«Повія» kitabından alıntılar, sayfa 6

Чого в світі тільки не буває? На те й лихо, щоб з тим лихом битись!

Воно, мабуть, усім добрим так достається!

Бодай ми не родились на світ, коли над нами отак знущатися!..

Гірка та важка ти, хліборобська доле! Ранніми туманами вкрита, дрібними дощами полита, потом та кривавицею примочена! А до того ще й тяжка вага гіркого життя тебе придавила: податками тебе примучено, важкою працею прикручено, землеюматінкою обділено!.. А все кожну весну серце радіє, бо оживає в йому дурисвітка-надія…

Весела пора — колядки. Недаром кожна дівчина, як бога, дожидає їх: і наспіваєшся, і нагуляєшся, і нарегочешся…

Волос довгий, та розум короткий.

Он куди ішлося, он до чого привела її сліпа доля.

Що ми? Хіба не люди? Обличчя носимо людське, та й годі, а душу і серце в хмелі потопили, в калюці невилазній затоптали.

Знає кішка, чиє сало з'їла, та й мовчить!

Так воно вже на світі заснувалося, що одно одного поїдає.