Kitabı oku: «Війна», sayfa 6

«Один місцевий журналіст якось прийшов до губернатора Януковича брати інтерв’ю. Довго розпитував губернатора про його життя і про роботу. І ось в якийсь момент губернатор Янукович сам запитав журналіста: «А чому ви такий блідий?» Журналіст здивувався запитанню, але відразу пояснив, що погано спить, що мати тяжко хвора і йому доводиться постійно шукати можливість заробити гроші їй на ліки. Після інтерв’ю журналіст вийшов до приймальні, зняв із вішалки пальто. Одягнувся і, заклавши руки в кишені, раптом намацав конверт. Вже на вулиці витягнув конверт із кишені пальта і заглянув усередину. Там він знайшов тисячу доларів стодоларовими банкнотами. «На ліки для мами», – зрозумів він і подумав про Януковича тепло і з вдячністю». Я взяв цю історію в лапки, бо не знаю: чи правда це. Ця історія виринула 2004-го року перед президентськими виборами, які плавно перейшли в Помаранчеву революцію.

Іноземні журналісти часто запитують мене про існування двох різних Україн: Східної України і Західної. Так, Західна Україна завжди відрізнялася від Центральної і Східної. Західна Україна увійшла до складу СРСР 1939 року за пактом Молотова – Ріббентропа, але фактично стала частиною Радянської України тільки після закінчення Другої світової війни. Одначе до початку 1960-х років на території Західної України йшла партизанська війна проти комуністів, військ НКВС і представників радянської влади. У цій війні з обох сторін загинули тисячі людей. Десятки тисяч було заарештовано. Пам’ять про цю боротьбу не тільки досі жива, але й повністю легалізована на території Західної України. Іменами тих, хто боровся проти радянської влади, названі вулиці та площі. У місті Стрий Львівської області відкрито Музей родини Степана Бандери – одного з лідерів антирадянського опору. У Львові створено музей «Тюрма на Лонцького», де можна відвідати катівні НКВС-КДБ, через які пройшли тисячі борців проти комунізму. Дух спротиву комуністичній диктатурі досі сильний на Західній Україні. Тепер – це дух опору будь-якій диктатурі. Цікаво, що за останні двадцять років дух Західної України поширився і на столицю – Київ, і на інші центральні регіони країни. Межі Східної України за останні двадцять років не змінилися. Основою східного регіону є дві найбільш густонаселені «шахтарські» області – Донецька і Луганська. «Продовженням» східного регіону можна назвати Дніпропетровську, Харківську, Запорізьку області, але там Партія регіонів вже не така всесильна, та й народ більш вільнолюбний.

26 січня

Ми в селі. Сонце над снігом. А думки такі: смерть не любить самотності. Тільки президентам самотність звична. Люди з генетичною пам’яттю раба мріють стати рабовласниками. Люди з генетичною пам’яттю вільної людини мріють про свободу для всіх.

Наш друг, колишній сільський телефоніст Вітя разом із колишнім начальником районної в’язниці при відділенні міліції Брусилова Сашком привіз 50 кг картоплі по 5.70 за кіло, ще три відра я купив у сусідки Валі – це картопля для Петі Хазіна. Повертаючись додому з села, завезли спочатку картоплю мамі-Раї.

27 січня. Понеділок

Мінус 16° за Цельсієм, сонце, тиша. Відвіз дітей до школи, зайшов на революцію. Походив між наметами. Поговорив із революціонерами. Настрій у них сьогодні втомлений. У повітрі – усталений запах деревного диму. Біля крайньої залізної бочки, з якої виривається полум’я і дим, стояли п’ятеро людей і, хоч як дивно, мовчали. Мабуть, серед них не було «сторонніх». Між собою вони вже наговоролися. Розмова зазвичай виникає, коли підходить який-небудь співчувальник із запитаннями або брати-по-Майдану. З боку Бессарабки за барикадами в ряд стоять 5–6 машин-кав’ярень. Біля кожної – генератор. Із цих 5–6 автокав’ярень працювала одна. Випив кави. Піднявся до готелю «Україна», вийшов у ефір АРД. На балкончику, на морозі, з Майданом за спиною. О 10 ранку зустрівся зі шведськими журналістами, разом із ними повернувся на барикади. Через півгодини, попрощавшись зі шведами, вирушив до революційних художників і культуртрегерів.

Серед сотні наметів демонстрантів, які стоять тут усередині барикад, є намет із назвою «Мистецький Барбакан». Він живе своїм життям, являючи водночас живу частину Майдану. Тут працює постійна експозиція революційного живопису, в основному дуже анархістського та політизованого, схожого на плакатний живопис часів громадянської війни 1918 року, тут відбуваються виступи поетів і прозаїків, презентації книжок, концерти бардів. Революція завжди дає поштовх мистецтву. Так було 1917 року під час і після Великої Жовтневої революції, так відбувається і нині. На парканах і наметах усередині й зовні барикад приклеєно аркуші паперу з написаними від руки та друкованими на принтері віршами. Російською й українською мовами. Серед активістів Євромайдану є і письменники, і рок-співаки, і навіть видавці. Вони допомагають зміцнювати барикади, встигають писати колонки для веб-сайтів і давати інтерв’ю. Вони живуть революцією, розуміючи: якщо революція програє, то всіх їх чекає суд і можливе тюремне ув’язнення.

Президент Янукович, який п’ять тижнів «не помічав» протестів і не реагував на них, раптом видав указ про підвищення в 5 разів суми Національної премії імені Шевченка для діячів культури, а також оголосив про майже тисячу «президентських» стипендій для прозаїків, поетів, композиторів та інших митців. Його раптову «любов» до діячів мистецтва можна пояснити тільки одним. Йому, напевно, сказали, що ніхто з відомих художників або письменників не хоче виступити на його підтримку, як ніхто з відомих співаків і рокерів не захотів навіть за великі гроші грати для учасників мітингу на підтримку чинної влади. Мистецтво в Україні давно «відокремлено» від державної влади. Ще на самому початку незалежності, 1991 року. Хоча Міністерство культури і працює.

2004 року під час дійсно мирної Помаранчевої революції ми з колегами-письменниками три тижні організовували політичні дискусії представників двох протиборчих сторін у найбільшій книгарні «Наукова думка» на Європейській площі. Люди заходили до магазину грітись, адже тоді, як і сьогодні, на вулиці було мінус 15° – мінус 20°. Тепер цей магазин закритий. На час революції. Справа в тому, що поблизу нього проходить перша лінія барикад, а за ним стоять машини міліції та спецназівці зі щитами та зі зброєю для розгону демонстрантів. Приказка «коли говорять гармати, музи мовчать», що існує в багатьох мовах, «спрацьовує» в Києві тільки частково. Гармати «говорять» ночами тільки в одному місці центральної частини Києва – на вулиці, яка веде до будівлі уряду та парламенту. Щоночі там відбуваються сутички радикалів зі спецназівцями. І ті й інші кидають один в одного коктейлі Молотова. Але у спецназівців є ще карабіни для стрільби гумовими кулями, гранати, здатні поранити, і багато-багато іншого. Крім спецназівців, проти демонстрантів виступають іще якісь «таємні» сили, адже багато людей поранено металевими кульками, кілька вбито з бойової зброї, якої офіційно немає на руках у спецназівців. Десятки активістів і учасників протестів було викрадено вночі людьми в цивільному на машинах із фальшивими номерами. Багатьох із викрадених потім знаходять у міліції, але деяких не знаходять узагалі. Одного з викрадених знайшли мертвим у лісі під Києвом зі слідами тортур.

31 січня

Мінус 23° зранку. Школу скасували, але довелось їхати на «1+1» на ранковий блок. Очі-мішки, відчуття вибитої подушки. Невиспаний, я відговорив там, потім допоміг Лізі зрозуміти по телефону податкового інспектора, зайшов до Петі на каву, з Дмитром Гнатенком у «Харбін» на обід і, нарешті, до 15.00 опинився на Володимирській.

Новина вчорашнього вечора і ночі – знайшовся замучений, але живий Дмитро Булатов, якого з 22 грудня катували невідомі, які вимагали відповіді на питання: хто фінансує Автомайдан. Його намагалися розіпнути: на долонях дірки чи то від шила, чи то від цвяхів. Він своїх мучителів не бачив, тільки чув. 22-го ввечері його вдарили чимось важким по голові й відвезли. Викинули в Бориспільському районі біля села. Минулого разу вони так само викинули Юрія Вербицького, тільки не біля села, а в лісі, й він помер. Ті ж люди.

Янукович на лікарняному. Решта – просто хворі.

Тео, отримавши три тисячі гривень на день народження в подарунок, одну тисячу повернув. Сказав, що йому і двох вистачить. Дякую йому. Завтра треба буде платити за пейнтбол і піцу. Тео і Антон погодилися також заощадити на святкуванні дня народження в кафе. Замість цього я зроблю на вечерю локшину з тайським соусом і куркою.

3 лютого

Сонячний понеділок. У суботу їздили з Тео, Антоном та ще вісьмома учасниками свята до Гідропарку в пейнтбольний клуб «Планета». Пластикові кульки, наповнені фарбою, замерзали, вибухали у стволах, але воювали хлопці майже дві години з перервою на чистку автоматів-маркерів. У неділю ми з Лізою сходили на Майдан і віднесли туди кілька кілограмів гречки. Потім готувалися до дорослого святкування дня народження Тео. Раптом з’ясувалося, що Наташі зле з серцем і вона викликала «швидку», яка відвезла її до лікарні. Потім зателефонувала Іра і сказала, що вони, напевно, не прийдуть, бо її замучив бронхіт. Ось і вийшло свято на 3-х гостей замість шести.

А сьогодні об 11 ранку був у фонді «Відродження», провели «установчі збори» гуманітарної ініціативи з меддопомоги постраждалим. До наглядової ради увійшли троє письменників: я, Сергій Жадан і Оксана Забужко. Четвертим членом ради став колишній міністр охорони здоров’я Василь Князевич. Забужко на зустрічі була присутня віртуально – по гучному телефонному зв’язку. Заявила: те, що відбувається – це початок Третьої світової, сказала, що час постмодернізму відійшов і т. ін. Директор фонду «Відродження» дав нам прочитати роздруківку дивного, дуже агресивного поводження Ігоря Луценка: ті, хто проливав кров (тут він, напевно, мав на увазі «Правий сектор»), мають право на управління країною, «всі в бій до цілковитої перемоги!!!» і далі в такому ж бойовому дусі. Братів Капранових ледве пустили на трибуну київського Майдану, щоб повідомити про рішення форуму Євромайданів. Вони були здивовані та дуже засмучені. Революціонери стають не потрібні революції. Якісь нікому не відомі люди вирішують: кого пускати говорити з трибуни, а кого не пускати.

Лідер «Спільної справи» Данилюк, який зник на днях, раптом опинився в Англії. Втік. А Янукович заявив, що їде в Сочі на Олімпіаду до Путіна. Напевно, хоче побути на самоті.

4 лютого

На вулиці помітно потеплішало – мінус десять градусів Цельсія. Сходив на Майдан. Просто перед входом до зали посилок Головпоштамту півтора десятка тепло одягнених майданівців ставили новий намет. Над Майданом серпанок, як уранці над шрі-ланкійськими джунглями. Яскраво засліплює сонце, ще не піднявшисьу зеніт. Народу мало.

Учора ввечері сусіди знизу підняли паніку. Дзвонили мені тричі – внизу третій день стоїть високий, близько 190 см зросту, чоловік. Когось чекає, виглядає. Чужий. Я його теж бачив, коли входив до парадного, але тоді, на початку сьомої, він стояв на вулиці перед будинком. Напевно, замерз і повернувся всередину. Коли я виходив увечері на зустріч із Юрієм Макаровим до книгарні «Є», нікого там не було. А сьогодні вранці я у дворі розговорився з нотаріусом із першого поверху. Він сказав, що раніше постійно стояв інший, нижчий на зріст. Явно «при виконанні». Начебто через офіс на другому поверсі, куди приходив один із лідерів Майдану Єгор Соболєв. Спокійно обговорили з нотаріусом ситуацію. Виходу не знайшли. Побажали один одному гарного дня і розійшлися.

А тим часом кримський парламент заговорив про відділення Криму від України і перетворення його на російську автономію. Вадим Тітушко заявив раптом, що підтримує Майдан і, якби не домашній арешт, поїхав би до Києва колоти дрова для майданівських буржуйок. Тимошенко з лікарні заявила, що вона проти повернення до Конституції 2004 року. Воно і зрозуміло, вона хоче стати президентом із усіма повноваженнями.

5 лютого

Потепліло до мінус 2° Цельсія.

Уранці грів двигун у машині та слухав новини радіо «Ера». Здалося, що частина новин повторюється щодня і, напевно, записана в файл, який прокручують: «Аню, як там Майдан?» – «На Майдані все спокійно й малолюдно. Люди прокинулись, заспівали гімн України. Священики відслужили ранкову молитву за Україну. Народ підтягується. Протестувальники почали прибирати Майдан». Є кілька повторюваних із часів Помаранчевої революції тем, що робить усю ситуацію схожою на традиційний початок шахової партії – замість Е-2 – Е-4, Київ починає вирувати, Cхід оголошує або про організацію збройного опору або про формування окремої республіки, Крим просить Росію ввести війська і забрати півострів собі. Потім проурядові недержавні чиновники і політики починають «фукати» на своїх земляків, намагаючись якомога швидше загасити їхню активну дурість.

Учора парламент оголосив день відкритої трибуни. Всім дали слово, а значить, ніхто нікого не слухав. Янукович знову сховався і мовчить, очікуючи посадки на свій урядовий літак, аби летіти в Сочі на олімпійську зустріч із Путіним. Герман заявила, що до зустрічі з Путіним Янукович ніяких рішень із урегулювання кризи не ухвалюватиме. Ясна річ, що він може сам, без Путіна, наухвалювати? А тут йому радитися ні з ким. Немає йому рівних в Україні за стратегічним мисленням.

Осад, одначе, дещо неприємний і від лідерів протестів. Один – Данилюк, нелегально перейшов кордон і опинився в Лондоні. Я не знав, що у нас десь є спільний відрізок кордону з Великою Британією. Крім того, він повідомив, що переходив пішки в страшенний мороз і заметіль по полю. Поля у нас можуть бути на кордоні з Росією. Туди навряд чи він пішов би. Дмитра Булатова вивезено до Литви офіційно. Схоже, далеко не всі вірять у його викрадення «російським спецназом» або іншими жорстокими силами. Ігор Луценко після схожого викрадення мав вигляд жахливо побитого і пригніченого, хоча його били один день. Юрія Вербицького, викраденого разом із Ігорем Луценком, було викинуто вночі на узліссі та знайдено мертвим. Побита в Бориспільському районі Таня Чорновол два тижні лежала опухлою і невпізнанною. Булатова тримали 8 днів. Якби його били всі 8 днів, він би не вижив. Якщо його били через день, то метою викрадення було напруження, яке це викрадення викликало.

6 лютого

Учора коротка зустріч із норвезьким фотографом Томом Крістенсеном у готелі «Дніпро». Центральний вхід готелю закритий і затемнений, немов готель не працює. Але він працює, а вхід до нього тепер через паб «Лондон» і ліворуч. Там скляна будочка, в якій сидить чорношкірий черговий, поруч на стільчику охоронець. Фойє готелю обрізано, ліву частину перекрито. Бар працює. Том Крістенсен був у Бердичеві та інших містах. Він хотів поговорити про моє інтерв’ю норвезькій газеті, в якому я сказав, що Україні терміново знадобляться психологи, про те, що тепер у країні є дві масові групи психологічно травмованих – травмовані з дитинства жителі сходу країни і травмовані недавно жителі центру та заходу, які були абсолютно здорові на початку протестів, але в міру того, як вони кричали, а їх не слухали й удавали, ніби їх немає, вони дістали свою травму і з романтиків перетворилися на радикалів.

Увечері 4 години в сауні готелю «Україна» промайнули, як миттєве, але радісне свято. Ден прийшов як денді, в капелюсі, пальті й із тростиною з блискучим набалдашником із жовтого металу. Спортивний журналіст Дмитро приїхав пізніше за всіх. Мій видавець наполегливо радив мені виїхати з родиною з Києва на п’ятницю, бо він очікує кривавих подій.

Ішли ввечері після сауни через Майдан до готелю «Козацький», де стояла машина Дмитра. На Інститутській нижче верхніх барикад шикувалася колона молоді в касках із прапорами партії «Удар» та іншими прапорами. Зліва під монументом Незалежності, під цією так званою «дівчинкою на паличці», близько восьми людей грали у великі шахи. Вже на другому боці Майдану назустріч нам ішов гуртик збудженої молоді років шістнадцяти з короткими зачісками. Говорили по-російськи і говорили про «СС». Поблизу одного намету біля незапаленої, холодної металевої бочки-буржуйки стояла нерухомо пристойно одягнена бабуся з розгубленим виглядом. Дивилася на порожнечу перед собою, ніби не знала, де перебуває, немовби втратила пам’ять.

Уранці по радіо повідомили, що Янукович запропонував Порошенку очолити НБУ. Якщо він погодиться, то, мовляв, виникне можливість формування коаліційного уряду.

«Янукович кінчений», – говорив у сауні Ден.

Уночі пережив шок. Помітив, що на ФБ жінка з литовським ім’ям дивиться мої старі фотографії. Клацнув подивитися, що їй сподобалось, і побачив фото Сергія Нігояна, ще живого. Я його сфотографував у грудні на Майдані з усмішкою на бородатому обличчі та з плакатом у руці «Устами народу говорить Бог».

Учора з’явився лист Тимошенко, який, за чутками, розсварив опозицію та розколов її на дві частини, а тим самим посунув Яценюка з позиції лідера «Батьківщини». Скоріше за все Тимошенко боїться домовленостей із Януковичем і коаліційного уряду, це означатиме, що члени від опозиції забули про її тюремно-лікарняне ув’язнення.

Сьогодні вдень у Будинку профспілок вибухнула картонна коробка з медикаментами, переданими з вулиці. Вибухом волонтеру відірвало кисть руки. Міліцію до Будинку профспілок не пустили. Версія міліції – в Будинку профспілок робили вибухові пристрої. Вибухнув один із них.

Зустрічався у «Французькій булочній» з класним керівником Габі. З приводу шкільного вечора, присвяченого 200-річчю Тараса Шевченка. Але більше говорили про політичну ситуацію, ніж про Шевченка.

Учора на Майдані відбулося перше весілля! Історія, гідна романтичного роману: поранена на Майдані дівчина Юля з міста Рівного приходить до медпункту за допомогою. Руку їй перев’язує волонтер Богдан із Житомирської області. Після цього Юля теж записується волонтером до медпункту Майдану. І ось учора в київській мерії, де обоє і живуть з моменту захоплення будівлі революціонерами, спеціально для молодої пари зробили генеральне прибирання, розстелили червону доріжку. Обряд вінчання проводили два священики, які й благословили шлюб та побажали молодій сім’ї щастя й сил у боротьбі за Україну. З’явились і депутати, але тільки від партії «Свобода». Лідер партії Олег Тягнибок вручив молодятам букет білих троянд і набір постільної білизни. Після церемонії вінчання Юля і Богдан вирушили чергувати на барикади.

Минулої ночі, виявляється, люди в масках – кілька десятків осіб – розбили вікна в двох ресторанах. Один із них – «О’Панас» у парку Шевченка. Підозрюють «тітушок». Дивно, але фотокореспондент газети «Сегодня» був о третій годині ночі на місці події та робив фотографії! Погромники тепер запрошують журналістів із собою на погроми?!

7 лютого. П’ятниця

Дощ. Час летить, але проблем не скасовує і не розв’язує. Вранці вирушив до себе в майстерню. Коли заходив до будинку на Володимирській, побачив колону демонстрантів із прапорами «Батьківщини», що рухалися далі в бік Золотих воріт. Видно, піднялися по Софіївській. Тепер зрозумілий надмір даішників на вулицях центру.

Позавчора – 5 лютого – депутат-регіонал Царьов заявив про висадку американського десанту на Західній Україні та зажадав ввести російські танки. Цікаво, якщо російські танки проїдуть через усю Україну на західний кордон і переконаються, що там ніяких американських солдатів немає, вони що, повернуться назад і попросять вибачення за турботу???

Заспокійливих новин немає. Янукович полетів на Олімпіаду в Сочі. У мережу виклали особисту розмову по телефону Вікторії Нуланд і посла США в Україні Пайетта, де Нуланд лаяла ЄС нехорошими словами за слабкість позиції по Україні. Вчора перед литовським посольством стояли «тітушки», щоб створити інформаційний привід.

У Львові сьогодні, на 40-й день терактів у російському Волгограді, активісти Майдану вшанували пам’ять загиблих від вибухів на центральному вокзалі та в тролейбусі. На сцені львівського Майдану пройшов жалобний молебень. Львів’яни запалили свічки, пов’язали на трибуні траурні стрічки.

9 лютого

Дві ночі в селі.

Традиційні форми протесту на сході України: шахтарі не піднімаються нагору, стукають касками біля адміністрацій шахт і органів місцевого управління. Йдуть на Київ, стукають касками на сходинках парламенту і Кабміну.

Влада знає, що таке Україна, по Східній Україні. І тому не знає, як боротися з Майданом. Навіть кишенькова «галичанка» Януковича депутатка Ганна Герман, хоч і є перебіжчиком на територію східно-української політичної ментальності, не може допомогти, тому що не була ніколи представником західно-української або проукраїнської політичної ментальності. Радників у нинішньої влади немає, тому і патова ситуація. Влада звикла сприймати українські протести на заході як релігійно-театралізовані шоу без політичних наслідків для Києва. Влада по-справжньому раніше могла боятися тільки протестів на своїй території, оскільки загальна культура життя визначає культуру протестів. Тобто протести на сході можуть бути набагато більш жорстокими та хаотичними, ніж протести на заході. З огляду на аполітичність східно-українського суспільства, вимоги місцевих протестів можуть бути тільки матеріальними чи в окремих випадках пов’язані з поведінкою знахабнілих представників правоохоронних органів або представників держслужби.

Після появи в інтернеті фотографій, на яких видно, як бійці «Беркута» кидають у протестувальників коктейлі Молотова, МВС офіційно заявило, що коктейлів Молотова на озброєнні в міліції немає і що вони розберуться з цими бійцями «Беркута» після проведення внутрішнього розслідування.