Kitabı oku: «Війна», sayfa 8

20 лютого

Росія хоче війни в Україні. Медведєв сьогодні заявив, що Росія виконає свою обіцянку дати гроші, тільки якщо буде легітимний і ефективний уряд і тільки коли Янукович перестане дозволяти демонстрантам «витирати об себе ноги».

Сьогодні загинув викладач Католицького університету у Львові й ще кілька десятків людей. Снайпери стріляють навіть у дівчат-медсестер, одну з них – Лесю – поранили в шию. Селяни зупиняють на трасах автобуси з «тітушками» і вевешниками, вевешники здаються Майдану, якийсь підполковник здався і присягнув українському народові на Майдані. Годованець Віктора Ющенка, дитячий омбудсмен при Януковичі Павленко заявив про відставку. Голова Київської міської адміністрації Макеєнко заявив про вихід із Партії регіонів, мери міст б’ють портрети Януковича. Чутки одна страшніша за іншу, але і реальність страшна – сьогодні на Михайлівській площі вбили двох даішників. Навіщо? Кому це треба? Це явно рука Москви, що підштовхує до воєнного стану. А європейські міністри закордонних справ уже три години сидять у Януковича та умовляють його піти на переговори.

21 лютого. П’ятниця

Ніхто не святкує перемогу. Перемоги досі немає і, напевно, не може бути. Україна вже програла. Більше сотні громадян України, включаючи студентів, викладачів університетів, жінок, убиті. Чергові переговори між Януковичем і опозицією дають сподівання, але тільки запеклим оптимістам. Так. Папери про умови «розв’язання конфлікту», а точніше «припинення воєнних дій» Янукович підписав. Дострокові вибори призначено на грудень. Значить, до грудня Янукович, на совісті якого більше сотні вбитих і більше п’ятисот поранених, залишається президентом і напевно братиме участь у дострокових виборах. Для учасників протестів цей договір нічого не означає. Лідери опозиції, хоч як би вони старалися мати самовпевнений вигляд, Майдан не контролюють. До їхньої думки прислухається не більш ніж 30 відсотків протестувальників. Але всі чудово розуміють, що потрібен мир. Не перемир’я, яке обов’язково призводить згодом до нових воєнних дій, а мир. Країна ще існує, хоча саме поплічники Януковича намагаються її розколоти. Голова парламенту Криму вже побував у Москві, де заявив про бажання жителів Криму знову стати підданими Росії. Реакція кримських татар не змусила себе чекати. Татарський народ, що депортований із Криму за Сталіна і повернувся на історичну батьківщину тільки на початку 1990-х років після оголошення незалежності України, готовий будь-якими способами й методами боротися проти повернення півострова під владу Москви. У Харкові, великому місті на сході країни, місцевий губернатор збирає з’їзд депутатів півдня і сходу України, щоб обговорити можливість відокремлення від Києва. Країну трясе, її рвуть на частини, але Янукович цього не помічає. Його цікавить тільки одне питання: як залишитися при владі? Тепер уже питання стоїть про те, щоб залишитися при владі до дострокових виборів.

22 лютого

Учора вдень Янукович підписав домовленість із опозицією про дострокові президентські вибори в грудні та про повернення до Конституції 2004 року, яка урізає президентські повноваження до мінімуму і робить прем’єр-міністра головною фігурою. Свідки переговорів – міністри закордонних справ Німеччини і Польщі – підписали договір, а представник Путіна відмовився. Пізніше він у якомусь інтерв’ю обізвав цей договір «нікчемним папірцем». А теж учора, але вже пізно ввечері, Янукович утік із Києва. Начебто вилетів до Харкова разом із найближчим оточенням. Звідки він міг вилетіти – незрозуміло. Бориспіль заблоковано Автомайданом і майданівцями, там під’їзд до аеропорту перекритий. Може, з Жулян? Сьогодні в Харкові відбудеться з’їзд депутатів усіх рівнів Південно-Східної України, включаючи депутатів Криму та Севастополя. Відокремлюватимуть себе від України, тобто від Києва. Напевно, він там виступатиме і його буде на цьому збіговиську обрано президентом Південно-Східної України. Історія повторюється. 2004 року після програшу в третьому турі президентських виборів вони провели такий же з’їзд у Сєвєродонецьку. Потім Янукович ходив на допити в прокуратуру і щоразу боявся, що його там заарештують.

Незрозуміло, чому він так різко втік. Навіть не заїхав у своє Межигір’я!

Під Києвом горіла дача кума Путіна Віктора Медведчука, теж безнадійного і ніколи не прохідного кандидата в президенти, який, коли був головою Адміністрації Президента Кучми, намагався змінити конституцію так, аби президента обирав не народ, а парламент. Знав, що народ його ніколи не обере.

На сайті президента з’явився указ про оголошення 22 і 23 лютого днями жалоби за загиблими в результаті масових акцій протесту. Там же написано, що в зв’язку з трауром скасовуються розважально-концертні заходи. Тоді як можна проводити цей цирк під назвою «з’їзд депутатів усіх рівнів»?

Із Партії регіонів почали виходити депутати. Радники президента теж пішли у відставку. А студенти зайняли без бою Міністерство освіти і науки та стали вимагати зустрічі з міністром Табачником. Раніше вони просто вимагали відставки міністра і його заступників. Тепер хочуть припинення навчального процесу в країні доти, поки політична ситуація не стабілізується.

24 лютого

Уранці вмивався й подививсь уважно в дзеркало. Здається, що за останні три місяці я постарів років на п’ять. Уранці я довше вмиваюся холодною водою, щоб прийти до нормального стану. Перші два місяці я прокидався кілька разів уночі та прислухався до тиші, а рано-вранці з побоюванням підходив до вікна нашої квартири на четвертому поверсі й дивився у двір, де я завжди залишаю свою машину. Щоразу думав, що її вже спалили або вибили в ній фари і скло. На нашій вулиці за цей час спалили одну машину, а кілька інших пошкодили. Зрештою, всі сусіди почали ховати свої машини, і мій автомобіль опинився єдиним, припаркованим у дворі. А потім настала байдужість. Ні, я все так само вранці та вночі підходжу до вікна і дивлюся вниз, але мені вже не страшно. Я втратив відчуття, що машина являє собою якусь цінність. Цінність, єдину і головну, становить людське життя. Саме цією «валютою» – людськими життями – Україна заплатила за нову спробу почати себе будувати заново, очиститися від аморальності й корупції. Більше ста людей загинули, сотні поранені, десятки вважаються зниклими безвісти. Поки що числяться зниклими і президент зі своїм найближчим оточенням. Але вони живі, у них ніхто не відбирав найціннішого – життя. Вони ховаються, намагаються втекти з країни. Їх уже оголосили в розшук. Вперше в Україні з’явилися справжні державні злочинці! Щоправда, пишатися тут нічим. Під впливом українських протестів заарештували президента і в Боснії. Багато хто думає, що чесних політичних діячів узагалі не буває.

Парламент працює без перерви. Формується нова влада, новий Кабінет міністрів. Один із лідерів протестів – Степан Кубів – був призначений головою Національного банку, член партії Віталія Кличка «Удар», колишній соратник Віктора Ющенка – Валентин Наливайченко став головою Служби безпеки України. Звільнено у відставку суддів Конституційного Суду, які ухвалювали потрібні рішення за вказівкою Януковича. Йде чистка країни, але поки що в основному очищається влада тільки в Києві.

Кілька днів тому звільнили Юлію Тимошенко. Сам факт її звільнення викликав ейфорію у її вірних прихильників. Коли вона, сидячи в інвалідному кріслі, виступала зі сцени київського Майдану, багато хто з моїх друзів, та й я сам, відчули очікуване розчарування. Її довга промова складалась із фраз і смислів, що належать Помаранчевій революції, що належать минулому. Країна опинилася попереду, а Тимошенко залишилася в не дуже далекому минулому. Майже три роки, проведені нею в ув’язненні, відірвали її від реальності. Багато їй і досі довіряють. Багато інших не вірять в її щирість, вони бояться, що вона знову піде у владу і знову почнеться «перетягування каната». Її бажання «перетягнути» на себе всі повноваження, всю владу в країні, бажання ухвалювати навіть дрібні рішення особисто й самостійно – все це схоже на ознаки психічного розладу. Повернення до Конституції 2004 року, схвалене парламентом, її не дуже влаштовує. Але вона про це вже ні слова. Це коли ще сиділа під охороною в лікарні, вона давала вказівки опозиції та вимагала, щоб посаду президента залишили сильною і важливою, з усіма повноваженнями, якими володів Віктор Янукович. У чомусь вони схожі – Тимошенко і Янукович. Ні, вона, звичайно, розумніша, елегантніша, демократичніша. Але любов до авторитаризму в них однакова. Щоправда, Юлія Тимошенко вміє себе іноді стримувати, а Янукович не міг.

Уже наступного дня після її виступу перед парламентом зібрався мітинг із гаслами: «Юлі – волю, але не владу!»

Може, через відчуття, що шанси у Юлії Тимошенко стати головною дійовою особою в Україні не стовідсоткові, російський прем’єр-міністр Медведєв раптом заговорив про те, що Росія не визнає новий уряд. Путін до Тимошенко ставився завжди позитивно, навіть щоразу під час особистої зустрічі вимагав у Януковича її звільнити. З нею йому було б легко домовитися про майбутні політичні та економічні відносини України і Росії. Якщо главою української держави стане представник націоналістичних сил, нормалізувати відносини з сусідньою державою Україні буде складно. Ніяких заяв не робить і посол України в Росії, а Росія свого посла з України взагалі демонстративно відкликала, щоб показати своє ставлення до перемоги Майдану.

Що буде далі? Україні поки що не до Росії, хоча питання можливого воєнного втручання Росії в Криму хвилює дуже багатьох. Крим – це єдиний дійсно проросійський регіон, в якому тільки кримські татари є українськими патріотами. Кримських татар близько 300 тисяч. В основному російськомовного слов’янського населення близько півтора мільйона. Але Крим уже визнав законність нової влади. Навіть міський голова Севастополя виступив за налагодження відносин із Києвом. Партія регіонів «насолила» практично всім регіонам України. У Криму, як і по всій Україні, на всі важливі державні посади, навіть на посади районних прокурорів і начальників податкових інспекцій було призначено людей із Донбасу – батьківщини Януковича і його партії. В Донбасі понад 7 мільйонів жителів. Партія регіонів налічує офіційно більше одного мільйона членів. Але в основному це партія «мертвих душ». Гоголю б вона дуже сподобалась. Гоголівський ревізор із легкістю б накупив собі цих віртуальних членів партії, прийнятих цілими шахтами, заводами, фабриками.

Українці на заході шкодують, що нова влада не хоче заборонити Партію регіонів або комуністичну партію, як це відбулося в Литві чи Естонії. Влада каже, що це недемократично. У той же час на сході російськомовні українці вимагають заборонити радикальну націоналістичну партію «Свобода», лідер якої Олег Тягнибок був одним із трьох лідерів опозиції, які брали участь у переговорах із Януковичем. Тепер, коли Генеральним прокурором країни призначено представника партії «Свобода», багатьом жителям сходу України може бути страшно. Особливо, якщо вони є державними службовцями, що мають за собою корупційні гріхи. Таких державних службовців – корумпованих, багатих, із триповерховими віллами та парками дорогих автомобілів по всій країні тисячі. Але на Західній України вони бояться менше. Вони думають, що як україномовні громадяни мають якісь пільги у націоналістів. І дійсно є небезпека, що нова влада перш за все шукатиме ворогів не на своїй території, а на території Партії регіонів. Але заради справедливості треба визнати, що парламент нині працює і ухвалює рішення завдяки тому, що більше сотні депутатов від Партії регіонів продовжують працювати в ньому. Без Партії регіонів не було б «конституційної більшості», яке легітимізує ухвалені тепер парламентом рішення. Партія регіонів відмовилася від Януковича, звинувативши у своїх проблемах саме його і його найближче оточення.

25 лютого

Дзвонив Андрій Майструк із села. У Брусилові відбувся мітинг із вимогою відставки голови районної державної адмістрації Шпаковича. Він прийшов на мітинг із заявою про відставку в руках. Відразу на все погодився. Йому давно хочеться на пенсію. Він уже був на пенсії, коли люди Януковича його витягли звідти і знову змусили взяти керівництво районом у свої руки. У 2001-му за Кучми він допоміг мені провести перший в Україні районний літературний фестиваль, на який приїхало тоді вісім письменників, зокрема учасники нинішньої революції брати Капранови. Ми влаштували виставку української книги в Будинку творчості молоді та гала-виступ письменників у Будинку культури. Капранови надрукували афіші, які місцева влада розклеїла по всьому 8-тисячному Брусилову. На виставку прийшло близько 500, а на виступи письменників – більше двохсот. Не вистачало місць, люди стояли. Було багато молоді. Наступний голова адміністрації, поставлений від імені Ющенка, нічого такого робити не хотів.

Російський письменник-фантаст українського походження Лук’яненко заявив у Москві, що на знак протесту проти «українського фашизму» забороняє перекладати свої книги українською мовою! Шизофренія у важкій формі. Написав йому відповідь:

«Пане Лук’яненко. Кажуть, що ви – письменник-фантаст. Дивно, що вашої фантазії не вистачає, аби зрозуміти небажання українського народу жити в системі тотальної корупції та безграмотної влади, яка залишила на пам’ять про себе розграбовану країну й цілковитий нуль грошей на державному казначейському рахунку. Оцінюючи ступінь вашої стурбованості подіями в Україні, буду радий у майбутньому прочитати ваш біографічний роман, присвячений долі вашого колеги-письменника Віктора Януковича. Якщо він добереться до Росії, ви мусите обов’язково подружитися з ним, і тоді він вам розповість дуже багато фантастично цікавих деталей свого життя та діяльності. Два фантасти такого рівня, як ви і він, не зможуть не подружитися! Він, до речі, зможе вам підказати ще кілька прізвищ поетів і прозаїків, яких варто б заборонити до видання в Україні».

26 лютого

А країні поки що далеко до стабільності. З Національного банку України, що перебуває нині під охороною «Самооборони Майдану» – добровольців, які брали участь у протестах, – вже декілька разів самі співробітники банку намагалися вивезти золото, величезні суми доларів і української валюти. Востаннє намагалися вивезти чеки на кілька мільйонів доларів. Якщо це відбувається в Києві, то неважко собі уявити, що відбувається в провінційних містах і регіональних центрах. Хоч як дивно, в Донецьку ситуація під контролем у губернатора, призначеного Януковичем, той визнав нову владу. При цьому він прекрасно розуміє, що на посаді губернатора він проживає зараз останні дні. Так, у Донецьку проходять мітинги проти націоналістів, проти Майдану, але порядок дотримується, на вулицях присутня міліція, яка захищає нечисленних прихильників Євромайдану від агресивно налаштованих громадян, які чомусь вирішили, що найближчим часом місто буде фізично окуповано жителями Західної України.

Параноя присутня скрізь. Не тільки в Криму і в Донецьку.

У Києві міліції майже не видно. Кілька ночей тому я їздив на машині по місту і почувався немов на зйомках апокаліптичного фільму. Жодної патрульної машини ДАІ, жодної міліцейської машини. Зате через кожні п’ятсот метрів у різних районах міста стояли по 50, по 70 озброєних довгими дерев’янимі кийками чоловіків і хлопців, які напружено вглядалися в кожну машину, що проїжджала повз них. Деякі машини вони зупиняли і з’ясовували особи водія та пасажирів. Я був у машині сам. Напевно, тому мене жодного разу не зупинили, але дуже напружено проводжали поглядами. Ці патрулі ходять по нічних вулицях і сьогодні. Вони стежать, аби ніхто не підпалював машини, щоб на вулицях їхніх районів було спокійно. За останні кілька ночей ці патрулі зловили кілька квартирних злодіїв і передали їх у міліцію. А вчора на вулицях міста з’явилися спільні автомобільні патрулі: одна машина ДАІ і одна машина добровольців із Автомайдану. Що мене вразило і порадувало, так це те, що над обома машинами майоріли прапорці Автомайдану.

27 лютого

Сьогодні ввечері кілька годин ходив по Хрещатику і Майдану, заходив до мерії, до наметів, спілкувався, пив чай, їв «майданівську» кашу, зустрів Костя, сина друга, що займається торгівлею папером, у якого ДАІ намагається досі забрати права за «незупинку на вимогу співробітників ДАІ» і за участь в Автомайдані в дні, коли Костя насправді не було в країні – в цей час він перебував у відрядженні в Китаї!

Сьогодні зранку з іншими експертами зустрічалися в Фонді Ахметова, вирішували: продовжувати чи закривати стипендіальну програму для письменників. Удруге піднімається це питання. Вперше, минулого року, проблема виникла через публічні заяви одного поета, який відмовився «брати гроші від Ахметова, у якого руки по лікоть у крові». Цього разу просто обговорювали сформовану ситуацію та її вплив. Були присутні й стипендіати, серед яких Марина Гримич, Катя Бабкіна, Олег Шинкаренко. Навіщось колеги перевели розмову на тему нестачі літературних премій у країні. Говорили про те, що треба займатися піаром стипендіатів та їхніх книг, друкуванням альманахів і каталогів. Нісенітниця! У країні хаос. У Криму збройне захоплення будівлі Кабміну і Верховної Ради. Начебто з’явився Янукович. Цього разу в Росії. Боксер Валуєв приїхав до Севастополя. До Сімферополя летить делегація Татарстану (напевно, домовлятися з Чубаровим від імені Путіна), а кримські татари організовують загони «самооборони» від Росії.

Невесело зовсім. Ольга Богомолець та Петро Порошенко відмовилися від посад в уряді. Коаліції ще немає, хоча мали оголосити сьогодні. Тривожно на душі. Вчора теж було тривожно, але якось легше.

Годині об 11-й вечора відчув дикий і дивний голод – захотілося їсти чорний хліб. Добре, що хліб удома був, і я з’їв три скибки з пастою з червоного перцю.

В інтернеті з’явився ролик, на якому солдати «Беркута» несуть обезголовлений труп учасника протестів. Одночасно козак Михайло Гаврилюк, якого спецназівці недавно роздягли на 20-градусному морозі догола просто на вулиці Грушевського, сказав, що під час подій біля Маріїнського пропало близько 50 учасників протестів, двом із них відрізали голови. Такого жаху ще у нас в країні не було. Це не просто середньовіччя! Хоча зáмки втікача-президента, його генпрокурора та інших близьких соратників показують, що середньовіччя їм дуже близьке по духу.

28 лютого

О 3 годині ранку до входу в музей імені Ханенків по Терещенківській, 17 підійшли дванадцять «самооборонців». Почали стукати в двері руками та палицями і вимагати охорону відчинити й передати музей під охорону «Самообороні». Охорона музею відмовилася. «Самооборонці» сказали, що почекають трохи, а потім виламають двері. Через хвилин десять приїхало дві машини з десятком чи то автомайданівців, чи то інших представників Євромайдану. Матом переговорили з першими «самооборонцями», відвели їх від музею. Потім машини поїхали, а дядьки, що приїхали на них, пішли разом із «самооборонцями» в бік вулиці Толстого.

1 березня!

Перший день весни, але ніхто про це не думає. Ми в селі. Приїхали вчора ввечері. На виїзді з Києва головний пост ДАІ був порожній – жодного міліціонера, жодної машини, вікна темні. А ще тижня півтора тому там стояли десятки автоматників, гальмували всі мікроавтобуси і мінівени, перевіряли багаж. Час перевірок скінчився. Той, хто хотів усіх перевіряти, вчора дав прес-конференцію в Ростові-на-Дону. І вся Росія разом із Україною слухала просторікування б/у президента, в якому цей недалекий чоловік показав усім свою ще більшу недалекість, роблячи заяви типу: «Україна – наш стратегічний партнер». Гадаю, в Москву його не пустили, щоб потім не проводити дезінфекцію. Своєю присутністю в Росії він, звичайно, «замазує» Путіна, але тому все одно. Головне: він, Путін, оголошуючи про легітимність «президента» Януковича, може захопити Крим, що вже де-факто і зробив. Добре, що українська влада не віддала ніяких військових наказів. Окупація тиха, але жорстка, на очах в усього світу. Лавров та інші говорять: «Де окупація, яка агресія???», – а Путін заявляє, що вже давно хотів увести війська. Ну, ввів із порушенням міжнародного права. Що буде далі? Кримські татари не визнають уряду АРК Аксьонова, якого обрали в захопленому парламенті за відсутності кворуму і під дулами автоматників у формі без розпізнавальних знаків. Сьогодні урядовий квартал Сімферополя оточено, на вулицях автоматники і кулеметники. 10:20 ранку – щойно повідомили: відновлено телефонний зв’язок із Кримом. Але захоплено всі українські військові аеродроми.

Увечері без дітей ми сходили на чай до Люди і Андрія Майструків. Вони дивилися ТВ, засідання російської Ради Федерації, яка голосувала одноголосно за введення військ на територію України! Для «нормалізації політичної обстановки». Ліза майже плакала. У мене настрій опустився на рівень Маріанської западини. Я їх попросив переключити або вимкнути ТВ. Інакше – зупинка мозку, а потім – зупинка серця.

«Треба пустити по Україні шапку й зібрати стільки грошей, щоб відкупитися від Путіна!» – запропонував Андрій Майструк. Хороша ідея. Але йому потрібні не тільки гроші! Йому потрібно все! Тому на Україні він не зупиниться.