Kitabı oku: «Камінний господар», sayfa 2

 
 

Анна

 
Се шкода. Я б хотiла вас пiзнати.
 

Дон Жуан

 
По голосу пiзнаєте.
 

Анна

 
Ви певнi,
що я ваш голос так запам'ятаю?
 

Дон Жуан

 
Так от пiзнаєте по сьому перснi.
 

(Показує персня на своєму мiзинцi).

Анна

 
Ви завжди носите його?
 

Дон Жуан

 
Так, завжди.
 

Анна

 
Ви дуже вiрний.
 

Дон Жуан

 
Так, я дуже вiрний.
 

Долорес (виходячи з бiчної стежки)

Я бачу, Анно, дон Гонзаго йде.

 
Дон Жуан ховається в гробницю.
Анна йде назустрiч командоровi.
 

Командор (повагом наближається. Вiн не дуже молодий, поважний i здержаний, з великою гiднiстю носить свiй бiлий командорський плащ)

 
Ви тут самi? А де ж дуеньї вашi?
 

Анна

 
Вони зайшли до церкви, бо Долорес
 очей не любить зайвих, як буває на гробi рiдних.
 

Командор (поважно кивнувши головою до Долорес)

 
Я се розумiю.
 

(До Анни).

 
А я прийшов до вашої господи,
хотiв спитати вас, в яке убрання
ви маєте вдягтись для сього балу.
 

Анна

 
У бiле. А навiщо вам се знати?
 

Командор

 
Дрiбниця. Так, маленьке мiркування.
 

Анна

 
Мене пiзнаєте у кожнiй сукнi,
бо маски я не наложу.
 

Командор

 
Се добре.
Менi було б неначе не до мислi,
щоб ви надiли маску.
 

Анна

 
А чому ж ви
про се не мовили нi слова досi?
 

Командор

 
Я волi вашої не хтiв стiсняти.
 

Долорес

 
Се чудно слухати, як наречений
боїться положить найменший примус
на ту, що хутко сам же вiн прив'яже
ще не такими путами до себе.
 

Командор

 
Не я її зв'яжу, а бог i право.
Не буду я вiльнiший, нiж вона.
 

Долорес

 
Чоловiки не часто так говорять,
а хоч говорять — хто з їх слово держить?
 

Командор

 
Тепер я не дивую, сеньйорито,
що ви не хтiли досi вийти замiж, —
без певностi не варто брати шлюбу.
 

Анна

 
Чи всi ж ту певнiсть мають?
 

Командор

 
Донно Анно,
коли б я знав, що ви мене не певнi,
або не певен був себе чи вас,
я б зараз повернув вам ваше слово,
поки не пiзно. Бо як буде дано
велику присягу…
 

Анна

 
Ох, се аж страшно!
 

Командор

 
То не любов, що присяги боїться.
Вам справдi страшно?
 

Анна

 
Нi, се я жартую.
 

(До Долорес).

 
Ну, я ж тобi казала — вiн гора!
 

Командор

 
Знов жарт якийсь? Веселi ви сьогоднi.
 

Анна

 
Чому ж менi веселою не бути,
коли я можу так на вас впевнятись,
як на камiнну гору! Адже правда?
 

Командор (подає Аннi руку, щоб вести її. Анна приймає)

 
Так, донно Анно. Я вам докажу,
що ви не помиляєтесь.
Iдуть. Долорес трохи позаду їх.
 

Анна (несподiвано голосно до Долорес)

 
А знаєш,
менi вiн здався кращим на портретi,
нiж так.
Долорес, ужахнувшись, мовчки дивиться на неї.
 

Командор

 
Хто?
 

Анна

 
Наречений Долорiти.
 

Командор

 
Хто ж вiн такий?
 

Анна

 
Се поки що секрет.
Та вiн сьогоднi буде в нас на балi.
 

Виходять всi троє.

Сганарель (слуга дон Жуана. Увiходить, оглядаючись, наближається до гробницi)

 
А вийдiть, пане!
 

Дон Жуан (виходить)

 
Як? То ти вже тута?
 

Сганарель

 
Привiт вiд донни Соль. Вона не хоче,
щоб ви до неї йшли, —
боїться слави, дуенья в неї зла. Вона волiє,
урвавшися як-небудь на часинку, прийти сюди сама.
 

Дон Жуан

 
Уже? Так хутко?
 

Сганарель

 
Вам наче недогода?
 

Дон Жуан (не слухає)

 
Роздобудь менi який костюм для маскаради,
але порядний.
 

Сганарель

 
Звiдки ж ви дiзнались,
що донна Соль на маскарадi буде
у молодої командора? Значить,
ви хочете її зустрiти там i взять сюди?
 

Дон Жуан (захоплений iншою думкою)

 
Кого?
 

Сганарель

 
Та донну Соль!
Кого ж iще? Хiба ми не для неї пригналися в Севiлью?
 

Дон Жуан

 
Я не знаю.
Побачимо.
 

Сганарель

 
Ану ж ви розминетесь,
то що я буду тут робити з нею?
 

Дон Жуан

 
Нiчого. Ти собi в таверну пiдеш,
вона ж до чоловiка.
 

Сганарель

 
Ей, мiй пане!
Я доказав би кращого лицарства,
якби-то я був пан, а ви — слуга.
 

Виходить. Дон Жуан ховається в мавзолей.

II

Осереднiй дворик (раtiо) в оселi сеньйора Пабло де Альварес, уряджений на маврiтанський лад, засаджений квiтками, кущами i невисокими деревами, оточений будовами з галереєю пiд аркадами, що поширена посерединi виступом рундука i ложею (великою нiшею); покрiвля галереї рiвна, з балюстрадою, як орiєнтальний дах, i поширена в середнiй частинi тим самим способом, що i галерея внизу; в обидва поверхи галереї ведуть з дворика осiбнi сходи: широкi i низькi — надiл, високi й вузенькi — нагору. Дiм i галерея ясно освiтленi. В дворику свiтла нема. На передньому планi дворика — альтанка, обплетена виноградом.

Дон Пабло i донна Мерседес, батько й мати Анни, розмовляють з командором у дворику. Вгорi по галереї походжає скiлька гостей — ще небагато, — з ними донна Анна.

Командор

 
Дозволите менi сюди просити
прекрасну донну Анну на хвилинку?
 

Донна Мерседес

 
Анiто, йди сюди! Тут дон Гонзаго!
 

Анна (перехиляється через балюстраду i заглядає вниз)

 
А вам сюди не ласка завiтати?
Ах, правда, не горi нагору йти!
 

(Збiгає, смiючись, прудко вдiл).

Донна Мерседес

 
Ти, Анно, надто голосно смiєшся.
 

Дон Пабло

 
I жарти сi менi не до сподоби.
Ти мусиш пам'ятати…
 

Командор

 
Не сварiте
моєї нареченої за теє,
що близький шлюб її не засмутив.
Я звик до жартiв донни Анни.
 

Донна Мерседес

 
Пабло,
нам слiд пiти нагору гостi бавить.
 

Командор

 
Прошу лишитись трошки. В нас в Кастiльї
не звичай нареченим бути вдвох.
Та я не забарю вас. Донно Анно,
прошу прийняти сю малу ознаку
великої пошани i любовi.
 

(Виймає з-пiд плаща коштовний перловий убiр для голови i склоняється перед Анною).

Донна Мерседес

 
Що за чудовi перли!
 

Дон Пабло

 
Командоре,
чи не занадто дорогий дарунок?
 

Командор

 
Для донни Анни?!
 

Анна

 
От ви задля чого
мене питали вранцi про убрання!
 

Командор

 
Боюсь, я, може, не зумiв добрати…
Але я думав, що як бiле вбрання,
то бiлi перли саме…
 

Анна

 
Дон Гонзаго,
ви хочете зовсiм не мати вад,
а се вже й не гаразд, — се пригнiтає.
 

Донна Мерседес (нишком, сiпнувши Анну)

 
Анiто, схаменись! Ти ж хоч подякуй!
 

Анна мовчки вклоняється командоровi глибоким церемонiальним поклоном.

Командор (здiймає убiр над її головою)

 
Дозвольте, щоб я сам поклав сi перли
на гордовиту сю голiвку, вперше
похилену передо мною низько.
 

Анна (раптом випростується)

 
Хiба iнакше ви б не досягли?
 

Командор (наложивши на неї убiр)

 
Як бачите, досяг.
 

Дворик сповняється юрбою маскованих i немаскованих, розмаїто убраних гостей, — однi зiйшли з горiшньої галереї, а другi увiйшли з надвiрньої брами. Межи тими, що надiйшли з брами, одна маска в чорному, широкому, дуже фалдистому домiно, обличчя їй щiльно закрите маскою.

Голоси в юрбi гостей (що зiйшли з галереї)

 
Де наш господар?
Де господинi?
 

Дон Пабло

 
Ось ми, любi гостi.
 

Донна Мерседес (до новоприбулих)

 
Таке рясне блискуче гроно гостей
красить наш дiм.
 

Пiдстаркувата гостя (з новоприбулих до другої, давнiшої, нишком)

 
Либонь, вже зрахувала
i скiльки нас, i скiльки ми коштуєм!..
 

Гостя друга (так само до попередньої)

 
О, вже ж, Мерседес на рахунки бистра,
лиш на гостиннiсть повiльнiша трохи…
 

Гостя-панночка (до Анни, вiтаючись)

 
Анiто, як же ти препишно вбрана!
 

(Тихше).

 
А тiльки в бiлому ти заблiда.
 

Анна

 
О, се нiчого, се тепера мода.
 

(Ще тихше).

 
Як хочеш, я бiлил тобi позичу,
бо в тебе навiть i чоло червоне.
 

Панночка

 
Не треба, дякую.
 

(Одвертається, вiдступивши, i поправляє маску й волосся, щоб закрити лоба).

Молода панi (нишком до другої, показуючи очима на Анну)

 
Який убiр!
 

Друга молода панi (iронiчно)

 
Та тiльки ж i потiхи! Бiдна Анна!..
 

Старий гiсть (до дона Пабло)

 
А що, дон Пабло? вже тепер нарештi
покличе вас король до свого двору, —
такого зятя тесть…
 

Дон Пабло

 
Його величнiсть
не по зятях, а по заслузi цiнить.
 

Старий гiсть

 
На жаль, оцiнки часом довго ждати.
 

Дон Пабло

 
Чи довго, ви сами зазнали лiпше.
 

(Повертається до iншого).

 
Ви, графе? Як я радий! Честь яка!
 

Господар, господинi, командор i гостi йдуть у дiм долiшнiм входом. Маска "Чорне домiно" лишається в дворику, незамiтно вiдступивши в тiнь вiд кущiв. Незабаром Анна з молодшими дамами з'являється на горiшньому рундуцi.

Слуги розносять лимонаду та iншi холодощi.

Дон Жуан (замаскований, у маврiтанському костюмi, з гiтарою, входить з брами на дворик, стає проти рундука i, по короткiй прелюдiї, спiває)

 
У моїй країнi рiднiй
єсть одна гора з кришталю,
на горi тiй, на шпилечку,
сяє замок з дiамантiв.
Лихо моє, Анно!
 
 
I росте посеред замку
квiтка, в пуп'янку закрита,
на пелюсточках у неї
не роса, а твердi перли.
Лихо моє, Анно!
 
 
I на гору кришталеву
нi стежок нема, нi сходiв,
в дiамантовому замку
анi брами, анi вiкон.
Лихо моє, Анно!
 
 
Та комусь не треба стежки,
анi сходiв, анi брами,
з неба вiн злетить до квiтки,
бо кохання має крила.
Щастя моє, Анно!
 

Пiд час спiву "Чорне домiно" трохи виступає з кущiв i прислухається, пiд кiнець ховається.

Командор (виходить на горiшнiй рундук пiд кiнець спiву)

 
Якi се тута спiви, донно Анно?
 

Анна

 
Якi? Не знаю, певне, маврiтанськi.
 

Командор

 
Я не про те питаю.
 

Анна

 
А про що ж?
 

(Не ждучи вiдповiдi, бере у слуги шклянку лимонади  i спускається до дон Жуана).

Анна (до дон Жуана, подаючи лимонаду)

 
Бажаєте прохолодитись, може?
 

Дон Жуан

 
Спасибi, не вживаю холодощiв.
Анна кидає шклянку в кущi.
 

Командор (надходить слiдом за Анною)

 
Вам до сподоби пiсня, донно Анно?
 

Анна

 
А вам?
 

Командор

 
Менi зовсiм не до сподоби.
 

Дон Жуан

 
Я вам не догодив, сеньйоре? Шкода.
Я думав, що зарученим то саме
i слiд почути пiсню про кохання.
 

Командор

 
В тiй вашiй пiснi приспiв недоречний.
 

Дон Жуан

 
На жаль, його не мiг я проминути, —
так вимагає маврiтанський стиль.
 

Анна

 
Ви до костюма добирали пiсню?
 

З брами увiходить гурт молодiжi, паничiв; побачивши Анну, молодiж оточує її.

Голоси з гурту

 
О донно Анно! донно Анно, просим,
з'явiть нам ласку! Се ж остатнiй вечiр
дiвочої незв'язаної волi!
 

Анна

 
Мої панове, в чiм бажання ваше?
 

Один лицар

 
Ми просимо, щоб ви сами вказали,
Хто має вам служить в которiм танцi.
 

Анна

 
Щоб я сама просила?..
 

Другий лицар

 
Не просити,
наказувати маєте! Ми будем
рабами вашими в сей вечiр!
 

Анна

 
Добре,
що хоч не довше, бо вже я не знаю,
що б вам на те сказали вашi дами.
Чи, може, вас вiд їх рятують маски?
 

Третiй лицар (скидаючи маску)

 
Всi зорi блiднуть перед сонцем!
 

Анна

 
Дiйсно,
сей комплiмент не потребує маски,
бо вiн доволi вже поважний вiком.
 

Лицар знов надiває маску i вiдступає в гурт.

Анна (до молодiжi)

 
Що ж, станьте в ряд, я буду призначати.
Всi стають в ряд, i дон Жуан мiж ними.
 

Командор (тихо до Анни)

 
Чи се такий в Севiльї звичай?
 

Анна

 
Так.
 

Командор

 
Чи й я повинен стати?
 

Анна

 
Нi.
Командор вiдходить.
Панове,
ви вже готовi?
 

(До дон Жуана).

 
Як же ви, поклонче
змiнливої планети, стали в ряд?
Хiба вам звичай дозволяє танцi?
 

Дон Жуан

 
Для надзвичайної зламаю звичай.
 

Анна

 
За се я вам даю танець найперший.
 

Дон Жуан вклоняється по-схiдному: прикладає правицю до серця, до уст i до чола, потiм закладає руки навхрест на грудях i схиляє голову. При тих рухах поблискує золотий перстень на мiзинцi.

Дон Жуан

 
Один?
 

Анна

 
Один. Вам другого не буде.
 

(До молодiжi).

 
Я вас, панове, позначу рукою,
хай всяк свою чергу запам'ятає.
 

(Швидко вказує рукою на кождого панича по черзi, один панич зостається непозначеним).

Панич

 
А я ж? А я? Менi ж яка черга?
 

Один з гурту

 
Остатня, очевидно.
 

Смiх. Панич стоїть збентежений.

Анна (до панича)

 
Мiй сеньйоре,
я мусульманину дала найпершу,
бо вiн остатнiм буде в царствi божiм,
ви ж, я в тiм певна, добрий католик,
i вам не страшно буть остатнiм тута.
 

Панич

 
Се в перший раз, що я б хотiв буть мавром!