«Записки в узголів’ї» kitabından alıntılar, sayfa 17
То, над чем посмеиваются
...
Человек, который прослыл большим добряком.
Рассказываешь старинную повесть. Вдруг кто-то подхватил нить твоего рассказа и продолжает сам. Несносный человек! И вообще несносен каждый, будь то взрослый или ребенок, кто прерывает тебя и вмешивается в разговор.
Экипаж знатного вельможи с кузовом из пальмовых листьев должен ехать спокойно и плавно. Если он мчится слишком быстро, это оскорбляет глаза.
Но зато чем скорее промелькнет мимо обычный экипаж с сетчатым кузовом, тем лучше. Едва показался — и уже исчез, только и заметишь бегущих сзади слуг. Занятно гадать: кто проехал? Но если повозка тащится медленно, какой уж интерес!
Дурні також дуже люблять повчати по-справжньому розумних людей.
Те, що близько, хоча й здається таким далеким
Рай. Слід корабля. Стосунки між жінкою і чоловіком.
Сумне обличчя буває, коли ніс закладений і говориш, ковтаючи шмарклі.
А який сумний погляд у жінки, коли вона вищипує брови!
Те, що рідко зустрічається
Тесть, який хвалить зятя.
Невістка, яку любить свекруха.
Жінка робить макіяж для того, хто її обожнює. Чоловік здатен віддати своє життя заради людини, яка зрозуміє його.
Те, що витончено прекрасне
Коли хтось одягнений у білу накидку, а під нею – блідо-лілове кімоно.
Сироп із солодкої лози з дрібно нарізаним льодом у новій металевій чашці.
Сливовий квіт під снігом.
Коли малеча їсть полуницю.
Чотки з кришталю.
Те, що дуже дороге як пам’ять
Згадка про кохання, яке вже минуло.
Ляльки, якими гралася у дитинстві.
Маленькі клаптики шовку, які випадково знайшла між сторінками книги.
Коли в дощовий день знаходиш лист від коханого, з яким уже не разом.
Засохлі мальви.
Віяло, яким користувалася минулого року.
Ніч із яскравим місяцем.
