«Повія» kitabından alıntılar, sayfa 2
«Коли у душi холод i морок, то й докори туди не доходять, коли на серцi тума непроглядна, то й вони її не зворушать.»
«Багато дечого ще плела куховарка Педоря. Та чого не наплете наймичка, що їй повинно за три мiсяцi заплатити, а нi за один не заплачено?»
«Життя - як те колесо котить: того униз несе, другого угору пiдiймає, щоб знову у землю втоптати… Де ж те щастя та доля, що ждеш й дожидаєшся, залучиш на хвилину, а там… тiльки натомиш себе дурними надiями?»
«Весело проходить свято при щасті, при достатках, а коли горе налягло на душу, коли туга за серце кусає — тоді і свято не в свято!»
- Как я люблю Лермонтова! Страх! А при жизни, говорят, его не любили. Вот глупцы! Ах,если бы он теперь был жив!
- Так еще б насмеялись над ним...
«I чому бог не дав чоловiковi завести життя, як сам вiн знає? Як йому хочеться? Чого кожен раз, коли вiн почуває себе щасливим, так з-за спини або з глухого куточка серця якась непримiтна спомка озоветься i отрує його щастя? Нащо воно так»
«Як можна другого судити, а про себе нiхто нiчого й не скаже.»
«Хiба ми люди? Обличчя носимо людське, та й годi, а душу i серце в хмелi потопили, в калюцi невилазнiй затоптали».
«Он Мар'я каже: молодець Марина! Дури їх, поки молода та здорова!.. А як Марину обдурять? Як позбудеться вона i краси, i здоров'я? Що тодi буде?»
«I дасть же господь такий талан чоловiковi, та от так i не вмiє його шанувати»
