, випередивши кіборга.
– Мертва.
– Мертва? – Занга рушила до тіла колеги. Офіцер зупинив її.
– Не підходьте. Ксеноформа ще не заснула.
– Міра… – дівчина сперлась на затягнуту в силовий каркас руку прем’єр лейтенанта. Со Лай майже фізично відчув ту суміш страху, жалю, тривоги і втоми, яка переповнювала Зангу.
– Вам відома ця… істота?
– Ні… Саме ця не відома… Якийсь місцевий ендемік. Він схожий на рівнинну Scutulia macerona…
– Він вміє контролювати свідомість.
– Всі представники родини Scutulia мають телепатичну зброю. Я відчувала… Бридке відчуття… – Занга озирнулась на Фалька, старшого ксенобіолога експедиції, який у супроводі «ті-ді» якраз виходив з туману. – Тут невідома ксеноформа.
– Так, бачу. Нова черепашка із сімейки Scutulia, – погодився з молодою колегою Фальк. – Ми понесли втрати?
– Біолог Нельсон і сержант Жером, – офіцер підійшов до обезголовленого тіла. – Він був з Бальсани, двадцять два роки, неодружений натурал, другий рік служби.
– У Міри батьки і дівчина на Альфі, – озвалась Занга. – Її контракт закінчувався за два місяці.
– На все є воля Велудумана, – почув Со Лай голос Протона.
«Цей клон все ж таки сектант», – констатував прем’єр-лейтенант. Його здогадка підтвердилась і, відзначив він про себе, однією проблемою побільшало.
– Ця істота достатньо важка, матимемо клопіт з її транспортуванням, – сказав він уголос.
– Звільнимо великий візок від частини обладнання, – запропонував Протон.
– І хто ж то все нестиме?
– Ми, – знизав плечима клон. – Там є малогабаритні контейнери, візьмемо їх на спини.
– Треба помістити ксеноморфа під ізоляційну мембрану, – зауважив Фальк. – І нехай «ті-ді» запакують трупи. Нехай відзнімуть й позбирають все-все, до найменшого шматочка. Останнім часом бюрократи навколо кожної смерті розкручують ціле розслідування.
Со Лай відчув, що Занга плаче. Він глянув на дівчину. Її плечі дрібно посмикувались. Йому кортіло втішити Зангу, проте обмежений досвід спілкування з дівчатами не підказував, як саме. Тому, після десяти секунд неплідних роздумів, Со Лай вирішив повернутись до поточних питань, котрі ставила перед ним службова необхідність. За знаком командира охоронці розгорнули анізоборні мішки й заходились збирати до них шматки людської плоті. Офіцер вирішив якнайскоріше залишити ущелину. Щось підказувало йому, що істота-вбивця є не останнім з тутешніх сюрпризів.
Фальк і Занга вже почали розгорнення ізоляційної мембрани, коли на комунікатор прем’єр-лейтенанта прийшов виклик з орбітальної бази.
– Що там у вас сталося, Лаю? Доповідайте, – почув він знайомий голос координатора сельвійських «ті-ді».
Со Лай стисло доповів про напад на експедицію ксеноморфа та понесені втрати. Після хвилинної паузи в комунікаторі виник владний жіночій голос:
– Я Преподобна Сайкс. Наказую вам залишатись на місці. Розгорніть тимчасовий табір, забезпечте належний захист і чекайте. Головне ваше завдання: зберегти ксеноморфа живим. За вісім годин ми до вас приєднаємось.
– Ми в ущелині, леді. Човник не зможе тут сісти.
– Це не ваші проблеми, офіцере. Залишайтесь на місці. За збереження ксеноморфа відповідаєте особисто. Кінець зв’язку.
Прем’єр-лейтенант озирнувся навколо, немов намагаючись побачити крізь туман щось хоч трохи подібне до злітного майданчика. Молочно-біла муть оточувала його звідусіль. Він раптом засумнівався, чи у правильний спосіб звернувся до Сайкс. Може, треба було сказати не просто «леді», а «високородна леді», або «преподобна леді»?
«Ні, – вирішив офіцер. – Титул Преподобної зі зверненням «леді» не монтується зовсім. Конче треба запитати в старших і, можливо, вибачитися при нагоді. А то ще образиться».
8
Космодром Телон, планета Аврелія (6КА81:4), зоряна система Мійтри (HD168443)
9—11 фебрарія 417 року Ери Відновлення
Загальні шикування у школі, де вчилася Пела, були рідкістю. Востаннє всі навчальні сектори збирали на головному спортивному майданчику три з половиною місяці тому, коли оголосили траур за покійним імператором Туре Шактірі ІІ. Так само, як і тоді, вихованців вишикували літерою «П» навколо металевої платформи-таблетки. На неї зійшли урочисто одягнений ректор, його заступники, старші куратори секторів і жінка у чорно-золотому строї офіцера Зоряного Флоту. Сріблястий диск Мійтри сяяв на ультрамариновому небі єдиної, окрім Землі, планети, де людям для перебування на поверхні не треба було надягати ані шоломів, ані скафандрів, ані герметизованих комбінезонів. Скручені у перламутрові жгути високі хмари застигли нерухомим ескортом навколо місцевого сонця. Всі навколишні предмети відкидували різкі тіні, а освітлена променем Мійтри місцева сіра трава здавалась металевою. Легенький теплий вітерець напинав полотнище синьо-білого прапору колонії і ворушив волосся вихованців і вихованок шостого рівня, що вперто вибивалось з-під кумедних корпорантських капелюшків. Для цих широт така пафосна погода вважалась аномальною. За стандартним галактичним часом ішла перша декада фебруарія. А за місцевим календарем у Північній півкулі панувала глибока осінь.
Коли шеренги школярів завмерли у доречній напрузі, ректор зробив півкроку до краю платформи, енергійно розправив плечі, прикрашені професорською мантією, і звернувся до вихованців:
– Молоді громадяни вільної Аврелії, – прогундосив він крізь дихальний противірусний фільтр. – Настав час великих випробувань як для нашого світу, так і для всього людства. Ворожі нашій великій расі сили знову загрожують населеним світам. Але нащадки героїчних першопрохідців доби Явіса і Сіорана ніколи не стануть на коліна перед чужинцями! Ми сповнені рішучості дати відсіч. Охоронець прав і свобод світів імператор Еарлан Третій наказав нам мобілізувати всі сили для захисту людства й тих немеркнучих цінностей, котрі заповіли нам Отці-відновлювачі. Виконуючи наказ нашого монарха, Особлива самоврядна імперська колонія Аврелія також заступає на бойову варту. Громадянам нашої колонії, серед іншого, доручено в найкоротший термін розконсервувати імперський військовий космодром Телон, поряд із яким, як ви знаєте, знаходиться наш навчальний заклад. І ми, свідомі важливості цієї місії, з належною відповідальністю виконаємо наш патріотичний обов’язок. Для оголошення мобілізаційного плану розконсервації я надаю слово заступникові коменданта космодрому капітану другого рангу Ксан Гаотан.
– Яка симпатична тітка… – млосно прошепотіла Оса, яка стояла за спиною Пели.
– Уб’ю, – попередила та подругу.
Заступник коменданта тим часом стисло окреслила завдання для вихованців школи. Космодромні служби мали вже за шість тижнів прийняти, завантажити та відправити на орбіту перший «човник». Строк був надзвичайно стислим, тому цілу адміністративну область перевели на режим військового стану. Серед іншого на розконсерваційні роботи у Телоні вирішили мобілізовувати вихованців трьох старших рівнів – від п’ятого до сьомого. Всього сто чотирнадцять майбутніх техніків, яким тимчасово, до закінчення розконсервації, надавався статус інженер-курсантів Зоряного Флоту.
– Круто! – прокоментувала повідомлення про зміну статусу Оса. Вона вже подумки рахувала перші в своєму житті кишенькові гроші. Курсантам Зоряного Флоту надавалось не лише державне утримання, але й певні суми на власні потреби.
«Цікаво, чи імплантують нам тепер персональні комунікатори?» – подумала Пела. Дівчину раптом охопило відчуття, що ріка її життя змінила свою течію з повільної на швидку, що швидкість течії щогодини зростає, й що до справжнього водоспаду вже не далеко.
Наступного ранку вихованців розбудили за годину до сходу Мійтри. Сніданок подали незвично калорійний, а замість остогидлої мішкуватої форми вихованки жіночого сектору знайшли у своїх шафках комбінезони з цупкого темно-сірого матеріалу, що милував око тьмяним металевим відблиском.
– Це ж справжній офіцерський прикид! – закотила очі напівкровка Еліс, обмацуючи численні кишеньки, муфти і терморегулюючі клапани комбінезону.
– Модна штука, – погодилась Оса, встромляючи свої тонкі альфійські ноги в обтягуючі анізоборні штани. – Я такий комбік бачила, коли ми сюди летіли. Оп-ля!
– Що ти там бачила, лічинка! – пирхнула корінна авреліанка Лерон. – Тебе ж везли шестирічною, як біологічний вантаж…
– Затули пащу, товстолапа! – обірвала її Пела. – Ще раз нявкнеш на Осу, я з тебе самої біологічний вантаж зроблю.
– Припиніть розмови! – гримнула на дівчат кураторка. – Одягайтесь швидше, автобуси вже чекають.
За лічені хвилини вихованки жіночого сектора вишикувались біля шлюзу, на ходу встромляючи у ніздрі противірусні фільтри. Кураторка ретельно перевірила зовнішній вигляд своїх підопічних і поклала долоню на червону панель шлюзового сканера. Мембрана тріснула, і вихованки вийшли на поверхню Аврелії.
Шкільний двір цього ранку мав незвичний вигляд. У світловому колі стояли автобуси, а біля них люди у формі Зоряного Флоту. Вихованок знову вишикували. До шеренги, у якій нерухомо застигла Пела, підійшов флотський.
– Я майстер Йун, – назвався він. – Ті, чиї прізвища я оголошу, сідають до жовтого автобуса.
Серед оголошених прізвищ Пела Махоніко почула своє. Оса до жовтого автобуса не потрапила, й це засмутило Пелу. Вона хотіла сказати Осі на прощання щось приємне і підтримуюче, але її вже штовхали в плечі. За мить Пела сиділа в автобусі разом із трьома десятками вихованців і вихованок. Зручне крісло з гідроподушками приємно огорнуло стегна і плечі дівчини.
Не гаючи часу, майстер Йун розпочав інструктаж:
– Ви всі є курсантами моєї команди. Моя команда називається «восьма монтажна». Від сьогодні ми з вами працюватимемо у ремонтно-відновлювальному секторі космодрому, на майданчику номер три. Повторіть те, що я сказав!
– Команда «восьма монтажна», ремсектор, третій майданчик, – без ентузіазму прогундосили новоспечені курсанти. Вони вже почали здогадуватись, яка саме робота чекає на них у сталевих лабіринтах Телона.
– З цього моменту ви повинні виконувати всі мої розпорядження, – вів далі майстер Йун, – а також розпорядження мого заступника, флаг-марінера Ясмін.
Поряд з Йуном опинилась молода вродлива жінка з темно-оливковою шкірою і великими очима. Пелі вона відразу сподобалась. Особливо її очі – темні, теплі і гіпнотичні. Світле волосся і блакитні очі Оси відразу виблякли у пам’яті Пели. Тепер їй кортіло дізнатись, яка ж на смак ця дивовижна оливкова шкіра.
Вона так захопилась вродою Ясмін, що забула вслухатись у те, що каже Йун. А він розповідав про техніку, якою мали керувати бійці «восьмої монтажної».
– …використовуються переважно роботи та роботизовані агрегати типу «7Т10» і «елефант», конструкцію яких ви повинні були вивчити на заняттях у школі, – казав майстер, акцентуючи підвищенням тону слово «повинні». Над головою майстра спалахнув плаский екран, на якому розгорнулась схема Телона, де яскравими кольорами були позначені ремонтний сектор і третій майданчик. Схема перетворилась на тривимірну, і Пела зрозуміла, що той майданчик знаходиться під поверхнею планети і являє собою частину підземного ангара для міжрейсового обслуговування та ремонту орбітальних «човників». На схемі ангар нагадував пенал для фехтувального приладдя. Цифрові позначки вказували на велетенські розміри «пенала», в якому планувалось одночасно обслуговувати зо два десятки космічних апаратів. Довжина центральної директриси ангара перевищувала три кілометри.
«У всьому є плюси і є мінуси, – філософськи резюмувала дівчина. – З одного боку, доведеться аж півтора місяця горбатитись серед їржавих руїн, та ще й під землею. А з іншого, весь цей час поряд буде вродлива дівчина на ім’я Ясмін. Цікаво, від кого її гребе більше – від жінок чи від чоловіків? А може, від дигендерів?»
Раптом Пела вирішила, що у тому випадку, якщо флотській красуні більше подобаються чоловіки, вона віддасть прислані братом гроші на операцію зі зміни статі. Пелі самій стало смішно від такої несподіваної рішучості, й вона голосно пирхнула. Хтось із курсантів засміявся. Майстер Йун невдоволено подивився на неї, але в очах Ясмін Пела не помітила осуду. Навпаки, там з’явилось щось веселе.
«Напевно, відчула, що сподобалась мені», – не без задоволення припустила Пела. Щодо своєї привабливості вона не мала жодних сумнівів. Специфічна увага оточувала її вже не перший рік. Висока, струнка, синьоока, з природним – густим, хвилястим, розкішним – рудим волоссям, вона вирізнялась з-посеред не лише курдуплистих корінних аборигенок, але й із «тонконогих» громадянок у першому поколінні. Треновані м’язи не псували довершеної краси її тіла, яке уміло рухатись граційно і звабливо, немов не відчуваючи зайвої третини авреліанської гравітації. «Ти така гарна, така гарна, як сексі-клон з віртуалу», – не втомлювалась шепотіти їй на вушко закохана Оса, котра у школі здобула славу надзвичайно пихатої, перебірливої і вимогливої білявки. Навіть крижані кураторки-авреліанки, свідомі своєї спадкової громадянської вищості, задивлялись на Пелу. Особливо у басейнах та гімнастичних залах, де мішкуваті шкільні комбінезони не заважали демонструвати усі естетичні переваги «тонконогої» організації тіла. У природній пам’яті Пели (а кіборгенної їй, зрозуміло, імплантувати ніхто не збирався) зберігався таємний «файлик», де вона вела облік своїм перемогам. Керівники школи були б вельми здивовані, якби змогли дістатись до цієї краплини грішної інформації. Гламурна Оса у переліку шкільних тріумфів Пели Есмеральди Махоніко була далеко не першою.
Автобус тим часом проминув поселення «Біла Троянда» і виїхав на старе шосе, що вело до космодрому. Пряме, немов стріла, воно ще кілька днів тому було майже поховане під рухливим шаром жовто-гірчичного пилу. А тепер цим шосе, в одному напрямку з автобусами, рухались армада цистерн, платформи з роботами, крани та інша техніка, спрямована адміністраторами колонії на розконсервацію Телона. Могутні вежі космодрому підносились над горизонтом, підсвічені прожекторами.
За двадцять хвилин автобус зупинився під циклопічними арками вантажного крана. Йун, Ясмін і курсанти рушили широким похилим тунелем, що вів до підземних приміщень космодрому. В реальності ремонтний ангар виявився подібним до неосяжної печери, перспектива якої губилася у хмарах пилу і кольорових спалахах світла. Тут уже вирувала відновлювальна діяльність. Летючі і крокуючі роботи розчищали центральну директрису ангара, інші, подібні на велетенську броньовану гусінь, прокладали свіжі рейки для тальферів і мобільних платформ. Їхні блискучі обладунки віддзеркалювали навколишній будівельний вир і розгублені обличчя курсантів. Вихованці тихої провінційної школи, вони уперше в житті зустрілись з фронтальною силою могутньої технічної цивілізації, спрямованою волею міжзоряної держави. Дійсність перевищила усі ті враження, які майбутні працівники космодромних служб отримали під час симулякрових ігор і тренувань.
– Ось і третій майданчик, – командир «восьмої монтажної» кивнув у бік хаотичного нагромадження будівельних плит, контейнерів і перекручених металевих рейок. – Зараз сюди прилетять «елефанти» й ми з флаг-марінером проведемо перше практичне заняття.
«Елефантами» транспортно-монтажних роботів назвали не дарма. Силові агрегати, приторочені до їхніх опецькуватих корпусів, нагадували слонячі вуха, а монтажний маніпулятор – хобот. Керувати летючими слониками було нескладно: поточні завдання вводились через голосовий комунікатор. Найважчим виявилось запам’я-тати десятки команд з рубрикатора операцій. Пела кілька разів помилилась, що спричинило завчасні трансформації контейнерів та зіткнення її «елефанта» із сусіднім, оператором якого був (була) дигендер з темно-червоною шкірою і чорним волоссям, заплетеним у три товсті скрутні. Йун несхвально хитав головою, а Ясмін щоразу терпляче підказувала Пелі правильні команди. Дівчина при цьому намагалась перехопити погляд флаг-марінера, але та не відривала очей від тривимірної монтажної мапи, що жовтуватою пірамідкою мерехтіла над її комунікатором. З четвертої спроби Пела таки змусила летючого «слоника» закріпити керамічний відбивач на стику кільцевих секцій ангара.
