«Faust» kitabından alıntılar, sayfa 41
Рвы, частоколы,
Стены, ограды,
Женского пола
Горые взгляды
Перед осадой не устоят.
Ради награды
Бьется солдат.Перед началом
Всякой атаки,
Перед привалом
Трубят вояки.
Штурмы с паденьем
Женщин и стен,
Вот что мы ценим,
Прочее - тлен.
Ради награды
Бьется солдат.
Утром уходит
Дальше отряд.
Наследовать достоин только тот,
Кто может к жизни приложить наследство.
Пергаменты не утоляют жажды.
Ключ мудрости не на страницах книг.
Кто к тайнам жизни рвется мыслью каждой,
В своей душе находит их родник.
Из духов отрицанья ты всех мене
Бывал мне в тягость, плут и весельчак
Бессодержательную речь
Всегда легко в слова облечь.
Из голых слов,ярясь и споря,
Возводят здания теорий.
Словами вера лишь жива.
Как можно отрицать слова?
Но даже генезис узнав
Таинственного мирозданья
И вещества живет состав,
Живой не создадите ткани.
Во всем подслушать жизнь стремясь,
Спешат явленья обездушить,
Забыв,что если в них нарушить
Одушлевляющую связь,
То больше нечего и слушать.
Скажи, яка найвища з всіх чеснот,
Що сяєвом людське чоло вінчає,
Що володар завжди вінчати має?
То справедливість! ВсьОго, що народ
Бажає, любить, вимагає, просить,
Усього того в цісаря задосить.
Та що з того, що в нім є серця доброта,
І мудрість розуму й правиці щедрота,
Коли неправда навкруги панує,
Лихеє лихо тут і там лютує?
Поглянь відсіль, де твій пишає трон,
На весь свій край - страшний побачиш сон
Біда біду в тім царстві плодить,
Несправедливість всюди верховодить,
І беззаконство стало за закон.Той краде вівці, той дружину,
Той свічники і хрести із церков,
І злодіям немає впину -
Те споживуть і крадуть знов...
Ідуть до суду потерпілі,
Де сяє в мантії суддя, -
І там злочинці знахабнілі
Законом крутять без пуття;
Співвинцуватці їм поможуть
(Скрізь має силу сват чи брат!)
І всю вину на того зложать,
Хто Богу душу винуват.
Весь світ у прірву западеться,
Коли сумління в нас мовчить;
Хіба ж чуття тут розів'ється,
Що справедливості навчить?
Перед хабарником підлесним
Усякий голову схилив;
Суддя ж, що покарать не вмів,
Уже не може бути чесним.
Я фарби згущую? Так ні ж!
Картина в нас іще чорніш!
В чем пользы нет - то тягостно вдвойне,
А польза только в том, что даст тебе мгновенье.
При свете дня покрыта тайна мглой,
Природа свой покров не снимет перед нами;
Увы, чего не мог постигнуть ты душой,
Не объяснить тебе винтом и рычагами!
Пред тем, что не грозит, дрожать обречены,
Еще не потеряв, - уж плачем о потере.
