Нарешті це трапилося і я таки осилила цю книгу. Не те що вона не цікава або нудна, просто довга. Цю книгу пам'ятаю ще змалечку, вона була в невеличкій дідусевій бібліотеці. "Насмілюсь доповісти" вона мені сподобалась, бо це справжній "історичний малюнок певної доби". Йозеф Швейк це справжнісіньке ходяче горе. Хоча парадокс - все що він робить - робить з найкращими намірами і нібито робить все правильно, але найчастіше потрапляє в халепи. Його щирість, правдолюбство і відданість правилам на грані розумного. Здається, що в нього відсутній інстинкт самозбереження.
Швейк відчував повагу до своєї особи. Адже не кожного дня вдасться встругнути щось таке жахливе, що навіть сам не вмієш довідатись про це.
Протягом всієї історії бачимо Швейка спершу в'язнем, потім хворим, божевільними, згодом денщиком і нарешті ординарцем. Чимало пригод трапляються з ним та його знайомими. Та ще більше історій переказує вся Швейком та іншими.
Жодний солдат не може обійтися без балачок, тоді він принаймні забуває про всі злигодні.
Коли Йозеф Швейк ще тільки збирається на фронт, війна не сприймається всерйоз. Хоча й потім, здається, що ніхто не усвідомлює того, що це смерть, що це голод та інші жахи воєнного часу. А згодом хаос бюрократії, п'янство (
Ваша думка правильна панове, але я п'яний як дим!)
побутові замальовки вже повністю доповнюють картину. Можна зрозуміти, як саме організовувалася армія в першій світовій війні завдяки таким порадам
Якщо війна, то її треба виграти, і треба конче кричати : "Хай живе найясніший цісар!" А як же інакше.
Він вважав, що козиряння - це щось таке, від чого залежить успіх війни й на чому побудована вся військова могутність.
Солдата треба тримати в страху. Треба, щоб він тремтів перед своїми начальниками, боявся їх. Офіцери повинні тримати рядових на відстані десяти кроків від себе й не дозволяти солдатам думати самостійно, навіть взагалі думати.
Туберкульозників треба посилати на фронт, це піде їм на користь, а крім того, хай краще гинуть хворі, ніж здорові.
А ще тут неперевершеною змальовані герої, чого лише вартий Балоун із своєю ненажерністю. Це та книга, яку можна перечитувати. І наостанок мудрість від Йозефа Швейка
Дурні мусять являти собою виняток, бо коли б кожен був розумним, то на світі було б стільки розуму, що кожна друга людина обовдуріла б.
«Похождения бравого солдата Швейка» kitabının incelemeleri, sayfa 4