Kitabı oku: «Камінний господар», sayfa 4
III
Печера на березi моря в околицi Кадiкса. Дон Жуан сидить на каменi i точить свою шпагу. Сганарель стоїть коло нього.
Сганарель
Навiщо ви все точите ту шпагу?
Дон Жуан
Так, звичка.
Сганарель
Ви ж тепер на поєдинки
вже не виходите.
Дон Жуан
Не маю з ким.
Сганарель
Хiба людей не стало?
Дон Жуан
Всi тi люди
не вартi сеї шпаги.
Сганарель
Може, й шпага
когось не варта?
Дон Жуан (грiзно)
Ти!!
Сганарель
Пробачте, пане,
то жарт безглуздий.
Я вже й сам не тямлю,
де в мене тiї дурощi беруться, —
от наче щось сiпне!
Дон Жуан
Iди! Не застуй!
Сганарель, посмiхнувшись, виходить.
(Дон Жуан далi точить шпагу).
Ет, знову пощербив! Геть, на зламання!
(Кидає шпагу).
Сганарель (вбiгає, швидко i нишком)
Мiй пане, утiкаймо!
Дон Жуан
Ще чого?
Сганарель
Нас викрито. Я бачив: недалечке
чернець якийсь блукає.
Дон Жуан
Ну то що?
Сганарель
Се шпиг вiд iнквiзицiї, напевне,
а може, й кат з отруєним стилетом.
Дон Жуан
Шпигiв я не боюся — звик до них,
а шпага в мене довша вiд стилета.
Веди ченця, коротша буде справа.
Скажи йому, що сповiдi бажає
всесвiтнiй грiшник дон Жуан.
Сганарель
Гаразд.
Ви не дитина, я при вас не нянька.
Виходить i незабаром приводить в печеру ченця, невисокого на зрiст, тонкого, в одежi "невидимок" — в чорнiй вiдлозi (каптурi), що закриває все обличчя, тiльки, для очей у нiй прорiзанi дiрки.
Дон Жуан (встає назустрiч iз шпагою в руках)
Мiй отче, або, може, краще — брате,
чому завдячую такi святiї
одвiдини?
Чернець робить рукою знак, щоб Сганарель вийшов.
Ти вийди, Сганарелю.
(Бачачи, що Сганарель не спiшиться, пошепки до нього).
Поглянь, в ченця рука жiноча.
Сганарель
Щоб їх!
(Махнувши рукою, виходить).
Дон Жуан кладе шпагу на камiнь. З-пiд одкинутої вiдлоги раптом виступає обличчя Долорес.
Дон Жуан
Долорес?! Ви? i знов у сiй печерi…
Долорес
Я знов прийшла порятувати вас.
Дон Жуан
Порятувати? Хто ж се вам сказав,
що нiбито менi рятунку треба?
Долорес
Сама я знала се.
Дон Жуан
Я ж не слабий,
як бачите, — веселий, вiльний, дужий.
Долорес
Ви хочете, щоб вам здавалось так.
Дон Жуан (на мить замислюється, але хутко пiдводить голову рiзким, упертим рухом)
Я бачу, сеньйорито, ваша одiж
настроїла вас на чернечий лад.
Але я вам не буду сповiдатись, —
мої грiхи не для панянських слухiв.
Долорес мовчки виймає два сувої пергаменту i подає їх дон Жуановi.
Нi, вибачте, Долорес! Я не хтiв
зневажить вас, менi було б се прикро.
Що ви менi принесли?
Долорес
Прочитайте.
Дон Жуан (швидко переглядає пергаменти)
Декрет вiд короля… i папська булла…4
Менi прощаються усi злочини
i всi грiхи… Чому? З якої речi?..
I як до вас дiстались сi папери?
Долорес (спустивши очi)
Ви не догадуєтесь?
Дон Жуан
О Долорес!
Я розумiю. Знов ви наложили
на мене довг якийсь. Та вам вiдомо,
що я привик свої довги платити.
Долорес
Я не прийшла сюди з вас плату править.
Дон Жуан
Я вiрю вам. Але я не банкрот.
Колись я вам заставу дав — обручку,
тепер готовий виплатить весь довг.
Уже ж я не банiт, а гранд iспанський,
i вам не сором буде стать до шлюбу
зо мною.
Долорес (iз стогоном)
Боже! Дiво пресвятая!
Я сподiвалася, що сеє буде…
але щоб так мою остатню мрiю
я мусила ховати…
(Голос її перехоплює спазма стриманих слiз).
Дон Жуан
Я вразив вас?
Та чим, Долорес?
Долорес
Ви не зрозумiли?
Гадаєте, що як iспанський гранд
дочцi гiдальга кине шлюбний перстень,
немов гаман з червiнцями лихварцi,
то в нiй повинно серце розцвiсти,
а не облитись крiв'ю?
Дон Жуан
Нi, Долорес,
i ви ж мене повиннi зрозумiти:
нiякiй дiвчинi, нiякiй жiнцi
не був я досi винен зроду!
Долорес
Справдi?
Ви, дон Жуан, нiчим не завинили
проти жiноцтва?
Дон Жуан
Нi. Нiчим, нiколи.
Я кожен раз давав їм теє все,
що лиш вони могли змiстити: мрiю,
коротку хвилю щастя i порив,
а бiльшого з них жадна не змiщала,
та iншiй i того було надмiру.
Долорес
А ви самi могли змiстити бiльше?
(Пауза).
Платити вам не прийдеться сей раз.
Вiзьмiть назад сю золоту "заставу".
(Хоче зняти з своєї правицi обручку).
Дон Жуан (вдержує її руку)
Нi, то належить вам з святого права.
Долорес
Я вже сама до себе не належу.
Вже й се видиме тiло не моє.
Сама душа у сьому тiлi — дим
жертовного кадила, що згорає
за вашу душу перед богом…
Дон Жуан
Що се?
Я ваших слiв не можу зрозумiти.
Ви мов заколота кривава жертва,
такi в вас очi… Сей декрет, ся булла..
Ви як їх здобули? Я вас благаю,
скажiть менi!
Долорес
Навiщо вам те знати?
Дон Жуан
Ще, може, я зречуся тих дарiв.
Долорес
Ви їх зректись не можете, я знаю.
А як вони здобутi — все одно.
Не перший раз за вас загине жiнка,
якби ж то хоч, остатнiй!
Дон Жуан
Нi, скажiть.
Коли не скажете, я можу здумать,
що спосiб добування був ганебний,
бо чесний покриву не потребує.
Долорес
"Ганебний"… "чесний"… як тепер далеко
вiд мене сi слова… Що ж, я скажу:
я за декрет сей тiлом заплатила.
Дон Жуан
Як?..
Долорес
Я не можу довше поясняти.
Ви знаєте всi норови двiрськi, —
там платиться за все коли не злотом, то…
Дон Жуан
Боже! Як же страшно се, Долорес!
Долорес
Вам страшно? Я сього не сподiвалась.
Дон Жуан
А вам?
Долорес
Я вже нiчого не боюся.
Чого менi жахатися про тiло,
коли не побоялась я i душу
вiддати, щоб за буллу заплатити?
Дон Жуан
Та хто ж душею платить?
Долорес
Всi жiнки,
коли вони кохають. Я щаслива,
о я душею викупляю душу,
не кожна жiнка має сеє щастя.
Святий отець вам душу визволяє
вiд кар пекельних через те, що я
взяла на себе каяться довiчно
за вашi всi грiхи. В монастирi
з уставом найсуворiшим я буду
черницею. Обiтницю мовчання,
i посту, й бичування дам я богу.
Зректися маю я всього, Жуане,
i навiть — мрiй i спогадiв про вас!
Лиш пам'ятать про вашу душу буду,
а власну душу занедбаю. Пiде
моя душа за вас на вiчнi муки.
Прощайте.
Дон Жуан стоїть мовчки, приголомшений.
(Долорес рушає, але зараз зупиняється).
Нi, ще раз! Остатнiй раз
я подивлюся ще на сiї очi!
Бо вже ж вони менi свiтить не будуть
в могильнiй тьмi того, що буде зватись
моїм життям… Вiзьмiте ваш портрет.
(Здiймає з себе медальйон i кладе на камiнь).
Я маю пам'ятать про вашу душу,
бiльш нi про що.
Дон Жуан
Але якби я вам
сказав, що мить єдина щастя з вами
тут, на землi, дорожча задля мене,
нiж вiчний рай без вас на небесах?
Долорес (екстатичне, як мучениця на тортурах)
Я не прошу мене не спокушати!
Сей пiвобман… коли б вiн мiг до краю
се серце сторожкеє одурити!
Святая дiво! дай менi принести
за нього й сюю жертву!.. О Жуане,
кажiть менi, кажiть слова кохання!
Не бiйтеся, щоб я їх прийняла.
Ось вам обручка ваша.
(Здiймає i хоче подати дон Жуановi обручку, але рука знесилено падає, обручка котиться додолу).
Дон Жуан (пiдiймає обручку i надiває знову на руку Долорес)
Нi, нiколи
я не вiзьму її. Носiть її
або мадоннi дайте на офiру,
як хочете. На сю обручку можна
дивитися черницi. Ся обручка
не збудить грiшних спогадiв.
Долорес (тихо)
Се правда.
Дон Жуан
А вашої я не вiддам нiкому
довiку.
Долорес
Нащо вам її носити?
Дон Жуан
Душа свої потреби має й звички,
так само, як i тiло. Я хотiв би,
щоб ви без зайвих слiв се зрозумiли.
Долорес
Пора вже йти менi… Я вам прощаю
за все, що ви…
Дон Жуан
Спинiться! Не тьмарiть
ясного спогаду, про сю хвилину!
За що прощати? Я ж тепера бачу,
що я i вам не завинив нiчого.
Адже ви через мене досягли
високого, пречистого верхiв'я!
Невже мене за се прощати треба?
О нi, либонь, ви в словi помилились!
У серцi сторожкiм такеє слово
вродитись не могло. Вам не потрiбнi
такi слова, коли ви стали вище
вiд ганьби й честi. Правда ж так, Долорес?
Долорес
Здається, слiв нiяких бiльш не треба.
(Хоче йти).
Дон Жуан
Стривайте ще, Долорес… Ви в Мадрiдi
одвiдали сеньйору де Мендоза?
Долорес (спиняється)
Ви… ви… мене питаєте про неї?
Дон Жуан
Я бачу, рано вам ще в монастир.
Долорес (перемагає себе)
Я бачила її.
Дон Жуан
Вона щаслива?
Долорес
Здається, я щасливiша вiд неї.
Дон Жуан
Вона про мене не забула?
Долорес
Нi.
Дон Жуан
Почiм ви знаєте?
Долорес
Я серцем чую.
Дон Жуан
Се все, що хтiв я знати.
Долорес
Я вже йду.
Дон Жуан
Ви не питаєте мене, навiщо
менi се треба знати?
Долорес
Не питаю.
Дон Жуан
I вам не тяжко се?
Долорес
Я не шукала
нiколи стежки легкої. Прощайте.
Дон Жуан
Прощайте. Я нiколи вас не зраджу.
Долорес закриває раптом обличчя вiдлогою i виходить з печери не оглядаючись.
Сганарель увiходить i докiрливо дивиться на дон Жуана.
Дон Жуан (скорiш до себе, нiж до слуги)
Яку я гарну вигартував душу!
Сганарель
Чию? Свою?
Дон Жуан
Ущипливе питання,
хоч несвiдоме!
Сганарель
Думаєте, пане?
Дон Жуан
А ти що думаєш?
Сганарель
Що я видав вас ковадлом i клевцем, а ще нiколи
не бачив ковалем.
Дон Жуан
То ще побачиш.
Сганарель
Шкода! пропало вже!
Дон Жуан
Що? де пропало?
Сганарель
Пiшла в черницi ваша доля, пане.
Дон Жуан
То ти пiдслухував?
Сганарель
А ви й не знали?
Хто має слуги, той повинен звикнуть,
що має повсякчас конфесьйонал.
Дон Жуан
Але щоб так нахабно признаватись!..
Сганарель
То треба буть слугою дон Жуана.
Мiй пан вiдомий щирiстю своєю.
Дон Жуан
Ну, не плещи!.. То тiнь моя пiшла,
зовсiм не доля. Доля жде в Мадрiдi.
Сiдлай лиш коней. Ми тепер поїдем
ту долю добувати. Швидше! Миттю!
Сганарель виходить. Дон Жуан бере шпагу до рук i проводить рукою по лезi, пробуючи її гострiсть, при тому всмiхається.
Булла — грамота, постанова або розпорядження папи римського, скрiпленi печаткою.
[Закрыть]
